СТАРА КАМЯНИЦЯ У КАПУЦИНСЬКОМУ ПАРКУ.МІСЬКА ІСТОРІЯ
Випадкове відкриття , затертих грубим шаром штукатурки, архітектурних деталей у північній стіні будівлі Володимир-Волинського історичного музею , приголомшило – як досі невідомий та заборонений часовий хідник у минуле…… Дві вузькі віконні арки, обрамлені ступінчатим порталом . Виявлені віконні ніші закладені широкими кам’яними блоками, на одному з яких , чорною фарбою нанесено декілька цифр та напис латинськими літерами…
Наше місто у пізньомодерний період української історії захоплювало барвистістю та дивовижними архітектурними ансамблями : церкви з дзвіницями , комплекси монастирів, залишки середньовічних міських укріплень, обсаджені дубами та фруктовими деревами і вистелені грубим необтесаним камінням вулички, колоритні будиночки покриті гонтом та черепицею. Кам’яні, монументальні будівлі в центральній частині міста, яка з північного заходу була оточена подвійною півдугою старих земляних валів , ніби за задумом невидимого зодчого, об’єдналися в грандіозний, і фантастично досконало скомпонований архітектурний комплекс. Нас би вразила стрімка багатовіконна та з великим вітражем споруда костелу Пресвятої Трійці домініканського монастиря, огородженою високим, з бароковими архітектурними деталями муром. Неподалік від нього, на пагорбі, величний ренесансний ансамбль великої церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Неподалік шпилястого, з дзвіницею , фарного костелу Святих Якима та Ганни , через Торгівельну площу, обставленої крамницями ,на високому березі великої лонки ( лугу) Болота-Озера , з якої витікає річка Смоча розпочиналося будівництво єзуїтського монастиря та собору Послання Апостолів.…
У місті було декілька пречудових монастирських парків – садів з зимовими оранжереями. Тодішні чернечі ордени котрі мали місії чи осередки в місті традиційно ,відповідно до Ватиканських уподобань, закладали парки. При владичому замочку,господарство котрого велося за тогочасним європейським взірцем ,греко-католицький єпископ Лев – Шлюбич Заленський організував музичну капелу з музикантів – трубадурів які влаштовували для міщан концертні виступи. Орієнтовно з 1675 року у місті створено навчальний заклад - володимирський василіанський колегіум – освітянський заклад середнього рівня європейського взірця ( один з перших ректорів - богослов Мартин Кульчицький. Пізніше призначений ієгуменом Віленського , а згодом і Зимнівського монастирів). Незважаючи на те, що росіяни,( московські стрільці,бояри та інші заможні верстви населення Московії ) а також козацькі війська котрі через події російсько - шведської війни, вступили на землі тодішньої Речі Посполитої , і фактично окупували Волинь , досить неприязно ставилися до місцевих аристократів та простолюдинів , у Володимирі з 1715 року розпочалося відкриття загальних публічних шкіл під управлінням монахів - василіан для дітей та юнацтва. У ті ж роки розпочала навчання Володимирська семінарія ( перший ректор та адміністратор о. Патрицій Більський). Звісно, зазначені події відбувалися у міському просторі неодночасно, але через таку часову призму прагнемо декількома рядками показати культурне , етнографічне входження волинської провінції у тогочасний європейський світ. Володимир у сімнадцятому та першій четверті 18 століття , вже вкотре за свою історію відроджувався, і ставав центром духовного пробудження . І це були пречудові роки для мистецтва та освіти Волині. Чимало шедеврів сакрального мистецтва , котрі знаходяться у західноукраїнських музейних збірках походять з цього періоду, приміром твір геніального художника Волині Іона Конзелевича : Загоровський - Вощатинський іконостас. Викладачами семінарії та колегіуму призначали непересічних українських духовних інтелектуалів, високоосвічених особистостей з широким світосприйняттям та розумінням тодішніх культурно - богословських цінностей . Місцеві аристократи, принаймні більшість ,ототожнювали себе з Україною та здійснювали щедрі пожертви як на православні чи греко-католицькі святині та монастирі, так і католицькі. Про такі факти свідчать дарчі записи, щедрі пожертви на школи , та бажання після смерті бути похованими у святинях .В місцевому мовному середовищі переважали українська та польська мови . На околицях Володимира – мальовнича архітектура поміщицьких садиб та старих шляхетських палаців в котрих зберігалися та були в ужитку мистецькі шедеври . Навколо міста у 18 столітті , росли розкішні липові гаї, і вечорами в пору цвітіння дерев ,долину в якій розташоване наше місто ,огортав медовий дух….
Те що ми сьогодні споглядаємо ,ті рештки від величної стародавньої міської архітектури, є напевне десята частина від того, що було в давні часи . Багато чого ми вже не побачимо ніколи. Виникає чимало питань - який первісний вигляд вже не існуючої пам’ятки, як вона будувалася, і хто архітектор.Натомість наша уява може змальовувати на основі тотожніх збережених памяток якусь частину картини минувшини. Наприклад , з 15 століття зберігалися два будинки домініканців у старій частині міста . І оглядаючи вцілілі будівлі комплексу - пам’ятки ми можемо принаймні уявити яким був монастир у різні періоди . Капуцинський мур з 18 століття. Ця не досліджена стіна ,що поступово руйнується, в часовому вимірі пов’язана з напівтаємничим монастирським орденом.
1751 рік. Монастир ордену святого отця Франциска Ассизького.
В 1751-1752 роках у Володимирі організовано місію братів - капуцинів , що передувало створенню монастиря. Фундаторами місії виступили луцький священник Адам Оранський та заможна шляхтанка з Устилуга Розалія Поцейова жінка стражника Великого князівства Литовського з роду Загоровських . У ті ж з роки закінчувалося будівництво кам’яного фарного костелу святих Якима та Ганни, і монахам з дозволу єпископа , до північної сторони костелу ,прибудували великий будинок. А для здійснення молитовних обрядів капуцинам відвели один із бічних олтарів у новозбудованому костелі.
1765рік. Будівництво кляштору
Майже десять років капуцинський орден на Волині готував різноманітні папери, отримував від впливових міщан грошові пожертви на майбутній монастир.
9 травня 1761 року польський король Август Третій Фрідріх таки видав капуцинам дозвіл - привілей на користування земельною ділянкою у Володимирі-Волинському. Дещо згодом ,у 1763 році ,володимирським повітовим війтом Франциском Чацьким, на підтвердження даного дозволу , укладено запис монастирю від громади міста Володимира на безстрокове володіння цієї землею. А інакше він не міг вдіяти - адже ясновельможний король дозволив та погодив . Тож будемо вважати, що своїм підписом у міських актах Франциск Чацький забезпечив Володимиру в 18 столітті гуманітарні інвестиції, з огляду на те, що монахи здійснювали благодійність – організовували школи та шпиталі . Правда більшу частину пільг духовенству , зокрема церковні юридики лізених споруд. Ми також виявили, що вціліла частина муру є західною стіною приміщення колишньої дитячої молочної кухні та приватного будинку. Монастирська територія була у формі багатокутника. В цегляній огорожі з внутрішнього боку своєрідні ніші – заглиблення. Призначення яких нам поки що невідоме. Можливо це архітектурна деталь. За припущенням дослідника стародавньої архітектури Ю. Рикова, у нішах могли розміщувати графічні, або скульптурні твори ( за аналогією стіни капуцинів в Устилузі). Але…у верхніх частинах деяких ніш знаходяться отвори . Для чого … теж загадка. Повздовж муру – з півночі на південь розміщувався старий цвинтар.
Вже у 1775 році в монастирі проживало восьмеро священників та троє монахів. Декілька кімнат монастиря згідно записів за 1765 ріку за потреби використовував повітовий суд. Навколо двору капуцини розбили великий ландшафтний парк з дерев різних порід в тому числі і фруктових. Монахи вважали подібні парки праобразом біблійних садів, невід’ємною частиною побуту - своєрідним естетичним та релігійним символом . Значення мав не тільки парк чи сад але і його складові-дерева, кущі, газони та квітники. Дерева висаджувалися з врахуванням на майбутнє, монастирські садівники піклувалися ,що дерева колись виростуть, і створять для наступних поколінь тінь та затишок. У Володимирі, в ті часи,красувалися декілька таких ландшафтних парки – поруч Успенської церкви, при домініканках та єзуїтах. На превеликій жаль жоден з них не зберігся, а декілька старезних дерев поруч капуцинсmкого муру, можливо і є залишками ландшафтного парку. Про монастир та й взагалі про діяльність капуцинів у Володимирі надзвичайна скупа першоджерельна база - через Дві світові війни знищено чималий кавалок інформації про Володимир. Крім того ,згідно статуту, монахам заборонялося публічне висвітлення своєї діяльності. А невідомість та закритість, в нашій уяві породжує таємничість. У господарстві монахи користувалися підвалами. Викопували на триметрову і більшу глибину льохи які з’єднувалися між собою довгими підземними ходами – переходами. Такі підземелля у глиняному грунті Володимира здебільшого слугували холодильними камерами для продуктів , а також для захисту та евакуації під час військових дій. У цих монастирських підземних сховищах при потребі могла знайти сховок від нападників майже половина жителів тодішнього Володимира . Тобто, можете собі уявити, більша частина парку, котрий біля музею прорито на глибину до трьох і більше метрів, підземними тунелями! Окрема ділянка підземель, та що ближче до костелу,та під ним, призначалася для поховальних крипт. На підтвердження такої тези вказують декілька неглибоких западин - провалів на газоні, за північною стороною костелу . Старожили Володимира розповідали про два вузьких тунелі котрі розміщені паралельно один до одного під вулицею Ковельською. Поєднуючи такою пішохідною катакомбою костел Якима та Ганни з єзуїтським костелом Послання Апостолів, будівельники минулого вірогідно забезпечували безперешкодні проходи під вулицями для монахів чи інших духовних осіб. Ще одна версія - можливо у цих тунелях знаходяться поховальні заглиблення – камери для померлих благодійників цих церков. В одному із подібних підземних монастирських сховищ, напевне і досі зберігається прихована капуцинами у 1796 році частина польської казни…
13 жовтня 1781 року, останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський, по дорозі до Вишнівця, де мав зустрітися з імператором Павлом, прибув до Володимира. Це був другий візит монарха до старої княжої столиці. У нашому місті короля урочисто привітав володимирський повітовий староста Михайло Лєдуховський разом з громадянами міста. В той же день Станіслав Понятовський відвідав кляштор та обідав у великій монастирській трапезній.
Будинок капуцинів.
Згідно описів , капуцини у Володимирі, завдяки своїй діяльності та пожертвам володіли декількома будинками. До наших днів зберігся тільки один, перебудований після пожежі 1830 року . Знаходиться в старому міському парку. 7 квітня 1833 року вчитель житомирської гімназії Юзеф Шебвалє намалював план території вже не існуючого на ті роки монастиря , а також подав на розгляд проект адаптації одного з будинків для розміщення повітової школи. Можна припустити, але це тільки наше припущення так як підтверджуючих документів ми ще не бачили- що до 1830 року тут вже була школа, тому що по ліквідації кляштора в описі майна значиться такі будівлі як будинок монастиря призначений для потреб школи , будинок для проживання вчителів та ботанічна оранжерея
І на основі попередніх, досліджень вважаємо, що теперішня будівлі музею загальними обрисами відповідає відображеній на планах міста до 1830 року.
Старі дерева оточують кам’яницю, вік якої вже майже двісті років. Збираючи по крупинках відомості, аби наблизитися до епохи та початку зведення цієї таємничої і недослідженої споруди, ми виявили, що фундаменти будівлі музею закладені значно давніше, аніж вказано у паспорті пам’ятки архітектури. Про це свідчать великі , нетипових розмірів цеглини з клеймом капуцинів . Таку цеглу закладено у її підмурівках та стінах. Товщина стін на окремих частинах становить понад метр.
За старими описами можна прослідкувати, що багато років тому будівля значилася серед найкращих у місті. Двоповерхова з цегляними поштукатуреними стінами, з глибокою та обмурованою пивницею . Довжиною тридцять один метр, та до десяти метрів шириною, з бічними виступами -прибудовами. Вікна нижнього поверху були загратованими. На обох поверхах на вікнах деревянні віконниці які зсередини закривалися засовами та защіплювалися гачками. Поміж тодішніх будинків у центральній частині Володимира школа вирізнялася високим дахом…Вона , ця будівля ,і сьогодні практично не зазнала суттєвих архітектурних змін, і є пречудовим зразком забудови Володимира початку дев’ятнадцятого століття, що наочно демонструє мистецькі уподобання власників та архітекторів минулого, і відкидає усталені твердження про наше місто як забуту та брудну провінцію на околицях тодішньої Російської імперії.
Цитуємо дослідника історії капуцинів на Україні отця Патріка Янкевіча:
“Був то будинок двоповерховий, з підвалом . Сходи в обох крилах виконано з дерева. Крім того вони ще розміщувалися на південному добудованому крилі. Вікна на двох поверхах прямокутні, підлога дощана, стіни внутрішні білі, дах гонтовий. До східної стіни будинку в його південні частині коротшим боком доставлений одноповерховий будиночок у вигляді прямокутника довжино сім і шириною п’ять метрів в якому знаходилася диванна ( вітальна - приймальна) . Вхід до кляштору влаштований зі сходу через двір плебанській . В коридорі ,який проходив при західній стіні , якщо йти від хвіртки по лівій стороні, знаходилося сходи до підвалу, а потім сходи на другий поверх монастиря. П’ять вікон на двір монастирський, далі кімнати господарські, комори та фуристерія з пічкою. В кінці коридору - вихід на подвір’я монастиря з півночі. Далі трапезна з пічкою і чотирма столами з якої вхід до кімнати – комори з бутельками, cклянками та іншим посудом . По коридору кухня з пічкою, біля неї ще одне кухонне приміщення і третя трапезна.
На другому поверсі монастиря коридор йшов посередині будинку і повздовж нього , по обидві сторони ,розмішувалися кімнати, чотири з яких монахи використовували на лікувальні потреби монастиря - в одній з них виготовлялися лікувальні препарати . Далі, велика кімната - лазарет з великою грубою. Майже всі приміщення опалювалися пічками.Не будемо вдаватися до детального опису будинку: розповідати про внутрішнє планування та описувати кухню з інвентарем, муровані груби, столи, лави, кімнати для зберігання медикаментів та медичних процедур. А ось монастирська, а пізніше, шкільна бібліотека заслуговує на короткий опис. Розміщувалася книгозбірня в окремій кімнаті. В 1774 році священик ордену отець Прокопій Мангуєвич під час свого перебування в Римі, отримав в дарунок величезну кількість книг більшу частину з яких він полишив у Володимирі. Звісно якась частина літератури розпорошилося ще в ті часи по приватних збірках Але в 1803 році в монастирській бібліотеці нараховувалося 120 книг, в 1816 вже п’ятсот шістдесят шість примірників. Книги знаходилися в алфавітному порядку, упорядковані тематично у кількох великих шафах. Чимало з них надруковані кількома мовами, серед яких і підручники з ботаніки, математики – підручник з арифметики( 1808р), котрий уклав директор Кременецького ліцею Юзеф Чех , книга з правознавства авторства єпископа та філософа Ієроніма Стройновського , ( по смерті в 1815 році похований в Горохові). Що сталося з цією книгозбірнею по ліквідації монастиря невідомо. Зрозуміло, що ця велика і досить цінна як на ті часи бібліотека не могла згоріти і щезнути без сліду. За розповідями, які я чув дуже давно, чимало книжок разом з шафами, було передано до монастиря Різдва Апостолів у Володимирі.
1830 рік.
В листопаді – грудні 1830 року в монастирі декілька разів збиралася володимирська шляхта для обговорення рішення про підтримку повстання проти росіян. Зимою монахи утримували на своєму дворі повстанських коней, весною 1831 року допомагали загонам з корпусу Йосипа Дверницького провізією. Нібито капуцини у своїх підземних сховках ховали гроші та зброю.
Знаходилися капуцини у Володимирі майже сто років. Російський уряд ліквідував монастир в 1832 році за підтримку антиросійського повстання. Все нерухоме майно перевели до державної казни. В листопада того ж року повітовий Володимирський суд звернувся до Волинського генерал – губернатора Андрія Римського – Корсакова з проханням про передачу кількох кімнат ліквідованого кляштору для судової канцелярії, архіву та інших міських та повітових установ. Роком пізніше міські урядники віддали в оренду монастирські парк та сад.
В 1833 році пожежа пошкодила будівлі. Через деякий час їх потроху почали ремонтувати. Але після приєднання Волинського краю до Російської імперії місто дуже почало занепадати і бідніти, міське казначейство було практично порожнє, місцеві податки не сплачувалися через війни 1812 , 1831 років, та великі збори з міщан на постій(утримання) російського війська. А до державної казни приходилося насильно стягувати з горожан гроші. Тому ремонт припинили і будівлі поступово руйнувалися – спорохнявіло перекриття даху, стіни розтріскалися, а мороз та дощі потроху знищували камяниці. В одній із вцілілих кімнат другого поверху проживав відставний унтер-офіцер інвалідної команди, який вірогідно був сторожем чи доглядачем на старому монастирському цвинтарі Володимирська повітова інвалідна команда це окремий сторожовий підрозділ з відставників та резервістів який входив до структури тодішньої російської армії. Зараховані до цього підрозділу відставники мали право на носіння військової форми єдиного зразку . Про цього резервіста місцева історія зберегла досить цікавий переказ. У російських архівах, в папках серед інших володимирських справ, зберігається його докладний опис про деякі, як на наш погляд містичні події,що відбувалися на старих могилках біля валів.
Після 1831 року також закрили василіанські школи. І протягом сорока років у Володимирі не було жодної публічної школи. Росіяни ліквідували колегіум та українську семінарію.
Після 1860 року майже всі будинки монастиря розібрано . Потроху місцеві жителі почали розтягувати по цеглинах і огорожу. Але на монастирському цвинтарі продовжували ховати католицьких священників та монахів. Можливо це і врятувало від остаточного руйнування східну частину капуцинського муру.
До шістдесятих років двадцятого століття на кладовищі знаходилася велика скульптура Богородиці, та декілька пам’ятників, а біля стіни, ближче до костелу – деревяна фігура святого.На теперішній час це частина міського парку.
В фондах Володимир-Волинського музею знаходиться цікавий документ, котрий трішки відслоняє завісу таємниці місцевих капуцинів. Це офіційний і таємний лист польського урядника, в котрому на основі інших повідомлень розповідається про частину скарбу Польської корони який гіпотетично переховували у своїх тайниках капуцини у Володимирі до 1831 року. Шукали частину скарбів з державної казни Речі Посполитої, котрі під час останнього поділу Польщі у 1795 році таємно від росіян вивезли з Краківської скарбниці монахи цього ордену та заховали на території монастиря у Володимирі. Можливо і в будинку теперішнього музею. Зокрема є згадки і про 1842 рік – тоді також відбувалися пошуки коштовностей російськими спецпосланцями з Петербурга, та 1920 рік - це вже більшовики під час короткочасної окупації міста шукали польську казну в костелі Якима та Ганни. У документі згадується, що з костелу таки дійсно винесли декілька великих скринь та завантажили на віз. Але про їхній вміст і дату події …. урядовцю невідомо.
На початку двадцятого століття територію парку з напівзруйнованою двоповерховою кам’яницею придбав місцевий дворянин,суддя Омелян Миколайович Дверницький. Облаштував тут садибу-палац у стилі пізнього модерну, котра збереглася і донині.В ній знаходиться Володимир-Волинський історичний музей імені О.М.Дверницького.
Володимир Стемковський, директор історичного музею