Наближається Великдень. До цього Великого християнського свята Володимир-Волинський історичкий музей, оголосив конкурс на кращу волинську писанку 2012 року. Для нагородження переможців конкурсу оргкомітет видає Пам’ятний диплом імені Єлизавети Богуславської, нашої землячки, талановитої майстрині і писанкарки, про яку, на жаль, відомо лише тим людям, які особисто знали цю дивовижну жінку, мали щастя захоплюватися її справді мистецькими витворами. Хто ж вона, Єлизавета Богуславська ?
Недалеко від дороги, що веде до Нововолинського цегельного заводу, є ліс, який мешканці навколишніх сіл називають Черняківським, а праворуч від цегельні видніється пагорб, усіяний залишками битої цегли. Це все, що нагадує сьогодні про колишні будівлі маєтку української козацької родини Черняків, яка проживала у цих краях. У 1896 році власником маєтку став статський радник і мировий суддя Володимир-Волинського повіту Григорій Богуславський, якого знали ще й як письменника та історика. Його перу належить ряд наукових праць. Одна з них «Волынские рукописные евангелия и апостолы» видана у Львові 1897 року, була передана як дарунок Володимир-Волинському історичному музею нашого, дочкою Григорія Богуславського Єлизаветою.
Початок Першої світової війни змусив сім’ю Богуславських виїхати до Києва, де в 1918 році Григорій помер, а дружина з дітьми повернутися назад на Волинь змогла лише у 1920 році. На той час частина земель їхнього маєтку була реквізована польською владою і віддана в користування колоністам із-за Бугу. другу частину своїх земель Богуславські здали в оренду поляку Люціану Гордецькому, а самі оселилися у Володимирі-Волинському. З 1939 року маєток забрала радянська влада. З початком війни у 1941 році в оселю Богуславських прийшло ще одне горе – 20 серпня померла матір Лідія Францівна. Діти Наталя, Ліза і Володимир роки окупації пережили в Володимирі. По-різному склалися їхні долі. Старша Наталя вийшла заміж і виїхала в Ростов-на-Дону, Володимир здобув ветеринарну освіту і працював у рідному місті. помер у 1965 році.
Найскладніша доля із сім’ї Богуславських випала Єлизаветі. Пережила на своєму віку революцію, дві війни, втрату батьків, опікуючись дітьми-сиротами прийомної доньки свого брата, вона не влаштувала свого особистого життя. Залишилась на старість самотньою, одержуючи мізерну пенсію. Але ця тендітна, інтелігентна жінка не втратила інтересу до життя, світу людей, не дала погасити у своєму єстві іскри Божого таланту, яка горіла довго і яскраво. вона оживала в її неповторних акварелях, вишиванках, одязі, який сама моделювала і шила, ажурному в’язанні, штучних квітах, які на перший погляд нічим не відрізнялися від живих і, особливо, у писанках, де вона досягла вершин справжнього писанкарського мистецтва.У багатьох домівках володимирців святкові столи на Великдень прикрашали ці дивовижні витвори її фантазії і рук. Ними не христосувалися, ні, для цього були крашанки на них дивилися, тішилися і дивувалися: як можна створити таку красу?!
Відому в місті майстриню часто запрошували до російського доброчинного товариства, яке очолював Кедров. Там вона поринала у фантастичний світ створення маскарадних костюмів для дітей. Творила, працювала, не беручи за роботу ні копійки. За нагороду Єлизаветі Григорівній були щасливі дитячі обличчя. Єлизавету Богуславську Бог наділив ще й своєрідним педагогічним талантом. Її дуже любили діти, горнулися до тепла її щирої душі, як молоді пагінці до сонця. Цій дивовижній жінці належало б працювати в елітному навчальному закладі з естетичним спрямуванням, передавати вихованцям скарби свого таланту, вчити молодь сприймати світ добрим і красивим.Проживши довгий вік, талановита майстриня, прекрасної душі людина пішла у вічність, залишивши нам своє ім’я, увіковічнене мистецтвом.
Світлана Федосєєва, заввіділом ДІКЗ «Стародавній Володимир»