Історія Володимирського повіту, який у другій половині XYI – XYIII століття входив у склад Волинського воєводства до Речі Посполитої, є малодослідженою.
Особливий інтерес серед сучасних істориків викликає до себе дослідження економічного розвитку Володимирщини, зокрема торгівлі. Даному питанню присвячували свої статті В. Кравченко, О. Сидоренко, В. Пришляк, в яких можна знайти важливу інформацію про торгівельні зв‘язки повіту та роль воєводства у зовнішній та регіональній торгівлі.Одним із найважливіших джерел щодо вивчення історії Володимирського повіту, особливо його ролі в торгівельних зв‘язках є актові книги Володимирського гродського суду. Завдяки його даним можна судити про мережу торгівельних шляхів, королівських митних комор, прикоморків, приватних митниць, ярмарків, торгів. У зв‘язку з географічним розташуванням повіту на північному заході краю, йому належала роль транзитного регіону в торгівлі з країнами Східної, Центральної і Західної Європи та активного споживача експортної продукції. Внутрішня і зовнішня торгівля Волині у XYI-XYIII століттях чітко регламентувалась в рамках митної системи, дорожнього примусу і складського права. Волинський історик В. Пришляк у своїх дослідженнях вказує, що на території Володимирського повіту влаштовувались державні і приватні митниці і прикомірки державних митних контор. Державні митниці були і у самому Володимирі, до яких в обов‘язковому порядку спрямовувались купецькі валки. Всього ж у Володимирському повіті до середини XYII століття нараховувалось до 40 приватних митниць, які часто ставали об‘єктом оренди [1, 49]. Досить жвавою у цей період була міська торгівля. Обмін товарів проводився між великими містами. Особливо це стосувалось Володимира і Луцька, а також між Волинським і Галицьким ринками. На ярмарки і торги з‘їжджались купці з усіх українських земель, а часто і з-за кордону. Ярмарки тривали кілька днів, іноді – тиждень. Влаштовувались вони з нагоди певних свят, один або два рази на рік.
Цікавим був той факт, що саме для Волині характерним було поєднання в одному місті чи містечкові ярмаркових днів у релігійні свята за католицьким чи православним календарем [2, 248]. Стосовно асортименту товарів, то як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, він був однаковим. Торгівельна організація виділяла волинські міста, як центри торгівлі збіжжям, худобою, рибою та продукцією лісових промислів. На ринках внутрішньої торгівлі продавали продукти лісових промислів (поташ і попіл), хутро, сукно, шкіру, зокрема, сап‘ян, ювелірні вироби.Зовнішню торгівлю визначали чинники економіки регіону. Звідси зовнішньоторгівельні зв‘язки розвивались на основі внутрішньої торгівлі. Природні ресурси і наявність робочої сили сприяли розвитку зернового господарства на Волині, а це в свою чергу вело до заснування фільваркових господарств. Основною галуззю господарства у фільварках було землеробство, яке характеризувало Волинь як виробника товарного хліба і реалізація його здійснювалась як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках. Матеріали люстрацій свідчать, що товарний хліб з Волині збувався і в Києві, і в Житомирі [3, 174]. Фільваркове господарство завжди інтенсивніше розвивалось поблизу торговельних шляхів. Там і панщина була більшою. «Розвій панщини, - на думку М. Грушевського, - іде з заходу на схід, від польських провінцій, скорше захоплення розвоєм двірського фільваркового господарства, від сплавних доріг, від рухливійших центрів і околиць далі в глибину української території на схід – на північний і полудневий [4, 159]. За даними актових книг український експорт північно-західного напрямку проходив саме через Волинь. Отже саме в містах Волині сходились торговельні шляхи з усієї України. І саме на цих шляхах Володимир був одним з прикордонних митних центрів. Торгівля сприяла прокладанню нових шляхів, будівництву мостів, удосконаленню транспортних засобів.
Широкі торовані дороги ( так звані биті шляхи) в ті часи називали «гостинцями», а найважливіші – «великими гостинцями». На Волині були – Луцький (Поліський), Володимирський, Колківський, Олишський гостинці. Наявність шляхів сполучення, географічне розташування краю вело до зростання на його теренах внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Докладне уявлення про умови, масштаби і її характер дають нам документи XIY-XYII століть. Вони стосуються торгівлі і торговельних угод, митних зборів, торговельних перетрактацій тощо. Спрямованість цих угод – захистити цивілізованість торгівлі. І князі, і королі, інші зверхники дбали про те, щоб справно стягали мито, щоб купців змушували дотриматися визначених торговельних шляхів, митниць і міст. Купців, які хитрували і намагалися оминути митниці та міста-склади, жорстоко карали, нерідко конфісковували крам. Правда, мито не тільки суворо стягали, але від нього і звільняли. Цікавим є привілей польського короля князю Костянтину Острозькому, підданих якого було звільнено « від усіх мит і всілякого податку з солі, тобто сольничого, і від нашого Луцького і Володимирського мита за перевезення стародавніми і звичними дорогами білої руської солі з Коломиї, Долини, Дрогобича та інших міст…[5, 54]. Пізніше, той же король Сигізмунд І вимагав, щоб «купці усього нашого королівства, які прямують з волами чи будь-якими іншими товарами з Руської, Подільської і Волинської земель проходили через Львів, Городок і Перемишль… По цих же дорогах вони повинні переганяти волів і везти свої товари, сплачуючи тут відповідні мита. Але якби хтось із них волами чи іншими товарами оминув згадані дороги і перегнав волів чи перевіз товари деінде, такий (купець) через свій вчинок втрачає воли і товари» [6, 58].
Визначена тут кара може видатись надто жорстокою, але вона лише підтверджує, якою була відповідальність і дисципліна митних зборів. Не треба забувати, що вони поповнювали місцевий і державний бюджет. Проте були і винятки. Ними були так звані “волові» шляхи, якими супроводжували волів з Волині до Сілезії і Гданьська. Проходили ці шляхи через Житомир – Остріг – Луцьк – Володимир – Люблін і через Звягель – Рівне – Луцьк – Берестя. Частими були випадки, коли волів намагалися гнати в обхід митних постів, вздовж торговельних трактів.[7, 50].Через Володимирський повіт проходив і водний шлях Західний Буг – Вісла – Балтійське море. Невеличке портове містечко Устилуг було центром сплавів продукції українського експорту до балтійського порту Гданьська.Крім Устилуга, у сплавах приймали участь і інші портові містечка і села, які були розташовані по обидва береги річки Західний Буг. Зокрема, досить відомим на той час був Литовиж (літописний Всеволож) Володимирського повіту. У транспортуванні товарів допоміжні функції виконували і менш значимі водні траси, такі як річки Луга, Стир, Турія. Як уже зазначалось, Волинь спеціалізувалася на поставках великих партій попелу, зерна, деревини та дерев‘яних товарів. Виробництво цієї продукції було показником економічного життя регіону і за посередництвом Гданьська, вона експортувалась до Англії, Нідерландів, Шотландії.
У матеріалах актових книг Володимирського гродського суду можна знайти відомості про процес доставки продукції до пристаней, будівництво спеціальних суден (ком‘яг), які конструювались з врахуванням специфіки сплаву по нешироких мілководних річках. При організації сплавів суворо дотримувались регламентованого періоду – під час повені (кінець березня – початок квітня). Відстань по Бузі – Віслі у 774 км долали приблизно за 33 дні. У Гданьську експортовану продукцію сортували і складали до шоп волинських чи гданських продавців, які збували її купцям з Західної Європи. Спочатку володимирські міщани самостійно доправляли свої товари до порту Гданьська, але пізніше вони лише доставляли їх до пристаней, а там продавали купцям. З часом Володимир все більше набирав значення торгового центру, який був відомий далеко за межами Волинського воєводства. Сухопутні перевезення експортованих та імпортованих товарів здійснювались по важливих шляхах: Київ – Житомир – Остріг – Луцьк – Володимир Грубешів – Замостя – Сандомир – Познань. На володимирських ярмарках укладались міжнародні торговельні угоди. Сюди приїжджали багаті купці, продавці дрібних ремісничих виробів, сукна, аптекарі. З Кракова на Волинь везли коштовне каміння, ювелірні прикраси, дорогоцінний посуд. З Щебжешина – дерев‘яні вироби та скрині. Важливе місце в товарних оборотах посідала сіль, головним споживачем якої були поліські регіони Волині. Польський король Стефан Баторій 4 серпня 1579 року видав універсал, згідно якого Володимиру було надано право складу солі, яке раніше мав тільки Кременець [8, 15]. Досить дорогим товаром в ті часи були книги. З Володимира їх вивозили на Закарпаття, міняли на корів та овець, а потім з вигодою продавали. До прикладу, книгу духовного змісту «Тріадь цвітна» продавали за 12 овець або 3 корови [9, 81 Таким чином, можна стверджувати, що Волинь відіграла значиму роль у процесі становлення внутрішнього ринку в межах Речі Посполитої. І саме сітка торговельних шляхів ще раз доводить його значення для місцевої та міжнародної торгівлі.
Література:
1. Пришляк В. Торговельні шляхи західної Волині в XYI – XYIII ст.// Тези республіканської конференції, присвяченої «Атласу історії культури Волинської області». - Луцьк, 1991.
2. Торгівля на Україні. XIY – середина XYII століття. Волинь і Наддніпрянщина. – Київ: Наук. Думка, 1990. - Док. №183.
3. Там само. – Док. №132.
4. Грушевський М. Історія України-Руси: У 10 т. – К., 1991. – Т. 6.
5. Торгівля на Україні. XIY – середина XYII століття. Волинь і Наддніпрянщина. – Київ: Наук. Думка, 1990.
6. Там само.
7. Пришляк В. Торгівельні шляхи західної Волині в XYI – XYIII ст. // Тези наукової конференції по підготовці «Атласу історії культури Волинської області», - Луцьк, 1991.
8. Сидоренко О. Волинь і місто Володимир у зовнішній торгівлі України другої половини XYII століття. // Минуле і сучасне Волині. – Луцьк, 1988. – Ч.1.
9. Компан О. Міста України в другій половині XYII століття. – К., 1963.
Л. Понедєльник, м.Луцьк