О. Цинкаловський у праці «Княжий город Володимир» пише, що « … на тому місці, де тепер замок і в’язниця, споконвіку було т. з. городище. Згодом як число населення зросло, це городище стало тісне, воно не могло вмістити населення околиць. Тимто виринула потреба окопати розрослі вже забудовання навколо городища. Таким чином повстав «остріг», який згодом усе поширювався і зміцнювався, доки нарешті ще в перед княжих часах не закинено старого замчища - городища й не висипано великого другого ряду земляних укріплень у формі високих валів , де зведено високі дубові стіни й вежі.»
Земляні вали замку- городища з 10 - 16 століть у Володимир-Волинському. Північно -західна частина. Знімок з фондів Володимир-Волинського історичного музею
Влітку 1976 р. Давньоруською експедицією Луцького державного педагогічного інституту імені Л. Українки, керованою М. М. Кучинком, на території дитинця були розкопані залишки двох жител та двох пів землянкових господарських споруд. Перше житло площею понад 20 кв. м. ( 4 х 5.2 м.) це напівземлянка, заглиблена в грунт на 0,5 м. і підмазана глиною. Судячи з ямок від стовпів, виявлених по кутах, житло мало стовпово-каркасну конструкцію стін. Це означає, що стіни складали з горизонтально розміщених жердин ( плах ). Такі стіни без додаткової опори не змогли б витримати тяжку покрівлю, тому по куткам та посередині кожної стіни ставили товсті міцні стовпи. Стесані кінці жердин вставляли в пази зроблені в стовпах. Вхід в напівземлянку, знаходився з південної сторони. Дерев’яну споруду повністю засипали землею. І це не значить, що наші пращури не вміли будувати. Холодної зими головне це забезпечити тепло, тому в товстих дерев’яних покритих землею стінах не робили вікон. Зате двері, розчинені на південний сонячний бік, в літній час були додатковим джерелом світла та тепла. В протилежному від дверей куті знаходилася кругла глиняна піч. Таку піч робили за допомогою плетеного каркасу, який обмазували глиною. Коли піч починали топити, каркас вигорав, а глина випалювалася. Підлога, земляна добре утрамбована, і промазана глиною. Поряд з напівземлянкою знаходилася господарська яма – погріб для зберігання продуктів, яка входила до житлового комплексу. Житло датується 10-11 ст. Неподалік знаходилося інше житло з розваленою піччю. З уваги на відсутність ям від стовпів, можна вважати, що його стіни були зрубними. Тобто в ямі було зроблено зруб, який потім, ззовні, засипали землею і добре утрамбували.
Це житло згоріло, що підтверджується залишками даху, який впав донизу. В середині знайдено уламки керамічних горщиків, голубу пастову намистину, залізну шпору, кістяну проколку, скляний браслет. Скляні браслети були запозичені слов’янами з Візантії і у великих кількостях з’являлися там, де будувалися храми з їх мозаїкою, віконним склом та полив’яною плиткою. Голубі, сині, фіолетові, зелені, жовті, яскраво розфарбовані і блискучі браслети виготовляли місцеві майстри вони були досить дешевими і їх носили усі городянки про що свідчать численні знахідки на жаль лише у вигляді фрагментів.В комплексі матеріал дозволяє датувати житло кінцем 11 – 12 ст.
Ряд житлових будівель були відкриті також Архітектурно – археологічною експедицією Ленінградського відділення Інституту археології АН СРСР під керівництвом М. В. Малевської в 1975 – 1976 рр. В шарі княжого періоду простежено рештки трьох різночасових наземних зрубних жител і одного напівземлянкового, що датуються 11 – поч.12 ст. Разом з двома напівземлянками, що знаходилися неподалік вони становили цілісний житлово – господарський комплекс мешканців Володимира рубежу 10- 11 ст. Ще одну споруду, розміром 3,8 Х 4,2 м. заглиблену на 0,6 м. з утрамбованою підлогою виявлено на глибині 2,4 м. від давньої поверхні. В північно – західному куті знаходилося вогнище огороджене дерев’яними кілками по колу. Саме вогнище викладене камінням і обмазане глиною, яка обпалилася до оранжевого кольору. Неподалік від вогнища знаходилася лава про що говорять ямки від стовпів біля східної стіни. Найімовірніше це була майстерня, всередині крім обвуглених колод і плах знаходилися фрагменти горщиків, кілька уламків скляних браслетів, просвердлена кістяна пластина, шило, амулет з ікла вепра, точильний кам’яний брусок та шматки шкіри. Споруда датується 12 – серединою 13 ст., судячи з характеру матеріалу вона згоріла пі час монгольської навали 1241 р. В цілому це були рядові житла з доволі бідним ординарним матеріалом. Коштовних речей, типових для князівсько – боярського побуту не виявлено. Розмір дитинця незначний 1,5 га. Виникають питання: чи був тут княжий палац, чи знаходилася на дитинці культова споруда, чи були тут інші офіційні споруди?
В середині 80-х років ХХ століття М.М. Кучинко висловив припущення про існування в дитинці княжого терему. Із значною мірою впевненості наявність на дитинці церкви Іоакима і Анни стверджувала М.В. Малевська. На час першої літописної згадки в 988 р. Володимир був лише невеликою фортецею і лише на середину 12 ст. став класичним ранньофеодальним містом. У княжому періоді він був досить великим і належав до міст зі складною системою оборони, тобто складався з дитинця і окольного граду. Немає можливості розглядати дитинець, аристократичний центр, а окольний град – як осередок ремісників і торгівців. Мабуть картина заселення міста була трохи складнішою. В багатьох випадках будинки, виявлені на дитинці, були біднішими ніж в окольному місті. Сьогодні значна частина площі в середині валів опинилася під капітальною спорудою зведеною на початку 90-х років ХІХ століття, де спочатку була в’язниця, а недавно протитуберкульозний диспансер. Вона розміщена в самому центрі дитинця. Якась частина території знаходиться під господарськими будівлями, а основна – під фруктовим садом. Цілком ймовірно, що княжий палац був у центрі дитинця, можливо, під згаданою капітальною будівлею, але перевірити це на сьогодні неможливо.
Щодо усипальні, яка пізніше XV – XVI столітті згадується, як церква Іоакима та Анни «што в замке Володимерском», то для її пошуку в 1975-76 рр., в південно-західній частині дитинця М.В. Малевською було проведено розкопки. Йдеться про каплицю, чи «гробницю кам’яну», яку спорудив князь Мстислав Данилович «над гробом баби своєї (Анни), жони Романової « про що згадується в літописі під 1289 р. Спочатку дослідниця була впевнена, що потрапила на її рештки у вигляді брущатої цегли зі слідами цем’янки, двох фрагментів поливних плиток від підлоги , шматків свинцю від покрівлі і частини бронзового дзвону. Для уточнення контурів гіпотетичної церкви археологами було закладено сім траншей і проведена геологічна розвідка, однак попри всі старання,споруду виявити не вдалось. В 1215 р. у Володимирі сів молодий князь Данило Романович. В цей час місто досягло свого розквіту. Свідченням цього є захоплений відгук про нього в 1232 р. угорського королевича Андрія, який з подивом зауважив, що такого града він не бачив навіть у німецьких землях. Трагічна доля спіткала місто в 1241 р. внаслідок монголо – татарської навали. Літописець зі скорботою говорить, що « ніхто у Володимирі не зостався живий…». Безперечно людські втрати були великими, але запис про те, що ніхто у Володимирі не залишився живий, скоріше за все, слід сприймати як перебільшення. Часто люди з міст тікали, а залишалися тільки захисники. Мабуть вони й гинули, а ті, що переховувалися за його межами, потім поверталися. Можливо тому місто дуже швидко відродилося. Вже в 1261 р. його укріплення були цілком відновлені. В цьому ж році повторився татарський наїзд. В Іпатіївському літописі є запис про те, що хан Бурундай прийшов до Володимира і зупинився на ніч на Житані, де і мав розмову з князем Васильком, якому було наказано швидко розметати город. Легенда розповідає, що стіни княжого міста були складені з товстих дубових колод і, щоб виконати наказ Бурундая, Василько вирішив їх підпалити. Але розверзлися небеса і три дні тривала злива і тільки на четвертий день зміг князь підпалити місто. А після того, як місто згоріло хан повелів «город розкопати», що і було виконано. Проте, як вказує О. Цинкаловський « безнастанна енергія волинських князів і невичерпна творчість народу знову поправляє все знищене, і знов Володимир стає могутньою твердинею волинської землі».
Останній руський правитель Болеслав – Юрій ІІ був отруєний 1340 р. на бенкеті у Володимирі. Його трагічна смерть відкрила шлях до втручання у справи Волині західних сусідів. Скориставшись із внутрішніх чвар , у Володимирі укріпився литовський князь Любарт Гедимінович, якому сприяла значна частина боярства та міська верхівка. Так закінчився княжий період літописного Володимира, який тривав понад 350 років. За різними джерелами у місті було два середньовічні замки. Перший - побудований королем Казимиром III після укладання мирної угоди 1366 р. між ним і литовськими князями. За цією угодою йому дістався Володимир разом з волостю. Про цей замок польський історик XIX ст.. А.Нарушевич подає досить спірне повідомлення про те, що за два роки до своєї смерті Казимир, покинувши давній дерев’яно – земляний замок, спорудив на пагорбі біля Успенського собору муровану фортецю. Головним будівничим був син краківського воєводи і придворний архітектор Казимира Вацлав із Тенчина. При спорудженні кам’яного замку була використана велика кількість коней і волів, якими підвозили будівельні матеріали. Тут впродовж двох років працювало 300 робітників, а на будівництво було затрачено 3000 гривень срібла, роботи були призупинені. в зв’язку зі смертю короля. Замок КазимираIII А.Нарушевич описує так: «будівля кам’яна, обведена валом» В 1370 р., а за іншою версією 1377, князі Любарт та Кейстут напали на Володимир, розгромили польський гарнізон, а саму фортецю зруйнували, не залишивши «каменя на камені». Судячи з повідомлення цього історика, замок знаходився на території єпископського подвір’я, а за даними археологів – на місці княжого дитинця. Вже вXIX ст. краєзнавці та історики звертали увагу на наявність залишків кам’яних стін і башт на дитинці давнього Володимира. Так професор В.Б. Антонович повідомляв про знахідку у Володимирі кам’яних фундаментів стін, що оточували замок, і наріжної вежі у південно – східному куті. На цей факт вказував і краєзнавець О.М.Дверницький. Декілька археологічних експедицій, очолюваних М.Кучинком та М.Малевською, відкрили по внутрішньому периметру земляного валу характерні конструктивні частини – фундаменти та рештки стін завтовшки від 2,5 до 3,8 м., а також підмурки двох квадратних веж: північно –західної та південно – східної. Вимурувана з вапняку, південно – східна башта мала в плані зовнішні розміри 11 на 11 м.. Археологічні розкопки свідчать, що кам’яні укріплення, ймовірно, повторювали план давнього дитинця і, можна припустити, що це був типовий замок з баштами по діагоналях. Він, як і всі фортечні споруди, був розрахований на оборону з напільної сторони. Після знищення замкових мурів місто не могло тривалий час лишатися без власного укріпленого ядра. В описі володимирського замку від 1545 р. йшлося про те, що після пожежі він стоїть вже понад сто років і ніколи його наново « не роблено».
У люстрації володимирського дерев’яного замку від 1552 р. зазначено дещо інше: цей « замок з дерева дубового від вісімдесяти літ справою городничого Солтана роблений » , тобто приблизно в 1470 р. Це була дерев’яна фортеця споруджена, або лише відбудована, за розпорядженням короля Казимира IV Ягайловича, що був одночасно королем польським і великим князем литовським. Замок в той час належав на ленних правах князю Олександру Сангушку. В текстах люстрації 1545 і 1552 року, зробленими королівськими службовцями, зустрічаються важливі дані стосовно конструкції оборонних укріплень володимирського замку. В середині XVI ст.. він був досить великим. З описів дізнаємося, що він мав п’ять веж і 70 городень у 1545 і 71 городню в 1552р. Кожна башта і кожна городня були закріплені за певними особами чи то громадами, які відповідали за підтримання їх у належному стані. Кожна башта мала свою назву: Воротна ( надбрамна ), далі ліворуч по колу – Коширська ( за іменем її опікуна – луцького старости князя Коширського ), Міська ( утримувалася міщанами ), Земська ( « всіх княжичів і панів і землян повіту Володимирського» ), Королівська (« на гроші королівські оправлена» ).люстрація 1552 року вказує, що лише надбрамна вежа мала чотирикутну форму, а чотири інших – округлу, тобто були зроблені з дерева. Очевидно цей замок був прикладом типової фортеці XVст., призначеної для оборони від вогнепальної зброї. Споруджена з дуба, укріплення її становили зрубні кліті – городні, на яких були зведені «обланки», тобто бойові галереї. Щоб запобігти пожежі, дерев’яні зруби обмащувалися глиною і білилися. Між городнями були башти з помостами на двох рівнях. Одна з веж була з брамою, ймовірно, теж дерев’яною, а перед нею знаходився дерев’яний міст.
В люстрації 1545 року наголошено, що міст новий. Раніше його не було, але князі, пани і повітова шляхта зробили його добровільно, щоб звільнитись від робіт по облаштуванню луцького мосту. Новий міст був міцний, спирався на дубові палі. За даними люстрації 1552 р., він був підйомний і тримався на залізних ланцюгах, ланки яких були завтовшки в палець. З обох боків моста стояли стовпи, в над ворітній башті була решітка яку опускали у випадку небезпеки, перекриваючи проїзд у замок. Водночас піднімався і міст перекинутий через фортечний рів.Судячи з люстрацій, в’їзд у замок знаходився у воротній чотирикутній вежі. Саме перед нею був рів, через який перекидався підйомний міст, що з’єднував замок з найближчим урочищем окольного града – Підзамчем, розташованим з північного боку дитинця. Археологічні дослідження, які проводилися на дитинці давньоруського Володимира, засвідчили наявність в’їзду на городище саме з північного боку, хоча невеликий прохід був і в південному валу. Між земською та королівською вежею, на місці колишніх шести городень, споруджений на кошти старости волинського знаходився палац з «дерева, заліза і каміння з комином». Дім був побудований із соснових тесаних колод та покритий гонтом Мабуть у ньому мешкав королівський староста міста Володимира .Окрім палацу, в описі на території замку названа церква св. Іоакима і Анни. Оскільки, згаданої в літописі під 1291 р. однойменної церкви археологами не виявлено, хоча крім розкопок, застосовувався і біолокаційний метод пошуків. Отже найвірогідніше, кам’яної церкви там не було. Можливо в 1552 році йшлося про дерев’яну, проте її теж локалізувати досі не вдалося. Крім того, на території замку було 12 зем’янських хат.Дерев’яний замок побудований в XV ст. простояв до 1683р., коли внаслідок пожежі зазнав дуже великих пошкоджень. Про стан володимирського замку в другій половині XVIII століття свідчать люстрації 1765 і 1789 рр. З люстрації 1765 року відомо, що замок здавна побудований серед боліт, оточений валами, міст через болота дерев’яний зіпсований, брама дерев’яна двоярусна, наново споруджена. В першому ярусі тюрма для простого народу, а в другому – з балконом, для засуджених шляхтичів. Ліворуч дерев’яний будинок для гродського суду і канцелярії, дуже старий. На замчиську чотири хати, дві залізні гармати, одна пошкоджена інша поіржавіла. Вали місцями опали і осипались, рову і сліду немає, бо замулений.
Вже наприкінці 60 –х роківXVIII століття майже повністю зникає друга лінія оборони міста, тобто вали колишнього окольного града. Замчисько, хоча і зруйноване, все ж зберігалося як місце сховища для людей. З люстрації 1789 р. довідуємося про його повний занепад: площа замку без жодної будівлі, суди земський і гродський відбуваються по монастирях і заїздах. На території замку у 1891 році споруджено в’язницю. Знайдено фундаменти старовинної оборонної споруди. В 1931 році на території замку знайдено невідомий круглий фундамент.На території городища у 1939 – 1941 та 1944 -1954 років діяла в’язниця. У 1939 – 1941 роках тут відбувалися розстріли в’язнів. Це були не тільки українці, але й полонені вояки Війська Польського. Львівським обласним товариством «Пошук» у 1997 році проведені пошуково-ексгумаційні роботи по дослідженню поховань жертв війни і репресій на території городища. Є припущення, що тут залишилося ще декілька невідомих поховань.
Світлана Федосєєва, науковий сівробітник ДІКЗ « Стародавній Володимир»