Розташований поблизу російсько-австрійського кордону, Володимир-Волинський у перші дні війни став ареною бойових дій. Вже у серпні 1914 року підрозділи австро-угорської армії атакували місто, але зустріли стійкий опір російських військ. В липні 1915 року австро-угорські війська вступили у Володимир-Волинський. Місто, і навколишні села являли собою в цей час сумне видовище руйнації та запустіння. Російське військове командування перед відступом прийняло рішення про примусову евакуацію цивільного населення. Російські війська силоміць вивезли у віддалені регіони імперії тисячі українських сімей з Волині та Холмщини, а під час відступу спалювали та руйнували міста і села, знищували усе майно. Людей залякували пропагандою про звірства австрійських та німецьких військ. Квітучий край перетворився на пустелю.
У Володимирі-Волинському розміщувалися військові підрозділи легіону УСС, що складалися переважно з українців-галичан. Радянська історіографія характеризує цей період як «жорстокий окупаційний режим» Насправді ж, вражені спустошенням міста та околиць, вояки із співчуттям ставилися до місцевих жителів. В грудні 1915 року володимирську міську управу (магістрат) очолив військовий посадник – українець Гнат Мартинець. Він докладав великих зусиль щодо відновлення зруйнованої інфраструктури міста, налагодження громадського життя. Оголошення до населення управа видавала українською мовою. Особливу увагу варто приділити культурно-просвітницькій діяльності легіону УСС як у Володимирі-Волинському, так і в цілому на Волині. Лише протягом 1916 року з ініціативи вояків в краї було відкрито понад 60 українських початкових шкіл, в яких навчалося близько 3500 дітей (а до 1918 року кількість українських шкіл сягнула 400). Серед вчителів було багато військових. Здібним шкільним організатором проявив себе чотар УСС Микола Саєвич. Українська школа у Володимирі-Волинському, названа іменем Т. Шевченка, відкрилася восени 1916 року. Розміщувалася школа в одноповерховому будинку на околиці міста, поблизу р. Риловиці (будинок не зберігся, нині це територія гімназії №4). Навчалося в ній близько 300 дітей.
У фондах ВВІМ зберігаються матеріали, що яскраво висвітлюють цей непростий період історії міста (1914 – 1918 рр.) Вони надійшли до музею у 1997 р. з міста Львова, від п. Холковської Л.М. Зокрема, це 2 альбоми з фотографіями – видами Володимира-Волинського часів І Світової війни кількістю 85 фотознімків, а також близько 50 фотографій, які не увійшли до альбомів. Особливо важливими є матеріали, що стосуються діяльності українських шкільних вчителів, які працювали у Володимирі-Волинському за сприяння УСС. Зокрема, це фотографії, особисті та родинні документи вчительки Теодори Теодорівни Ліщинської (за іншими даними – Лещинської) (1888 - 1978), яка з групою колег перебувала у Володимирі-Волинському протягом 1916 – 1918 рр. Цікавим експонатом є вітальний лист від учнів володимир-волинської початкової школи, адресований Т. Ліщинській у березні 1917 року.
Т.Т. Ліщинська народилася в м. Перемишлі 19 грудня 1888 р. (згідно посвідчення особи, Пізніше мешкала у місті Львові, під час І Світової війни працювала вчителькою на Волині (в радянський період Т. Ліщинська приховувала ці штрихи біографії, аби уникнути репресій). У трудовій книжці виданій у 1950 р., зазначено, що з січня 1917 по вересень 1939 Т. Ліщинська працювала в приватній 7-річній школі ім. Т. Шевченка у Львові (на основі листа шкільної ради товариства «Рідна школа»). У 1939 – 1941 рр. працювала у львівській ЗОШ №41. В повоєнні роки продовжувала педагогічну роботу у школах Львова. В 1947 році Т. Ліщинській було присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР Збереглися також метричні документи родини Ліщинських, найдавніший з яких датується 1857 роком. Дослідження цих матеріалів ускладнює те, що вони написані латинською мовою З метою уточнення біографії Т. Ліщинської, автори у 2010р. звернулися до Л.М. Холковської. Вимагав уточнення ряд питань, зокрема дата смерті та місце поховання Т. Ліщинської, обставини віднайдення її особистого архіву. У відповідь п. Холковська люб’язно надіслала лист, зміст якого ми вважаємо за доцільне оприлюднити повністю. За цими рядками – нелегка доля інтелігенції Галичини та Волині у бурхливому ХХ столітті.
«Мені шкода, але не маю багато фактів з біографії п.Дори Ліщинської, які могли б зацікавити музей. Народилася вона в 1888р. у Перемишлі, в сім`ї австрійського урядовця. Батько її – інспектор львівської залізниці. Ця посада, скоріше за все, була значною та високооплачуваною, якщо врахувати, що в 1910-х роках батько п.Дори придбав тоді ще на околиці Львова дві ділянки і побудував дві гарні триповерхові кам`яниці з вигідними і великими помешканнями (нині вул. генерала М.Тарнавського 86, 90).Згодом ця дільниця Львова перетворилася у фешенебельний район, в радянські часи там мешкали переважно військові, директори заводів, учбових закладів. Зрозуміло, що будинки у п.Ліщинської були націоналізовані. За п.Дорою залишили помешкання в її ж будинку (№86, перший поверх, чотири кімнати), там вона мешкала з старшою сестрою, також вчителькою, Марією. Обидві ніколи не мали власної сім`ї, п.Марію зв`язували стосунки з Дмитром Вітовським, полковником УГА, але він загинув в авіакатастрофі у 1919р. Через якийсь час в квартиру пп.Ліщинських підселили ще дві сім`ї («уплотнілі»), за власниками залишили одну кімнату, гарну, велику, сонячну, з вікнами в сад. Підселені були досить вороже налаштовані до «буржуїв», це були люди з Росії, малоінтелігентні, примітивні і непривітні. Ліщинським дозволили взяти до себе в кімнату дещо з тих трьох інших, вони забрали лише родинні пам’ятки, фотографії, ще що там необхідно. Зрештою, нема про що говорити, через це пройшла вся львівська інтелігенція.Обидві вчителювали, п.Дора працювала в ЗОШ №44, вела молодші класи. Це був її улюблений вік, кожна дитина в класі, за її словами, була талановита, геніальна, здібна, вартувала, щоб її вчили і над нею працювали. Працювала так до пенсії, а потім ледве виживала, дещо продала в ті роки з обстановки. Ніколи не нарікала, була великою оптимісткою. Дуже тяжко пережила смерть сестри.З родини мала тільки племінницю в Польщі, доньку двоюрідної сестри Олени і Євгена Косевича (1876-1914, адвокат, один з засновників австро-української соціал-демократії). Племінниця трохи допомагала п.Дорі, передавала час від часу каву, сигарети, без яких п.Дора з трудом обходилася. Раз-другий і сама побувала в Польщі в гостях у племінниці. Згодом племінниці вдалося виїхати до Канади, а вже звідти, з Канади, п.Дора одержувала реальну матеріальну допомогу аж до смерті.
Померла вона в 1978р., похоронена в фамільному склепі на Личаківському цвинтарі.
Відносно архіву п.Дори можу повідомити наступне. Ще в часи німецької окупації моя родина винаймала помешкання в будинку Ліщинських (нині вул. генерала М.Тарнавського №90). Сестри Ліщинські і моя родина підтримували сусідські і майже родинні стосунки до останнього дня життя п.Дори. Щотижня ходили одні до одних «на каву», «на бриджа», «на чай», уродини, іменини, релігійні свята. В передчутті смерті п.Дора склала список речей, в якому стояли імена сусідів, знайомих, кому що належить собі забрати як пам'ять про неї. Вона не мала статків, але вважала за потрібне таким чином розпорядитися, щоб були ці речі комусь як пам'ять, а комусь як винагорода за догляд. Список цей був у мого вуйка. Після похорону вуйко представив цей список присутнім згідно з волею покійної (це не був офіційний заповіт, завірений нотаріусом, це був складений список власноручно п.Дорою). Знайомим довелося речі ці забирати у великому поспіху, бо кімната мала відійти впродовж трьох днів іншим мешканцям.І коли наступного дня ми прийшли зробити порядок, то речі вже забрали, кімната була порожня, тільки на підлозі було багато газет, паперів. Ми почали це збирати, розглядати, і здивувалися, коли побачили альбоми зі знімками, книжки, за читання і зберігання яких «світив» Сибір. Про те, щоб передати папери в архів, і мови не могло бути, і так вони роками зберігалися в помешканні мого вуйка, а після його смерті я забрала до себе. Дещо передала в архів, дещо в музей І.Франка, зв’язалася тоді і з вашим музеєм, хоч не була впевнена, чи він ще не приватизований.
Оце й усе. Уже відійшло покоління, яке могло щось розказати, а з п.Дорою не я товаришувала, а моя родина, тому я так глибоко не дуже знаю про неї.
Успіхів Вам в вашій праці! З повагою Холковська Л.М.»
У 2010р. фонди музею поповнилися новими документами з особистого архіву Т.Т. Ліщинської. Зокрема, це наказ шкільного комітету у Володимирі-Волинському від 20 квітня 1916р., про призначення Т. Ліщинської вчителькою 4-класної школи; довідка, видана Т. Ліщинській шкільним інспектором Володимирського повіту від 1 вересня 1919р.; лист-запрошення від шкільного комітету у Володимирі-Волинському до Т. Ліщинської, підписаний Гнатом Мартинцем. Зазначені документи були придбані музеєм у приватних колекціонерів у місті Львові.
В подальшому ВВІМ планує укласти каталог, який може стати основою для окремого видання. Іменна колекція Т.Ліщинської опрацьована та відповідно інвентаризована в музейних книгах обліку ВВІМ
Скорочення
ВВІМ – Володимир-Волинський історичний музей
УСС – Українські Січові Стрільці
Олексій Петрунін– науковий співробітник ВВІМ
Олена Черенюк– провідна наукова співробітниця, зав. фондами ВВІМ