На знімку: Церква Успіння Пресвятої Богородиці, поруч- дзвінниця та замочок. Комплекс споруд з 12- 17 століть . Місто Володимир- Волинський . Фото з фондів Володимир-Волинського музею
Поява одного з перших музейних закладів Волині - Давньосховища Володимир-Волинського Свято-Володимирського православного церковного братства стала помітним явищем суспільно-політичного та наукового життя краю другої половини ХІХ ст....
Об’єднуючи навколо себе місцевих любителів і колекціонерів старовини, цей заклад, який розпочав свою діяльність у 1887 році [19, 2-3], з часом перетворився на важливий осередок дослідження історії Волині. Його організаторами були відомі у краї знавці і любителі старовини - голова з’їзду мирових суддів Володимир-Волинського повіту, з грудня 1887 року - голова Ради братства і завідувач давньосховища О.Дверницький, настоятель Василівської церкви міста Д.Левицький, учасник польського повстання 1863-1864 років, дід відомого науковця - дослідника Волині О.Цинкаловського – П.Нетецький, ін. [6,16]. Подвижницька діяльність працівників музейного закладу давала змогу не тільки вдало виявляти та збирати зразки старовини, а й забезпечувати належне їх збереження і подальше використання для наукового вивчення та популяризації. Діяльність давньосховища та зібрані і представлені в ньому старожитності цікавили багатьох дослідників, що зумовило появу наукових праць про унікальні предмети старовини. В цих дослідженнях містилися обгрунтування необхідності не тільки серйозного наукового дослідження, а й збереження цих старожитностей.
Перша публікація про діяльність давньосховища Свято-Володимирського православного церковного братства з’явилася у 1889 році в часописі “Киевская старина”. Це була стаття-відгук визначного вітчизняного науковця, дослідника минулого Волині, секретаря-діловода Київської археографічної комісії О.Левицького на вихід у світ першого річного звіту Свято-Володимирського братства [10, 285-291]. Автор належним чином оцінив його зусилля у справі пошуку та збереження давніх пам’яток краю, ознайомлення місцевого населення з історією міста та його околиць. Він дав характеристику змістові експозиції так званого “древлехранилища” (тобто музею братства) – чи не першого громадського закладу такого типу на Волині у зазначений період – і схвально відгукнувся про його скромний внесок у пробудження історичної свідомості волинян.Не залишився байдужим відомий історик і до звернення братчиків з приводу формування при давньосховищі бібліотеки з читальнею, яка мала служити для ознайомлення з історією волинського краю. О.Левицький брав дієву участь у розробці статуту бібліотеки, що містив правила поводження у читальні та користування книгами. Також науковець неодноразово надсилав видання Київської археографічної комісії до братської бібліотеки. Книги наукового змісту, що належали братству, зберігалися у приміщенні читальні в спеціально відведеному місці під безпосереднім контролем завідувача давньосховища О.Дверницького [4, 94-95]. Однак, не лише діяльністю давньосховища щодо збору, опрацювання та збереження історичних пам’яток цікавився відомий вчений. Він розумів, що більш детальному ознайомленню громадськості з історією Волині та діяльністю музейного закладу сприятиме поява волинознавчих розвідок. Для публікації цих праць О.Левицький надавав багато віднайдених Київською археографічною комісією джерел, опікувався виданням досліджень, рецензував їх.Ці праці, авторами яких виступали учасники музейного будівництва краю, базувалися на широкому використанні зібраних і впорядкованих ними ж музейних збірок. Започаткував цю справу завідувач давньосховища при Свято-Володимирському православному церковному братстві О.Дверницький. Уже 1889 року він написав і видав ілюстровану книгу “Памятники древнего православия в г.Владимире-Волынском” [8]. За твердженнями тодішньої преси, це дослідження відкривало серію видань краєзнавчих матеріалів з історії та археології давньої Волині, яку передбачалося випускати для ознайомлення населення з православними старожитностями краю [12, 579]. Праця О.Дверницького готувалася до 900-річчя хрещення Русі і повинна була мати назву “Очерки церквей древнего Владимира” [7, арк.5]. Однак через труднощі, пов’язані з отриманням ілюстрацій, книга вийшла із запізненням і під іншою назвою. Відомо, що для написання цієї історичної розвідки були широко залучені рукописні і друковані пам’ятки, що зберігалися у братському давньосховищі, а також багато археографічних джерел, віднайдених Київською археографічною комісією, які були надані авторові О.Левицьким. Рецензії на цю книгу відзначали, що автор не обмежився лише простим викладом фактів і наведенням цитат з тих чи інших документів, а вільно і вміло оперував обширним історико-документальним матеріалом, піддавши його систематичній обробці. При оцінці роботи звернено увагу на певні її недоліки (довільність при трактуванні окремих подій, некритичне ставлення до низки неперевірених фактів та ін.). Однак, на думку рецензента, це не применшувало її значення [5, 207-208].В свою чергу О.Дверницький, під час проведення по давньосховищу екскурсій, для особливо почесних гостей надавав у подарунок видану у 1892 році з ініціативи і на кошт братства працю О.Левицького “Историческое описание Владимиро-Волынского Успенского храма, построенного в половине ХІІ века князем Мстиславом Изяславичем” , а також книгу “Краткая опись предметов, находящихся в древлехранилище Православного Свято-Владимирского Братства в г.Владимире-Волынском”, статут братства та звіт про його діяльність [16, 536].
Необхідно зазначити, що матеріали давньосховища Свято-Володимирського братства значною мірою послужилися і для видання альбому “Памятники Волыни”, куди увійшов нарис про історію Успенського кафедрального собору міста та опис експонатів самого давньосховища [13, 136]. Проблема організації музейних закладів Волині та питання необхідності дослідження і збереження пам’яток краю турбували голову Московського археологічного товариства графиню П.Уварову. Відомо, що Московське археологічне товариство, яке зібрало навколо себе науковців та громадських діячів стурбованих долею пам’яток старовини, ще наприкінці 1860-х років виступило ініціатором організації археологічних з’їздів. Їх учасники обговорювали заходи щодо пошуку, збору, опрацювання, вивчення та збереження старожитностей в усіх без винятку тодішніх губерніях Росії. До відкриття археологічних з’їздів влаштовувалися виставки, на яких експонувалися як пам’ятки того краю, де відбувався з’їзд, так і старожитності інших регіонів держави. Зокрема, на VІІ з’їзді в Ярославлі (1887 рік) обговорювалася проблема вироблення положення про засади організації і функціонування місцевих музеїв. Доповідь на з’їзді графині П.Уварової лягла в основу її ж книги “Областные музеи”, що побачила світ у 1890 році [18]. П.Уварова зробила спробу класифікувати місцеві музеї Російської імперії, охарактеризувала кожен тип музейних закладів і навела конкретні приклади такої класифікації по регіонах. При характеристиці таких провінційних музейних закладів, як давньосховища, голова Московського археологічного товариства виділила діяльність давньосховища Володимир-Волинського Свято-Володимирського православного церковного братства, як гідне для наслідування, дала коротку історичну довідку про його організаторів та найцікавіші, на її думку, експонати [18, 5-6]. Аналогічні відомості про давньосховище Свято-Володимирського братства помістив в одній зі своїх праць, яка з’явилася у 1893 році, відомий волинський краєзнавець М.Теодорович [17]. Автор перерахував усі наявні в експозиції предмети і подав відомості про кожен з них. Свою інформацію цей дослідник поповнив коротким матеріалом про екскурсійну роботу, яку проводив музей братства у дні святкування 900-річчя Волинської єпархії. М.Теодорович також відзначив, що іще 1890 року його експонати разом з експонатами давньосховища Луцького Хрестовоздвиженського православного церковного братства стали основою виставки давніх предметів православ’я, підготовленої і влаштованої у Луцьку з нагоди приїзду до цього міста тодішнього російського самодержця Олександра ІІI [17, 210-211].Опрацюванням й досконалим вивченням оригінальних старожитностей давньосховища Володимир-Волинського братства цікавилося і багато інших дослідників-волинознавців другої половини ХІХ. Зокрема, рукописні пам’ятки тривалий час вивчав член Смоленського церковно-археологічного комітету Г.Бугославський.
Ще у 1893 році на ІХ археологічному з’їзді у Вільно він виголосив реферат про рукописні Євангелія давньосховища Свято-Володимирського братства, який викликав неабияку зацікавленість. На цьому ж з’їзді Г.Бугославський, продовжуючи лінію ряду доповідачів на попередніх археологічних з’їздах, звернув увагу на вкрай слабке вивчення у той час волинських пам’яток і закликав дослідників докласти максимум зусиль щодо вирішення цієї проблеми. За експонатами музею Свято-Володимирського братства вчений написав працю “Волынские рукописные евангелия и апостолы”, яка побачила світ у 1897 році за сприяння Московського археологічного товариства [2]. Досліджуючи також давній рукописний збірник житій православних святих – “Четьї Мінеї”, що зберігався у давньосховищі, Г.Бугославський виявив і опрацював невідомий до того часу варіант сказання про князів Бориса і Гліба, канонізованих православною церквою у другій половині ХІІ ст. На основі власного відкриття дослідник підготував працю “Установление праздника в честь Святых мучеников князей Бориса и Глеба”, яку у тому ж 1897 році опублікувало Смоленське археологічне товариство [15, арк.2].Враховуючи те, що Г.Бугославський, очевидно, виявив намір не переривати роботу над вищеназваним твором та іншими рукописними пам’ятками давньосховища, Смоленський церковно-археологічний комітет 26 березня 1898 року звернувся до голови ради Свято-Володимирського православного церковного братства О.Дверницького з відповідним листом. У цьому листі містилося прохання дозволити члену комітету Г.Бугославському продовжити вивчення рукописних старожитностей братського давньосховища і “утримати в себе ще на деякий час узяту ним із братського давньосховища місячну мінею ХVI ст., щоб мати можливість переписати вміщену в мінеї службу св.мученикам Борису і Глібу” [14, арк.57-57 зв.]. Можна припустити, що ця робота Г.Бугославським була успішно завершена. Адже, опікуватися виданням даного дослідження Г.Бугославського погодився секретар-діловод Київської археографічної комісії О.Левицький, про що засвідчує запис, який містився у протоколі загальних зборів членів Свято-Володимирського братства від 30 січня 1899 року [15, арк 43 зв.].Досконало вивчаючи на протязі багатьох років оригінальні старожитності Володимир-Волинського давньосховища, Г.Бугославський був детально ознайомлений з подвижницькою діяльністю завідувача цього музейного закладу О.Дверницького. У статті Г.Бугославського, яку опублікував часопис “Древности” – друкований орган Московського археологічного товариства – вказувалося, що О.Дверницький цікавився історичним минулим Волині, вивчав пам’ятки її сивої давнини та створив православне братство, чим заслужено набув в краї почесної слави як обдарований і активний діяч. Завдяки його старанням заснований при братстві музейний заклад збагатився цінними рукописами, іконами та іншими старожитностями [3, 388-389]
.Значний інтерес до вивчення старожитностей давньосховища Свято-Володимирського братства проявляв один з діячів Історичного товариства Нестора-літописця, професор Київського університету І.Каманін. Він неодноразово працював з рукописними матеріалами і стародруками цього музею. В архіві братства зберігається розписка І.Каманіна про те, що він у 1899 році тимчасово вилучив для дослідження “Номоканон” ХІV ст., який зберігався у давньосховищі [15, арк. 49]. А в 1902 році у часописі “Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца” з’явилася наукова розвідка вченого під назвою “Исторические мелочи” [9]. У ній викладено історію друкованого Євангелія ХVІІ ст., виявленого І.Каманіним у давньосховищі. Вчений вивчив історичні обставини створення цього стародруку, простежив шлях книги з території Московської держави на Волинь. Матеріали давньосховища Свято-Володимирського братства стали у нагоді і при підготовці низки інших розвідок, які стосувалися церковної історії Волині і поміщалися на сторінках тодішньої періодичної преси [1; 11]. Отже, для діяльності давньосховища Володимир-Волинського Свято-Володимирського православного церковного братства у справі популяризації зібраних і збережених ним старожитностей та вивченні історії краю характерним було налагодження та розгортання зв’язків, а згодом плідної співпраці із науковцями Київського університету,Київської археографічної комісії, Московського археологічного товариства, Смоленського церковно-археологічного товариства та іншими дослідниками. Їх єднало спільне покликання – вивчати та зберігати пам’ятки старовини, ґрунтовніше досліджувати волинську землю. Результатом взаємозв’язків стало налагодження на місцях справи збереження та охорони світських і церковних старожитностей, публікація ґрунтовних наукових розвідок тощо.
Джерела та література:
1. Археологическая хроника // Древности. – 1901. – Т.ХІХ, вып.І. – С.4-5.
2. Бугославский Г.К. Волынские рукописные евангелия и апостолы. Печатается на основании Московского Археологического Общества. Председатель Уварова / Г.К.Бугославский. – М.: Типография Э.Лисснера и Ю.Романа, 1897. – 31 с.
3. Бугославский Г.К. Емельян Николаевич Дверницкий (1838 – 1906 гг.) // Древности. – 1909. – Т.ХХІІ, вып.ІІ. – С. 383-391.
4. Василевська С. Історія православного Свято-Володимирського братства за матеріалами фондів Волинського краєзнавчого музею // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край: Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої міжнародної конференції 20-23 січня 1998 р./ С.Василевська / Відп. ред. Г.В.Бондаренко. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – С. 93-95.
5. В.Б. Памятники древнего православия в г.Владимире-Волынском / Сост. и изд. Е.Н.Дверницкий. – Киев, 1889. [Рецензия] // Исторический вестник. – 1890. – № 1. – С. 207-208.
6. Гаврилюк С.В. Історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ – початок ХХ ст..) / С.В.Гаврилюк: Монографія.- Луцьк: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім..Лесі Українки, 2002.- 532 с.
7. Дверницкий Емельян – Петрову Н.И. Письма 5 ноября 1887 – 26 апреля 1890 гг., из Владимира-Волынского в Киев. – Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, ф.III, спр.12980-12984, арк. 1-9.
8. Дверницкий Е. Памятники древнего православия в г.Владимир-Волынском / Е.Дверницкий. – К.: Типография Г.Т.Корчак-Новицкого, 1889. – 63 с.
9. Каманин И.М. Исторические мелочи / И.М.Каманин // Чтения в Историческом Обществе Нестора-Летописца. – 1902. – Кн. 15. – Вып.IV. – С. 63-65.
10. Левицкий О. Владимир-Волынское братство (по поводу его первого отчёта)/ О.Левицкий// Киевская Старина. – 1889. – № 7. – С. 285-291.
11. Музей Свято-Владимирского братства во Владимире-Волынском // Исторический вестник. – 1900. – №11. – С. 756-758.
12. Отчёт о деятельности Свято-Владимирского Православного Братства в г. Владимире-Волынском за 1888 г. // Волынские епархиальные ведомости. – 1889. - №23 (часть неоф.). – С. 564-579.
13. Папков А.А. Церковные братства. Краткий статистический очерк о положении церковных братств к началу 1893 года. – СПб.: Синодальная Типография, 1893. – 146 с.
14. Православное Свято-Владимирское Братство в г.Владимире-Волынске. 1898 г. – Архів Волинського краєзнавчого музею (далі - ВКМ), РА №739, арк.1-73.
15. Православное Свято-Владимирское Братство в г.Владимире-Волынске. 1899 г. – Архів ВКМ, РА №740, РА №212, арк.1-61.
16. Празднование 900-летия существования православной епископской кафедры на Волыни // Волынские епархиальные ведомости. – 1892. – № 18 (часть неоф.). – С. 505-536.
17. Теодорович Н.И. Город Владимир Волынской губернии в связи с историей Волынской иерархии. Исторический очерк. В память 900-летнего юбилея Волынской епархии/ Н.И.Теодорович. – Почаев: Типография Почаево-Успенской Лавры, 1893. – 518 с.
18. Уварова П. Областные музеи /П.Уварова. – М.: Изд-во Московского археологического общества, 1890, – 23 с.
19. Устав Православного Свято-Владимирского Братства в г.Владимире-Волынском. – К.: Типография К.Н.Милевского, 1887. – 8 с.
Олена Кушпетюк, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Луцького інституту розвитку людини Університету “Україна”.