Іваничівський район утворено в 1939 р. Площа району 653,3 кв. км, населення – 41,7 тис. чоловік. Районний центр – смт. Іваничі, у якому в 70-ті рр. ХХ ст. на час видання книги «Історії міст і сіл. Волинська область», де подається історична довідка про район, мав 5838 жителів.1 На території району розташоване місто Нововолинськ, обласного підпорядкування, яке засноване в 1950 році...
Краєзнавчі проблеми району і міста мають багато спільного, а тому О. Бобак, С. Борисюк, М. Корзонюк, Л. Пучковський та інші багато зробили для того, щоб показати минуле краю і його роль у становленні шахтарського міста, у формуванні його культури і традицій. В районі є 20 сільських і одна селищна Рада, яким підпорядковано 57 населених пунктів. На території району знаходилося 54 пам’ятника історії і культури, в тому числі 7 пам’ятників архітектури –це церкви і 3 облікованих пам’ятника археології. Велике наукове значення мають пам’ятники ХІ – ХІІІ ст. поблизу села Литовеж – городища „Замок” і „Гірка” та села Лежниця – городище „Чуб”. Звичайно, що майбутні археологічні розвідки виявлять ще певну кількість пам’яток, які не були внесені до реєстру державних і місцевих. В районі було встановлено за радянської влади 5 пам’ятників В. І. Леніну ( смт. Іваничі, с. Літовеж, Луковичі, Поромів, Соснище ), які вже зняті з реєстрації. В селі Литовеж – пам’ятник С. М. Кірову, а в с. Колона – Т. Г. Шевченку.
Особливе значення мають пам’ятники, що зберігають пам’ять про початок Великої Вітчизняної війни і героїзмрадянських воїнів та прикордонників. Вони встановлені в селах Заболотці (могила і пам’ятник 1949 р. і 1967 р.), Заставне (1949 р.), Литовеж (1968 р.), Милятин (1963 р.), Урочище Нивки (1978 р.), Петрово (1972 р.) та місті Нововолинську (1982 р.). Наявність оборонних споруд Володимир-Волинського укріпленого району, особливо дотів, яких є кілька в районі, вимагає подальшого їх дослідження і можливого використання у туристичних маршрутах, які б розповідали про Другу світову та Велику Вітчизняну війну. Прикордонні застави чинили гідний опір гітлерівцям, маючи в основному стрілецьку зброю.
Про подвиги прикордонників Володимир-Волинського і Любомльського загонів написано в історичній літературі2,3, але ще не всі імена, тих що загинули відомі і пошановані. Тому важливе значення має відкриття пам’ятного знаку у с. Заставне під час історико-краєзнавчої конференції 22 червня 1941 р. Пам’ять про загиблих воїнів–односельчан і жертви війни увічнена в селах Біличі (встановлено в 1970 р.), Бужанка (1970 р.), Грибовиця (1971 р.), Гряди (1970 р.), Жашковичі (1969 р.), Заболотці (1972 р.), Завидів (1969 р.), Заставне (1976 р.), Клопочи (1976 р.), Колона (1970 р.), Литовеж (1967 р.), Луковичі (1970 р.), Милятин (1971 р.), Мишів (1969 р.), Павлівка (1969 р.), Переславичі (1969 р.), Радовичі (1971 р.), Соснина (1969 р.) і Стара Лішня (1971 р.). На території району увічнено пам’ять трьох Героїв Радянського Союзу В. В. Петрова, Д. З. Тарасова, Б. Д. Єрьоміна, імена яких є у біограічному довіднику «Герої Радянського Союзу».4
Саме на волинській землі вони віддали життя у боротьбі з нацистськими окупантами. У липні 1944 р. у визволені селища Іваничі брав участь командир гармати 168-го окремого винищувального 10 дивізіону 181-ої Сталінградської ордена Леніна Червонопрапорної дивізії, старшина М. І. Горбач, який за здійснені подвиги був удостоєний звання Героя Радянського Союзу 27 червня 1945 р., нагороджений також сімома орденами і медалями. Помер 8 березня 1987 р.5 У травні 1986 р. на кладовищі в Іваничах на могилі вчителя Юрія Лелюкова було відкрито пам’ятник з чорного лабрадориту, споруджений на гроші, зароблені молоддю і комсомольцями.7 Ю. М. Лелюков – військовий керівник Іваничівської школи № 2 29 листопада 1984 р. під час уроку на тему: „Призначення, будова та застосування гранат” врятував 26 учнів 10-го класу, накрив своїм тілом бойову гранату, яка випадково потрапила до комплекту з навчальними. Про цей героїчний вчинок учителя багато писала місцева і центральна преса.7,8,9 За указом Президі їВерховної Ради СРСР від 24 квітня 1985 р. за самопожертву та мужність, проявлені під час врятування життя учнів. Ю. М. Лелюков посмертно нагород ий орденом „Знак Пошани”. Одна з вулиць селища Іваничі названа його ім’ям.Будівництво на Іваничівщині нових храмів, відшукання нових пам’яток археологами, поява нових пам’ятниківі пам’ятних знаків вимагають докладного опрацювання і внесення їх у "Звід пам’яток історії та культури Волинської області""
Використана література:
1. Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – К. : УРЕ, 1970. – С. 212-222.
2. Пограничне войска в годы Великой Отечественной войны. 1941-1945. Сб. документов. М. : Наука, 1968, с.89-109./О Любомльском и Владимир-Волынском погранотрядах/.
3. Дозорные западных рубежей. К. : Политиздат Украины., 1972, с. 123-136.
4. Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь в двух томах. Т. 1. – М. : Воениздат, 1987. – С.481;Т. 2 . – С. 256, 561.
5. Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь в двух томах. Т. 1. – М. : Воениздат, 1987. – С. 349.
6. Морозов И. Четыре секунды длиною в жизнь. Мужество. – Комсомольская правда. – 1985. – 26 февраля.
7. Злотко П. Пам’ятник учителю. – Радянська Волинь. – 1986. – 16 травня.
8. Лубченко И. Лейтенанты. Год рождения – послевоенный. – Учительская газета. – 1985. – 9 мая.
9. Мандзюк Ф. Останній урок учителя. – Радянська Волинь. – 1985. – 1 березня.
Геннадій Бондаренко, Микола Півницький, Анатолій Силюк,місто Луцьк