З початку функціонування на Волині музейних закладів їх діяльність мала проходити у руслі політичної лінії російського самодержавства та Російської православної церкви, яка спрямовувалась на всебічне зміцнення у регіоні власних позицій.
У той час Волинь була об’єктом протиборства російських та польських суспільно-політичних і наукових течій, у якому кожна зі сторін намагалася обґрунтувати своє “законне” право на цю територію і тому висвітлювала її історію, етнографію та інші сторони життя лише з вигідних для себе позицій. Наслідком цього протиборства стала значна кількість праць з історії Волині, де був накопичений певний фактологічний матеріал, який започаткував такий напрям в історичній науці, як волинознавство. Однак, до середини ХІХ ст. ні академічна наука, ні тим більше місцеві краєзнавці не спромоглися поставити вивчення історії Волині на ґрунтовну джерельну базу. І тільки з організацією у 1843 році Київської археографічної комісії почалося наукове формування цієї бази, зокрема системні пошуки матеріалів та їх вивчення, впорядкування державних і приватних архівів, рукописних фондів бібліотек, поповнення їх новими віднайденими документами та ін. Члени Київської археографічної комісії надавали активну допомогу у проведенні археографічної збиральницької роботи на Волині і місцевим краєзнавцям. Це з часом привело до накопичення цілої низки експонатів з історії Волині, які лягли в основу перших збірок музейних закладів краю і послужили поштовхом до розгортання ними подальших історико-краєзнавчих студій
Перші публікації про зародження та розгортання діяльності музейних закладів на Волині, їх участь в історико-краєзнавчому дослідженні регіону стали з’являтися уже наприкінці ХІХ ст. В цей період велику увагу до музеїв краю проявляв визначний вітчизняний науковець, дослідник минулого Волині, секретар-діловод Київської археографічної комісії Орест Левицький. Так, у 1889 році в часописі “Киевская старина” була надрукована його стаття-відгук на вихід у світ першого річного звіту тодішнього Свято-Володимирського православного церковного братства, яке започаткувало свою діяльність у місті Володимирі-Волинському в грудні 1887 року [8]. Автор належним чином оцінив зусилля братства у справі пошуку та збереження давніх пам’яток краю, ознайомлення місцевого населення з історією міста та його околиць. Він дав характеристику змістові експозиції так званого “древлехранилища” (тобто музею братства) – чи не першого громадського закладу такого типу на Волині у зазначений період – і схвально відгукнувся про його скромний внесок у пробудження історичної свідомості волинян.Не залишився байдужим відомий історик і до звернення братчиків з приводу формування при давньосховищі бібліотеки з читальнею, яка мала служити для ознайомлення з історією волинського краю. О.Левицький брав дієву участь у розробці статуту бібліотеки, що містив правила поводження у читальні та користування книгами. Також науковець неодноразово надсилав видання Київської археографічної комісії до братської бібліотеки. Книги наукового змісту, що належали братству, зберігалися у приміщенні читальні в спеціально відведеному місці під безпосереднім контролем завідувача давньосховищем О.Дверницького.
Члени братства постійно турбувалися про збереження книг у належному стані [2, с.94-95]. Подібне давньосховище предметів церковної старовини влаштували і члени Луцького Хрестовоздвиженського православного церковного братства в 1890 році [10, с.242-243]. Роботу щодо його розбудови вів на перших порах секретар братства священик Ф.Савлучинський. А наукові консультації братчики мали можливість отримувати від О.Левицького, який кілька разів приїздив до Луцька на засідання Ради братства. При давньосховищі, як складова його експозиції, функціонувала і бібліотека. Її регулярно поповнювали випуски часопису “Волынские епархиальные ведомости”, видання Київської археографічної комісії, книги, подаровані членами братства, іншими особами. Відомо, що допомогу у комплектуванні бібліотеки надавав О.Левицький. За надіслані праці з історії Волині члени братства неодноразово висловлювали йому подяку: “Таке співчуття до влаштованої братством бібліотеки, яке Ви виявили,… надає раді братства надію, що вона поповниться корисними науковоми працями, які сприяють ознайомленню місцевого населення з історією православ’я і російської народності в західному краї” [12,спр.11825, арк.1].
Однак, не лише діяльністю волинських давньосховищ щодо збору, опрацювання та збереження історичних пам’яток цікавився відомий вчений. Він розумів, що більш детальному ознайомленню громадськості з історією Волині та діяльністю місцевих музеїв сприятиме поява волинознавчих розвідок. Для публікації цих праць О.Левицький надавав багато віднайдених Київською археографічною комісією джерел, опікувався виданням досліджень, рецензував їх. Ці праці, авторами яких виступали учасники музейного будівництва краю, базувалися на широкому використанні зібраних і впорядкованих ними ж музейних збірок. Започаткував цю справу завідувач давньосховища при Свято-Володимирському православному церковному братстві О.Дверницький. Уже 1889 року він написав і видав ілюстровану книгу “Памятники древнегоправославия в г.Владимире-Волынском” [6]. За твердженнями тодішньої преси, це дослідження відкривало серію видань краєзнавчих матеріалів з історії та археології давньої Волині, яку передбачалося випускати для ознайомлення населення з православними старожитностями краю [11, с.579]. Праця О.Дверницького готувалася до 900-річчя хрещення Русі і повинна була мати назву “Очерки церквей древнего Владимира” [7, спр.12982, арк.5].
Однак через труднощі, пов’язані з отриманням ілюстрацій, книга вийшла із запізненням і під іншою назвою. Відомо, що для написання цієї історичної розвідки були широко залучені рукописні і друковані пам’ятки, що зберігалися у братському давньосховищі, а також багато археографічних джерел, віднайдених Київською археографічною комісією, які були надані авторові О.Левицьким. Рецензії на цю книгу відзначали, що автор не обмежився лише простим викладом фактів і наведенням цитат з тих чи інших документів, а вільно і вміло оперував обширним історико-документальним матеріалом, піддавши його систематичній обробці. При оцінці роботи звернено увагу на певні її недоліки (довільність при трактуванні окремих подій, некритичне ставлення до низки неперевірених фактів та ін.). Однак, на думку рецензента, це не применшувало її значення [3, с.207-208].
Опрацюванням й досконалим вивчення оригінальних старожитностей давньосховища Володимир-Волинського братства цікавилося і багато інших дослідників-волинознавців другої половини ХІХ. Зокрема, рукописні пам’ятки тривалий час вивчав член Смоленського церковно-археологічного комітету Г.Бугославський. За експонатами музею Свято-Володимирського братства вчений написав у 1897 році дві праці “Волынские рукописные евангелия и апостолы” [1] та “Установление праздника в честь Святых мучеников князей Бориса и Глеба” [14, арк.2].Враховуючи те, що Г.Бугославський, очевидно, виявив намір не переривати роботу над вищеназваним твором та іншими рукописними пам’ятками давньосховища, Смоленський церковно-археологічний комітет 26 березня 1898 року звернувся до голови ради Свято-Володимирського православного церковного братства О.Дверницького з відповідним листом. У цьому листі містилося прохання дозволити члену комітету Г.Бугославському продовжити вивчення рукописних старожитностей братського давньосховища і “утримати в себе ще на деякий час узяту ним із братського давньосховища місячну мінею ХVI ст., щоб мати можливість переписати вміщену в мінеї службу св.мученикам Борису і Глібу” [13, арк.57-57 зв.].
Можна припустити, що ця робота Г.Бугославським була успішно завершена. Адже, опікуватися виданням даного дослідження Г.Бугославського погодився секретар-діловод Київської археографічної комісії О.Левицький, про що засвідчує запис, який містився у протоколі загальних зборів членів Свято-Володимирського братства від 30 січня 1899 року [14, арк 43 зв.]. В свою чергу, голова ради братства О.Дверницький, під час проведення по давньосховищу екскурсій, для особливо почесних гостей надавав у подарунок видану з ініціативи і на кошт братства працю О.Левицького “Историческое описание Владимиро-Волынского Успенского храма, построенного в половине ХІІ века князем Мстиславом Изяславичем” , а також книгу “Краткая опись предметов, находящихся в древлехранилищеПравославного Свято-Владимирского Братства в г.Владимире-Волынском”, статут братства та звіт про його діяльність [15, с.536].Однак, найбільший за обсягом і найгрунтовніший за змістом масив волинознавчих досліджень був підготовлений подвижниками музейного будівництва краю на базі старожитностей Волинського єпархіального давньосховища, яке було започатковане у місті Житомирі в 1893 році [4, с.3-4]. Практично усі ці праці знайшли місце на сторінках двох випусків “Волынского историко-археологического сборника”- видання Волинського церковно-археологічного товариства, при якому функціонувало давньосховище. На сторінках цих випусків публікувалися різні за характером волинознавчі матеріали завідувача Волинського єпархіального давньосховища О.Фотинського. Вони торкалися діяльності родини Загоровських та Юрія Немирича – відомих постатей історії середньовічної України та Волині, характеристики церковних рукописів та картин давньосховища, документів ХVІ-ХVІІ ст. з архіву Жидичинського монастиря поблизу Луцька тощо.
Серед написаних О.Фотинським на основі матеріалів давньосховища розвідок особливу увагу привертають його статті “Побратимство и чин братотворения” [5, с.19-48] та “Обыкновенные люди старой Волыни. Из семейной хроники двух поколений дворян Загоровских во второй половине ХVІ в.” [5, с.117-195], які отримали високу оцінку критиків. Підкреслено, що “всі його праці відзначаються цілком науковим характером, ґрунтовним вивченням предмета і значним літературним обдаруванням. Тими ж достоїнствами відзначені і дві його нові статті, поміщені у збірнику” [9, с.106]. Предметом розгляду в першій з них стала історія появи звичаю побратимства та сприйняття його церквою на українських землях ХV-ХVШ ст. О.Фотинський зазначав, що цей звичай, маючи на меті повне духовне єднання людей, набув широкого розповсюдження і знайшов своє відображення як у побуті, так і в суспільно-політичному житті, зокрема, у діяльності церковних братств. В іншій статті йшлося про життя двох поколінь відомої української шляхетської родини середньовічної Волині. Відгукуючись на цю працю, О.Левицький писав, що на прикладі роду Загоровських можна ознайомитись з багатьма цікавими сторінками минулого краю, змалювати живі та рельєфні портрети інших волинян ХVІ ст. “Але щоб з успіхом писати такі нариси, для цього, крім природного таланту потрібне широке, всебічне знайомство з історичною епохою і попереднє незвичайно кропітке вивчення дрібних архівних документів, із яких кожен окремо не представляє цінності, але у загальній сукупності, під рукою майстра, вони, подібно до мозаїчних камінців, дають живі, рельєфні зображення. У Фотинського є всі дані, щоб бути таким історичним живописцем: і талант, і ґрунтовне знання історії рідної йому Волині, і незвичайне працелюбство” [9, с.104].
Отже, для діяльності музейних закладів Волині у справі вивчення краю характерним було налагодження та розгортання зв’язків, а згодом плідної співпраці із Київською археографічною комісією. Особливо тісні наукові контакти зав’язалися із її секретарем-діловодом Орестом Левицьким. Їх єднало спільне покликання – відшуковувати, вивчати та зберігати пам’ятки старовини, ґрунтовніше досліджувати волинську землю. Результатом взаємозв’язків стало налагодження на місцях справи збереження та охорони світських і церковних старожитностей, публікація ґрунтовних наукових розвідок тощо.
Використані джерела та література:
1. Бугославский Г.К. Волынские рукописные евангелия и апостолы. Печатается на основании Московского Археологического Общества. Председатель Уварова. – М.: Типография Э.Лисснера и Ю.Романа, 1897.
2. Василевська С. Історія православного Свято-Володимирського братства за матеріалами фондів Волинського краєзнавчого музею // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край: Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої міжнародної конференції 20-23 січня 1998 р. / Відп. ред. Г.В.Бондаренко. – Луцьк: Надстир’я, 1998.
3. В.Б. Памятники древнего православия в г.Владимире-Волынском / Сост. и изд. Е.Н.Дверницкий. – Киев, 1889. [Рецензия] // Исторический вестник. – 1890. – № 1.
4. Волынский историко-археологический сборник. – Вып. 1. Изд. Распорядительного комитета Волынского Церковно-Археологического Общества.– Почаев: Типография Почаевской Успенской Лавры, Житомир: Типография и литография М.Дененмана, 1896.
5. Волынский историко-археологический сборник. – Вып. 2. Издание распорядительного комитета Волынского Церковно-Археологического Общества. – Житомир: Типо-литография М.Дененмана, 1900.
6. Дверницкий Е. Памятники древнего православия в г.Владимир-Волынском. – К.: Типография Г.Т.Корчак-Новицкого, 1889.
7. Дверницкий Емельян – Петрову Н.И. Письма 5 ноября 1887 – 26 апреля 1890 гг., из Владимира-Волынского в Киев. //Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (далі – ІР НБУВ), ф.III, спр.12980-12984.
8. Левицкий О. Владимир-Волынское братство (по поводу его первого отчёта) // Киевская Старина. – 1889. – № 7.
9. Левицкий О. Волынский историко-археологический сборник. – Вып. 2. Издание распорядительного комитета Волынского Церковно-Археологического Общества. Житомир, 1900 [Рецензия] // Киевская Старина. – 1901. – № 11.
10. Отчёт о деятельности Луцкого Православного Крестовоздвиженского Братства за 1889 – 1890 братский год. // Волынские епархиальные ведомости. – 1891. - №7 (часть неоф.).
11. Отчёт о деятельности Свято-Владимирского Православного Братства в г. Владимире-Волынском за 1888 г. // Волынские епархиальные ведомости. – 1889. - №23 (часть неоф.).
12. Повідомлення від Київського юридичного товариства, Луцького Хрестовоздвиженського братства – Левицькому Оресту про обрання його в члени. 14.03.1881 – 16.11.1900 рр. // ІР НБУВ, ф.І, спр.11824 – 11827.
13. Православное Свято-Владимирское Братство в г.Владимире-Волынске. 1898 г. – Архів Волинського краєзнавого музею (далі - ВКМ), РА №739.
14. Православное Свято-Владимирское Братство в г.Владимире-Волынске. 1899 г. – Архів ВКМ, РА №740, РА №212.
15. Празднование 900-летия существования православной епископской кафедры на Волыни // Волынские епархиальные ведомости. – 1892. – № 18 (часть неоф.).
Олена Кушпетюк, Луцьк - кандидат сторичних наук, доцент, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Луцького інституту розвитку людини Університету “Україна”