Ці короткі спогади- замальовки про життя Володимира-Волинського в післявоєнний період присвяченані невідомим сторінкам із життя міста.
Наближається Великдень. До цього Великого християнського свята Володимир-Волинський історичкий музей, оголосив конкурс на кращу волинську писанку 2012 року. Для нагородження переможців конкурсу оргкомітет видає Пам’ятний диплом імені Єлизавети Богуславської, нашої землячки, талановитої майстрині і писанкарки, про яку, на жаль, відомо лише тим людям, які особисто знали цю дивовижну жінку, мали щастя захоплюватися її справді мистецькими витворами. Хто ж вона, Єлизавета Богуславська ?
Давній рід Чацьких походив із села Чач Косцянського повіту. Шляхетство Чацькі отримали в 1545 році. На жаль, інформації про родовід Чацьких, збереглося не так багато.
Велика Вітчизняна війна давно минула, однак й досі під час земляних робіт натрапляють на останки загиблих солдатів не лише радянських військ, а й ворожих армій.
В останні 15 років у сусідній Польській Республіці вийшло багато книг, присвячених польсько-українським відносинам в 1939-1944 рр.
Значне місце серед джерел військової історії займають документальні джерела. Вони, на противагу головним фактам і цифрам статистики, відтворюють із забуття людський компонент історії, зокрема і світосприйняття учасників подій. Перцепція конкретної історичної епохи у такому масовому джерелі як військові мемуари і щоденники активно використовується вітчизняниими дослідниками світових воєн.
Доступні нам історичні відомості про поштову справу у Володимирі–Волинському датуються останньою чвертю вісімнадцятого, початком девятнадцятого століть. Наприкінці 18 століття у місті розпочала роботу повітова поштова станція.
Вже у зрілому віці написав я ці рядки, готуючись до 135-ої річниці з дня народження Лесі Українки. А натхненням послугував спогад з дитинства...
КРАЄЗНАВЧІ ПОШУКИ ЛЕОНІДА МИХАЛЬЧУКА
Він запам'ятався багатьом володимирчанам у своєму неповторному образі – високий, ставний,справжній козак у капелюсі з полями, гучний голос, впевненість у собі, мужність (ще б пак: пройшов пекло Афганістану!), вміння завжди говорити правду,незважаючи на персону, а ще – велика любов до минулого Волині та України,прагнення пізнати істину, дослідити призабуті сторінки минувшини. Таким був Леонід Михальчук – незабутній краєзнавець,якого вже 2 роки немає серед живих...
Мене, як сина Хом’юка Нестора Даниловича, не раз розпитували про батька: звідки він родом, про його життєвий шлях, здобутки і негаразди, з якими йому довелося зустрітися в буремні роки двадцятого століття. Для багатьох хто знав його він був загадкою, для земляків- людиною, з авторитетом якої рахувалися у багатьох питаннях, знали його, як одного з не багатьох українців, що чесно і свідомо відстоював права односельчан у перші післявоєнні роки Першої світової війни, як борця за відновлення Української Автокефальної Православної церкви та підтримання престижу Товариства “Просвіта”.