З початком Першої світової війни в 1914 році наддніпрянські українські політичні емігранти створили для пропаганди ідей самостійності України організацію Союз Визволення України .Союз розвинув політичну діяльність у Німеччині, Австрії та інших державах.
Союз мав своїх представників по різних європейських центрах та видавав на різних мовах пропагандистські твори про Україну. Найважнішим здобутком діяльності Союзу була праця серед полонених українців російської армії котрі перебували в таборах Німеччини та Австрії. Ця праця дешо пізніше закінчилася формуванням українських війскових частин із полонених. В таких таборах утримувалося до пів-мільона українців. В кожному таборі виходили свої українські часописи, крім того там також були бібліотеки читальні “Січі“ ,оркестри,театри,різні курси.У серпні 1914 р. Головна Українська Рада створила Центральну Бойову Раду, яка звернулася до уряду країни з проханням дозволити сформувати легіон Українських січових стрільців (УСС). Невдовзі згоду було отримано. До УСС зголосилося 28 тис. юнаків та дівчат, але уряд обмежив чисельність легіону двома тисячами. Після великого обурення з боку стрілецтва квоту було збільшено, але лише на 500 осіб. Вже наприкінці вересня стрілецькі сотні вступили в оборонні бої в районі Венецького та Ужоцького перевалів. На кінець 1915 р. Західна Волинь була окупована австро-німецькими військами. Тут було створено окрему територіально – адміністративну одиницю – Волинський округ з центром у Володимирі – Волинському. У зв’язку з тим, що населення Волині було вороже настроєне щодо австрійських солдатів, то йдучи на окремі поступки українцям, військове командування прийняло рішення розмістити тут окремі підрозділи Українських Січових Стрільців. Перші стрільці прибули на Волинь восени 1915 року. Були відряджені підпоручник Дідушко, сотник Д. Вітовський, четар М. Саєвич і старший десятник М .Гаврилко, згодом до них долучилися інші. Внаслідок заходів Загальної Української ради, легіонові УСС дозволено набір добровольців із Волині, а також закладати тут українські приватні школи та вести культурно – освітню працю. З метою вербування добровольців в ряди австрійської армії на Волині організовано три комісаріати. Перший, на чолі з Д. Вітовським, у Ковелі, другий, - з М. Саєвичем у Володимир – Волинському і третій, - з М. Гаврилком у Луцьку. У хроніці діяльності комісаріату УСС, який створено у Володимирі – Волинському відзначалося: « Наказуваним є відразу вести розмови про українство, рідну мову і т.д. Реально оцінюючи обстановку на фронтах, стрільці допускали цілком можливим, що по війні Волинь знову ввійде до складу Російської імперії. Тому вирішено якнайшвидше пропагувати національну ідею, щоб пізніше тут були люди, які б продовжили їхню справу».
За порівняно короткий час стрільці провели велику роботу і завоювали довіру місцевого населення. Проте вербункова справа просувалася надто повільно.Населення Волині відмовлялося іти воювати проти своїх братів – українців. Повільно танув лід недовіри волинян до УСС, які своїми добрими справами здобували їх прихильність. У зв’язку з цим слід згадати діяльність військового посадника Гната Мартинця, який у листопаді 1915 року прибув у Володимир – Волинський на пост коменданта міста, а до цього на такому посту він перебував у м. Любомлі. Гнат Мартинець робив усе можливе, щоб спалене та зруйноване місто довести до порядку. О. Цинкаловський ( бувший офіцер армії УНР) у своїй книзі «Княжий город Володимир» пише, що оголошення до населення управа видавала українською мовою, а проте володимирські міщани поробилися мовчазливі та боязкі. Та коли війна затяглася, почали потрохи звикати й навіть думати про свої релігійні й культурні потреби. В цьому напрямі вони знайшли підтримку у військових частин УСС. Основною роботою на Волині Січові стрільці вважали культурно – освітню діяльність. Ця праця була досить складною і у зв’язку з тим, що майже вся місцева інтелігенція виїхала з відступаючими російськими військами Досить швидко у Володимирі –Волинському зосередились одні з кращих представників української інтелігенції, які прибули для роботи у місцевому комісаріаті УСС. Записом добровольців відав відомий археолог, історик мистецтва доктор Йосип Пеленський. Згодом сюди прибули такі досвідчені діячі, як доктор Л. Мишуга, доктор Осип Назарук, підхорунжий Микита Угрин. Вони йшли з новим українським словом, проповідували живу українську визвольну ідею, ширили українське друковане слово, часописи, книжки, закладали товариства, хори, бібліотеки. З ентузіазмом зустріли стрільці дозвіл на відкриття на Волині українських шкіл, вибороний українськими політичними партіями у Відні. На Волині до 1914 року були лише початкові російські школи та деякі єврейські. Переважна більшість населення була неписьменною: серед православних – 82%, католиків – 58%, євреїв – 49%..Активно розпочалась робота УСС у створенні «народних шкіл». Відомим шкільним організатором був четар УСС Микола Саєвич. Його стараннями з’явилося на Волині багато українських шкіл. Спочатку вони були невеликі, однокласні, в яких викладали переважно самі стрільці. О. Цинкаловський пише, що за короткий час організовано 61 українську школу куди мало ходити 3515 українських дітей. За іншими даними в 1916 році на Волині стрільцями створено 46 сільських шкіл, в яких навчалося понад 800 селянських дітей. Всього до літа 1916 р. було відкрито понад 50 початкових і дві семикласні школи. Серед вчителів - 10 місцевих жителів серед них і майбутній історик – краєзнавець, професор Олександр Цинкаловський. Велику допомогу розвитку освіти на Волині надавало «Бюро культурної помочі для українського населення окупованих земель» у Львові, яке очолював молодий тоді історик Іван Крип’якевич. Разом з «Педагогічним товариством» у Львові «Бюро» взяло на себе оплату проїзду і праці вчителів, вислало на Волинь кілька груп кваліфікованих педагогів, серед яких були: Савина Сидорович, Іванна Пелянська, Гайдучівна, Михайлина Мудрицька, Іванна Бігунівна, Михайлина Мокрецька, Володимира Волянська.
Найбільш відомою на Волині стала приватна школа у Володимирі –Волинському, заснована місцевим Комісаріатом Січових Стрільців на чолі з чотарем Миколою Саєвичем, яка була названа ім’ям Тараса Шевченка. Керівництво цією школою довірили молодій, але досвідченій вчительці зі Львова Савині Сидорович. Наскільки важкою і самовідданою стала праця,тогочасного вчителя свідчить запис у книзі протоколів Окружної шкільної ради про дітей, евакуйованих з прифронтової смуги у приміське село Островок. Досить часто уроки зривалися, тому що діти, які не жили у Володимирі, не маючи перепусток не могли потрапити до міста, бо затримувались жандармськими патрулями. В міру збільшення Українських шкіл постала нагальна потреба забезпечення їх підручниками та підготовки педагогічних кадрів. З цією метою У Володимирі – Волинському відкрито підготовчі курси вчителів. Навчання в них тривало два місяці з червня по серпень 1916 року. Справа шкільництва вимагала значних коштів. Допомога волинським школам йшла з найрізноманітніших місць Галичини.- навіть з таборів військовополонених. Так в червні 1916 року військовополоненими – українцями, при сприянні УСС та І.Крип’якевича особисто, було пожертвувано на Волинські школи 1732 крони. З лютого по червень 1916 року «Бюро культурної помочі» лише для Володимир – Волинського округу переслало 4532 крони, 629 книг і 695 підручників. У зв’язку з тим, що галицькі видання не дуже підходили для Волині УСС у Володимирі –Волинському самі підготували на місцевому матеріалі і видали буквар та читанку «Матернє слово». При сприянні УСС на Волині з’явилася українська преса. У Володимирі – Волинському поширювалися листівки українською мовою. В 1917-1918 роках продовжувалася робота з формування підрозділів січових стрільців.В лютому 1918 року в німецьких таборах Раштаті, Вецлярі й Зальцведелі сформовано кадри для двох піхотних полків які вислано до Голобів на Волині для дальшої організації .Вже на початку березня тут сформувалася Перша дивізія Синєжупанників (від синього кольору уніформи-козацьких жупанів –чумарок і штанів) яка складалася з чотирьох піхотних полків по 1200 людей у кожному та одного гарматного (арт) полку .Дивізією командував ген.Зеленський, командирами полків були: полковник М.Шаповал , сот.Малохатка, сот.Курінний, підпол.М.Чеховський, та артполком підпол.Д.Чижевський. Після формування дивізія дислокувалася у Володимирі –Волинському. Також в Голобах розпочалося формування Другої дивізії.
У фрайштадському таборі теж організовувалися війскові українські відділи,тут сформувалася “ Січ ім.гетьмана П.Дорошенка “,з якої сформовано перший український війсковий відділ з полонених в Австрії, як Перший Козацько-Стрілецький курінь. Куренем командував сот. Ганжа ,а сотнями старшини Байко, Сергієвський, Михальчук, Сич. В. лютому 1918 року курінь перенесено до Володимир-Волинського де проходило подальше формування цілої дивізії. Другий курінь під командою підполковника Перлика сформовано з бувших полонених котрі працювали у робітничих відділах на Волині, а Третій курінь сотника Яковлєва був надісланий з Фрайштадту. У березні з трьох куренів зорганізовано полк. В полку відбувалася війскова підготовка та національне виховання старшин та солдатів. З фрайштадського табору надходили свіжі курені. На кінець квітня полк налічував вже 4 тисячі людей, а в травні полк зорганізовано в Першу Козацько-стрілецьку дивізію яка називалася ще Сірою дивізією або Сірожупанниками. Володимир-Волинський під час Першої світової війни не раз ставав прифронтовим містом. Зокрема під час польсько-українського військового конфлікту у 1919 році Волинська оперативна група полковника української армії Гната Порохівського відбиває від поляків 22 січня Володимир –Волинський, але не надовго.Бо вже чрез 2 дні – 24 січня армія УНР полишає Володимир, а третього лютого –Ковель. Праця УСС на Волині залишила по собі глибокий слід в історії національно – політичного відродження України.
ЛІТЕРАТУРА:
1. О Цинкаловський Княжий город Володимир Львів, 1935 р.
2. Матеріали IX наукової історико – краєзнавчої міжнародної конференції 20 -23 січня 1998 р. Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і Волинь. Б.Заброварний, Б.Бернадський «Роль Українських Січових Стрільців у культурно – освітньому відродженні на Волині в роки першої світової війни».
3. Історія українського війська Львів, 1936 р.
4. С.Ріпецький Українське Січове Стрілецтво. Львів, 1995 р.
5. Золоті ворота. Історія Січових стрільців 1917 – 1919. Львів – Рочестер, 2004р.
Світлана Федосєєва, науковий співробітник ДІКЗ « Стародавній Володимир«