В часи окупації нацистами Володимира брати Микола, Антон та Федір Стемпковські переховували єврейські сім’ї. Про це стало відомо лише декілька років тому…
У державному архіві Волинської області завдяки оцифруванню стали доступними для вивчення понад півтори тисячі справ на жителів Волині, репресованих радянською владою, котрі зберігалися у Фонді 4666 обласного КДБ України. Для дослідника місцевої історії це є величезний пласт історичної інформації, який додає чимало маловідомих даних про населені пункти нашого краю у тридцятих та шістдесятих роках двадцятого століття та об’єктивно характеризує згадуваних людей…
…16 лютого 1949 року начальником відділення РВ МДБ у Володимирі-Волинському капітаном Гуньком підписано постанову про арешт Стемпковського Миколи Федоровича, 1917 року народження. Його підозрювали по Ст.54-1а КК УРСР – зрада Батьківшини (це - СРСР), за що присуджувалася найвища міра покарання або каторга. Крім того тридцяти двохлітньому володимирчанину інкримінували співпрацю з абвером, тобто з німецькою військовою розвідкою, і тому слідство у цій справі велося надзвичайно ретельно… А приводом до арешту Миколи Стемпковського стали заяви до органів радянської влади деяких жителів Володимира-Волинського про те, що, буцімто, під час окупації бачили його у німецькій уніформі, а також, що він в 1943 році побив декого з них. Як встановили під час допитів, ці заяви були сфальшовані і не підтверджені свідченнями (місцеві «хороші хлопці» традиційно своїми доносами старалися догодити новій владі, аби з них не спитали щодо життя в окупації).
З приходом у червні 1941 року німецького війська до Володимира, окупаційна влада створила свої органи управління: у липня розпочала функціонувати міська управа та міська поліція, жандармерія, військова комендатура. У міську поліцію пішло працювати близько тридцяти володимирчан та жителів району. Взагалі то молоді хлопці, які пішли на тимчасову співпрацю з німцями, опинилися перед вибором: або поліція, праця на окупантів, або вивіз до Німеччини на примусові роботи . Адже в 1941 році ще не було активної діяльності українських партизан-підпільників. Тому, коли Миколі Стемпковському надіслали повістку, він був змушений з’явитися до коменданта міської поліції Квасницького. Комендант призначив його помічником комірника на продуктовому складі поліцейської дільниці. За свою працю отримував розрахунок продуктами. Поліцейським або жандармом, як описано в справі управління обласного МДБ, він не був. Як виявилося згодом, робота на складі була своєрідною ширмою для іншої діяльності Миколи Стемпковського….
Зимою 1944 року німці почали відступати на захід. Червона армія фактично вже була за Торчином, недалеко від Володимира. Але через тактичні помилки на Луцькому напрямку червоних командирів і відповідно німецького танкового контрнаступу, радянські війська було відкинуто за Луцьк. Німецька адміністрація знову повернулася до Володимира.
З протоколу допиту Миколи Стемпковського від 29 квітня 1949 року. На питання слідчого, офіцера МДБ, де знаходився М.С. під час другого відступу військ вермахту з Володимира-Волинського, той відповів так:
«…Під час другого відступу німців і після оголошення евакуації жителів… від’їхавши два кілометри від Володимира-Волинського, я зупинився на садибі Домбровських, яка заросла кущами, і там переховувався до 20 липня 1944 року, тобто до відходу німців… Потім я запряг коня і попрямував в сторону шосейної дороги. Зустрів євреїв, чолові вісім, котрі переховувалися в схроні будинку Фукса. Про те, що вони там ховалися я знав. І працюючи в коморі в поліції, я через польку Женталеву допомагав їм продуктами та дровами. Серед цих восьми євреїв були Шрага Фроїм, його жінка, дочка Хайка та їхній родич Петлер Фавел, котрих я врятував в листопаді – грудні 1942 року від погрому, та протягом двох тижнів переховував у себе дома, годував тим, що в мене було. Це може підтвердити моя дружина Стемпковська Віра Григорівна та батько моєї жінки Домбровський Григорій. З цими євреями, котрих я врятував від погрому, повернувся додому. Нагодував та допоміг деякими речами…»
Відповідь на чергове запитання слідчого також варта уваги.
«…Коли я працював робітником в коморі поліції, то на роботу до поліції приходили єврейки з гетто: Вайсман Хана, Лейба і Фейга (імена в протоколі написані нерозбірливо) та інші,котрим я допомагав продуктами, та через них допомагав продуктами і знайомим євреям, котрі не виходили з гетто – Єльке Лейбу, Мазару (в протоколі допиту вказані імена євреїв, але нерозбірливо). Ці продукти я крав у коморі. Про це можуть підтвердити Малімоненко Марія та Клейнер М Г. Крім того я знав, що в мого брата ( вірогідно Антона Федоровича Стемковського) переховуються від німців Клейнер М. та інші євреї, але нікому про це не казав…».
Черговий допит М. Стемпковського відбувся у місті Луцьку 13 травня 1949 року. Через протокол є можливість побачити тодішню картину суспільних відносин між володимирчанами під час окупації та опісля.
- Я, слідчий слідчого відділу УМДБ Волинської області, лейтенант Юхно, цього числа, ( 13 травня) допитав звинуваченого Стемпковського Миколу Федоровича. Допит розпочато о 20 годині вечора, закінчено о 21 годині.
Слідчий: Які клопотання ви порушуєте перед слідством ?
Микола Стемпковський:… Я хочу, аби допитали громадянина Клейнера М. Г, по національності єврея, котрий під час німецької окупації в 1942 році втік з гетто та переховувався у мого брата. Окрім того в листопаді 1942 року два тижні в мене на квартирі переховувалася родина євреїв з чотирьох осіб. Потім вони сховалися в схроні…я мав зв'язок з ними через полячку Женталеву, імя якої не пам’ятаю. Через неї я постачав цим євреям дрова, м'ясо та крупи. Полячка виїхала до Польщі, а ті четверо євреїв, що ховалися у мене…. в 1946 році також виїхали в Польщу, проживають в Грубешові, по вулиці Госпітальній,15.
Ще хочу сказати, що свідок Касперський, котрий заявляє, що я його побив у лютому 1943 року, дає неправдиві свідчення, так як познайомився з ним лише у 1947 році, коли він працював домоуправляючим 10 кварталу міста Володимира-Волинського… Крім того я з 18 серпня 1942 року по листопад 1942 року лежав в лікарні з переломом ноги, а потім по травень 1943 року знаходився дома… Це може підтвердити також Сух Григорій, який проживає по вулиці Чапаєва.
З Касперським в 1947 році я побився через квартиру. Він хотів мене викинути з квартири, але я сам його викинув. Йдучи геть, Касперський заявив, що ще згадає про цей випадок. ..
17 травня 1949 року було допитано, як свідка, Клейнера Мойсея Гершовича, єврея. Мойсей Гершович у своїх показах зазначив, що в тяжкі для євреїв Володимирщини часи окупації німцями, Микола з братами допомагав йому продуктами харчування. В 1943 році, в серпні, коли він переховувався у поляка в колонії Стефанувка, Микола приносив хліб. Також в будинку Стемпковських з 1942 року і аж до приходу радянських військ переховувалася єврейська родина Шраги (чоловік, жінка, дочка та ще один молодий чоловік). Всі вони залишилися живі і в 1946 році виїхали до Польщі. Про цю єврейську сім’ю М. Клейнер дізнався, коли листопадового вечора 1942 року знаходився на квартирі у Стемпковських. До речі, вони були сусідами, так як будинок Клейнера знаходився також по вулиці Островецька . Як розповів слідчому Мойсей Клейнер,в будинку Стемпковських євреї переховувалися в комірчині, вхід до якої закривали великою шафою…
Через декілька днів, а саме 25 травня 1949 року, слідство було припинено, а Миколу Стемпковського за відсутністю доказів, на підставі Ст.197, Ч.2 КПК УРСР звільнено з-під варти.
Перекладемо з російської мови декілька абзаців цього документу
Під час слідства звинувачуваний Стемковський (так у документі) визнав, що з грудня 1941 року та до січня 1944 року служив в поліції Володимира-Волинського. Спочатку (був) помічником комірника та майже два місяці відвідував військово - стройові заняття, та навчався військовій справі, декілька разів охороняв поліцейські казарми. Майже десять місяців через поламану ногу лікувався в шпиталі та вдома У квітні 1943 року знову продовжив роботу комірником, видавав продукти-пайки поліцейським та продукти на кухню. В лютому 1944 року покинув роботу. Стемковський під час слідства подав клопотання, в якому зазначив, що в 1942 році, коли відбувалося масове вбивство єврейського населення у місті, він два тижні у своїй квартирі, а потім в схроні переховував чотирьох громадян єврейської національності, допомагав їм продуктами харчування, і вони завдяки цьому залишились живі…Це клопотання підтвердилося. Зокрема допитаний свідок у цій справі Клейнер М.Г. показав, що Стемковський, як громадянину єврейської національності, допомагав продуктами харчування в серпні 1943 року, коли свідок ховався у поляка в колонії Стефанувка. Також свідок в листопаді 1942 року бачив на квартирі Стемпковських єврейську сім’ю з чотирьох осіб, котру вони переховували в себе. Завдяки братам Стемпковським єврейська родина залишилася живою.
Ще один допитаний свідок, Домбровський Г.І. на допиті 16 травня 1949 року зазначив, що восени в німецьку окупацію міста на квартирі Стемковського він особисто бачив єврея на призвіще Шрага, котрий прохав його нікому не розповідати про таку зустріч.
У братів Стемпковських доля склалася по різному. Антон Федорович, будучи головою Зарічансьої сільради, загинув в грудні 1944 року. За архівними даними, від групи місцевих озброєних людей, які видавали себе за українських повстанців. А в дійсності, за однією із версій, ця група займалася тим, що вишукували по Заріччю та навколишніх селах самогонку, розпитували про схрони та здавали радянським енкаведистам селян, які допомагали УПА . Тому, напевно, діяльність таких псевдопідпільників не оминула і Антона Стемпковського. Бо ж сказав привселюдно на його похороні Федір Стемпковський: “Ось, брате, тобі і відплата за те, що передавав хлопцям в ліс (упівцям )бинти та харчі’’ .
Справа про вбивство Зарічанського сільського голови зберігається в архіві. В ній є багато незрозумілого і таємничого. Федір Федорович Стемпковський після війни полишив Радянську Україну та з родиною виїхав до Польщі назавжди
Під час дослідження та написання статті використано матеріали кримінальних справ за № 307 та № 413, що зберігаються у Фонді – 4666 Державного архіву Волинської області.