Ці короткі спогади- замальовки про життя Володимира-Волинського в післявоєнний період присвяченані невідомим сторінкам із життя міста.
Зрозуміло, що тисячолітня історія Володимира-Волинського є беззаперечним свідченням того, що живемо ми не на одному шарі поховань наших давніх предків. Особисто я і не підозрювала, що на території педагогічного коледжу є декілька німецьких захоронень,виявляється у будівлі коледжу під час Другої світової війни розміщувався військовий шпиталь вермахту. Лише кільком людям у місті відомо, що поруч фасадної стіни похований німецький комендант міста, якого вбили партизани. Не є таємницею, те що в нашому місті до 1941 року проживала значна кількість євреїв, а кладовище єврейське займало територію, де зараз частково розіщений парк ім. Ю. Гагаріна.Поховання там припинилися в кінці сорокових років. На початку пятидесятих із залишків надгробків заклали два будинки по вулиці Драгоманова. Дех-то з будівельників цих будинків «поживилися» єврейськими амулетами із могил. То ж потривожені ними душі померлих не залишили у спокої жителів цих будинків – висока смертність десятиліттями супроводжувала його мешканців.
На початку 1940 року, неподалік приміщення колишнього домініканського монастиря, де розташовувався штаб 90-го Володимир-Волинського прикордонного загону, військові накопали дві гори черепів. Територію обгородили високим парканом і нікого не пускали до того часу поки черепи не було вивезено в невідомому напрямку.
За кілька місяців після смерті Сталіна, у 1953 році, в місті відбулася каральна акція – у сквері навпроти нинішнього ресторану «Дружба» розстріляно як згадують ніби восьмеро вояків армії УПА. Їхні тіла виставили на всезагальний огляд. На впізнання тоді зганяли жителів Володимира-Волинського – того, у кого при спогляданні на застріленого хоч якось змінювався вираз обличчя - відразу ж забирали до місцевого відділення НКВС. Для поховання тіл загиблих під валами, зі сторони нинішнього речового ринку, почали рити яму. Під час копання один із копачів знайшов горщик із монетами. За лічені секунди здійнявся такий ґвалт! А власник знахідки здійснив спробу втекти, та монети в нього швидко відібрали міліціонери.
Неподалік теперішнього пологового будинку, в старому садку,до 1939 року стояло п’ять великих хрестів – так позначали місця поховання тих, хто помер у лікарні. До речі, за Польщі цей сквер називали так і називали «Цвинтар нехрещених немовлят» У 1978 році під час знесення двоповерхового приміщення магазину «Дитячий світ», що був по вул. Ковельській, обабіч костелу, в підвалі знайдено чимало кістяків. Про знахідку ніде не повідомлялося, але старші жителі міста знали, що рештки належать померлим звичайною смертю людям. Після війни, коли діяла карткова система видачі продуктів, померлого краще було заховати, а на його картку отримувати такі необхідні харчі, адже чергу за двісті пятидесятьма грамами хліба на одну особу в місті займали ще о 3-й годині ночі.
Найбільше масове поховання у Володимирі-Волинському з’явилося у роки Другої світової війни. У північній частині в старих казармах міста німці облаштували концтабір для військовополонених радянських офіцерів «Норд-Офлаг-365». Десятки тисяч людей було закатовано та фізично знищено у цьому концтаборі. В часи правління генсека Брежнєва стало модно перепоховувати рештки радянських воїнів у спільні братські могили. Коли у 1966 році на місці могил вязнів концтабору облаштовували меморіал, то в день, коли везли перепоховувати труни із розстріляними у п’ятиднівських лісах людьми - місто принишкло. Обабіч дороги стояли, схиливши голови у скорботі, люди з квітами, які мовчки супроводжували страшну траурну процесію.
Про підземні ходи під нашим містом теж доводилося чути багато. У 1965 році, коли в місті відбувався парад, прямо на площі міста в один із підземних ходів провалився автомобіль «УАЗ». Яму швидко було засипано, але кілька хлопчаків встигли витягнути з неї здоровезні ковані ланцюги. Був підземний хід і біля костелу. Ще у 60-х роках біля нього були двері, які відкривали хід у підземелля, пройти по ньому можна було лише метрів сорок, оскільки не вистачало повітря. Через те, що до цього підземелля часто залазили хлопчаки - енкаведисти його засипали. Володимир-Волинський приховує ще чимало цікавих сторінок зі свого минулого. Всі вони - трагічні і радісні - відкривають нове обличчя міста, яке в усі часи жило повноцінним життям. Хочеться сподіватися, що знання нашого минулого допоможе нам, нащадкам, краще прожити майбутнє.
Ярослава Вознюк, місто Володимир-Волинський