Давній рід Чацьких походив із села Чач Косцянського повіту. Шляхетство Чацькі отримали в 1545 році. На жаль, інформації про родовід Чацьких, збереглося не так багато.
Відомо, що засновником волинської лінії був хорунжий Войцех Станіслав. який у 1673 році відзначився в битві під Хотином. Згодом одружився із Катажаною Загоровською і став власником містечка Порицьк (нині с. Павлівка Іваничівського району), яке було частиною посагу його дружини. Їхній старший син – Міхал Геронієм був єдиним сенатором у родині. А сам Войцех Чацький був старостою володимирським. Чацькі володіли великими маєтностями на території теперішнього Володимир-Волинського району, їм належало села Селець та Кропивщина. Маєток в Сельці належав Михайлу Чацькому – відомому публіцисту, старшому брату Тадеуша Чацького та його дружині Беати з роду Потоцьких - досить відомої художниці-аматорши і вишивальниці. Власне її творами були прикрашені стіни Селецького палацу. Палацевий комплекс у Сельці був одним з найзначнішим на Західній Волині. Він складався з трьох двоповерхових корпусів, з’єднаних між собою галереями-переходами. Один з бокових корпусів виконував функції тогочасного будинку культури. Значна частина його приміщень відводилась для колекцій старовини, книгозбірень, а також для невеликого театрального залу. Найбільшою у Чацьких була бібліотека, яка вміщувала періодичні видання, книги, найрізноманітніші архівні документи, рукописні книги, стародруки, рідкісні листівки.
Свого часу у маєтку Чацьких побувала вся тогочасна волинська еліта та найтитулованіші французи-емігранти зі штабу принца Людовика-Йосипа Нопде, який розташовувався у Дубні. Справу Михайла Чацького продовжив його син Фелікс. Оскільки у Фелікса не було дітей, то весь його маєток успадкувала дружина Варвара-Марія Чацька. Та, на жаль, вона не стала продовжувати його справу і не зберегла те, що так довго збирало два покоління Чацьких. Палац і частину маєтку у Сельці купив Микола Полонський, який також не був колекціонером. Книги Фелікса Чацького розійшлись на побутові потреби. Величезний палац Чацьких зруйновано під час Першої світової війни.
А вже в роки Другої світової війни знищено парк, оранжерею, ряд господарських споруд і давні гробівці з похованнями родини Чацьких. Тепер про те, як виглядав цей давній куточок Володимирщини, свідчать лише малюнки Наполеона Орди – відомого художника, котрий у 1862 році відвідав Селець. Безсумніву найвідомішим представником із роду Чацьких був Тадеуш Чацький. Народився в Порицьку 28 серпня 1762 року. Отримав домашню освіту від вчителя-єзуїта. Він був яскравою постаттю в історії культури та освіти. Один із засновників Польського товариства прихильників наук. Результат його діяльності -організація та відновлення шкіл у Володимирі, Бердичеві, Клевані, Луцьку, Житомирі, Дубровиці, Барі, Вінниці і т.д. У Порицьку (Павлівка) знаходилась велика бібліотека Чацького, що складалася з 6 тис. рукописів, 60 тис. документів і 12 тис. томів книг. 24 травня 1792 р.
Тадеуш Чацький одружився з Барбарою Дембінською, мати якої Урсула з Морштинів, була однією з найвпливовіших осіб Краківського воєводства. Як відомо, за допомогою Адама Чорторийського у 1805р. Тадеуш. Чацький заснував у Кременці гімназію. Саме з «Волинських Афін» (так називали цю гімназію), вийшла низка кращих діячів культури, літератури та науки, а саме: Алозій Фелінський – автор драми «Варвара Радзівілловна», відомий математик Юзеф Чех, ботанік Віллібальд Бессер (у нинішньому Кременецьому музеї зберігається зібраний ним гербарій), літератори Юліуш Словацький, Густав Олізар та багато інших громадських діячів.
Тадеуш Чацький помер у 1812 році та похований у Порицьку. Чацькі були останніми власниками Порицька і володіли ним до 1939 року. Недоброзичливці та вороги називали Т. Чацького «підступним полонізатором» та «ворогом російської держави і православ’я». Прихильники ж називали його «вченим» та «генієм». Та, не дивлячись нінащо, можна стверджувати, що своєю невпинною, самовідданою працею, світлим розумом і добрими справами Тадеуш Чацький заслужив вдячність як і в своїх сучасників так і в майбутніх поколінь
Орися Вознюк, науковий співробітник ДІКЗ «Стародавній Володимир»