ЯК ПОЧИНАЛАСЯ ВІЙНА... ПОДІЇ ЧЕРВНЯ 1941 РОКУ НА ВОЛОДИМИРЩИНІ
Давно відгриміли останні постріли Другої світової – найжахливішої війни в історії людства На жаль, про події червня 1941 року на Володимирщині ми нині знаємо значно менше, ніж про великі битви під Сталінградом чи Курськом, Москвою чи Берліном.
Хоча саме тут, в перші хвилини та дні війни, відбувалися події, які виявили високу стійкість простих воїнів, їхню дисципліну, героїзм, готовність до самопожертви – саме ті якості, які привели наш народ до перемоги у травні 1945-го. Вже майже не залишилося живих свідків тих далеких подій – ветеранів. Про те, що відбувалося в тривожному 1941 році, дізнаємося з мемуарів, щоденників, листів колишніх солдатів та офіцерів, які першими прийняли удар гітлерівської армії. Надзвичайно цікавими є спогади Василя Петрова – двічі Героя Радянського Союзу, який розпочинав свою військову службу в артилерійському дивізіоні, що перебував перед війною у с. Зимно. Його книга «Минуле з нами» детально відтворює події передвоєнного часу, а також перші години та дні війни на Володимирщині. Невдачі та поразки Червоної Армії у 1941-1942 роках багато десятиліть традиційно пояснювалися тим, що нібито агресія Німеччини була раптовим, віроломним нападом, який застав СРСР зненацька. І що радянський уряд, і особисто Сталін, не усвідомлювали загрозу можливої війни, а тому вчасно не привели армію у бойову готовність.
Але сучасні історичні джерела суперечать усталеним міфам. Розсекречені таємні положення пакту Молотова-Рібентропа, про розподіл сфер впливу у Європі між СРСР та Німеччиною, фактично ставлять сталінський і гітлерівський режими на один щабель. А численні спогади ветеранів, учасників бойових дій, та місцевих старожилів свідчать, що в 1941 році на західному кордоні усе буквально дихало війною. І що вище військове командування, спецслужби, уряд СРСР та особисто Сталін про це добре знали. Загроза була настільки очевидною, що приховати її було неможливо, навіть попри зусилля радянської ідеологічної системи. Насамперед, про ймовірний початок війни знали прикордонники – які тривалий час спостерігали за підготовкою німецьких військ до наступу на кордоні. Зрозуміло, що німецьке командування робило усе, щоб дезорієнтувати радянську розвідку – зокрема, основні сили перекидалися на кордон лише за кілька діб до наступу. Проте, зберегти у таємниці передислокацію, місця розташування, підготовку позицій для такої величезної кількості військ та техніки, просто фізично неможливо – адже для нападу на СРСР було зосереджено понад 5 мільонів солдатів, 3712 танків, 4950 літаків, 47 тисяч гармат та мінометів. Відповідно, радянське вище командування було в курсі усіх подій, які відбувалися на кордоні в той час.
Про наміри німців були добре обізнані також командири армійських підрозділів. В. Петров згадує, що 19 червня 1941 року на оборонних об’єктах поблизу с. Хотячева відбулася нарада, на якій було присутнє командування Володимир-Волинського укріпрайону, 87-ї стрілецької дивізії. Обговорювалися плани взаємодії військових частин в бойових умовах, оглядалися щойно збудовані залізобетонні ДОТи. Під час цієї наради група радянських офіцерів побувала безпосередньо на кордоні, де вони особисто спостерігали підготовку німецьких військових, бачили готову до бою техніку. Проте, їм було суворо заборонено розголошувати і коментувати усе те, що відбувалося на кордоні, а усі пояснення солдатам давати, посилаючись лише на офіційні дані. А «офіційні дані» стверджували, що війна з Німеччиною неможлива, а «панічні» чутки про її початок розпускаються провокаторами та шпигунами. Тобто, військовим давалася вказівка не довіряти цілком очевидним фактам. Більше того – неділю 22 червня було оголошено вихідним днем, солдатам дозволені звільнення з військових частин, а офіцерам відпустки. Тим часом, ситуація ставала дедалі тривожнішою. Чи не щодня над прикордонням з‘являлися німецькі розвідувальні літаки. Вони здійснювали ретельний огляд та фотографування радянських військових частин та укріплень. Проте, ані прикордонники, ані військові чомусь «не бачили» повітряних порушників.
Про загрозу війни знало і місцеве населення – жителі прикордонних сіл, багато з яких мали родичів по той бік Західного Бугу, на Холмщині. Напередодні війни чимало тамтешніх селян переходили кордон, навіть попри пільну охорону. Біженці розповідали про велику кількість німецьких військ, танків та гармат поблизу Грубешова, Холма, у надбужанських селах, попереджали про початок війни. Радянські військові знали про ці тривожні настрої серед населення. Проте, не реагували на це належним чином. Адже діяла чітка установка «згори» - виконувати накази, не довіряти чуткам, не піддаватися на провокації. В. Петров так розповідає про атмосферу тих часів, та настрої військових: «Думки про війну сприймалися нами як щось несуттєве. Простіше було не думати про це, і займатися звичними справами…
В ніч на 22 червня 1941 року на ділянці 4-ї прикордонної комендатури (м Сокаль) був затриманий німецький солдат з 221-го полку 15-ї дивізії вермахту, Альфред Ліскоф. Він повідомив, що о 4-й годині ранку німецькі війська розпочнуть наступ. Перебіжчик негайно був доставлений в штаб 90-го прикордонного загону у Володимирі-Волинському. Начальник загону майор Бичковський повідомив про ймовірний напад командування 87-ї стрілецької та 41-ї танкової дивізій, штаб 5-ї армії в Луцьку. Проте командувач 5-ї армії генерал-майор М. Потапов розцінив це повідомлення як провокацію, такою ж була реакція командира 41-ї дивізії полковника П. Павлова. Альфреда Ліскофа ще допитували, коли на Володимир-Волинський впали перші німецькі бомби. Навіть тоді, коли 22 червня на кордоні вже йшли запеклі бої, коли німецькі війська вже прорвалися на радянську територію, коли війна стала реальністю – вище керівництво на чолі з Сталіним усе ще не могло в це повірити.
Маршал Г. Жуков, який був тоді присутній у Кремлі, пізніше згадував розгубленість Сталіна, та його сподівання що нібито усе ще можна владнати мирним шляхом. Внаслідок цього, дії Червоної армії у прикордонних боях були значною мірою незкоординованими. Штаби армій та округів в перший день війни не володіли ситуацією, зв’язок з фронтом часто переривався. Це дозволило німецьким військам захопити ініціативу, та розвинути успіх на радянській території. Непроста ситуація першого дня війни на Володимирщині відобразилися в долі 92-го окремого артилерійського дивізіону - однієї з найсильніших військових частин Володимир-Волинського укріпрайону. Він знаходився в с. Зимно, і мав на озброєнні гармати-гаубиці 152 мм калібру. Ця грізна на той час зброя мала дальність стрільби до 17 км. Тобто, радянська артилерія могла вражати цілі навіть на польській території. Знаючи це, в перші ж хвилини війни німецькі війська розпочали обстріл розташування дивізіону. Проте, радянські артилеристи зуміли швидко вивести свої гармати і техніку з-під обстрілу, і зайняли позиції поблизу с. Хотячева. Звідси рукою подати до переправ на Західному Бузі, через які проривалися гітлерівці. Батареї швидко приготувалися до стрільби, визначили цілі, кілька разів намагалися відкрити вогонь, але щоразу в останній момент лунала команда «Відбій». Командування не наважувалося дати відсіч ворогові – очевидно, боячись відповідальності за «провокативні дії» стосовно німецької армії. Артилеристам було наказано зайняти нові позиції, на південно-західній околиці Володимира-Волинського.
Під час переходу колону постійно обстрілювали німецькі літаки. Тому перші постріли по ворогові радянські гарматники зробили щойно о 12.00 – лише після того, як нарком В. Молотов оголосив по радіо про початок війни з Німеччиною. Дивізіон зробив близько 600 пострілів; снаряди підвозилися на машинах із с. Зимне. Але дорогоцінний час було втрачено – на той момент німецькі війська вже перейшли Західний Буг в районі Млинище– Поромів, зайняли Устилуг, ворожі танки рухалися до Володимира-Волинського. Невдовзі фашисти захопили артилерійські склади у Зимному, і радянські гармати вже не мали чим стріляти. Тягачі залишилися без пального. Прориваючись з оточення, артилеристи змушені були залишити свої гармати та техніку. Останнім часом з‘являються твердження, ніби радянські війська в перший день війни були настільки охоплені панікою, що відступали майже не чинячи опору, кидали зброю, і навіть залишали напризволяще родини військових. Безумовно, раптовий напад та вогнева міць німецької армії шокували усіх, хто зазнав першого удару.
Проте, є чимало прикладів того, що радянські війська стійко оборонялися, навіть у таких складних умовах. Насамперед, це стосується прикордонників. Вони, як ніхто інший, усвідомлювали небезпеку – бо на власні очі бачили підготовку німецької армії на кордоні. Крім того, прикордонні війська належали до НКВС, і там служили лише ретельно відібрані люди. Вони добре знали, що чекає на них у гітлерівському полоні, і трималися, як кажуть,до останнього. Зокрема, протягом 18 годин вели нерівний бій з ворогом прикордонники в Устилузі, під командуванням майора М.Г Неплюєва. Жоден із них не залишився в живих, нині на міському цвинтарі Устилуга є братська могила воїнів-прикордонників. Протягом 11 днів оборонялася 13-а застава лейтенанта О.В. Лопатіна в районі Сокаля, із її складу залишилося в живих лише троє прикордонників. Майже повністю загинули також воїни 11, 12, 14 застав Володимир-Волинського 90-го загону.
Мужньо захищалися і бійці Володимир-Волинського укріпрайону, навіть попри те, що більшість оборонних ДОТів в червні 1941 року не були ще готовими до війни. Але гарнізони тих ДОТів, які мали на озброєнні гармати та кулемети, завдали великих втрат німецьким військам, затримували їхній наступ. Зокрема, на ділянці кордону західніше с. Хотячева 22 червня німці так і не змогли форсувати Західний Буг під вогнем радянських ДОТів. Ці залізобетонні споруди витримували навіть прицільні попадання німецьких снарядів. Гарнізони багатьох ДОТів чинили опір впродовж кількох днів. Героїчно оборонялися бійці ДОТу під командуванням Героя Радянського Союзу лейтенанта С. Гуденка, що поблизу с. Тростянка. Вони протрималися 2 тижні, усі загинули, ніхто не здався у полон. Гарнізон не знав, що фронт просунувся далеко на схід, і допомоги чекати марно. Внаслідок суттєвої переваги німецької армії у військовій силі та техніці, вже 23 червня основні сили 87-ї стрілецької та 41-ї танкової дивізій були відрізані від фронту, і оточені в районі сіл Зимне, Селець, Березовичі. Прорвати вороже кільце, і вціліти пощастило не багатьом. Чимало воїнів загинуло і потрапило у полон, радянські війська втратили майже усю техніку. В цих боях загинув командир 87-ї дивізії генерал-майор П.Ф. Алябушев. Німецьке командування розраховувало на швидкий успіх, блискавичну перемогу над Червоною армією. Але саме у прикордонних боях, в гіркому червні 1941-го, було зірвано плани гітлерівського «бліцкрігу». Велика війна нашого народу проти «коричневої чуми» лише починалася…
Олексій ПЕТРУНІН, науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею