Важко знайти у створеному людиною матеріальному середовищі об’єкти, які б не були оповиті такою кількістю численних легенд та таємниць, як підземні ходи та споруди минулого. Письмових свідчень про такі споруди ви не знайдете ні в архівах, ні в історичних джерелах. Тільки інформація випадкових очевидців натякає на існування цих загадкових підземних об’єктів. Її іноді важко відділити від легенд і байок. Та ще численні випадки просідання землі, фундаментів, які інколи виникають там, де, як кажуть, «ніби нічого ніколи не було», вказують на загадкові підземні об’єкти
Адже тисяча років – тисяча загадок
За більш ніж тисячолітню історію Володимира-Волинського, про його підземні ходи складали легенди, так і наводили правдиві факти, підтвердженням яких є просідання грунту, яке час від часу трапляється в центрі міста і оголює перед перехожими глибокі ями. Це породжує різноманітні чутки про існування під містом розгалуженої мережі підземних ходів. У місті побутує кілька легед про підземні ходи, що прямують від Зимненського монастиря до Володимира ,а також від монастиря домініканів до костелу Іоакима та Анни. Як згадує краєзнавець Петро Заклекта, під час прокладання кабелів зв’язку у 70-х роках на вулиці Устилузькій, якраз навпроти домініканського монастиря, зв’язківці на глибині до одного метра наштовхнулися на цеглу. Тоді відкопали цегляне бочкоподібне склепіння, яке простежувалося у напрямку до костелу Святих Іоакима та Анни. Петро Заклекта навіть особисто пройшов декілька метрів, поки вистачило повітря. На жаль, через ряд обставин, дослідження здійснювати не дозволили.
Варто зазначити, що інформація про підземні споруди в радянські часи була закритою темою. Цьому сприяв відповідний Указ Сталіна від 1947 року про обмеженний доступ до підземних споруд. Будівельники, які під час земляних робіт натрапляли на підземні ходи, кликали не істориків і археологів, а, в першу чергу, співробітників КДБ, після чого, в більшості випадків, ходи засипалися, а інформація утаємничувалася. Тож розповіді про такі ходи живе лише як усний місцевий переказ. Теперішня площа Героїв фактично вся побудована на підземеллях. У 1975 чи 1978 році, після параду на центральній площі міста просів грунт і в над підземеллям обвалилося склепіння куди переднимі колесами потрапив автомобіль «УАЗ». Яму згодом засипали, але кілька хлопчаків встигли витягнути звідти здоровезні ковані ланцюги. Робітники, які будували нинішній готель, розповідали про величезні підземні переходи-ходи. Їх виявили під час копання фундаментів. Ширина кам’яних підземель за розповідями дозволяла вільно розминатися кільком людям та ходити в повен ріст. За совковою традицією, все це благополучно знищено, але й тепер поруч готелю часто трапляються обвали асфальту.
Культові споруди Володимира-Волинського теж мають чимало таємниць. Петро Михайлович зазначає, що , під собором Різдва Христовго розташоване двоповерхове підземелля, яке, можливо, з’єднане переходом з костелом Іоакима та Анни. Але ця думка вимагає підтвердження. -Зараз на північ від костелу на глибину приблизно в метр просіла земля. Це черговий обвал, який красномовно доводить, що під костелом є підземний хід. Два місяці тому в районі магазину «Салют» теж стався обвал, який швиденько засипали. До таких знахідок потрібно ставитися обережно, адже вони вимагають дослідження, - зазначає краєзнавець. До ХIV століття не практикувалося складання детальних планів населених пунктів, майже не було географічних та топографічних карт. До того ж утаємничений характер підземних споруд не дозволяв позначати їх на карти або згадувати письмово. З огляду на це, було б нерозумно шукати письмові матеріали про підземні ходи, карти, тощо, виходячи з логіки сучасних документальних (архівних) наукових підходів. У старовину замовники будівництва таких підземних об’єктів не були зацікавлені в розповсюдженні подібної інформації, бо від цього залежала їх безпека. Крім того, не було необхідності залишати схеми підземель. В усі часи таємниці підземель були важливою складовою професійності архітектора та будівельників, які мусили їх зберегти.
З Київської Русі до нашого часу дійшли оборонні вали городища. Не одне покоління володимир-волинців у дитинстві побувало на цих валах і практично кожен житель міста нині може сказати, що під валами є підземні ходи. Один із таких ходів може вести від Свято-Успенського собору до Василівської церкви. Містом також ходить легенда про підземелля, яке веде з Володимира до монастиря села Зимне. Як відомо, Святогірський Успенський Зимненський монастир належить до найдавніших святинь України-Русі. Стародавні волинські перекази свідчать, що у 1001 році на високому березі річки Луги київський князь Володимир Святославич збудував дві церкви та терем. Як і більшість древніх монастирів, Святогірський монастир починався з печер, де ще в домонгольську добу існував підземна церква. Поверхневі археологічні дослідження зимненських печер виявили старовинні надписи на стінах і древні поховання.
- У 60-х роках краєзнавці Микола Ваврисевич та В’ячеслав Ковальський детально досліджували комплекс Зимненського монастиря. Вони стверджували, що під монастирем є кілька підземних ходів. Одним із таких ходів краєзнавці пройшли 100 метрів у напрямку до Володимира, але коли в тиші почули, як над ними шумить вода - злякалися і повернулися назад, - розповідає Петро Заклекта. – Спочатку заснування монастир був дерев’яним, але головну роль відігравали не наземні, а підземні споруди. Відомо, що на Закарпатті є чимало підземних монастирів, але й ми від них не відстаємо, і побачите, що у свій час під Зимнівським монастирем буде знайдено ще чимало підземель, які вкажуть на той факт, що монастир має свою підземну історію. Зараз всi бiчнi ходи у монастирі завалено, i дiйти можна лише до маленької пiдземної церкви преподобного Варлаама. Втім, старожили Зимного розповідають про ще один хід, який веде у південному від монастиря напрямку на старе кладовище.
Палацові підземелля
Виявляється, що у селах району підземні ходи теж є. У селі Овадно на подвір’ї селянина Шаповала у 1975 році стався обвал грунту, який відкрив підземний хід, котрий проходив на глибині у півтора метра. Сам хід в ширину мав приблизно 70 сантиметрів, а у висоту - до 2-х метрів. Для міцності його земляне склепіння зробили дугоподібним. Міцеві сміливці спустилися туди зі саморобними смолоскипами і пройшли кілька десятків метрів. На одній зі стін знайшли напис «Борис» на старослов’янській мові та клювець – холодну зброю, подібну до кайла. Ймовірно, що цей підземний хід, який проходив під обійстям селянина Шаповала, йшов до лісу від палацу графів Красицьких, котрим кілька століть належало Овадно. Підземні ходи робили переважно з однією метою – дати можливість власнику палацу із родиною та найближчим оточенням непомітно залишити його. Ходи починались від палацу, а виходили у найближчому лісі чи біля ріки, де заздалегідь був прихований човен. Саме такий підземний хід до річки існував у палаці Чацьких, що в селі Сельці. Як відомо, палац Чацьких проіснував до Першої світової війни. А з приходом совітів знищено парк, оранжерею, ряд господарських споруд. Тож палац, який виконував роль фортеці, по цеглині розібрали.
Десь у 70 их роках на одній із сільських доріг, що проходить неподалік колишнього палацу, стався обвал, під яким знаходився підземний хід.- У сам хід я не спускався, але прихопив на пам'ять цеглину з нього, і тут варто відмітити, що вона вдвічі більша за ту цеглу, яку виготовляють зараз, пригадує Петро Михайлович. Нині від колись могутнього палацу залишилися лише підвали. Вони і тепер вражають своєю похмурістю і досліджувати їх ніхто й не береться. Техніка, якою сьогодні можна досліджувати підземні ходи, є. Потрібно лише велике бажання і, звичайно, кошти. До того ж, серйозно цим займатися на території міста можна лише заручившись підтримкою відповідних археологічних служб,музею та заповідника бо самодіяльність у таких випадках може призвести до трагічних наслідків. І всім цим повинні займатися фахівці. Взагалі ж, за цю справу варто взятися, і тоді наша історична скарбниця Володимирщини поповниться ще не однією унікальною знахідкою.
Ярослава Вознюк, місто Володимир-Волинський