У 20-х р. ХХ ст. відбувається своєрідних сплеск краєзнавчих досліджень, серед широких кіл населення активно популяризується краєзнавче вивчення регіонів, проваджується робота по залученню до цієї справи навчальних, державних і навіть приватних установ, а від так – значно актуалізувалося питання ознайомлення потенційних краєзнавців з завданнями та методами краєзнавчих досліджень на Волині.
У 1927 р. Український Комітет краєзнавства «поставив за чергове завдання створити широку мережу кореспондентів» [8, 2]. Ознайомлення дописувачів з методами краєзнавчої роботи Комітет планував здійснювати через «практичні вказівки по роботі». До популяризації краєзнавчих досліджень долучилися працівники періодичних видань. У пресі, часописах починають регулярно друкуватися різноманітні програми для збору матеріалів, проведення краєзнавчих досліджень. Вони носили різноплановий характер, намагаючись охопити всі сфери життєдіяльності населення, про що свідчить наступний неповний перелік матеріалів періодичних видань: «Вивчення села. Економіка села» [1], «Дослідження кустарних промислів» [2], «Програм вивчення гончарства» (В. Кравченко) [7], «До опису виробництва самогону на селі» (Д. Соловей) [17], «Інструкція для збирання жуків скрипунів» (Д. Зайцев) [3], «Дослідження комун та артілей» (П. Молоков-Журський) [9], «В справі обслідування, поширення та збирання лікарських рослин на Україні» (Д. Соловей) [16] та ін.
Але зазвичай програми були стислими, оскільки передбачалося, що місцеві дослідники сповна володіють методикою краєзнавчих досліджень.Однак такий метод оволодіння навичками дослідницької роботи виявляв свою недосконалість, на що неодноразово зверталася увага на сторінках провідних краєзнавчих часописів. Зокрема, констатувалося, що «програми, за-для того щоби забезпечити краєзнавчу основу шкільній роботі і певну долю ініціативи й творчости з боку учителя, подаються дуже короткими, схематичними. Вступна стаття до програмів пропонує учителеві «заповнити схему програмів місцевим матеріалом». Тут і постають перед учителеві два основних питання: як заповнити ці програми місцевим матеріалом і як потім користуватися ними у школі» [4, 10].Підтверджувалася також складність розповсюдження таких краєзнавчих програм, за якими ще потрібно було місцевих ентузіастів навчити працювати. Загалом позитивно характеризуючи стан краєзнавчої роботи в Україні, Д Зайцев зазначав: «І лише в одному ще у нас непочатий край, це в поширенні методики краєзнавчої роботи до низових осередків, в удосконаленні її до такого ступеню, щоби любий низовий робітник міг оволодіти нею без особливих труднощів, міг знати принаймні елементарні вимоги її» [5, 5]. Вирішення цього наболілого питання було запропоноване завідувачем етнографічного відділу Волинського науково-дослідного музею (далі – ВНДМ) Василем Григоровичем Кравченком.
Дослідник вважав, що результативне оволодіння навичками ведення краєзнавчої роботи можливе лише у тому випадку, коли теоретичний виклад основ краєзнавчого дослідження буде поєднаний із виконанням під керівництвом досвідченого вчителя-краєзнавця практичних дослідних завдань (участю в експедиції, збором даних за програмами, тощо). З огляду на це, привертає увагу робота В. Кравченка на курсах перепідготовки учителів. У 1925 р його було запрошено прочитати курс лекцій з «Краєзнавства» на курсах перепідготовки учительства Коростенської округи. За навчальним планом «перепідготовки вчительства України» у 1925 р. на викладання «Краєзнавства» було виділено 10 лекцій. На організаційній нараді в серпні 1925 р. в присутності окружного інспектора Наросвіти т. Пелеха, завідувача педагогічною частиною перепідготовки учителів т. Даденкова та завідувача окружного музею т. Козубовського В. Кравченко висловив своє бачення проблеми досягнення результативності навчання на курсах. Він вважав, «що для того, аби краєзнавча справа, дала якісь позитивні наслідки, то неможливо обмежуватись однім схоластично-абстрактними лекціями керівника, й на те потрібно не 10 годин, а, принаймні, 3-4 дні» [13, 4]. З огляду на це, було вирішено силами учителів провести «за колективним методом» обстеження м. Коростеня й с. Іскорості. У звітних документах ВНДМ експедиція була означена як «Вивчення побуту й економіки м. Коростеня і с. Іскорости», у зв’язку з реконструкцією сільського господарства [10, 5]. А від так план обстеження передбачав вирішення широкого кола завдань: опис природи місцевості, збір культурно-історичних та суспільно-економічних відомостей про населення, заняття й виробництва, етнографічне обстеження індивідуального господарства місцевості, поширених тут занять та промислів, кооперацію. Участь у дослідженні взяло 120 вчителів, яких було поділено на 11 гуртків [13, 2].
Кожен гурток працював за розробленими В. Кравченком програмами.Учасникам експедиції, окрім проведення дослідницької роботи, було поставлене завдання збору предметів музейного значення, або ж їх моделей у масштабі, якщо не можливо було дістати оригінал. У досліджуваний період значною проблемою у проведенні польових досліджень була нестача малярів – учасників експедицій, які готували для кожного гуртка ілюстративний матеріал. Аналогічні проблеми виникли й при обстеженні м. Коростеня і с. Іскорості. В. Кравченко констатував: «На жаль, малярів не всім гурткам хватало. А щоб доповнити працю, то т. Козубовський узяв на себе обов’язок в потрібних випадках зробити фотографії» [13, 7]. Процитоване засвідчує ще одну особливість краєзнавчих досліджень 1920-х рр., яка значно звужувала можливості дослідників. Відсутність в організаторів експедиції чисельністю понад 100 чол. хоча б одного фотоапарата вказує на досить слабке технічне забезпечення таких дослідних заходів.Обстеження проходило два дні: 9-10 серпня 1925 р. Після повернення з експедиції, 11-12 серпня В. Кравченко провів з учасниками «конференцію», на якій представники гуртків виступали з доповідями, знайомили присутніх із зібраним групою матеріалом, відповідали на запитання. Під час виступів доповідачі демонстрували малюнки, набуті предмети музейного значення та виготовлені моделі.
Після цього перед слухачами курсів ставилося завдання належним чином обробити зібрані етнографічні матеріали, передати їх на зберігання до Коростенського окружного музею. Аналогічно на курсах райорганізаторів в липні 1925 р. було проведено вивчення індивідуального господарства та економіки села Станишівки [10, 5]. У 1925-1926 рр. разом з учителями Троянівського району Житомирської округи В. Кравченко обстежив с. Денешів цього району [12]. Результати досліджень були оформлені окремими зшитками матеріалів [13, 4]. Плідною була співпраця етнографічного відділу з учителями шкіл та членами краєзнавчих осередків – представниками німецької національної общини. В травні 1926 р. в м. Новоград-Волинському на Волині було утворене «Краєзнавче Товариство» учителів німецьких шкіл (фундаторами виступили: О.Ю. Фридрих, Й.Г. Мільке, О.Л. Завадський та І.Ф. Бух). Метою осередку, який розміщувався при Звягельській 7-річній трудшколі, було дослідження історії виникнення німецьких селищ на Волині, їх розвитку, еволюції соціально-економічних відносин [14, 2].Голова Товариства О.Ю. Фридрих звернувся до етновідділу ВНДМ з проханням допомогти осередку у проведенні дослідницької діяльності [15, 73]. Після обговорення цього питання з В.Г. Кравченком було прийняте рішення використати курси перепідготовки вчителів, залучити педагогів німецьких шкіл до монографічного дослідження однієї з німецьких колоній Волині. Для цього завідувача етнографічного відділу було запрошено прочитати на курсах семінар, ознайомити учительство із загальними методами краєзнавчої роботи та проведення польових досліджень.
Здійснення наміченого плану дослідження ускладнювалося тим, що обговорення та планування експедиції відбувалося серед року, по завершенні формування бюджетів. Округова інспектура Наросвіти не була готовою до проведення експедиційних досліджень, а власних фінансових заощаджень Товариство теж не мало. За таких обставин Музей звернувся за допомогою до Укрполітосвіти (УПО), у чиєму віданні перебував у той час. Клубний відділ УПО позитивно відреагував на запит ВНДМ і асигнував на дослідження нацменшостей Волині відповідну суму коштів [14, 5].За об’єкт дослідження було вирішено взяти одне з давніх німецьких селищ Волині – колонію Анету Ярунського району. Укладаючи план експедиції, В. Кравченко орієнтувався не лише на всебічне дослідження поселення. Вчений ставив також за мету якнайширше ознайомити слухачів курсів з практикою проведення таких заходів. Зокрема, він підкреслював: «План досліджування накреслено такий, щоб дослідники бачили з нього, як то приблизно треба підходити до монографічного обслідування будь-якого селища» [14, 3-4]. План передбачав збір даних про природу місцевості, відомостей про суспільно-економічні та культурно-історичні процеси. Важливою складовою запланованих заходів став збір предметів музейного значення. Зокрема, зібрані під час дослідження матеріли формували цінну джерельну базу для вивчення історії та традиційної культури німецьких колоністів на Волині. В. Кравченко навіть писав про те, що «яко наслідок подібної дослідчої загальної праці вчителів німецьких шкіл у наступному часі – можливо буде утворити при Етнографічному відділі Волинського музею – Підвідділ Побуту Німецької Нацменшості Волині» [14, 6]. Матеріали цієї експедиції традиційно були укладені у формі наукового рукопису і передані до друку Комісії Національних меншин ВУАН. На жаль, як і багато інших матеріалів етнографічного відділу, ця праця залишилася в рукописах і надрукованою так і не була.Разом із вчителями шкіл національних меншин у 1927 р. з використанням аналогічної методики було досліджено економіку с. Крошні (участь в експедиції взяло 38 чол.)[11, 2], а також обстежено передмістя Житомира – Мальованку (для вивчення економіки його мешканців) [11, 17].Таким чином, включення до навчального плану курсів перепідготовки вчителів проведення обов’язкового експедиційного дослідження відразу вирішувало цілу низку завдань. Серед них і питання, пов’язані з проблемами краєзнавчої освіти педагогічних працівників, а через них і широких мас населення. Залучення до роботи на курсах музейних працівників, Василя Кравченка зокрема, дозволило ефективно популяризувати знання щодо збору краєзнавчих матеріалів, методики проведення експедиційної краєзнавчої роботи. Будучи учасниками польових досліджень, учителі на практиці знайомилися з проблемами організації таких заходів, підходами до складання плану дослідження, переймали досвід збору матеріалів за розробленими програмами, вчилися правильно їх записувати.
При виникненні будь-яких проблем вони мали можливість звернутися за порадою до керівника і знайти необхідне рішення. Залучення вчителів до краєзнавчих досліджень було важливим і з тієї точки зору, що вони виступали потенційними організаторами шкільних краєзнавчих товариств. А відтак курси перепідготовки ставали своєрідною базою поширення організованого краєзнавчого руху в усіх населених пунктах регіону. Розуміння того, що глибоке, всебічне, наукове вивчення певного регіону «учитель може здійснити лише після доброї підготовки – і суто наукової і методичної – в тій галузі, яку широко звуть краєзнавством» [6, 8] набуло поширення в колах місцевої інтелігенції. Саме з цією метою В. Кравченко пропонував використовувати і активно використовував курси перепідготовки вчителів.Важливим було й те, що у проведених під керівництвом В. Кравченка експедиціях вчителі на практиці освоювали процедуру відбору музейно вартісних об’єктів, а також методику їх подальшого опрацювання. Оскільки шкільне краєзнавство передбачало створення шкільного музею, вказаний підхід дозволяв вчителям познайомитися з практикою музейної роботи, формами комплектування фондів у музеї, їх обліком, та частково науковим дослідженням.
Джерела та література:
1. Вивчення села. Економіка села // Краєзнавство. – 1927. - № 2. – С. 4-9.
2.Дослідження кустарних промислів // Краєзнавство. – 1927. - № 2. – С. 9-10.
3. Зайцев Д. Інструкція для збирання жуків скрипунів // Краєзнавство. – 1928. - № 6-10. – С. 4-9.
4.Зайцев Д. Краєзнавство і шкільний програм // Краєзнавство. – 1927. - № 1. – С. 9-13.
5. Зайцев Д. Методика краєзнавчої роботи // Краєзнавство. – 1927. - № 3. – С. 1-6.
6. Зеленський І. Як ми готуємо вчителя-краєзнавця // Краєзнавство. – 1927. - № 3. – С. 6-9.
7. Кравченко В. Програм вивчення гончарства // Краєзнавство. – 1927. - № 2. – С. 10-12.
8. Криворотченко М. Чергові завдання Українського Комітету Краєзнавства // Краєзнавство. – 1927. - № 1. – С. 2-5.
9. Молоков-Журський П. Дослідження комун та артілей» // Краєзнавство. – 1928. - № 6-10. – С. 9-14.
10. Рукописні фонди Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М. Рильського (далі – РФ ІМФЕ). – Ф.15-2. - Од.зб. – 68.
11. РФ ІМФЕ. - Ф. 15. - Од. зб. 149.
12. РФ ІМФЕ. - Ф. 15-3. - Од. зб. 148.
13. РФ ІМФЕ. - Ф. 15-4. - Од. зб. 147.
14. РФ ІМФЕ. - Ф. 16. - Од. зб. 36.
15. РФ ІМФЕ. - Ф. 16. - Од. зб. 4.
16. Соловей Д. В справі обслідування, поширення та збирання лікарських рослин на Україні // Краєзнавство. – 1929. - № 3-10. – С. 4-13.
17. Соловей Д. До опису виробництва самогону на селі // Краєзнавство. – 1928. - № 4. – С. 8-11.
Фаїна Рябчикова, м. Луцьк