Іваничивщина, її населені пункти, історичні постаті, пам’ятки археології, історії та культури, досліджувалися і вивчалися відомими сьогодні в краєзнавстві і волинезнавстві краєзнавціми. Серед них найбільш відомим є дослідник Волині Олександр Миколайович Цинкаловський (1898 – 1983) – український історик, етнограф, археолог, праці якого стали вагомим вкладом у вітчизняну науку. Він створив енциклопедичний довідник «Стара Волинь і ВолинськеПолісся»1,2, над яким працював усе своє життя, хоча і був відірваний від краю.
Відомо також й інші його наукові праці та публіцистичні статті написані українською3 і польською4 мовами, більшість яких подано М. Бойком у бібліографії до книги «Старовинні пам’ятки Волині»5. Ім’я О. Цинкаловського достойно пошановано у Володимир-Волинському історичному музеї. Де зберігається ряд документів і матеріалів про нього і родину, більшість з яких представлено його племінницею – членом Національної спілки краєзнавців України Наталею Грабарчук. Про О. Цинкаловського написано багато публікацій різними авторами О. Бобаком, Л. Василюк, О. Каліщук, М. Корзонюком, Н. Харко та іншими. Цікаві матеріали і дослідження про О. Цинкаловського були зібрані та упорядковані Г. Охріменком і группою дослідників у книзі «Олександр Цинкаловський та праісторія Волині»6 презентація якої була проведена у Волинському краєзнавчому музеї, де також постійно на виставках з’являються експонати, пов’язані з пошуковою і науковою діяльністю вченого. До його 100-річчя і 110 річчя від дня народження були проведені історико краєзнавчі конференції, відкрита меморіальна дошка і названа його іменем вулиця у Володимир-Волинському.
З 2008 р. існує обласна державна премія імені О. Цинкаловського, якою відзначені відомі в краї люди, послідовники справи вченого, а саме: Н. Грабарчук, М. Кучинко, Г. Охріменко. У Волинському національному університеті імені Лесі Українки встановлено іменну стипендію для студентів історичного факультету за кращі досягнення у навчанні та історичній науці.
Пучковський Леон Каленикович – дослідник історії с. Литовеж Івани чівського району, краєзнавець Волині. Народився 19 травня 1905 р. у родині малоземельного селянина. Освіта – три класи початкової школи 1912-1915 рр. В часи польської окупації був членом організації „Просвіта“ і нелегальної КПЗУ до 1939 р. В часи Другої світової і Великої Вітчизняної працював на оборонних спорудах в 1941 р., потрапив у німецький полон і з 1942 р. вивезений на примусові роботи в Німеччину. Повернувся додому 27 листопада 1945 р., працював бухгалтером в колгоспі до виходу на пенсію. Все життя займався вивченням історії краю, зокрема с. Литовеж. На основі знахідок та експонатів Л. Пучковського було створено пришкільний музей. Ним написана історія села, яка частково друкувалась у місцевій пресі.7, 8 Частина матеріалів була використана для створення ілюстрованого історичного альбому. А у 2005 р., коли дослідника-краєзнавця вже не було, вийшла підготовлена земляками до друку, його книга про Литовеж. 19 травня 2005 р. у с. Литовеж Іваничівського району відбулася краєзнавча конференція «Прибузький край історія і сучасність, присвячена 100-річчю від дня народження Л. Пучковського і 30-річчю районного музею», на якій відбулася презентація книги сільського літописця.9
Корзонюк Микола Матвійович (1920 – 1994) народився у Млинищах над Бугом. Був справжнім інтелігентом, учителем. Працював також директором у Дорогиницькій і 17 літ у Бужанській школах. Як філолог, багато зробив пошукової роботи стосовно ономастики й топоніміки Волині, зібрав 400 пісень, займаючись археологією та історією Побужжя, підготував у трьох томах збірник «Слідами минувшини Волині», який ще чекає на опублікування. Постіно публікувався у місцевій пресі, зокрема з питань історії10 та про історичні постаті11. М. Корзонюк збирав матеріали про волинські говірки12, упорядкував «Словникзахідноукраїнських говірок», за що посмертно одержав Премію імені Агатангела Кримського у 1995 р. Його ім’я достойно пошановано у шкільному музеї с. Бужанка і районному музеї в Іваничах, а послідовники і поціновувачі таланту «сільського академіка» завжди віддають йому шану, говорячі слова вдячності й покладаючи квіти.
Олександр Миколайович Бобак (Олекса Хведів, Олександр Лель) (1958 – 2009). Він на 52 році передчасно пішов з життя – краєзнавець, поет і журналіст, член правління Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, голова Нововолинського краєзнавчого осередку, автор багатьох праць про Побужжя, дослідник життя і творчості О. Цинкаловського. Він був учасником і організатором багатьох краєзнавчих конференцій. Його поетична творчість була насичена глибокими філософськими міркуваннями про сенс життя, а частина поезій присвячувалася рідному краєві. Незважаючи на хворобу, він мав багато творчих планів щодо вивчення населених пунктів, храмів, історичних постатей, зокрема родини Караваєвих, на історією якої працював до останніх днів життя. Вийшли його праці «На кручі Бугу»13 про храм у с. Михалє та історико-краєзнавчий нарис «З ласки божої»14, у якому проходять сторінки історії храмів, населених пунктів, шкіл, династії краян різних професій, зокрема священиків, представлено багато ілюстративних матеріалів Найціннішим краєзнавчим дослідженням О. Бобака є книга про Олександра Цинкаловського «Час відкриватиістину»15, де він дає можливість зрозуміти вагомий внесок вченого у вивчення рідної землі, яку неодноразово міряв власними ногами і в європейську та світову історію. Повернення імені Олександра Цинкаловського почалося з історико-краєзнавчої конференції у 1998 р., яка була присвячена 100-річчю від дня його народження і відбувалася у Луцьку та Володимир-Волинському. Книга О. Бобака цінна тим, що у ній розміщено генеалогію родини Цинкаловських. Його дослідження побудоване на документах, частина яких була надана Н. Грабарчук – племінницею вченого. Останні роки життя Олександр Миколайович збирав матеріали про родину Караваєвих і надрукував у у збірнику «Минуле ісучаснеВолиніта Полісся»16 та «Календарі знаменних і пам’ятних дат Волині на 2009 рік»17 статті про українського художника Володимира Караваєва (1889 - 1975) та його родину
Передчасно пішов з життя член Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, дослідник і письменник Степан Володимирович Борисюк (1945 - 2010). Він мав також багато заплановано у досліджені та вивченні рідного краю. Його твори і краєзнавчі праці пронизані почуттям високого патріотизму. Про С. Борисюка можна сказати: «Порадіти за свій край у віршах і прозі – то треба мати талант і дуже любити свою землю», і це буде справедливо щодо його життя і творчості. Про це свідчать книги Степана Борисюка, зокрема історико-краєзнавчий нарис «Млини над Бугом»18, книга “Нововолинськ: події та факти, фотолітопис, бувальщини”19 розповідає, що є в Україні чудова Прибузька земля багата природою, історією і чудовими, добрими і працьовитими людьми пережила складні часи вторгнення нових для неї галузей промисловості та науково-технічного прогресу, вторгнення нових ідей та людей ринкової економіки. Складні часи для міста Нововолинська, якому лише виповнилося кілька років другого 50-річчя, але вже у ХХІ столітті. З бажанням зафіксувати в історичній пам’ятілюдей ів історичному часі століть зміни в краї, народження і розвиток шахтарського Нововолинська, складає своєю працею і книгою велику шану Степан Борисюк – поет, письменник, краєзнавець, народжений у цьому чудовому краї, став його жителем і його будівником, причетним до багатьох подій, які відбувалися на його очах і які він фіксує по роках і днях. Назви, назви, назви… об’єктів і подій, які визначають минуле і сьогодення шахтарського міста і які творились руками тих, чиї імена на сторінках хроніки. Імена, імена, імена…, ті які становлять славу міста, живуть у його святах і буднях.
Перша шахта, перший будинок, перша школа, їдальня, лазня, кінотеатр, перші новосели і перші новонароджені громадяни міста, яким теж вже за 50 з гачком. Багато з цього можна побачити у фотолітопису на світлинах, яких більше сотні.З Донбасу та інших шахтарських і нешахтарських країв колишнього Радянського Союзу приїздили новосели і будували своє життя і місто, у якому зазнавали радощів творення, прикрощів і невдач, своїми руками творили свою долю. Люди привозили не лише свої знання, здібності і надії. Вони привозили свої традиції, звичаї. Вони знайомились з місцевою традиційно-побутовою культурою. Відбувався процес взаємозбагачення і взаємопроникнення культур, що давало інколи чудові зразки людського осягнення життя і життєвої мудрості. І це частково відбито у бувальщинах. Ті, хто розуміє, що життя пов’язане не лише з великими змінами, а й з повсякденними турботами і спілкуванням людей в різних ситуаціях, хто захоче глибше зрозуміти життя людей міста, той із захопленням прочитає бувальщини. У них втілено талант письменника і народний гумор, який завжди допомагав і допомагає виживати у складних ситуаціях тим, хто ним володіє і його розуміє. Гумор у часі теж змінюється, бо змінюється місто, люди, змінюються життєві ситуації. З роками місто зростало. Воно стало одним з найбільших центрів освіти, науки, культури і промисловості Волинської області. Воно продовжує змінюватись як територія пріоритетного розвитку із всіма складностями, труднощами і перевагами нового життя в Україні
Книга Степана Борисюка може бути використана тими, хто цікавиться конкретною історією міста, а саме: вчителями, учнями, студентами. Краєзнавці, від наймолодших і до найстарших знайдуть факти і події у дбайливо занотованій хроніці, яка свідчить про звитяжну працю людей, які незважаючи на тоталітарні часи, стверджували себе і готували можливість поступу в майбутнє для прийдешніх поколінь. Зокрема велика краєзнавча праця С. Борисюка “Волинське Прибужжя: крізь серце і заметіль століть”20, написана серцем і душею людини, яка закохана у своє рідне Прибужжя. Вона є об’ємною і за матеріалами і за часовим діапазоном, бо охоплює фрагменти життя краю з найдавніших часів. Важливе значення має той підхідавтора, який грунтується на історії повсякдення і показує, що не тільки війни, революції, повстання визначали життя краю і долю людей на різних етапах історії України. Велика кількість документальних матеріалів з етнографії, картографії, топоніміки, традиційної побутової культури, фотографії та статистика створюють певне глибинне підґрунтя книги. Книга цікава тим, що вона розповідає про порубіжні землі нашої держави, які зазнали в історії набігів, нападів, окупацій з боку різних ворогів, але зберегли себе, свою ідентичність, були одним із центрівформування слов’янства іслов’янськоїкультури. С. Борисюк хотів, щоб українці сьогодні та у майбутньому знали 7 своє коріння, витоки складної історії, яка була написана і редагована досить часто не ними. Він розповідав історію краю власне через своє сприйняття давньої історії та культури, життя людей, історії населених пунктів, а також через сприйняття сучасності та озвучує свої розмірковування і думки про майбутнє своєю позицією громадянина і патріота. Ця книга може бути використана при викладання у загальноосвітній школі факультутивного курсу“Волинезнавство”.
Киричук Михайло Григорович (1921 - 2010) – історик, краєзнавець Волині. Народився 21 травня 1921 р. в сім’ї селянина в с. Млинище Іваничівського району Волинської області. Навчався у польській школі, а у 1940 – 1941 рр. закінчив курси підготовки вчителів української мови, працював учителем початкових класів у с. Городня напередодні війни. З травня 1944 по листопад 1945 р. перебував на службі у Радянській армії, нагороджений орденами і медалями. Після війни працює вчителем, а у 1954 р. закінчує історико-філологічний факультет Луцького педінституту. Понад 40 років працює в освіті інспектором, директором Інституту підвищення кваліфікації вчителів, 27 років директором шкіл. Відмінник народної освіти. Після виходу на пенсію працює адміністратором Волинського облмуздрамтеатру. Учасник багатьох краєзнавчих конференцій. Постійно виступає на сторінках центральної і місцевої преси впродовж багатьох років на педегогічні та історико-публіцистичні теми. Має десятки наукових та публіцистичних статей з історії краю, частина яких публікувалася у пресі та збірниках краєзнавчих конференцій. Серед них є публікації, що стосуються національних меншин, зокрема про караїмів17 та євреїв.21 Підсумковим творчим доробком М. Киричука стала монографія-посібник з історії «Волинь – земля українська», яка витримала три видання у 199522, 199723 і 2000 рр.24 У Ній зібрано і опрацьовано важливий матеріал з історії Волинського краю від найдавніших часів до подій Другої світової війни. Ця книга стала потрібним посібником для вчителів і викладачів, учнів і студентів, який добре ілюстрований: малюнки, портрети, світлини, карти. Найдавніші часи показано на основі археологічних, літописних українських і польських джерел, що розповідають про життя населення краю, яке представлене дулібами, волинянами, древлянами та їхніми сусідами. Багато уваги приділено виникненню і розвитку міст, а саме: Волина, червенських градів, Володимира, Луцька, Холма тощо. На сторінках книги проходить історична доля Волинського краю і його людей в часи Київської Русі і Волинсько- Галицької держави, а також під владою різних держав, зокрема, Литви, Польщі, Росії. Згадуються важливі історичні події, які стали визначальними на різних етапах життя краю і пов’язані з Кревською, Люблінською і Брестською церковною уніями, з іменами таких державних мужів як Роман і Данило Галицькі, Любарт і Свидригайло, князів Острозьких, Святополк-Четвертинських, Заславських, Любомирських та інших. Важливу частину книги складає тема участі волинян у визвольній війні українського народу в XVII ст. Перед читачем постають Северин Наливайко, Богдан Хмельницький, покозачені родини – Білостоцькі, Богуші, Гулевичі, Гуляницькі, Кривицькі, Несвіцькі та ін. Багато уваги приділено революційним подіям початку 20 ст., УНР, Гетьманщині, Директорії і знову доля краю і краян. Зокрема, показано участь січових стрільців у подіях і розвитку освіти та шкільництва на Волині в роки Першої світової війни. Книга представляє цікаві і потрібні матеріали для окремих тем з шкільного курсу історії України і, зокрема,тем “Наш край…”. Окремітеми моуть бути використанідля проведення семінарів і спецсемінарів зі студентами істориками і факультативного курсу «Волинезнавство». Вона є важливим внеском у вивчення і популяризацію історії Волині.
Біографічні матеріали, документи, світлини про волинських краєзнавців і зокрема про О. Цинкаловського, Л. Пучковського, М. Козонюка та інших вміщено у тритомному виданні «Роде наш красний. Волинь у долях краян ілюдських документах».22 Справу відомих краєзнавців фактично продовжують ті, хто взяв участь у конференції, організовував її, виступиві підготував публікації, взяв участь у впорядкуванні об’єктів, які належать до пам’ятників історії, культури, природи. В Іваничівському районі створено осередок Національної спілки краєзнавців України, який очолює В. П. Матвіюк
Використана література:
1. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року в 2- томах. Т. 1. – Вінніпег, 1984. – 600 с.
2. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року в 2-ох томах. Т. 2. – Вінніпег, 1986. – 578 с.
3. Цинкаловський О. Княжий город Володимир: популярно-науковий нарис. – Львів: Накладом фонду “Учітеся брати мої”, 1935. – 111 с., іл, карта (первидано 2003 р.).
4. Cynkalowski A. Materialy do pradziejow Wolynia i Polesia Wolynskiego. – Warszawa, 1961. – 265 s., XXXI tabl.
5. Цинкаловський О. Старовинні пам’ятки Волині. – Торонто: Накладом Товариства “Волинь”, 1975. – 124 с.
6. Олександр Цинкаловський та праісторія Волині / Упоряд. Г. Охріменко. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2007. – 740 с. : іл. с.16.
7. Пучковський Л. Дорога в нікуди // Колос. – 1993. – 17 вересня.
8. Пучковський Л. Історія села Литовеж // Ділові вісті. – 1994.
9. Пучковський Леон Калинович. Нарис історії села Литовеж. – Нововолинськ: Мінотавр, 2005. – 204 с.
10.Корзонюк М. Адам Кисіль. «білі плями» // Тези республіканської конференції, присвячені «Атласу історії культури Волинської області». – Луцьк, 1991.
11. Козонюк М. Прибужжя у давнину. – Колос. – 1984. – 11 жовтня.
12.Корзонюк М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Українська діалектна лексика. – К., 1997.
13.Хведів (Бобак) О. На кручі Бугу (Свято-Введенська церква села Михалє). Історико-краєзнавчий нарис. – Луцьк: Надстир’я, 2002. – 56 с.
14.Хведів (Бобак) О. З ласки божої. Історико-краєзнавчий нарис. – Нововолинськ : Мінотавр, 2007. – 164 с.
15.Бобак О. Час відкривати істину. Родовід Олександра Цинкаловського – патріарха волинського краєзнавства. Художньо-біографічна повість. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2008. – 112
16.Бобак О. Родина Караваєвих // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олександр Цинкаловський і край. Науковий збірник:
Випуск 27. Матеріали ХХVІІ Міжнародної наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 1020-ій річниці від першої писемної згадки про Володимир та 110-річчю від дня народження О.Цинкаловського, м. Володимир-Волинський, 22 лютого 2008 р. – Луцьк: Пульс, 2008. – 129-134.
17.Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2009 рік. – Луцьк: Твердиня, 2008. – С. 83-85.
18.Борисюк С. Млини над Бугом: Історико-краєзнавчий нарис. Поезії. – Луцьк, 1998. – 96 с.
19.Борисюк С. Нововолинські бувальщини. – Луцьк: Християнське життя, 2004. – 390 с.
20.Борисюк С. Волинське Прибужжя: крізь серце й заметіль століть. – Нововолинськ: Мінотавр, 2007. – 384 с.
21.Киричук М. Волинські караїми // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край. – Луцьк: Надстир’я,1998. – С. 251-253.
22.Киричук М. Волинські діти Мойсея // Волинь. – 2001. – 10, 12 травня та ін.
23.Киричук М. Волинь – земля українська. – Луцьк: Надстир’я, 1995. – 392 с.
24.Киричук М. Волинь – земля українська. 2-е вид. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – 472 с.
25.Киричук М. Волинь – земля українська. 3-е вид. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2000. – 507 с.
26.“Роде наш красний…” Волинь у долях краян і людських документах. Т. 1. – Луцьк: Вежа, 1996. – 444 с.; Т. 2, 1996. – 344 с.; Т. 3, 1999. – 906 с.
Геннадій БОНДАРЕНКО, місто Луцьк