З особою Романа Мстиславовича, як військового діяча вперше зустрічаємось у «Слові о полку Ігоревім», де згадується «...єж бо у вас залізні воїни-помри під шоломами латинськими. Од них двигтить земля, і багато країв — Хинова, Литва, Ятвяги, дермала і половці — сулиці свої покидали, а голови свої положили під тії мечі харалужнії...»
Перераховуючи переможених Романом народів, автор найперше згадує Хинову— угро-фінські народи, що були підвладні суздальським князям. У 1169 році, після взяття Києва у батька Романа Мстислава Ізясловича, війська Андрія Боголюбського підійшли до Новгорода, де й були розгромлені тодішнім новгородським князем Романом Мстиславовичем (1168-1170). Характерно що у цій битві було взято багато полонених з війська Андрія Боголюбського (14,44-45). Прославив себе князь Роман і походами на половців, литовців і ятвягів, які спустошували волинські землі, володарем якої він став після смерті свого батька Мстислава, частими набігами. Руський літопис з цього приводу повідомляє «Тої ж зими ходив Роман Мстиславович на ятвягів мститися, бо вони пустошили були волость його. І, отож, Роман увійшов у землю їхню, а вони, не маючи змоги стати супроти нього, втекли у свої твердині. А Роман попаливши волость їх і відомстивши, повернувся до себе» (8, 351).
У 1195 році Великий князь київський Рюрик надав Романові, котрий був одружений з його дочкою Предиславою, в уділ «руські землі». Але потім відібрав їх на користь старшого за віком князя Всеволода Юрійовича, князя Володимиро-Суздальського. Роман Мстиславович хоче іти на Рюрика війною, проте змушений шукати підтримки у сусідніх польських землях з володарями, з якими він був у династійних зв’язках, оскільки його мати Агнеса була дочкою Болеслава Кривоустого. В цей час у Польщі починаються міжусобні війни спричинені смертю князя Казиміра Справедливого. Роман виступає на стороні його спадкоємців. Вирішальна і найжорстокіша битва відбувається 15 вересня 1195 року під Мозгавою. Під час битви загинув претендент на княжий стіл Болеслав Мєшкович, був поранений і Роман. Після повернення у Володимир Роман Мстиславович хоче замиритись із Рюриком, але цей мир був не довговічний. Роман розлучається з Предиславою, яка насильно постригається у черниці, та бере шлюб з Анною. За одною з версій - дочкою імператора Візантії Ісаака ІІ Ангела від другої дружини Маргарити – Марії, дочки угорського короля Бели ІІІ (6,206-207). На те, що Анна була племінницею угорського короля Андрія ІІ, вказує і Л . Махновець (8, 369). Своєю дипломатією Роман створив собі сприятливу обстановку для здійснення своєї давньої мети — підкорення Галицького князівства. Утвердженню його на галицькому столі сприяє і смерть князя Володимира Ярославича.
У 1199 році Роман, після великої битви під Галичем, де було розгромлено війська претендента на галицький трон Новгород-Сіверського князя Ігоря, шурина покійного Володимира Галицького, стає князем нового Волинсько-Галицького князівства. З допомогою військової сили він обмежує вплив галицьких бояр на політику та вводить своєрідну військову диктатуру (5, 72). Йому приписують відоме прислів’я «Не передушивши бджіл - меду не їстимеш», що підтверджує думку про різноманітні засоби свого правління. Роман Мстиславович здійснює ряд походів на половців, ятвягів та Литву. За оповіданнями він нібито запрягав литовських бранців та орав ними. «Романе, Романе, погано живеш -Литвою ореш» - говорить народна приказка. Веде Роман Мстиславович і війни проти князя Рюрика. Три рази він здобуває Київ, і врешті решт насильно постригає Рюрика у ченці, віддавши його стіл сину Ростіславу, повністю залежному від Романа. У 1202 році він допомагає візантійському імператору Олексію ІІІ Ангелу в його боротьбі з половцями і болгарами, що укріплює його авторитет володаря Волині, Галичини та Русі. Про авторитет Романа говорить і пропозиція папи Інокентія ІІІ прийняти королівську корону в обмін на сприяння просування католицької віри на українські землі, яка була відхилена Романом Мстиславовичем (2,43).
У 1203 році він завдає поразки своїм суперникам із Суздаля та оволодіває Києвом. Фактично під владою одного князя Романа опиняється вся сьогочасна Україна (за винятком Чернігівського князівства — Волинське, Галицьке, Київське, Переяславське князівства (13,65). У 1205 році Роман приймає участь у міжусобній війні на польських землях, і у битві з польським князем Лєшком він загинув під містечком Завихвостом. Похоронений в Успенській церкві Володимир-Волинського (12,20).Від другого шлюбу після нього зостались малолітні Данило, та Василько і Соломія, в майбутньому дружина поморського князя Святополка І Великого (1,75). Після смерті князя Романа настав важкий час для його дружини та дітей, які змушені були залишити Галич, згодом Володимир та шукати підтримки у Андрія ІІ угорського та польського князя Лєшка. В цей же час 1205-1206 рр. за галицькі землі змагаються Рюрик з чернігівськими Ольговичами. На деякий час Галичиною править запрошений Володимир Ігорович Сіверський, онук Ярослава Осмомисла. У 1208 році Галич захоплює Андрій ІІ.
До 1210 року точиться боротьба за галицькі землі між угорцями та Ігоровичами, що закінчилась стратою останніх. Незгодами у родині Ігоревичів скористався белзький князь Олександр Всеволодович, що за допомогою польського війська захопив Володимир. Причому міська громада сама відчинила йому міську браму, вказуючи на те, що «це є синовець (племінник Романа)». Після грабунків поляків у Володимирі на деякий час на князювання запрошують Луцького князя Інгвара, та, не зумівши налагодити з ним стосунки, громада знову запрошує на княжий стіл Олександра Всеволодовича. Під тиском польського князя Лєшка малолітнім Романовичам віддають у 1209 році Бересть, Белз, а на деякий час і Галич (4,62-65). Міжусобні війни за Галицьке та Волинське князівства, в хід яких постійно втручались Андрій ІІ угорський та Лєшко польський, закінчились Спішським договором 1214 року, за яким трирічну польську княжну Соломею обвінчали з п’ятирічним сином Андрія Коломаном, котрий почав правити у Галичі. Лєшко отримав західну частину Галичини з Перемишлем, його посол Пакослав отримав Любачів, а Романовичам повернули Тихомль, Перемиль та у 1215 році і Володимир (8,374). З 1214 року починається активна боротьба Романовичів за справу свого батька Романа Мстиславовича — утворення могутньої держави Волинсько-Галицького князівства, що було ними зроблено і переросло у могутню державу, очолену королем Романом. В час правління Романа та Василька відбулось багато воєн та військових конфліктів за свої володіння. Це були і міжусобні війни з суперниками Рюриковичами, антибоярські походи, сутички з поляками, угорцями, ятвягами та литовцями, та основну загрозу все ж несла монголо-татарська навала, з якою князь Роман зустрівся з самого початку, з битви на р. Калка у1223 році.
В 1219 році Данило у 18-річному віці починає боротьбу з Лєшком та захоплює Берестя та міста Забужжя: Верещин, Угровськ, Стовп’я, Комов і «всю Україну». (8,369). Лєшко вирушає у поход на Данила та у битві на «Сухій Дорозі» (нині с.Суховоля біля Замостя) зазнає нищівної поразки на р. Вепр. У 1222 році військо Романа та Василька розбивають народне ополчення Олександра Всеволодовича Белзького. «А на ніч на суботу Данилом і Васильком пограбовано було довкола Белза і довкола Червена і вся земля розорена була: боярин боярина грабував, смерд смерда, город город, так що не лишилось ні одного села не спустошеного» (8,379). У 1226 році після смерті Луцького князя Мстислава Ярославовича Німого Романовичі отримують Луцьк, Пересопницю і Чорторийськ під опіку княжича Івана, який скоро помер. Луцьк захоплює Ярослав Інгварович, синівець Мстислава, а Чорторийськ — князі пінські. У 1227 році військо Данила під керівництвом «двірського Андрія, боярина Вячеслава Товстого, воєводи Гаврила Душиловича та сідельничого Івана Михалковича» оволоділо Луцьком, Полоненого Ярослава Інгваровича було привезено у Володимир, а згодом «посажено» князем у Перемилі і Межибожі. Наступного 1228 року Рамановичі на Великдень беруть приступом Чорторийськ і полонять пінських князів. За літописними даними на 1227 рік Романовичі приєднали до своїх володінь Берестейщину, Забузькі землі (Холмщину), заволоділи Луцькою землею з Пересопницею.
У 1228 році відбулась битва з ятвягами. У 1229 року похід з Конрадом Мазовецьким та облога і здобуття міста Каліша (9, 51-55). Взимку 1230 року Данило з невеликою дружиною з Угровська здійснює похід на опозиційних бояринів Судислава і Семьюнка під Галич. У 1230 році відбувається війна Данила з угорським королем Андрієм ІІ та королевичем Белою за галицькі землі. Під час оборони Галича воєводою Дем’яном Данило, в союзі з половцями, завдає удару королевичу Белі та проганяє його війська за Карпати. В 1231 році угорські війська здобули Галич, проте не змогли захопити Володимир. В 1232-1233 роках відбувається ще два походи угорського короля на волинські землі. І обидва рази війська угорців було розгромлено. Вперше під Шумськом, а наступного разу біля Перемиля (село Горохівського району). Після цих битв у вересні 1233 року Данило здійснює дев’ятиденну облогу Галича, під час якої помирає королевич Андрій, військо здається переможцю (8,386). В 1233 році «Данило пішов з братом із Олександром до Плісненська. І, прийшовши, він узяв його од бояр Ярбузовичів, велику здобич узяв, і вернувся у Володимир» (8,390). Навесні 1233 року Данило із Васильком дає достойну відсіч військовій коаліції очоленій угорським королевичам Андрошом, що був одружений з донькою Мстислава Мстиславовича Удатного, до складу коаліції входили і війська болохівських князів та белзького князя Олександра Всеволодовича. У битві під м.Торчев військо супротивника було повністю розгромлено і навіть захоплено королівську хоругву (8, 389).У 1234 році Данило допомагає Володимирові Рюриковичу на Чернігівщині «пішли вони, грабуючи землю, і взяли багато городів по Десні… А Данило і вої його струдилися були, бо захопив він усі Чернігівські землі.» (8,391). Після ряду походів на Белзько-Червленську землю у 1234 році землі, що належали Олександру Всеволодовичу, все ж перейшли у володіння до Романовичів та були приєднані до волинського князівства. У 1234 році здійснюється і переможний похід на ятвягів.
Смерть угорських королевича Андрея та короля Андрея ІІ розв’язала проблему приєднання до Волині Галичини, землі якої повертаються до володіння Романовичів. В цей же час, по смерті Лєшка Краківського, Данило надав допомогу Конраду Мазовецькому стати на чолі Краківського князівства. Одночасно Данило укладає союз з Литвою і поморським князем Святополком, за якого видає заміж свою сестру Соломію (11,156-159).У 1238 році Данило та Василько Романовичі здійснюють похід до Дорогочина у північну Волинь (нині територія Польщі), який у 1237 році захопили рицарі Лівонського ордену. Літописець називає рицарів «крижевниками-темпличами , тобто соломоновичами», котрі є членами ордену єрусалимських тамплієрів, що носили білі плащі з хрестами. У березні під Дорогочином відбулась битва, в ході якої хрестоносці зазнали нищівної поразки. В ході битви було захоплено у полон великого магістра ордену Бруно. У 1240 році перед загрозою монголо-татарської навали київський князь Михайло Всеволодович Чернігівський залишає Київ та «бежа перед татари в Угри». Данило Романович вводить у Київ свої війська, зоставляє там тисяцького Дмитрія, а сам повертається у князівство для збору нового військового підкріплення. Війська не змогли відстояти навалу орди і після десяти неділь і чотирьох днів 6 грудня 1240 році Київ пав (10). На початку 1241 року татари на чолі з Батийом (Бату-ханом) рушили вглиб України у західному напрямку, здобувши Колодяжин, Кам’янець, Галич, Володимир і попрямували у Європу. Не змогли взяти лише міцно укріплені Кременець та Данилів. (8,398).У 1242 році, повертаючись з Європи, орди татар під керівництвом Манмана та Балая знову спустошують північну Волинь «пустошили коло Влодави і по озерах Світязьке, Пулеменецьке, Луки, на схід від Влодави» (7,20).
У 1243-1245 роках відбувається похід на ятвягів.Весною 1243-1244 роках проходить похід на польського князя Болеслава Стисливого з облогами м. Любліна. Тоді у Любліні при укріпленні міста було побудовано круглу башту, що збереглась до наших часів. Люблінською землею Данило володів до 1247 року після чого повернув її Болеславу (8, 401). 7 серпня 1245 року відбулась одна з найбільших європейських битв під м. Ярославом на річці Сян. Проти Данила і Василька (при підтримці «малої дружини двірського» Андрія) виступає військова коаліція князя Ростислава Михайловича з угорським військом бана Філінія та польського війська Флоріана. Вигідно розташувавши своїх воїнів, Романовичі розгромили ворога комбінованими фланговими ударами з тилу супротивника. (8,255-256). Загроза татарської навали об’єднує Данила і угорського короля Белу ІV. У 1247 році відбувся шлюб сина Далила Лева з донькою Бели Констанцією. У 1248-1249 рр. відбувається спільний Зємовієм Конрадовичем Мазовецьким і половцями похід на ятвягів на р. Лик, що закінчився поразкою ятвягів. В цей же час Данило втрутився у події, що відбувались навколо Австрійського герцогства, яке після загибелі у 1246 році герцого Фрідріха ІІ було без володарів. Претендентами на трон виступали сестра герцога, одружена з князем Моравії Пшемиславом ІІ Оттокаром, та його племінниця Гертруда Баденберг, що володіла віденським замком. Задля впливу на політику австрійського герцогства у 1452 році Данило вінчає свого сина Романа з Гертрудою, що привело до військового конфлікту між Австрійським герцогством та Моравським князівством. Давид вирушає у похід на допомогу синові. Успішний похід закінчується форсуванням р. Одер та завоюванням Сандомирської землі (11, 156-159).
Не отримавши підтримки у своїх західних сусідів, Данило починає боротьбу з «людьми татарськими» (громади, що були під впливом і владою татар). Для цього у 1254-1255 рр. здійснюються походи на схід Волині, на поселення на річках Случ та Тетерів та Возв’ягль (Новоград-Волинський). Похід Данила далі на Київ не відбувся через запізнення союзника литовського князя Міндовга, котрий через шлюб дочки з сином Данила Шварном, був у родинних стосунках з Романовичами. Воєводи Міндовга Хвал і Сирвид побачивши розорений Возв’ягль повертаються у центральну Волинь та починають пустошити околиці Луцька. Біля стін Луцька, на берегах притоки Стиру річки. Глушець відбулась битва княжого війська очоленого тисяцьким Юрієм Домажиричем та двірським Олексою Орішком, під час якої війська литовців було розгромлено (8, 417). Похід Данила на «людей татарських» спонукав до походу взимку 1254-1255 років на Волинь татарської орди на чолі з ханом Куремсою. Татари беруть в облогу Луцьк, підступають до Володимира, де зазнають поразки і повертаються до Луцька. Та мужня оборона міста і розлив річки Стир, знищення оборонцями підйомного мосту не дають змоги Куремсі оволодіти Луцьком. У 1256 рік відбувається похід на ятвягів. Після приходу в Золотій Орді до влади хана Берке у 1257 році волинські землі зазнають нової навали орди на чолі з Бурундаєм у 1258-1260 роках.Навали татар ніхто не сподівався, оскільки в той час Василько Романович видавав у Володимирі свою дочку Ольгу за князя Андрія Всеволодовича Чернігівського. Данило поїхав за військовою допомогою в Польщу та Угорщину, а Василько з племінником Львов були змушені їхати з поклоном до Бурундая.
На вимогу татар були знищені укріплення міст Шумськ, Кременець, Львів, Белз, Лучеськ (Луцьк) та Володимир. Після облоги Холма Бурундай погромив міста Люблін, Завихвост, Судомир (Сандомир) та повернувся назад (8,421). Перед своїм походом на землі Волинсько-Галицького князівства Бурундай змусив Василька до походу на Литву. У відповідь на це у 1262 році Міндовг вчинив набіг на волинські містечка Камень та Мельницю. Волинське військо переслідує литовців і у 1262 рік відбувається Небльська битва Василька на о.Неблі з ятвягами. Під час битви загинув лише один воїн війська Василька. Перемога була на стороні волинського війська (3, 424). У наступному 1263 році знову відбувається битва з литовцями, яка закінчилась перемогою Данила, хоча в цій битві був поранений Данило Романович. В 1264 році король Данило Галицький помирає, і до своєї смерті у 1269 році волинсько-галицькими землями править Василько. Незабаром литовський князь Міндовг був убитий своїм родичем Тренятою. Наслідник Міндовга Войшелк звернувся за допомогою до Василька Романовича, який за допомогою племінника Шварна Даниловича допоміг Войшелку встановити владу у Литві. У 1265 році Шварно з Войшаликом здійснюють похід на ляхів, в ході якої Шварно спустошив землі біля Любліна, а Володимир Василькович біля міста Білої. Війна закінчилась миром з Болеславом. У 1267 році Войшелк передає владу своєму швагру Шварну, і волинський князь править Литвою до своєї смерті у 1270 році ( Войшелк постригся у ченці в місті Холм та був убитий Левом Даниловичем за те що передав Литву у владу Шварна, а не йому). Після смерті Василька Володимирське князівство успадкував його син Володимир, Луцьку волость ще за його життя було віддано племіннику Мстиславу Даниловичу, а Галич і Холм отримав Лев Данилович, що переніс свою столицю до Львова.
У 1271 році Володимир Василькович надає військову допомогу Болеславу Соромливому в ході його війни з воротиславським князем, в цей же час сам Володимир Васильович здійснює ряд походів на ятвягів, зокрема похід 1573 року після якого було укладено перемир’я між Володимиром, Левом і Мстиславом та ятвязькими князями Минтелем, Шюрпою та Пестилом. Військові сутички проходять і між Литвою де княжив войовничий Тройден, що спустошив північні землі Волині. У 1274 році Володимир посилає своє військо у литовські землі, а у 1275-1276 рр. об’єднане військо Володимира, Мстислава та Лева у союзі з пінським та туровським князями спустошує Литву. В 1277 році Тройден з братом Сирпутієм спустошують околиці Каменя, а Володимир в свою чергу взяв у нього Турійськ, на березі Немана. Тройден розселяє на околицях Гродна та Слоніма племена прусів, та Володимир з Левом «послали до Слоніма своє військо і забрали їх, щоб землі не заселяли». У 1280 році Мстислав Данилович з Володимиром Васильковичем при підтримці татар здійснюють похід до міста Судомира і з Литвою врешті-решт був укладений мир. І уже у війні лева з поляками у 1282 році литовці виступають з боку князя Володимира. За час князювання Володимира за 20 років лише один раз відбулась сутичка з монголо-татарами, оскільки волинські землі находились під протекторатом Золотої Орди та брали участь у походах татарського війська на Литву у 1285 та 1286 роках.
У листопаді 1287 року татарський воєначальник Телебуга, йдучи з Ногаєм на Польщу, примусив іти з ним і війська Льва Даниловича з сином Юрієм, Мстислава Даниловича та Володимира Васильковича з ним, а частина його війська спустошує волинські землі до Перемишля і Володимира. Після смерті Володимира його князівство переходить за заповітом до Луцького князя Мстислава Даниловича, який також проводить миролюбну політику. Про його сина Данила відомо, що він брав участь у «татарському поході» на Польщу, та після смерті Мстислава землі Волині переходять в управління до його брата Лева.
Використана література
1. Аркас М. Історія України—Русі. К.1990. Вища школа.
2. Волынь. Исторические судьбы Юго—Западного края. Спб,1888.
3. Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар./ За ред.. М.Ф. Котляра.— К.,2002
4. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. К.,1991.
5. Костик М. Боротьба Анни за галицько-Волинські землі (1205-1214).//
Минуле і сучасне Волині. Тези доповідей та повідомлень ІІ-ї Волинської історико-краєзнавчої конференції 26-28 травня 1988 р.— Луцьк, 1988.
6. Кузич-Березовський І. Жінка і держава.—Львів,1994.
7. Літопис Галицько-Волинський. Частина друга.— Львів,1936.
8. Літопис Руський за Іпатіївським списком. В пер. Л. Махновця .— К.,1990
9. Мазур О. «Руський бій»: військова антропологія і тактичні новації короля Данила Романовича. //Минуле і сучасне Волині. Тези доповідей та повідомлень ІІ-ї Волинської історико-краєзнавчої конференції 26-28 травня 1988 р.— Луцьк, 1988.
10. ПСРЛ, СПб.,1885— т.1, вип..2,стб.470.
11. Слюсаренко П. Король Данило — володар України.// Минуле і сучасне Волині. Тези доповідей та повідомлень ІІ-ї Волинської історико-краєзнавчої конференції 26-28 травня 1988 р.— Луцьк, 1988.
12. Субтельний О. Україна: Історія.— К.,1992
13. Теодорович М. Город Владимир. Волынской губернии.Упор.Гулько Г. Пасюк І. — Луцьк,2008.
14.Яценко Б. Роман Волинській у «Слові о полку Ігоревім».//Минуле і .
сучасне Волині. Тези доповідей та повідомлень ІІ-ї Волинської історико-краєзнавчої конференції 26-28 травня 1988 р.— Луцьк, 1988.
Ігор Пасюк , Голова правління Волинської обласної пошуково-дослідницької організації «Сумління