Городище, град, замчище, дитинець – по різному називають вали, що їх насипали наші далекі предки на високому пагорбі над заплавою річки Луга у Володимирі-Волинському на Волині. Вже в прадавні часи родючі ґрунти річки Луги були привабливим місцем проживання для різноманітних етнічних груп місцевого і прийшлого населення.
Річка Луга протікала по заболоченій долині де утворювала різні за розміром водойми. Її притока Смоча витікала з озера-болота, що ще й зараз існує в північно-східній частині міста, та омивала, з двох боків, найвищий пагорб який мав природний круговий огляд. Це робило його епіцентро ландшафту. Болотиста місцевість навколо міста ускладнювала підступи до нього впродовж більшої частини року. Маючи чудові фортифікаційні якості ця територія була малопридатною для землеробства і, навіть, для скотарства. В той же час урочища, які прилягали до центру зокрема: Білі Береги, Заріччя, Лобачин, Залужжя, Островок, Шистів та ряд інших мали сприятливі природні умови для заняття сільським господарством та іншими видами діяльності. Усі вони, і тій чи іншій мірі, зіграли роль у формуванні того великого Володимира, про який знаємо з численних літописних повідомлень впродовж трьох століть його інтенсивного розвитку. Цілком вірогідно, що на родючих заплавах річки Луги виникло декілька невеликих поселень. Надійно сховані серед боліт та лісів вони не потребували захисних споруд. Всі ці слов’янські поселення на місці майбутнього Володимира належали дулібам. Один із племінних центрів Дулібського союзу, який вже мав ознаки державності знаходився у селі Зимне.
Невелике плато, біля Зимнівського Святогорського монастиря укріплювалося частоколом та дерев’яною стіною. Це укріплення знаходилося тільки з одного боку, зі сторони річки високе урвище слугувало достатньою обороною. Хто жив у цьому поселенні? Можливо воїни які захищали навколишні землі та ремісники, що обслуговували воїнів і виготовляли речі, які йшли на продаж, бо часто до цього поселення прибували купці. Одну з гіпотез виникнення первісного осередку міста висловив академік Я. Д. Ісаєвич. Він вважав, що засновниками Володимира могли стати жителі Зимнівського городища. Після зруйнування його аварами в середині VII століття дуліби покинули городище і переселилися на те місце де пізніше виник Володимир.
Час виникнення міста Володимира, як поселення сягає давнини. Непрямим свідчення цього може служити запис угорського хроніста Аноніма, нотарія короля Бели IV (1233-1270рр.) який написав хроніку „Геста Гунгарорум” чи „Діяння угрів”. В якій писав, що місто під назвою Ладомир існувало вже у 884 році. Отже, Замчище знаходилося в центрі сільських поселень, було важкодоступним завдяки розміщенню серед багнистої заплави річки Луги та її приток і заселене після VI-VII століття. Дитинець давнього Володимира належить до укріплень „волинського типу”, має оригінальну форму надану йому штучно, проміжну між колом та квадратом. Потужні вали підносяться в північній частині дитинця на 6 метрів а в південній – на вісім метрів. Розмір майданчика сто п’ятдесят метрів завдовжки і 80 – 100 метрів завширшки, його загальна площа сягає 1,5 га. З південного боку до дитинця підступає болотиста долина річки Луги. Зі сходу і півночі поблизу валу протікає річка Смоча, із заходу підвищення дитинця відрізане від ще одного природного пагорба глибоким і широким ровом. Землю з цього рову, як вважав О. М. Цинкаловський використано для спорудження валу із східного боку. З північного боку дитинця, в урочищі Підзамче, також викопали рів земля з якого пішла на підсипку валу, а штучним ровом з півночі і заходу пропущено воду з річки Смочі. Отже дитинець колись укріпили валом та ровом, заповненим водою. В’їзд знаходився з північного боку, але ймовірно існував ще додатковий невеликий прохід з південного боку, від річки Луги. Спробуємо уявити, як виглядало замчище у X-XIIстолітті. На валу могла рости трава для того щоб він не розповзався. Інколи для тієї ж цілі його покривали глиною і обпалювали розводячи вогнища, в зимовий час його поливали водою. Зверху, на валах, впритул один до одного, зводилося багато зрубів, їх засипали землею, такі зруби називали городнями. Деякі з них залишалися порожніми і використовувалися, як житло. Стіна яку утворювали городні в середині була розділена на 2-3 поверхи. В стіні зробилиі бійниці, Зверху вона була покрита дахом.. Верхня дерев’яна частина стіни з захищеним майданчиком для воїнів називалася заборолом. Там де стіна робила повороти будувалися вежі
В „Повісті минулих літ”, описуючи облогу Володимира князем Давидом Ігоровичем, в 1098 році, літописець згадував його частини: вежі, заборола та суважини – бійниці:
При будівництві укріплень наші предки старалися використовувати міцне, довговічне дерево, що довго не гнило – дуб. Цілком вірогідно, що саме з дубових колод були складені стіни Володимира, про що згадується в легенді про спалення міста князем Васильком з наказу хана Бурундая.
Якщо порахувати висоту валів та стін то можна уявити, як перед ворогом виникала перепона висотою не менше ніж 10 метрів. З цієї висоти на ворога безперервно летіли стріли та каміння, лилися окріп і смола. Як уже згадувалося, в’їздні ворота замчища знаходилися з північного боку. Вони були одні і це зрозуміло, адже ворота – це найбільш вразливе місце будь-якого укріплення. Тому над воротами споруджувалась спеціальна вежа, яка давала можливість обстрілу зверху і з боків. До вежі через рів були перекинутий міст. Важко сказати чи мав віг підйомний механізм. В ті часи це було рідкістю. Як правило мости будували стаціонарними і вузькими для того, щоб ворог не міг підвести до воріт фортеці великий загін.
Княжий Володимир посідав значне місце серед міст Волинської землі. Перша літописна згадка про нього належить до 988 року. Саме в цей час великий князь київський Володимир Святославович призначає Володимир як уділ своєму сину Всеволоду. Невідомо, чи князь Володимир сам дав назву місту, чи це було зроблено на його честь пізніше, але не підлягає сумніву, що вона походить саме від його імені. Нове місто, за його задумом, повинно було служити форпостом проти ворожих підступів західних сусідів. Разом з тим, воно стало противагою Червену, попередньому центру регіону, а також граду Волиню, давньому племінному осередку волинян, який знаходився на протилежному березі Західного Бугу.
Світлана Федосєєва, науковий співробітник ДІКЗ « Стародавній Володимир»