На нашу думку, важливим історичним джерелом при вивченні Вітчизняної війни 1812 року є праці військових командирів та істориків того часу. Одним з найвідоміших військових істориків Російської імперії ХІХ ст. був Олександр Іванович Михайловський-Данилевський.
Михайловський-Данилевський Олександр Іванович – генерал-лейтенант, відомий військовий письменник (1790-1848 рр.). Під час війни 1812 р. вступив до петербурзького ополчення і був обраний князем М. І. Кутузовим в ад’ютанти, переважно для кореспонденції на французькій мові. Після поранення в битві при Тарутині, виїхав до Петербургу, але потім брав участь в багатьох битвах 1815 і 1814 рр. Під час Віденського конгресу він знаходився при імператору Олександру I, а в 1816 р. призначений флігель-ад’ютантом до володаря, якого супроводжував в подорожах по півдню Росії і на конгресі в Ахені. Брав участь в турецькій війні 1828-29 рр. і в Адріанополі виконував обов’язки чергового генерала 2-ої армії; під час польської війни 1831 р. поранений в битві при Грохові; у 1835 р. призначений сенатором і головою військово-цензурного комітету.
Перша друкована праця «Записки 1814-15 рр.», вийшла в 1834 р.; пізніше були надруковані: у 1836 р. - «Опис походу до Франції 1814 р.», в 1839 р. - «Опис Вітчизняної війни 1812 р.», в 1840 р. - «Опис війни 1813 р.» і «Опис фінляндської війни 1808-9 рр.», у 1843 р. - «Опис турецької війни 1806-12 рр.», «Опис 1-ої війни імператора Олександра з Наполеоном 1805 р.» і, нарешті, «Опис 2-ої війни 1806-07 рр.». Останні роки життя працював головним редактором «Військової галереї Зимового палацу», в якій декілька біографій написано ним самим [5, с. 494].Про військові дії на території Волині у 1812 році ми знаходимо в першій частині «Описанія Отечественной войны 1812 года».О. Михайлевський-Данилевський повідомляє, що на початку війни у місті Луцьку знаходилась 3-а Резервна Обсерваційна армія під командуванням Тормасова [4, с. 332]. Згідно рішення російського військового командування, Тормасов мав діяти відповідно до ситуації, яка мала скластися на фронті: або відступати до Києва, або наступати на ворожі війська в районі Пінська [4, с. 333]. Поки генерал (тобто Тормасов – авт.) вирішував, що йому робити, Наполеон видав наказ командиру 7-го корпусу французької армії Реньє вступити до Волинської губернії, підняти бунт і затвердити там конфедерацію [4, с. 335]. Перш ніж наказ дійшов до Реньє, пише далі історик, Барклай де-Толлі оголосив Тормасову із Дрісси 1 липня «Высочайшее повеление»:
1) Відокремити особливий загін із дорученої армії Житомира, щоб спостерігати у Волинській і Подільській губерніях за тишею й спокоєм, використовуючи при цьому строгість та зберігати зв’язок із Дунайською армією; 2) У випадку наступу переважаючих ворожих сил на Житомир, загін повинен відступити до Києва і посилити там гарнізон; 3) Зібрати армію, зробіть рух вперед і рішуче дійте у фланг і тил ворожих сил, спрямованих проти Князя Багратіона, який взяв свій курс на Слуцьк до Бобруйська; ворог переправившись біля Бреста, направляється до Пінська [1, с. 335-336]. Із цих наказів можна зробити висновок, що Тормасов і Реньє рано чи пізно мали зустрітись. Але генерал Тормасов випередив свого супротивника. Він повелів зосередженій при Луцьку армії виступати до Ковеля, наказав попередньо Сакену: 1) Відправити 6 батальйон 36-ї дивізії на посилення Мозирського загону, а з останніми розміститись у Житомирі, зберігаючи тишу і спокій в Тернопільській області, у Волинській і Подільській губерніях, підтримуючи зв’язок із Дунайською армією; 2) У випадку наступу переважаючих ворожих сил на Житомир відходити до Києва; 3) Послати у Володимир Генерал-Майора Хрущова, із бригадою драгунів і двома козачими полками, для легкого нагляду за Австрійським кордоном та кордоном Варшавського Герцогства[4, с. 336-337].
Отримавши достовірну інформацію, що ворог стояв в Пружанах, займаючи загонами Брест, Кобрин, Яново і Пінськ, Тормасов у першу чергу, звільнив ці населені пункти і здійснив напад в тил ворога. Він сформував три загони: перший, Генерал-Ад’ютанта Графа Ламберта, 4 батальйони, 16 ескадронів, 5 козачих полків і 6 гармат, послав вздовж Бугу до Бреста; другий, Генерал-Майора Щербатова, 6 батальйонів, 8 ескадронів, 1 полк козаків і 12 гармат із Ратно через Молкрани також до Бреста. Графу Лавмберту і Князю Щербатову було наказано об’єднатись 13 липня у Бресті і разом атакувати це місто і потім у два марша підійти до Кобрина, куди Тормасов хотів йти з армією через Ратно і Дівень, намагаючись 15-го числа (тобто липня – Авт.) вдарити на Кобрин. Третій загін, Генерал-Майора Меліссіно, 4 батальйони і 7 ескадронів, повинен був групами діяти через річку Піну до Янова, і обманними рухами створювати ситуацію, що нібито головні сили рухаються до Пінська. Вслід за загонами, 11 липня почав рухатись Тормасов до Кобрина. У цей день 1-а армія вступила до Вітебська, а 2-а – воювала під Салтанівкою [4, с. 337-338]. Ввечері, 12 липня, Князь Щербатов, захопив м. Брест, дізнався, не чекаючи Графа Ламберта. 13 липня два загони об’єдналися і рушили до Кобрина. 15 липня до них приєднався Генерал Тормасов [4, с. 338-339]. Кобрин був зайнятий Саксонським загоном Генерала Кленгеля. Кленгель неправильно оцінив ситуацію, оскільки головні сили зосередив на Брестській дорозі, в той час як інші райони були менш захищені [4, с. 339]. Оглянувши ворожі позиції Тормасов наказав:
1) Графу Ламберту розпочати атаку; 2) Генерал-Майору Чапліцу, залишити частину кінноти і козаків на Дівінській дорозі для боротьби з ворожими ескадронами взяти вправо і атакувати місто з Антопільської дороги; 3) Підполковнику Князю Мадатову переправитись через Мухавець і відрізати ворогам відступ до Пружан [4, с. 340]. Одночасний наступ з трьох напрямків завершився перемогою російських військ, які взяли у полон Генерала Кленгеля, 9 штаб, 57 обер-офіцерів, 2234 рядових солдат; захопили 4 прапори і 8 гармат. Втрати російської сторони – 77 вбито і 182 поранено. Поважаючи проявлену Саксонцями мужність, Тормасов полоненим офіцерам шпаги. Під час битви у Кобрині сталася велика пожежа, внаслідок якої згоріло 548 будинків; сума збитків була оцінена в 270000 рублів сріблом[4, с. 340-341]. Це була перша перемога російських військ у Вітчизняній війні 1812 р. Імператор Олександр І вручив Генералу Тормасову орден Святого Георгія ІІ ступеня і 50000 рублів[4, с. 341]. Перемога Тормасова сколихнула все Варшавське Герцогство. Свідченням цього доповідна Кенігсберзького Губернатора Луазона. Начальнику Головного Штаба Наполеона Берт’є він писав: «Донесенія комендантовъ на Польской границе известили меня о движеніи Русскаго корпуса на Бьлостокъ и побудили выступить къ Растенбергу, чтобы удостовериться въ справедливости показаній о намереніяхъ Русскаго Генерала, и успокоить край, где распространился такой ужасъ, что остановилось отправленіе всехъ должностей» [4, с. 342].
Під час битви під Кобрином, Реньє знаходився в Хомську і вислав до Князя Шварценберга прохання залишити Несвіж й вирушити на допомогу.18 липня Тормасов вирушив до Антополя, де тиждень чекав наступу французьких військ. 22 липня армії Реньє і Шварценберга об’єдналися. Було вирішено спочатку розбити війська Тормасова, а потім знищити Дунайську армію. Австрійці та Саксонці виступили із Слоніма до Пружан, де розміщувався загін Графа Ламберта. Йому було наказано відступити до Городечна, де мав об’єднатися з Тормасовим [4, с. 344].29 липня Граф Ламберт зайняв позицію при Городечному, де армія розмістилась на розлогих височинах. Перед армією протікало болотисте джерело, яке зникало у лісі злівого крила. Правий фланг прилягав до болота, а з лівого був ліс, який росіяни помилково вважали непрохідним. На перший погляд позиція видавалась неприступною: обхід її був неможливим, як і атака із фронту, де дві облаштовані навколо джерела плотини були настільки вузькими, що по них могло пройти не більше шести чоловік. Для захисту позицій Тормасов захотів залишити невелику частину війська, з іншою – обійти і атакувати своїм правим флангом [4, с. 344-345]. 30 липня підійшли ворожі війська: австрійці стали біля Городечни, а саксонці – Піддуб’я. Наступ розпочався 31 липня після того, як саксонський патруль знайшов у лісі стежку, незахищену російськими військами. Метою битви було, з одного боку(російського – Авт.), не допустити австрійців і саксонців до Кобринської дороги, а , з іншого, захопити її та відрізати російські війська від Волині [4, с. 346-347].
Правильне розташування військ, дозволили Тормасову виграти цю битву. «Все усилія неприятеля», писав Генерал у доповіді Імператору, «остались тщетными. Войска Вашего Императорскаго Величества не уступили ему ни шагу, не дали ему ничемъ воспользоваться, и взяли в пленъ 230 рядовыхъ и 4 офицера. Генералы, офицеры, солдаты соревновали в мужестве, и непріятель принужденъ былъ оставить место сраженія, где армія Вашего Императорскаго Величества, расположилась на бивакахъ. Уронъ нашъ простирается до 1,300 человек». Втрати Саксонців складала 953 вбитих і поранених. Про Австрійців нічого невідомо [4, с. 349-350].Великі втрати російських військ, змусили Тормасова 1 серпня відступити до Кобрина. У Гродненській губернії залишатись було небезпечно, відчувались проблеми із продовольством. У своєму Відношенні Управляючому Військового Міністерства Тормасов писав: «Все жители взбунтовались против насъ водружались вилами и косами, укривались в лесахъ, убегали отъ войскъ и нападали на малыя партіи и на курьеровъ» [4, с. 351]. До цього приєднались новини про збори у Варшавському Герцогстві сильної конфедерації для вторгнення на Волинь. В таких несприятливих умовах, Тормасову залишалося стримувати натиск Князя Шварценберга, щоб виграти час для з’єднання із Дунайською армією, яка рухалась із Валахії до Дністра. Прибуття Дунайської армії до Волинської губернії допомогло б Тормасову відновити наступальні дії. Тормасов безперешкодно відійшов через Дівін і Ратно в Ковель, де до нього прилучився загін Меліссіно. Потім приєднався і Генерал-Майор Хрущов, який охороняв місто Володимир.
При відступу російських військ з Городечна до Ковеля, ворог практично не переслідував. У Ковелі Тормасов дізнався, що Князь Шварценберг збирає війська проти лівого крила російських військ і тому, щоб не бути відрізаним від Луцька Генерал перейшов на правий берег Стиру. Це була крайня точка відступу 3-ї армії. Австрійці стали у Киселина, Саксонці – між містечками Локачі та Торчин. Таке розміщення військ продовжувалось декілька тижнів [4, с. 351-352].Стосовно Дунайської армії, з якою мав з’єднатися Тормасов, то вона при вторгненні Наполеона в Росію, стояла у Валахії, де Чичагов чекав ратифікації миру і готувався до походу в Далмацію. Для цього він поділив армію на дві частини.
З першою, яка складалась із 17250 піхоти, 1995 кінноти, 550 козаків, 12 батарейних і 24 легких гармат, Чичагов мав вирушити у Далмацію, а решту війська мав послати на фланг Австрійцям, які воювали із Тормасовим [4, с. 354]. 15 липня Імператор наказав Чичагову з’єднатися із Тормасовим. 19 липня Дунайська армія виступила до Волинської губернії, через Фокшани, Бирлат, Ясси, Хотин, Заслав і Острог [4, с. 355]. Підсумовуючи вище написане ми можемо зробити висновок, що Волинська губернія у 1812 році відігравала важливе стратегічне значення. На цих землях перебувала 3-а Резервна Обсерваційна армія під командуванням О. Тормасова. Російський генерал вміло керував своїми військами, завдавав ворогу поразок і був неодноразово нагороджений військовими нагородами. Про ці події ми дізнаємось із праці О. Михайловського-Данилевського «Описаніе Отечественной войны 1812 года». Військовий історик знайомить нас із планами, військовими операціями не тільки російської армії, а й французької.
Використані джерела та література
1. Барклай де-Толли М. Изображеніе военных действій 1812-го года / М. Барклай де-Толли. – СПб., 1912. – 107 с.
2. Богданович М. Исторія Отечественной войны 1812 года: в 3 т. / М. Богданович. – СПб., 1859-1860. – Т.1. – 556 с.
3. Малышкин С.А. История создания А.И. Михайловским-Данилевским «Описаний» войн России конца ХVIII - начала ХІХ вв. / С. А. Малышкин // Военно-исторические исследования в Поволжье. Сб. науч. трудов. Вып. 4. – Саратов: «Научная книга», 2000. – С. 306-317.
4. Михайловский-Данилевский А.И. Описаніе Отечественной войны 1812 года: в 3 т. / А. И. Михайловский-Данилевский. – СПб, 1839. – Часть 1. – 432 с.
5. Михайловский-Данилевский (Александръ Ивановичъ). // Энциклопедический словарь / Изд. Ф.А. Брокгауз, И.А. Эфрон. – СПб., 1896. – Т. ХІХª. – С. 494.
Петро Кононець,Костопіль