Період з кінця ХІ до початку ХІV ст. у нумізматичній літературі прийнято називати „безмонетним”. В цей час з обігу давньоруських земель в тому числі і з Волині, майже повністю зникає карбована монета, натомість у скарбах ми зустрічаємо монетні гривні
Серед основних причин виникнення цього явища дослідники називають: зменшення надходження арабських монет, що в свою чергу було викликане „кризою срібла” на Сході (вичерпання і припинення розробки багатих покладів срібла в останній чверті Х ст.); погіршення якості куфічних дирхемів, що робило їх непридатними для використання у міжнародній торгівлі. Карбування власної монети (златників та срібників) у Києві Володимиром Святославовичем (978 – 1015 рр.), Святополком (бл. 1015 р.) та Ярославом Мудрим у Новгороді (до 1015 р.) не вплинуло на грошовий обіг, оскільки ці монети не карбувались у достатній кількості, а їх емісія була викликана скоріше через політичні мотиви – цей захід був своєрідним проголошенням суверенності молодої давньоруської держави [Спасский, 1962, с. 42].На півночі Русі нестача арабських монет була певною мірою компенсована західноєвропейськими денаріями, однак грошовий ринок Південно-Руських земель їх не сприйняв.Варто зазначити, що термін „безмонетний” застосовується умовно, оскільки в обігу і ХІ і ХІІ ст. зберігаються у невеликій кількості візантійські (близько 2-х десятків випадкових знахідок відомо з території Волинської області), а у ХІІІ ст. до них приєднуються татарські монети [Котляр, 1971, с. 48]. В цей період роль дрібних засобів обігу виконували товаро-гроші, тобто такі товари, котрі на шляху від виробника до споживача могли приймати на себе тимчасові функції грошей. До числа таких предметів відносяться різноманітні жіночі прикраси (браслети, персні, намистини), раковини каурі, шиферні пряслиця рожевого кольору, що виготовлялися на Волині в районі Овруча, а також різноманітні види хутра (куниці, білки тощо)[Янин, 1985, с.365]. В основі грошового обігу стали масивні зливки срібла встановленої ваги та форми – гривни. Спочатку цим терміном називався вузький клапоть з шийного відділу шкіри хутрової тварини (грива на старослов’янській мові – шия). Оскільки, як говорилося вище, деякі хутра виконували функції грошей, то їх назви переходили на грошові одиниці [Эткин, 1990, с. 11]. Термін гривня також пов’язують з шийною прикрасою у вигляді обруча з коштовного металу. Згодом це слово набуло нового значення – стало відповідати певній кількості – вазі цінного металу (переважно срібла). Така грошово-вагова одиниця отримала назву гривни срібла. Пізніше гривна стала використовуватись як рахункова грошова одиниця, що отримала назву гривні кун. Ця грошово-рахункова одиниця була близькою до марки Середньої і Північної Європи і відповідала певній кількості монет – куфічних дирхемів, срібників та ін. Гривна срібла (вагова) і гривна кун (рахункова) стали на Русі платіжно-грошовими поняттями. Спочатку їх вага була однаковою. Згодом, внаслідок складних процесів розвитку грошової системи (нестабільність ваги імпортованих монет, еволюція самої гривни, як одиниці ваги та ін.). Гривна срібла стала дорівнювати кільком гривням кун (в ХІІ ст. гривна срібла (бл. 204 г.) дорівнювала чотирьом гривням кун) [Спасский, 1962, с. 50-51; Археалогія нумізматыка Беларусі..., 1993, с. 199і]. У ХІ ст. гривні срібла (ваговій) стали відповідати платіжні злитки-гривни різних типів. В цей час відбувається кінцева стандартизація їх форми та ваги, що засвідчується знахідками в скарбах даного періоду.
На території Волинської землі грошові гривні знайдені -
у Луцьку [Антонович, 1901, с. 49; Кучинко, Охріменко, 1995, с. 112], околицях Торчина (Луцький район), селах Соснина (кол. Бискупичі Шляхетські) [Антонович, 1901, с.62-63] Іваничівського району та у селі Новоугрузьке (ур. Стовпове Поле – скарб срібних гривен) [Кучинко, Охріменко, 1995, с. 142] Любомльського районів Волинської області; селах Городок, Хотин, Висоцьк, Софіївка, Борщівка [Антонович,1901, с. 40, 43, 46, 68], Дорогобужі [Прищепа, Нікольченко, 1996, с. 91-92], Торговиці [Никольченко, 1972, с. 385-386] на Рівненщині; м. Миропіль Житомирської області [Корзухина, 1954, с. 134, табл. LVII]; Бужисьці (сучасна Польща) [Ильин, 1921, с.19].
Цінний фактичний матеріал про місця знахідок грошових скарбів на території Волинської губернії у ІІ половині ХІХ ст., в тому числі й срібних та золотих зливків-гривен, подано в праці А. Ільїна „Топография кладов серебряных и золотых слитков” [Ильин, 1921, с. 15-16]. За формою і вагою гривни поділяються на три типи. Перший представлений зливками-гривнями київського типу – продовгуватої шестикутної форми (рис. 1:1), вагою близько 160 г, знайденими в с. Городок, Хотин, Висоцьк, Софіївка, Борщівка, Торговиця, Соснина, м. Миропіль, м. Луцьк (ур. Гнідава, гривна з написом „МИКИ”, (рис. 2:1)), та околицях Торчина (випадкова знахідка середини 2000-х років, публікується вперше (рис. 2:2)). Другий – це гривні новгородського типу, за формою паличкоподібні, продовгуваті, здебільшого трикутні у розрізі (рис. 1:2) вагою понад 200 г, які знаємо з Луцька, Торговиці та Бужиськи. Нарешті, третій тип репрезентований гривнями чернігівського типу, знайденими в Дорогобужі. Вони мають неправильну овальну чи видовжену ромбічну форму і вагу близько 197 г. На думку деяких дослідників, чернігівські гривні є перехідним типом від київських до новгородських: за формою вони близькі до київських, а за вагою – до новгородських [Спасский, 1962, с. 56]. Київські гривні перебували в обігу з кінця ХІ до середини XIII ст. (тобто до монголо-татарського нашестя, а новгородські існували і в XІV, а можливо навіть в XV ст. [Котляр, 1971, с. 54-55; Анохин, 1986, с. 489].
Щодо чернігівського типу, то, на думку відомого фахівця в галузі нумізматики М. Котляра, вони з'явились дещо пізніше київських і майже одночасно з новгородськими (в кінці ХІ – на початку ХІІ ст.) [Котляр, 1995, с. 88]. У скарбі з Московського кремля були всі три типи гривен [Авдусина, Панова, 1989, с. 274, рис. 2], що засвідчує їх паралельне функціонування до татаро-монгольської навали. Про співіснування різних типів гривен свідчить і ряд скарбів з території України, в т. ч. й Волині [Корзухина, 1954, с. 123, 125, 132, 147; Ильин, 1921, с. 16]. Необхідно відмітити факт виготовлення гривни на Волині в 1288 р., коли, за даними Галицько - Волинського літопису волинський князь Володимир Васильковим наказав перелити у вагові зливки дорогоцінності його скарбниці [Літопис Руський, 1989, с. 443]. Інший факт свідчить про те що він же, побудувавши у Любомлі Георгіївську церкву, подарував церкві молитовник, який купив у дружини протопопа за 8 гривен [Літопис Руський, 1989, с.448]. В ХІІІ ст. з’являється ще один – литовський (або західноруський) тип гривен, що за формою та вагою були близькими до новгородських, але мали більш м’які обриси та поперечні або навскісні насічки-вм’ятини. В обігу ходили також половинні обрубки литовських та новгородських гривен-злитків – полтини [Спасский, 1962, с. 65; Археалогія і нумізматыка Беларусі..., 1993, с.199]. В 1903 р. в с. Кам'яний Брід Коростишівського р-ну Житомирської обл. разом із скарбом золотих і срібних речей XI – XII ст. знайдено 4 монетні гривні: одна – київського типу і три гривні у вигляді паличок недбалого литва, з сірого, поганого срібла [Ильин, 1921, с.30;]. Навколо останніх між вченими тривалий час велись дискусії. Так О. Ільїн вважав їх литовськими. Однак з ним не погодились Г. Корзухіна, оскільки вага справжніх литовських гривен набагато менша від ваги найлегшої з трьох паличкоподібних злитків даного скарбу дослідниця датує знахідку часом між семидесятими роками XII ст. і 1240 р. [Корзухина, 1954, с. 134, 135]. Крім поданих вище знахідок нам стало відомо про грошово-речовий скарб, що був виявлений на півдні Волинської області десь на початку 90-х років минулого століття. Скарб складався з дев’яти паличкоподібних зливків-гривен та трьох підвісок (2 амулети-сокирки та амулет-кіготь). Пропонуємо детальніше розглянути форму злитків, метрологічні показники, які вдалось зафіксувати, інші особливості, а також питання про їх датування. Отже, ми маємо дев’ять продовгуватих, злегка вигнутих зливків, напівкруглих у поперечному розрізі. За формою зливки дещо різняться між собою – три екземпляри є дещо вужчими ніж решта, отже відливались у різних ливарних формах. Для зручності у подальшому описі умовно виділимо два типи: тип А (вузькі) і тип Б (широкі). Довжина зливків від 17 до 20 см, ширина від 2,5 до 3,5 см, товщина від 1,0 до 1,4 см, проба 9460 – 9930. Поверхня більшості гривен в основному гладка, з незначною пористістю. У екземплярів типу А краї з одного боку у верхній частині злегка сплющені (розковані), один з них має сплющення з двох боків (один кінець сильно деформований). Крім того ці зливки мають з боків по дві насічки. Первісне значення насічок – демонстрація відсутності ядра з недорогоцінного металу під час передачі готових зливків замовнику, що з часом переросло в традицію (як наприклад на литовських гривнах). Ковкою кінців зливків перевірялась якість срібла. Молотком чи іншим інструментом встановлювали твердість, крихкість, ковкість металу [Рузас, 2006, с. 59].
Датуючим матеріалом слугують підвіски, що були знайдені вкупі з гривнями. Зокрема, одна з них – мініатюрна сокирка-амулет І типу за класифікацією Н. Макарова [Макаров, 1992, с. 43]. Більшість таких сокирок належать до ХІ століття. Частина з них датована ХІ – ХІІ ст. [Макаров, 1992, с. 44]. Про знахідки таких амулетів на Волині детально описано в монографії М. Кучинка, Г. Охріменка, В. Савицького „Культура Волині та Волинського Полісся княжої доби” [Кучинко, Охріменко, Савицький, 2008,с. 44-58]. У ХІ столітті, як уже зазначалося на Русі з’являються зливки усталеної ваги. Як бачимо, вага гривен з південно-волинського скарбу наближається до ваги новгородських гривен, проте за формою вони дещо відрізняються від них (особливо тип Б) – мають більш округлі обриси (як ми вже зазначали, новгородські гривни у поперечному розрізі здебільшого трикутні, а також мають більш прямі кінці). Аналогій які б точно відповідали формі розглядуваних зливків не має. Проте це не означає їх відсутність, адже багато публікацій скарбів та одиночних знахідок гривен не містить їх точного опису. Новгородські гривни з’являються на Волині не пізніше початку ХІІ століття (Торговицький скарб) [Никольченко, 1972, с. 385-386]. Проте на грошовому ринку Південно-Західної Русі вони починають відігравати вагому роль ймовірно з середини ХІІІ ст. тобто після монголо-татарського нашестя (коли гривні київського типу виходять з обігу) [Котляр, 1971, с. 54-55]. Виходячи з усього вище сказаного можна зробити два припущення:
І – дані зливки є раннім різновидом гривен новгородського типу, що потрапили на Волинь у ХІ – ХІІ ст. торговим шляхом;
ІІ – ці гривни були відлиті на Волині у ХІ – ХІІ ст.
А отже, можна говорити про ще один – волинський тип гривен з двома його різновидами (підтип А та підтип Б), що існували поряд з київськими, новгородськими і чернігівськими на Волині, а можливо й у інших регіонах Русі. Стосовно перебування даних гривен у обігу важко щось однозначно стверджувати, адже зливки будь яких типів використовувались лише при крупних платіжних операціях. Як зазначає І. Спасський, зливки гривен імовірно найчастіше зберігались в скарбницях і схованках, ніж перебували в ринковому обігу, про що свідчать значна, у порівнянні з одиночними знахідками, чисельність скарбів [Спасский, 1962, с. 54]. Отже, велика чисельність знахідок монетних гривен, зокрема у скарбах, свідчить не лише про значний розвиток торгівельних відносин на Волині, а й про високий ступінь концентрації багатства в той час у руках місцевої знаті.
Література
1. Авдусина Т. Д., Панова Т. Д. О находке клада на територии Московского Кремля // СА. – 1989. – №4. – С. 271-274
2. Анохин В. А. Деньги Киевской Руси // Археология Украинской ССР. – К., 1986. – С. 485-491.
3. Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды ХІ Археологического съезда. – М., 1901. – С. 1-133.
4. Археалогія і нумізматыка Беларусі. Энцыкл./ Беларус. Энцыкл..; Рэдкал.: В.В. Гетау і інш.– Мн.: БелЭн, 1993. – 702 с.: іл.
5. Зварич В. В. Нумизматический словарь. – Львов: издательское объединение «Вища школа», 1980. – 338 с.
6. Ильин А. А. Топография кладов серебряных и золотых слитков. – С- Пб.: Государственное изд-во, 1921. – 62 с.
7. Корзухина Г. Ф. Русские клады ХІ-ХІІІ вв. – М.,– Л.: изд-во АН СССР, 1954.
8. Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. – К.: Наукова думка, 1971. – 174 с.
9. Котляр М. Ф. Про так звані чернігівські гривни срібла // Археологія. – 1995. – №2. – С. 83-93.
10. Кучинко М. М. Волинська земля Х – середини ХІV cт.: археологія та історія. Навч. посібн. – Луцьк: Ред.-вид. відд. „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім Лесі Українки, 2002. – 314 с.
11. Кучинко М. М., Охріменко Г. В. Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк: вид-во „Вежа”, 1995. – 167 с.
12. Кучинко М., Охріменко Г., Савицький В. Культура Волині та Волинського Полісся княжої доби. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – 328 с.
13. Літопис Руський / Переклад Л. Є. Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
14. Макаров Н. А. Древнерусские амулеты-топорики // Российская Археология. – 1992. - №2. – С. 41-56.
15. Никольченко Ю. М. Древнерусское городище в с. Торговица // АО - 1971. – М., 1972. – С. 385-386.
16. Прищепа Б. А. ,Нікольченко Ю. М. Літописний Дорогобуж в період Київської Русі. Монографія. – Рівне.: Державне редакційно-видавниче підприємство, 1996. – 248 с.
17. Рузас В. Серебряные денежные слитки в музее Банка Литвы // Банкаускі веснік. – Люты 2006. – С. 56-62.
18. Спасский И. Г. Русская монетная система. – Л.: изд-во Государственного Эрмитажа, 1962. – 224 с.
19. Эткин Я. С. Товароведение пушно-мехового сырья и готовой продукции. – М., 1990.
20. Янин В. Л. Русские денежные системы ХІ – ХV вв. / Древняя Русь. Город. Замок. Село // Археология СССР. – М.: Наука, 1985. – С. 364-375.
Володимир Cавицький – науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії та культури Волинського краєзнавчого музею
Володимир Свінцицький, краєзнавець, м. Луцьк.