Події франко-руської війни 1812 року не оминули Волині. Звісно, бої на території нашої області не були такими гучними, які під Смоленськом, Кобрином, Городечною, Бородіном чи на Березині, проте в цих невеликих сутичках загартовані в боях початку ХІХ століття з французами та турками, частини 3-ї Обсерваційної та Дунайської армій зуміли відстояти суверенітет своєї держави та зірвати плани Наполеона.
Бій перший. Любомль, 12 серпня.
12 серпня до штабу генерала від інфантерії Тормасова, який знаходився в Ковелі, надійшла інформація, що австрійці та саксонці зайняли Шацьк і підійшли до Любомля разом з новосформованою польською дивізією Антонія Косинського (12 тисяч офіцерів і солдат при 8 гарматах). Для вияснення ситуації і проведення рекогносцировки розташування ворожих сил на напрямку Турійськ - Любомль був направлений загін генерал-ад’ютанта Карла Йосиповича Ламберта (Олександрійський гусарський, Татарський уланський, козачий Власова, Євпаторійський татарський, 2-й Башкирський, 1-й та 2-й Калмицькі полки і 10-й єгерський полк). З огляду на терміновість здійснення заходів з розвідки 10-й єгерський полк і піша артилерія були залишені в районі села Новосілки (нині Турійського району), а кавалерія у складі Олександрійського гусарського, Татарського уланського, Євпаторійського кінно-татарського та козачого Власова 2-го полків з 12-ю кінно-артилерійською ротою почала рух в напрямку на Любомль. На марші до загону Ламберта були приєднані Стародубівський драгунський і Донський козачий Дячкіна полки. Попереду загону були вислані декілька козачих сотень і чотири ескадрони Татарського уланського полку. Цей невеликий авангард на околи¬цях Любомля зустрівся з авангардом саксонців. Зав’язались вуличні бої, переможцями з яких вийшли росіяни. Особливо в боях під Любомлем відзначились дончаки полків Власова 2-го та Дячкіна та Олександрійські гусари. Трохи згодом козаки і гусари взнали, що серед саксонців, які бились з ними в Любомлі був і командувач 7-м французьким корпусом дивізійний генерал Реньє. Від полонених також довідались, що основні сили саксонського корпусу знаходяться в районі села Куснище. Про події під Любомлем командувач 3-ю Обсерваційною армією у донесенні в штаб-кавртиру імператора Олександра І від 22 серпня 1812 року доповідав: «Я … приказал авангардному командиру Генерал-Адъютанту Графу Ламберту рекогносцировать неприятеля, и буде найдет его в размерных себе силах, атаковать и занять местечко Любомль; в противном же случае, не подвергая людей напрасной потере, с неприятелем в дело не входить, но иметь его в наблюдении. При сем рекогносцировании конно - татарского уланского полка Полковник Кнорринг с одними охотниками вверенного ему полка и с частью казачьего Власова 2 полка разбил неприятельский передовой пост, из пехоты и конницы состоящий, и взял в плен до 50 человек. Граф Ламберт подступил с кавалериею своею к местечку Любомлю на малую дистанцию пушечного выстрела, но открыв, что неприятель в силе, остановился в 4 верстах, не быв им обеспокоиван. [1] Загін генерала Ламберта знаходився в районі Любомля 13 серпня, а наступного дня, 14 серпня, відійшов до Турійська. [2, 19]
Бій другий. Кримне – Вижва. 12- 13 серпня.
12 серпня загін генерал-майора Чапліца вступив в бій із австрійцями (дивізія центру генерал-лейтенанта барона Вінцента Ферреріуса Фрідріха Б’янкі (Vinzenz Ferrerius von Bianchi) в районі села Кримне (нині Старовижівського району), вимушений був залишити позиції і відійти до Вижви. 13 серпня районі Вижви австрійський авангард (до 8 батальйонів) наздогнав і атакував загін генерал-майора Юхима Гнатовича Чапліца (Павлоградський гусарський, 28-й єгерський полки і один ескадрон Лубенського гусарського). В ході 18 годинного бою російські частини відбили усі атаки ворога. Особливо відзначився 28-й єгерський полк, який під командуванням свого шефа генерал-майора Петра Яковича Корнілова багнетною атакою прорвав бойовий порядок австрійських військ і забезпечив вихід з оточення всього загону російської армії. На допомогу Чапліцу були вислані Коливанський і Вітебський піхотні полки, які згодом увійшли до його загону. Втрати російських військ в справі під Вижвою склали 30 чоловік вбитими ( в т.ч. 3 офіцери) та 149 пораненими ( в т.ч. 8 офіцерів). Значних втрат зазнали і австрійці, лише до полону потрапили 34 вояки. [1]По відбитті атак, загін Ю.Г. Чапліца відійшов до с. Шайно (нині с. Журавлине Старовижівського району). [2, 20]За час відходу від Городечно війська 3-ї Обсерваційної армії провели з противником 13 більш-менш значимих боїв, в ході яких ворог втратив вбитими, пораненими і по¬лоненими до 11 тисяч чоловік. Такими втратами занепокоївся сам Наполеон і став вимагати пояснень у Шварценберга. Австрійський фельдмаршал такі пояснення надав: «…прийшлось штурмом оволодівати греблями і гатями, які являють собою єдино можливий шлях через болота…. і створюють сприятливі умови, для того, щоб малочисленними частинами зупинити набагато більші сили». [3,36]
Бій третій. Чаруків, Несвіч 7 – 9 вересня.
7 (за іншими даними 8) вересня граф Ламберт відправив в розвідку через Стир козаків з донських полків Вла¬сова 2-го і Чикильова. Через декілька кілометрів російські кіннотники в районі села Чаруків (нині Луцького району) виявили ворожий уланський роз’їзд силою до ескадрону і напали на нього. 33 австрійці потрапили до полону, а втрати козаків склали 2 вбитими і 3 пораненими. Від полонених було вивідано, що до цього села має прийти значний загін кавалерії на чолі з командиром 1-ї бригади дивізії генерала Фрімона генерал-майором Теофілом Цехмейстером. Одягом ворога було вирішено скористатись. У ніч з 8 на 9 вересня загін генерала Ламберта, у складі якого були козачі полки Власова 2-го і Чекильова, по три ескадрони Олександрійський гусар і Татарських улан, та драгуни Арзамаського полку переправились через Стир. П’ятнадцять кіннотників Татарського уланського полку, які володіли німецькою мовою, переодяглись в австрійські мундири і на світанку наступного дня напали на польський пікет в районі села Несвіч. Один з поляків встиг вистрілити з пістоля, то ж було вирішено атакувати табір ворога з ходу. В резерві був залишений Арзамаський драгунський полк, а козаки, улани і гусари рушили в атаку. На той час в таборі ворога за даними Журналу авангарду 3-ї армії знаходились шість ескадронів полку Ореллі (легкокінний полк № 3 графа Ореллі (Cheveauxleger Regiment Graf O’Reilly №. 3) під командуванням полковника Симона фон Сардана (Simon von Sardagna), два ескадрони саксонських гусарів, три ескадрони польських уланів, два ескадрони Варшавської міліції, всього 13 ескадронів). [4,632] Відповідно до запису в «Журналі авангарду 3-ї армії» втрати противника склали 15 офіцерів і 295 чол. нижніх чинів вбитими і полоненими (полонених 150 чол., в т.ч. 9 офіцерів). Російський загін не втратив жодної людини. За даними генерала Функа втрати саксонців склали до 100 чоловік, в тому числі кілька офіцерів, «які відзначились в Малій війні», а також полк Ореллі втратив до 900 коней.) (там само, с. 444, 663) Серед трофеїв Олександрійських гусарів опинились і три штандарти 3-го легко-кінного полку графа Ореллі – перші австрійські штандарти, взяті росіянами за всю попередню історію (раніше росіяни з австрійцями, як правило, воювали по одну сторону барикад). Штандарти були відбиті взводом поручика графа Буксгевдена в австрійських уланів, які намагались врятуватись втечею. За іронією долі полк Ореллі бився пліч-о-пліч проти французів з полками Суворова в Італії, а під Аустреліцом улани цього полку, жертвуючи собою, прикрили відхід російської піхоти під командуванням генерала від інфантерії графа Федора Федоровича Буксгевдена (командувач Волинської армії і лівого крила російсько-австрійських сил під Аустерліцем), батька того самого поручика.Про обидва вище описані випадки командувач 3-ю армією доповідав фельдмаршалу Кутузову в рапорті від 11 вересня 1812 року за №125: [1]«Генерал от кавалерии Тормасов, от 11 Сентября, из лагеря при г.Луцке доносит Главнокомандующему всеми армиями Генерал-Фельдмаршалу Князю Кутузову следующее:Занимая прежнюю мою позицию за рекою Стырь и выжидая соединения войск бывшей Дунайской армии, не преставал я в продолжение сего времени сколь возможно беспокоить неприятеля партиями легкой кавалерии. 26 числа минувшего Августа казачья партия, переправленная вплавь за реку Стырь, захватила одного Саксонских войск Инженерного Капитана, снимавшего течение реки Стыри и окрестные места при Луцке и бывшую при нем конвойную команду, Офицера одного и рядовых 16. Изготовляя во многих местах переправы и мосты для перехода войск за реку Стырь, неприятель известясь об оном, рекогносцировал 7 сего месяц позицию и переправу мою при Луцке со всею кавалериею и несколькими орудиями. При сем случае происходило небольшое кавалерийское дело, продолжавшееся с половины дня до самого вечера, взятые несколько человек в плен объявили, что командующие их войсками Князь Шварценберг и Генерал Ренье лично при оном находились.8 числа Генерал-Адъютант Граф Ламберт занимая пост при с.Терговице, переправил для разъезда партию, составленную из Донских полков Власова и Чикилева, которая открыв один неприятельский Уланский эскадрон в селение Несевиче, атаковав разбила его совершенно, взяв в плен рядовых 32 человека и одного лекаря; с нашей стороны убито казаков 2, раненых 3. Граф Ламберт узнав от сих пленных, что того же дня должен придти в упомянутое селение с кавалерийским отрядом Австрийский Генерал Цейгмейстер, немедля нимало отправился туда с частью своей кавалерии, и перед рассветом напав на неприятельский лагерь, разбил неприятеля и обратил его в бегство. При сем случае взято в плен: Штаб-Офицер 1, Обер-Офицеров 8, рядовых 140, лекарей 3 и три штандарта легкоконного Оре[й]лли полка. Урон с нашей стороны весьма незначителен: ранено Александрийского гусарского полка рядовых 2, взято в плен 3.В сем деле особенно отличились: командовавший Генерал-Адъютант Граф Ламберт, Лейб-гвардии гусарского полка Полковник Князь Багратион и Александрийского гусарского полка Поручик Граф Буксгевден, который при сем случае командуя полуэскадроном, взял у неприятеля сии штандарты…»
Трохи по іншому про дії загону генерала Ламберта розповідав Д.Бутурлін. Ось як він оисував події в районі Чарукова і Несвіча (переклад автора): «В ніч з 7 на 8 вересня перейшов він (генерал Ламберт – С.Я.) річку Стир у села Красне з 10 ескадронами і невеликою кількістю козаків, і слідував до Чарукова, маючи поперед себе 15 чоловік уланів Татарського полку, які вміли розмовляти німецькою і були перевдягнуті в австрійські драгунські мундири, щоб обманути ворожі передові пости. При наближенні до Чарукова, граф Ламберт побачив неприятельські бівуаки під селом Несвіж. Довжина лінії неприятельської показувала, що він був менш щільним, ніж передбачалось; проте граф Ламберт, надіючись на дію раптового нападу, ні трохи не засумнівався. Він послав прямо до Несвіжа один ескадрон з сотнею козаків, а сам з залишком загону продовжив свій рух через Чаруків, з наміром обійти ворожий табір. Польський пікет, який зустріли біля Чарукова, введений в оману переодяганням лже – драгун, був схоплений без опору, проте хоча б один постріл з пістолету, зроблений у цьому випадку, міг збудити увагу ворога, то граф Ламберт поспішив з нападом. Чотири ескадрони були залишені в резерві при Чарукові, а інші п’ять ескадронів великою риссю пустились у фланг ворожого табору. З наближенням до нього, зустрілись з одним о ворожим ескадроном, котрий намагався – було зупинити їх, але штабс-ротмістр Іляшкевич, кину¬шись на нього (ворожий ескадрон – С.Я.) з одним ескадроном Олександрійських гусар, збив і гнав його до самого табору, в якому розповсюдився жах. Сили ворожі складались з 6-ти ескадронів австрійських драгун, двох ескадронів саксонських гусар, 3-ї ескадронів Варшавських улан і трьох ескадронів Варшавського ополчення. Усі ці 14-ть ескадронів, охоплені жахом, кинулись навтьоки, залишивши як здобич хороброму штабс-ротмісту Іляшевичу три штандарти і 310 чоловік полонених. По закінченні цього пошуку, граф Ламберт вернувся за річку Стир до села Красне». [5,406-407]. Проте, яка б різниця у доповідях чи розповідях не була, факт залишається фактом – російські підрозділи діяли зухвало, нахраписто, проявляли винахідливість і геройство.Цікава подальша доля захоплених штандартів, які згодом стали однією з «розмінних монет» в дипломатії росій¬ського уряду з австрійським двором.Відповідно до вказівки імператора Олександра І від 12 жовтня, канцлер (міністр іноземних справ) Російської імперії граф Микола Петрович Румянцев 15 жовтня 1812 року на ім’я свого австрійського колеги графа Меттерніха направив листа наступного змісту: «Одна из военных случайностей предоставила Его Императорскому Величеству три штандарта знаменитого легко-конного полка Орелли. Он их получил от Марии-Терезии и должен о них сожалеть, так как он прославил их своей храбростью. Его Величество, этим письмом, которое я пишу по Его указанию Вашему превосходительству, просит Его Величество, Императора Австрийского, оказать Ему дружескую услугу приняв эти штандарты, возвратив их храбрым воинам, которым они принадлежали… Император Александр просит Императора Франца сохранить его просьбу в тайне. Фельдъегерь, который везет штандарты, не знает какой ценный залог ему вручен…Его Величество признается, что Ему было бы тяжело представить взорам его подданных то, что могло бы напомнить те времена, которые Государь желал бы вычеркнуть из летописи истории».1 грудня граф Меттерніх відповів Румянцеву: «Его Им¬ператорское Величество приказал мне просить Вас, граф засвидетельствовать перед Императором, Вашим Августейшим повелителем, Его особенную признательность за тот знак внимания, который Его Императорское Величество Ему оказывает, отсылая штандарты полка Орелли, которые превратности войны отдали в руки Русской Армии…Император не может лучше отдать справедливость благородным причинам, которые продиктовали решение Императора Александра, как приняв эти трофеи, отбитые храбростью и возвращенные дружбой». [4,622-634].Сьогодні ці штандарти зберігаються у Військовому музеї у Відні. [6]
Бій четвертий. Марковичі, Павловичі, Локачі. 11 вересня.
Опівдні 11 вересня передові загони генерал-майора Йосипа Корнійовича Орурка (8-й і 39-й єгерські, Саратовський піхотний, Білоруський гусарський, донські козачі Грекова 4-го і Пантелеєва 2-го полки та 15-та кінно-артилерійська рота, всього 6 батальйонів, 8 ескадронів, 2 козачі полки, 12 гармат ) вийшли до Маркович. У селі знаходився невеликий загін польської кавалерії, а переправу через невеличку річку з заболоченими берегами прикривали польські стрільці з дивізії генерала армії Герцогства Варшавського Антонія Гамількара Косинського. Поляки в бій вступати не стали, а поспіхом відійшли в напрямку на Павловичі (нині Локачинського району). Орурк наказав відремонтувати пошкоджений поляками міст і згодом, з основними силами авангарду, направився в напрямку до Павлович, а 39-й єгерський полк направив для прикриття свого лівого флангу до Черкович. Одночасно генерал-лейтенантом Воїновим в район Локач було відправлено 3-й Уральський козачий полк. Під Черковичами єгері стикнулись з ворогом, який відступав до Павлович, зав’язався бій в ході якого відзначились і єгері і драгуни Ліфляндського полку під командуванням свого шефа полковника Василя Йосиповича Парадовського. Польських вояків з Локач вигнали козаки 3-го Уральського козачого та Кінбурнського драгунського полків. В ході бою під Локачами було захоплено в полон 2 офіцери і до 150 солдат противника. Саме тут від одного з полонених офіцерів росіяни дізнались про захоплення французами Москви. [4,337]. Ось як згадував про відчуття офіцерів і солдат в той момент офіцер штабу Дунайської армії Сильвестр Сигизмундович Малиновський (до речі, самі він першим склав розпис військам Дунайської армії у 1812 році): «Сие известие не только не поселило уныние в душах воинов, но напротив, еще родило пламенное желание к ежеминутным сражениям, чтобы отомстить неприятелю. Всякое уклонение его от сражения поселяло ропот, что войска не могут сделать доказательств, как им приятно умереть за освобожение Отечества». [7, 200]Основні сили дивізії Антонія Косинського відійшли з Павлович і зайняли позицію позаду села, де відразу побудували бойовий порядок.Проти поляків розгорнулись авангард генерал-майора Орурка і частини корпусу генерал-лейтенанта Воїнова. До вечора противники обмінювались лише артилерійськими залпами і зрідка сутичками кінноти. Під покровом темноти поляки й саксонці відступили до Киселина. Корпуси Дунайської армії на ніч зупинились – авангард і корпус Воїнова в Павловичах; корпус Ессена і резерв – в Марковичах, корпус графа Ланжерона – в Локачах, до яких прибув над вечір; корпус генерал-майора Булатова вийшов до Порицька.Один з учасників цього наступу згодом згадував: «Храбрые полки наши, без большого труда опрокинули колонны неприятеля, незадолго перед тем мечтавшего попрать святиню заветных стен киевских».
Бій п’ятий. Турійськ. 14 вересня.
14 вересня авангард 3-ї Обсерваційної армії під командуванням генерала Карла Ламберта вийшов до села Туличів теперішнього Турійського району, а там і до Турійська. Саксонці та австрійці, які стояли в бойовому порядку за Турією намагались дати бій. Найбільший супротив надали частини бригади Гессен-Гомбурга (2-й піхотний полк фон Хіллера (угорський) під командуванням полковника Франца фон Торрі та 33-й піхотний полк графа фон Коллоредо-Мансфельда під командуванням полковника Давида фон Андрашші), які займали Містечко, та 6-й драгунський полк під командуванням полковника Георга Генріха фон Шрейтера (входив до складу 1-ї бригади дивізії фон Зігенталя), форпости якого утримували місцевість вздовж Турії від Турійська до Сільця. Але після того як противник отримав інформацію про переправу через Турію загону генерала Орурка, побоявся оточення і після кількох незначних сутичок передових пікетів залишив позиції та почав відхід в напрямку на Любомль. Переслідувати ворога полки Ламберта не змогли, так як ворог перед відступом спалив єдиний міст через Турію. Тут знову відзначились Олександрійські гусари під командуванням полковника Валеріана Мадатова. Гусари знайшли брід через Турію і переправились на її західний берег.
Бій шостий. Ставки. 15 вересня.
На лівому фланзі російського угрупування у передовому загоні корпусу генерал-майора Булатова рухались шість ескадронів Чугуївського уланського полку та донські козаки Мельникова та Кутейникова. На світанку кіннотники разом з підрозділами Охотського піхотного полку вийшли з села Коритниця (нині Володимир-Волинський район) і стали рухатись в напрямку на село Ставки (нині Турійського району). Не доходячи кілька кілометрів до с.Ставки, загін наткнувся на саксонську кінноту. Улани і козаки з ходу атакували противника і заставили відступити до Ставок. Атаку вогнем і багнетами підтримали Охотці та артилеристи. До вечора ворог був вибитий з села і став відступати в напрямку на Любомль. Від полонених довідались, що в таборі поблизу Ставок знаходилось до 8 тисяч саксонців з двома артилерійськими батареями на чолі з командувачем VІІ корпусом дивізійним генералом Реньє. В ході бою, за рапортом шефа Чугуївського уланського полку генерал-майора Лісаневича особливо відзначились командир полку полковник Александров, «…який у лісі в усіх небезпечних місцях утримував ворога…» і ротмістр Хмаладзе, котрий «…в дуже жорстокій перестрілці показав відмінну хоробрість ...». Слідом за передовим загоном до Ставок вийшли основні сили корпусу генерала Булатова, в той час, як авангард Дунайської армії вийшов до Мокреця і зайняв переправи через Турію в районі від с. Ягідне до Туричан (всі населені пункти теперішнього Турійського району). Дерптський драгунський полк під командуванням свого шефа – генерал-майора Палена Павла Петровича вибив поляків і саксонців з села Кладнів і вийшов до Бугу.
Бій сьомий. Справа під Любомлем. 17 вересня.
О 03:00 17 вересня Білоруський гусарський, донські козачі Грекова 4-го і Пантелеєва 2-го полки та дві гармати 15-ї кінно - артилерійської роти під загальним командуванням Йосипа Корнійовича Орурка, посилені Дерптським драгунським та Кирєєва козачим полками виступили в напрямку до Радихова. Знявши пости ворога, що охороняли греблю через болото, авангард Орурка пішов в атаку. Гусари й козаки під покровом ночі увірвались до села, де квартирував австрійський ескадрон. Несподівана атака деморалізувала ворога, було вбито 20, взято в полон 65 австрійців, лише невеликій кількості вдалось втекти до найближчого лісу. На світанку кавалеристи загону Орурка вийшли до Любомля, де виявили основні сили корпусів фельдмаршала Шварценберга і дивізійного генерала Реньє.Підходи до позицій ворога прикривав глибокий канал. У самому Любомлі та дещо лівіше від нього розташувались австрійські частини, а праворуч, в напрямку до села Коцюри розташувались саксонці. Про диспозицію Орурк через посильного доповів адміралу Чичагову. Розширити проходи в болотах було доручено піонерам полковника Гебенера. З завданням сапери вправились доволі швидко і на 11:00 до села Вишнів вийшли 1,3,4 і резервний корпуси Дунайської армії і розташувались в бойових порядках перед і лівіше села, а 2-й корпус генерала Ессена залишився в районі Радихова. Майже одночасно з корпусами Дунайської армії до Любомля вийшов і авангард 3-ї Обсерваційної армії на чолі з генералом графом Ламбертом, котрий був направлений на правий фланг з завданням до кінця дня вибити австрійський 6-й драгунський полк із Городно.
Позиція, яку зайняли саксонці і австрійці була дуже зручною для оборони. Від російських військ її захищав широкий (до 5 м) і глибокий меліоративний канал. Береги ка¬налу були болотисті, дно покривав густий мул. Мости через канал були зруйновані. Австрійці й саксонці зайняли позиції на виходах з двох гребель, які йшли через канал. Саксонці обороняли правий фланг (між Римачами і Теребейкою). Основою їх оборони були дві артилерійські батареї, які прикривали вогнем греблю, що з’єднувала ґрунтову дорогу – відгалуження від дороги з Любомля до Бугу. Австрійці, чиї сили складали ліве крило оборони осідлали цю дорогу і вогнем посиленої батареї, виставленої навпроти с.Вишнів прикрили переправу через канал. Під прикриттям артилерійського вогню 15-ї кінно – артилерійської роти та рушничного вогню єгерів з 8-го полку, піонерні роти Гебенера та Канатчикова почали наводити мости через канал, проте австрійці щільним вогнем завадили цьому наміру. Єгері, які під прикриттям вогню кінних артилеристів, намагались перейти через греблю, відступили під сильним гарматним вогнем противника. Майже до вечора тривала артилерійська перестрілка. У влучності і далекобійності змагались також стрільці як з одного, так і з іншого боку, проте до справжньої битви не дійшло. Адмірал Чичагов, щоб уникнути зайвих втрат віддав наказ єгерям відійти назад, і, сподіваючись, що Реньє і Шварценберг залишаться на такій добре укріпленій позиції, вирішив обійти противника з флангів.У цей час кіннота Ламберта маршем прослідувала через село Скиби і на підході до Городно почула гул пострілів. З наближенням до села кавалеристи побачили, що це б’ється з ворогом передовий загін з колони генерала Чапліца. Колона генерал-майор Ю.Г.Чапліца біля 09:00 вийшла з Ковеля і до 17:00 прибула до Мацеїва. Тут був заарештований і згодом відправлений до Києва місцевий поміщик, граф Мйончиський, один з активних учасників конфедератського руху на Волині. Дружина і дочка графа, завбачливо втікли до Варшави. З Мацеїва підрозділи колони вирушили в напрямку до Любомля і під Городно стикнулись з противником. Ще до настання ночі російські загони очистили Городно від ворога.Поки артилеристи змагались у вправності стрільби з австрійцями та саксонцями, а загони Ламберта і Чапліца бились під Городно, адмірал Чичагов отримав інформаціюпро переправу противника через Буг в районі села Бережці. Перерізати шлях противнику до відступу було наказано корпусу генерал-лейтенанта Ессена 3-го, який продовжував стояти табором у Радихові. На шляху слідування корпусу було виявлено сильний австрійський гарнізон в селі Теребейка. Для спостереження за ним в районі села Римачі було залишено один кавалерійський ескадрон. У самих же Бережцях підрозділи корпусу Ессена виявили лише тільки обладнану переправу і жодного ворожого солдата. Від місцевих жителів Ессен дізнався, що польські підрозділи переправились на територію Герцогства Варшавського ще два дні тому, про що Ессен і доповів Чичагову. Це були частини дивізії генерала Косинського, яким Шварценберг віддав наказ рухатись маршем до Замостя, побоюючись, що правофлангова колона росіян може завдати удару в напрямку на це місто.По отриманні доповіді Ессена, та на виконання свого рішення на обхід австро-саксонців з флангів, Чичагов наказав корпусу генерал-лейтенанта Ессена висунутись до села Теребейки. Туди ж був направлений корпус генерал-лейтенанта графа Ланжерона. Обидва ці корпуси й повинні були обійти противника з правого флангу, в той час, як основні сили Дунайської армії повинні були штурмувати позиції ворога з фронту. Здійснити обхід з лівого флангу повинні були корпуси армії генерала Тормасова.Найбільш тривожною ніч з 17 на 18 вересня була для головнокомандувача союзними військами на Волині фельдмаршала Шварценберга. Він ясно бачив, що обидва фланги його армії охоплені російськими військами. Армія ослаблена кількаденним відступом залишилась без дивізій Косинського і фон Зігенталя. Можливості дати бій явно переважаючим силам противника австрійський фельдмаршал не бачив, то ж порадившись зі своїм французьким колегою прийняв рішення на подальший відступ. У ніч з 17 на 18 вересня австрійці і саксонці без шуму залишили свої позиції і через Рівне й Опалин вийшли до Бугу навпроти Влодави, де й переправились 19 вересня через річку. Не маючи жодної інформації про дії в становищі противника, адмірал Чичагов увечері 17 вересня довів диспозицію про наступ підпорядкованим частинам. Як вже згадувалось вище, за цією диспозицією корпуси Ессена і Ланжерона після обходу наносили удар про правому флангу. Корпус генерала Булатова після переправи через канал навпроти Любомля атакував противника з фронту. Корпус генерала Воїнова разом з авангардом генерала Орурка, по переправі через канал в районі Коцюб, повинен був атакувати саксонців. Лівий фланг ворога повинні були атакувати корпуси 3-ї армії, які підтягнулись до Любомля.На світанку частини російських військ перейшли в наступ, але оскільки ворог залишив свої позиції, баталйони і ескадрони безперешкодно виконали свої завдання.
Адмірал Чичагов залишив в районі Любомля корпуси Ланжерона, Воїнова та Булатові. Авангарду генерала Орурка було наказано негайно вийти для переслідування противника в район села Рівне. Завдання на переслідування отримав і корпус генерал-лейтенанта Ессена 3-го. Війська цього корпусу, посилені Донським Мельникова 5-го та 4-м Уральським козачим полками і 38-ю батарейною ротою, почали марш слідом за противником в напрямку Влодави. Завдання на переслідування противника отримав також загін генерал-майора Ланського. До цього загону увійшли Білоруський гусарський, Донський козачий Луковкіна, донський козачий Грекова 4-го полки та частина 14-ї кінно-артилерійської роти (6 гармат). Обидва загони Дунайської армії невдовзі вийшли до села Опалин, проте ворога на переправах вже не було.Разом з тим до тепер на Дону переповідають історію про бойові подвиги полку майора Луковкіна. Ось одна з них. З виходом до Бугу козаки полку Луковкіна переправились на польську сторону і отримали наказ зайняти невелике село. Від одного з роз’їздів, висланих для розвідки Луковкін отримав інформацію що неподалік від села в лісі засів батальйон ворожої піхоти. Вночі козаки оточили ліс, вдарили на ворога і змусили його вийти з укриття. Шість австрійських ескадронів, які прибули на виручку своїй піхоті були відкинуті козаками і вимушені були втікати. За бої на Волині командир полку майор Луковкін був нагороджений орденом Св.Георгія 3 кл. [8, 176-177] Без значних боїв, а лише в дрібних сутичках австро-саксонська армія за час свого відступу від Стирю до Бугу (з 11 по 19 вересня) втратила біля 2000 чоловік вбитими й пораненим, а до 500 солдат і офіцерів потрапили до полону. [5, 413; 9,632]
Використана література та джерела
1. Ахлестышев Д.П. Двенадцатый год: ист. док. Собств. канцелярии главнокоман¬дующего 3-й Зап. Армией ген.-от-кавалерии А.П. Тормасова / Д.П.Ахлестышев. – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1912.
2. Богданович М. История Отечественной войны 1812 года, по достоверным источникам / М.Богданович. – СПб.: Типография Торгового дома С.Струговщикова, ТГ.Похитонова, Н.Водова и К°, 1859. – Т.І.
3. Абалихин Б.С. Отечественная война 1812 года на юго-западе России / Б.С.Абалихин. – Волгоград: Издание ВГПИ им.А.С.Серафимовича, 1987.
4. Богданович М. История Отечественной войны 1812 года, по достоверным источникам / М.Богданович. – СПб.: Типография Торгового дома С.Струговщикова, ТГ.Похитонова, Н.Водова и К°, 1859. – Т.ІІ.
5. Бутурлин Д. История нашествия императора Наполеона на Россию в 1812 г. С официальных документов и других достоверных бумаг Российского и Французского Ге¬нерал-Штабов / Д.Бутурлин. – СПб.: Военная типография, 1837. – Т.І.
6. Андоленко С. Александрийские гусары / С. Андоленко // [Електронний ресурс], Режим доступу: http://www.adjudant.ru/.
7. Михайловский-Данилевский А. И. Описание Отечественной войны 1812 года. / А. И. Михайловский-Данилевский. – СПб.: Типография Штаба Отдельного Корпуса Вну¬тренней Стражи, 1843. – Часть ІІІ.
8. Быкадоров И. Казаки в Отечественной войне 1812 года / И. Быкадоров. – М.: «Яуза», «ЭКСМО», 2008. – С. 176-177.
9. Энциклопедия военных и морских наук. Т.IV. – СПб, 1889.
Сергій ЯРОВЕНКО, Турійськ