Володимир на початку 19 століття зберігав чимало своїх столітніх легенд.Через назви урочищ, інші місцеві топоніми, пригадувалася минула велич та таємнича казковість .Поруч Рогатки , а це місцина де розходяться Зимнівський і Луцький шляхи (вулиці) та вузької дороги яка вела на міст через Риловицю, знаходився високий земляний вал ( його розсунули при будівництва гуртожитку у 1980 році). За Рогаткою великий і гамірний заїжджий двір зі старою корчмою під колоритною назвою Пивники. Ця назва ,напевне через століття,була трансформованою від слів- Пияки чи Пивниці( льохи). Взимку, серед найкращих страв в корчмі вважалася тушкована капуста з телячими тельбухами або свинячими ребрами . Серед напоїв, що тут вживалися – пиво з місцевого хмелю і солоду, кисіль та житня горілка. Про цю колоритну володимирську корчму напишемо згодом …
На вулиці Луцькій ,трохи вище від Риловиці у південному напрямку, перед старим , зарослим дикими грушами та кущами,земляним оборонним валом, ще на початку 19 століття розміщувався широкий настил з грубих неструганих дощок. На такому підвищенні стояв низький широкий стіл з кованими поручнями. Це було місце для публічного виконання судових вироків які оголошував володимирський гродський суд місцевим злочинцям. Вірогідно тут,в 1803 році ,батогами покарано студента Данила…
На іншій частині міста,і також майже на околиці знаходилася дерев’яна П’ятницька церква. Зведена біля міських фортечних валів майже впритул до Зап’ятницької брами. За цими середньовічними воротами починався Пінський шлях. Поважний вік церкви святої Параскеви П’ятницької визначали декілька пергаментних грамот, які зберігалися,огорнуті в оксамитову тканину,у церковній,окутій мідними полосами та кутниками,дубовій скриньці, котра знаходилася у вівтарній частині церкви. Ключі від скарбниці, та й сама скринька зберігалися у потаємному сховку за великим образом святої Покровительки. Для священників парафії позначкою важливості таких документів було те, що вицвілі від часу чорнильні рядки написано на початку 15 століття у князівській канцелярії, їх підписав Великий князь Свидригайло. Грамота завіряла право міської церкви на земельні володіння. Ще дві, пізніші в часі, підтвердні грамоти на власність, були від короля Сигізмунда-Августа. У квітні 1798 року Волинська духовна Консисторія видала Указ про знесення цієї будови через старість, але у володимирській казні не знайшлося грошенят на такі роботи і церква простояла ще майже півстоліття, аж до великої пожежі коли вигоріла частина північної околиці Володимира.
На початку 18 століття П’ятницьку браму розібрали, а заразом розгорнули і великий кавалок земляного фортечного валу. Згідно з картографічно -планувальними кресленнями старого Володимира, у ті роки ще подекуди залишалися земляні насипи -залишки від середньовічних укріплень. А ті ділянки, де вже розорали подвійний пояс валів, роздавалися міщанам для городів та зведення будинків. Назва Пінський шлях, можливо наприкінці 17 століття змінилася на Ковельський. А дорогу, котра прямувала у північно-західному напрямку між двома оборонними валами і з’єднувала вже Ковельський тракт через бувшу Завальську браму з вулицею Устилузькою ,почали називати Завальною( Завальською), а пізніше Підвальною.
За П’ятницькою церквою розлігся Великий ярмарковий майдан, що вузькою частиною витягся до дзвіниці костелу єзуїтів. Зі східної сторони майдану проходила Гостинна вулиця, на якій розміщувався Заїзжий двір - старий володимирський готель. Сьогодні від цієї старовинної вулиці залишився лише коротенький відрізок на якому збереглось трохи старої бруківки. Це частина теперішньої Миколаївської з довгим цегляним будинком, у котрому в різні роки розміщувалися василіанська аптека, та заїжджий двір – готель. З появою в нашому краї ,після 1795 року, російської влади почав поступово змінюватися і уклад нашого міста. Хрещених у православних церквах українців, у церковних книгах записували як вірян греко - російського віросповідання, по іншому організовувалися вибори до міського магістрату. У Володимирі розпочала діяти поліцейська дільниця, створювалася інвалідна команда ( військові резервісти) з бувших військовиків імператорської армії. Записи у володимирській міській канцелярії які до 1810 року робилися латинською, або польською мовами, писали вже російською. На посади міських урядників призначали росіян. Зокрема, в описувані нами роки ,городничим Володимирського магістрату затвердили прапорщика Єгорова. Хоча, ще деякий час на Волині після колонізації, зберігалася автономія у судочинстві та міському самоуправлінні за Литовським Статутом.
11 травня 1803 року володимирською поліцією за звинувачуванням у крадіжці грошей та цінних речей з П’ятницької церкви взято під варту бувшого студента Данила Жи-ського . Справа розглядалася чотири дні Володимирським магістратом. Від 12 травня 1803 року подається роз’яснення Фоллюстія Булгаровського ректора школи при василіянському монастирі про те, як його студенти затримали Данила. Міський поліцейський допитував злодія в магістраті в присутності володимирських депутатів - священика Макарія Глоби та міщанина Себастіяна Гусарського . Через три дні і священик П’ятницької церкви Іван Сущевський розповідав депутатам про Данила, і взагалі про те,чим студент займався у Володимирі. А 15 травня відбувся допит хатньої робітниці священика Анастасії Привіської.
Іван Сущевський в П’ятницькій церкві виконував пастирські обов’язки та з греко-католицьким священиком Тимофієм Стемпковським співслужили в каплиці святого Іосафата. Проживав отець Іван у церковному будинку який стояв поруч великого хреста ,на подвір’ї згорілої влітку 1774 року Миколаївської церкви.Отець Іван був похилого віку. Часто хворів, тому останні дванадцять років за його господарством приглядала міщанка, вдова Анастасія Привіска яка народилася у Володимирі. Батько-міщанин Корній Залузький, мати - Марія. У двадцять два роки Анастасія вийшла заміж за володимирчанина Федора Привіського, який також був греко - російського віросповідання. Після смерті чоловіка, Анастасія пішла на домашню роботу до священика Івана Сущевського:готувала їсти,пекла щонеділі марципани,котрі дуже полюбляв господар, а до святкового та недільного різноманіття страв та тістечок робила ягідні та фруктові вина чи наливки, - вдовиця була майстерною куховаркою та кондитеркою. Зазначимо, Анастасія була неграмотною, і за тодішніми звичаями замість підпису малювала косий хрестик обведений овалом. Такі автографи залишали у магістратських паперах та судових Володимира його неосвічені жителі які проходять у цих документах
Жовтень - листопад 1802 року. У Володимир на лікування до місцевого шпиталю, приїхав студент Данило Жи-ський. Чим хворів хлопчина , ми вже звісно не встановимо, бо у справі сказано “ внутрішня болезнь”. Так як наближалися зимові місяці, то військовий лікар який практикував у міському шпиталі, штабс – капітан Кантаровський порадив студенту залишитися на лікування у Володимирі…
Данило народився в 1758 році у селі Ворончин ,Володимирського повіту в родині священика. Його батько Григорій народився у 1735 році,отримав добру освіту, висвячений на православного священика, греко -російського віросповідання. Отримав парафію в своєму селі та служив в церкві Святого Онуфрія, в ній же охрестив і свого сина. Данило, до четвертого класу навчався у Волинській семінарії в Острозі. Знав декілька мов: латину, польську та російську. Звісно, що в побуті студент розмовляв рідною, українською мовою, з домішками місцевих діалектів. На п’ятому році навчання в семінарії,захворів і через це покинув вчитися. Хвороба виявилася затяжною, тож на зиму Данило, найняв житло у знайомого батькам священика Івана Сущевського. За квартирування платив напевне продуктами,бо декілька разів зимою, коли дорожня багнюка замерзала, їздив до Ворончина.
В лютому Данило гуляв містом, як записано в опитувальних листах місцевим діалектом: був на проходці . Проходячи повз подвір’я П’ятницької церкви,замітив, що служниця священика Анастасія, зайшла до церкви. Не надавши цьому значення, пішов на прийом до лікаря Кантаровського, що проживав на Завальній…Сутеніло,годинник на башті магістрату та великий дзвін -Дзигар на дзвіниці Успенського собору майже одночасно пробили вечірню годину. Починалася завірюха,і студент вертаючись від лікаря, аби дещо захиститися від поривів вітру з мокрим снігом йшов біля камяної церковної загорожі. Забрів на засніжене церковне подвір’я, та захотів пройди через грушевий садок і цвинтар, на старий вал. Але почув рипіння -побачив в дверях на бічному, похилому від століть ганку П’ятницької церкви, встромлені ключі,і ці вузькі двері з вирізьбленими фігурками янголів та обрисами лілей, то відкривалися ,то закривалися від завірюхи…Завіси були проржавілі, і скригочуче рипіння чулося за добрий десяток метрів. Прийшовши вже поночі до будинку Івана Сущевського, Данило взяв ключі котрі лежали на віконечку комірчини, та зайшов до незамкненої церкви. Відімкнув принесеними ключами великий куфр (скриню), взяв звідти грошей - срібла та міді на сімдесят злотих. Запхав до торбини срібну,визолочену з написами чашу - потир. На жертовнику, під покривалом,знайшов на рубль срібла. Відкрив скарбонку ( скарбничку). З іншої, що знаходилася на столику біля вхідного різьбленого порталу,не змігши відкрити ,збив замок, і теж вигріб чимало срібних та мідних грошей. Полишивши церкву, Данило хвірткою вийшовши на бічну Гостинну вулицю та ковзаючись черевиками по обмерзлій вуличній бруківці ,минув стару аптеку, Гостинний двір…Аби не нести до Сущевського торбу з церковним скарбом, студент пройшовши повз, костельну дзвіницю, вкинув визолочений келих через підвальне віконце у крипту базиліянського монастиря. Там Чаша пролежала до Великодніх свят 1803 року. Під час допиту у магістраті, на запитання депутатів о котрій годині стався грабунок, то на мить задумавшись студент відповів : “Памятаю, що Дзвін – Дзигар на соборній дзвіниці пробив десяту годину вечора ”. Великий годинник розміщувався на дзвіниці Успенського собору та мав три дзвони, звуки яких було чути на міських околицях навіть у заметіль…
У Володимирі, після 1795 року почали дислокуватися російські військові підрозділи і, на північній околиці міста розміщувалися казарми Чернігівського полку драгун. Військовики полку займалися стройовими та наїздницькими вправами, виконували охорону російсько-австрійського кордону. У вихідні дні традиційно розважалися – у місцевих шинках пили вино та конфісковану у пачкарів горілку. Офіцери вечорами збиралися за гральними столами у володимирському Гостинному дворі.
Наступного,після крадіжки, дня, студент зустрів унтер-офіцера Чернігівського полку Семенова, та його товариша, відставника Анфілова. Де і в кого вони грали в карти нам невідомо,але у той же вечір Жи- ський програв частину церковних грошей. Як описується у справі, студент декілька тижнів програвав гроші та пиячив з цими росіянами.
11 травня 1803 року. Данила який звернувся до монастирського священика за дозволом оглянути підземелля з похованнями, затримали студенти школи василіанського монастиря та передали поліції. Закономірним виявилося те, що префект цієї школи запідозрив його в крадіжці срібного келиха, якого напередодні студенти знайшли у крипті. Напевне Данила до сховку привів страх за скоєний гріх, а в той день напевне була прощена неділя…Бо зізнаючись у крадіжці і визнавши свою вину, зазначив що хотів повернути Івану Сущевському гроші та чашу…
Через чотири дні на вимогу виконуючого обов’язки володимирського городничого прапорщика Єгорова, свідчення по цій справ давав священик Іван Сущевський
«… 1803 року, Травня 15 дня, на вимогу до мене володимирського городничого правління, та депутата від духовної сторони священика Макарія Глобова, на противагу показам священикового сина Данила Жи-ського цим пояснюю.
- Минулого, 1802 року, не пам’ятаю якого місяця, приїхав його Жи-ського батько, священик Григорій, до мне на квартиру домовлятися,аби його син залишився до видужання у мене…де він і знаходився значний час. Цього ж року,січня місяця,24 числа, їздив я в село Зимне для поховання мертвого тіла. А приїхавши звідти почув про крадіжку в церкві. То ж послав братчиків з Пятницької церкви -Теодора Матусевича, Василя Хомицького і Семеона Потрашевича дати знати ієрею. А сам пішов до поліції та до квартального. А до того Данила я пристати і запитати про чашу не міг, тому, що не помічав за ним нічого поганого в поведінці. Куфер той в зазначеній П’ятницькій церкві, поставлено у 1798 році. Чашу, яку Жи-ський…. з того куфра взяв, то ця чаша придбана в давніші часи попередником моїм, на Різдво, Священиком Іоаном Кулиновським. А мною пізніше визолочена і тому в моєму куфрі знаходилася, а не у братському. Тому що я в П’ятницькій церкві спостерігач, а не приходський. То я і не записав її до збудованої мною на цвинтарі каплиці. Так як каплиця подалі знаходиться від міста, то через це я остерігаюся там її залишати, а поклав до скрині «( каплицю І. Сущевський збудував на Михайлівському цвинтарі. В.Стемковський)Публікуємо фрагменти з розповіді ,Фаллюстія Булгаровського, ректора (школи) Володимирського базиліянського монастиря, яку записали місцеві депутати в магістраті 12 травня 1803 року.
-Пояснення. Про що городничому доношу, що у травні четвертого числа, студенти тутейшої школи бавлячись ненароком вкинули… ( в документі нерозбірливо) в гробівець, що під базиліянським костелом. І взявши костельні ключі зайшли в крипту, та розпочали шукати ( цю річ). Але знайшли чашу-келих срібний зі знаками на ньому. Принесли знахідку префекту школи. Ксьондз же цього монастиря, подумав, що знайдене срібло, залишене їхніми попередниками та забуто ( єзуїтами). Тому не виникало потреби повідомляти поліцію про знахідку. Той келих з написами і по сьогодні знаходиться в монастирі, та вже є його власністю. Цього місяця 10 числа, Данило застав у кляшторній ксьондза Йосафата Малишевського, і просив дозволу спуститися до підземелля. Нібито для пошуку паперів, що випадково у нього випали та потрапили до гробівця. Але відбувалася служба, то йому у цьому відмовлено… А коли Данило пішов то ксьондз Й.Малишевський зі студентами Іваном Лущакевичем …. спеціально ходили до гробів. Всі закапелки там оглянули і жодних паперів не знайшли. Але дещо пізніше студенти Йосип…, та Клименс Рачинський бачили цього Жи-ського, котрий ходив біля костельного гробівця з паперами. Четвертого травня за бажанням Жи-ського студенти Йосафат та Іван Лущакевич разом спустилися до підземелля та знайшли там ці папери. Які і передано пану прапорщику Єгорову, який є на посаді володимирського городничого».
Після цих заяв та опитування свідків минув день чи два. Слідчими зроблено запит до місцевого ювеліра ,і срібну, визолочену всередині та зовні ,з писаними по ній літерами та символами чашу – потир було оцінено у дванадцять російських рублів. Звісно, що під час останнього допиту, Данило розкаявся у своєму проступку.
Ось як це звучало в ті часи,та залишилося в судових записах магістратської книги
Відчуваючи докори сумління, Данило забажав згадуваному священику І.Сущевському, признатися в крадіжці. І мав наміри повернути чашу та гроші. Тому з такою думкою 11 травня і вкинув у гробівець шлюбні та сповідальні книги, аби згодом мати підстави та причину питати дозволу у базиліан зайти до крипт, буцімто забрати ці книги які ненароком туди потрапили .А вже там непомітно забрати цей потир. Він то до підвалу спустився, і взяв свої книги та папері зав’язані в білу хустку. Але монахи запідозрили його в нещирості і, за допомогою двох студентів затримали і передали під варту…На вирок напевне вплинуло те, що як сказано у документах, Данило цей злочин здійснив через молодий вік та слабку моральність про що і признався, крім того до крадіжки його ніхто не підговорював. Раніше злодійства та інших поганих справ студент не здійснював, зі злодіями, грабіжниками та іншими підозрілими людьми не знайомий. Ці зізнання здійснив сам, про що, в присутності міського радника та депутатів розписався. Володимирський гродський суд призначив за крадіжку цінностей з П’ятницької церкви студенту Данилу Жи-ському тридцять п’ять батогів у публічному місці для покарань.
Для написання нарису використано оригінальні документи Державного архіву Волинської області.
Володимир Стемковський