В останні 15 років у сусідній Польській Республіці вийшло багато книг, присвячених польсько-українським відносинам в 1939-1944 рр.
В основному всі ці видання підготовлені громадськими організаціями і ними ж фінансуються. Серед них такі, як «Товариство приятелів Кременця і землі Волинсько-Подільської», спілкою ветеранів 27 Волинської піхотної дивізії Армії Крайової і ін. Вже пройшло до десяти засідань польсько-української комісії по вивченню і уточненню спірних питань. Польська сторона вивчення цього питання почала ще з 1945 р. Радянська сторона ніколи детально не цікавилась справжніми причинами таких напружених в той період польсько-українських відносин і їх жертвами. В основному жертви серед українського населення приписувались своїм противникам, тобто українським буржуазним націоналістам і німцям. 57 років органи радянської влади не ставили такого питання перед Польською Народною Республікою і новою Польщею.
Тільки прокуратура, сільські ради і обласний архів справно видавали польській стороні довідки про злодіяння бандерівців проти поляків на території Волині. І найдивніше те, що цифру вбитих поляків на території Любомльського району подавали навіть більшу, ніж вона була у польської сторони. Слід зауважити, що і польські дослідники її значно перевищували. Отак і склалася в Польській державі думка про українця, як про бандита, націоналіста, різуна. Старше покоління вже свою думку мабуть не змінить, але молоде польське покоління після масової негативної антиукраїнської літератури буде також дивитись на нас очима своїх батьків. Так, це був військовий час, коли діяли жорсткі закони, а в деяких випадках не закони, а сила зброї. З 1941 р. Організація Українських Націоналістів мала великий вплив на місцеве населення в питанні відновлення української державності. В 1942 році виникла військова організація під назвою Українська Повстанська Армія.
У лютому 1943 р. польський рух опору створює на Волині свою військову організацію – 27 Волинську піхотну дивізію Армії Крайової. Ці дві військові організації вступили в бій одна проти одної за територію Волині. Польська Армія Крайова планувала до приходу Червоної Армії взяти під свій контроль всю територію Волині і вела постійні бої з УПА, а з 1944 р. і з німцями, щоб потім сказати світові, що Волинь – їхня земля і вони самі її визволили. А УПА все ще надіялась про створення своєї держави і вела бойові дії проти комуністичної ідеології, тобто проти червоних партизан, проти німецьких окупантів і проти польської партизанки. До приходу Червоної Армії відділи польської Армії Крайової активно співпрацювали з червоними партизанами. Так, наприклад, поляки вирішили провести акцію проти жителів с. Штунь Любомльського району. Вони вступають у контакт із загоном 54 кавалерійського полку полковника Романенка 13 гвардійської дивізії, який проводив рейд в тилу німців. 1 Їх інформують, що село повністю націоналістичне і вони проведуть проти нього операцію. Що і зробили навесні 1944 р. А радянські кавалеристи спокійно прикривали їх, стоячи недалеко від села і не встряваючи у події. У польських батальйонах штунці впізнали поляків із сусідніх сіл Римачі, Замлиння та ін.Тоді в селі було арештовано більше сорока чоловіків віком від 15 до 55 років. Зв’язували по двоє колючим дротом, сортували і збирали коло церкви, в школі.
Перед тим заставили руками розгрібати символічний курган з фігурою, яка була коло теперішнього магазину як символ Української Держави. Потім всіх погнали в урочище «Берестина» під с. Замлиння босими по снігу. Коли гнали чоловіків в урочище «Берестина», то заставляли їх співати перекручений гімн України. Пригнаних в урочище «Берестина» довго мордували. Потім ще живих закопували в ями і топтались зверху кіньми. Тоді в селі була одна жінка з с. Висоцьк, то її дитину, яка була ще в пелюшках, настромили на палю. Село все горіло і було повністю пограбоване. Награбовані блакитні салясохи (хустки) зав’язували на шиї своїх коней. В селі не було свого відділу самооборони і за всю війну не було вбито ні одного поляка. І так було в багатьох селах, де проводила свої акції Армія Крайова. Наприклад, в с. Запілля Любомльського району 18 березня 1944 р. було замордовано коло 70 чоловік. Коли мордували, то грали свої марші. Рубали сокирами, кололи багнетами, зривали нігті. Всіх замордованих зносили до клуні, де потім їх спалювали. Село майже все було спалене. Вдень підійшло до 20 чоловік вояків УПА.
Розпочався бій, але вони нічого не могли зробити переважаючим в кількості полякам і відступили. Або візьмемо село Полапи. Польські відділи 5 жовтня 1943 р. поручика Владислава Чермінського, псевдо «Яструб», поручика Станіслава Кондзеляви, псевдо «Каня», поручика Казиміра Філіповича псевдо «Корд», під керівництвом поручика Валерія Крокая, псевдо «Сивий» провели акцію на угрупування українських націоналістів у селі Полапи і в селі Сокіл. За 2 години село Полапи було спалене, замордовано більше 30 чоловіків, а польськими жінками було пограбоване. Більшість зі знищених українців мали від 60 до 90 років. Невже вони в такому віці могли воювати проти поляків? Польськими загонами на території району були спалені православні храми в селах Висоцьк, Рівне, Запілля, Полапи. Вояки УПА спалили костел в селі Острівки і каплицю в селі Землиця. По сучасній польській літературі в Любомльському районі (колишні Любомльський, Головнянський і Шацький райони) вбито українцями 1900 поляків.2 В другій книзі ці вже дані зменшено до 1640.3 В книзі «Wołyńskitestament» відмічено, що в ніч з 29 на 30 серпня українські націоналісти замордували в селах Острівки і Воля Острівецька 1041 поляка. А обласний архів видає полякам довідку в 1993 р., що в цих селах бандитами знищено 1500 чоловік, також вказується, що в селах Бережці, Біндюга, Замлиння, Новий Ягодин поляки були побиті бандитами. А в селі Бережці поляки зовсім не проживали, з села Біндюга всі перейшли за Буг.4
Потрібно зробити висновок, що, видаючи іншій державі такі довідки, матеріал слід вивчати більш детально. А до сьогоднішнього дня детального підрахунку жертв поіменно як із польської, так і з української сторін в нашій державі майже не зроблено. Опубліковані тільки свідчення за Володимир-Волинський і Ківерцівський райони. Хоча в Польській державі свої жертви давно пораховані. Частково така інформація була зібрана Львівською організацією «Пошук». Підводячи підсумок слід сказати, що в цій статті не ставилась ціль показати українців хорошими, а поляків – поганими. Були дикі нелюдські вчинки з обох сторін і якщо вже хтось підіймає це питання більш широко, то зобов’язаний бути більш об’єктивним і відносно дій своєї сторони. Ми хочемо продовжити життя майбутніх поколінь двох сусідніх держав в мирі і спокої, без зазіхань на кордони один одного і, покаявшись, не повторювати подібних помилок. В 2009 році уродженець села Вижгів Іван Ольховський видав книгу «Кривава Волинь» про українсько-польське протистояння на теренах Любомльського і Шацького районів у 1939-1945 роках, де об’єктивно підійшов до цього питання і його книга отримала схвальні відгуки.5
Література:
1. Мислінський С. Над Прип’яттю. – Москва, 1979.
2. Zbrodnie nacionalistów ukrainskich dokonane na ludności polskiej nаWołyniu1939-1945. Opracowali: Józef Turowski i Wladysław Siemaszko. Warscawa,1990.
3. Okrutna3.Przestoroga. 3.Opracowanie Jerzy Dębski, Leon Popek. Lublin, 1997.
4. Wołyńskitestament. Opracowali: Leon Popek... – Lublin, 1997.
5. Ольховський Іван. Кривава Волинь. – к. 1. – Київ, 2008.
Олександр Остапюк, директор Любомльського історичного музею