20 грудня 1908 року в місті Володимир-Волинському в храмі Христорождественського монастиря відбулося наречення архімандрита Фадея в єпископа Володимир-Волинського. У фондах Володимир-Волинського історичного музею зберігається світлина Володимир-Волинського єпископа Фадея (Успенського).На звороті видно, що світлина зроблена в Житомирі 29 січня 1911 року...
Зберігся дарчий напис «Добрейшей Лидии Филиповне на добрую память…» Вказані лише ініціали «Е.О?.», а також невелике посвячення: «Да пламенеет и впредь дух Ваш любовью к Богу…» Запис частково втрачений, зроблений чорним чорнилом, почерк дрібний, нерозбірливий. На жаль, зараз неможливо прослідкувати яким чином ця світлина потрапила у фонди музею. Лаконічний запис у старих фондових книгах музею «з надходжень минулих років» лише додає таємничості, відчуття нерозгаданої таїни. Священномученик Фадей (в миру Іван Васильович Успенський) народився у 1872 році в сім`ї сільського священика Нижегородської єпархії. Після закінчення Нижегородської духовної семінарії і Московської духовної академії (1896 р.) у 1897 році приймає чернецтво і рукопокладається в ієрономонаха. У 1902 році його призначають інспектором, а потім висвячують у сан архімандрита, і він стає ректором Олонецької духовної семінарії. В цей час Іван Васильович готує до видавництва свої богословські роботи «Единство пророка Исайи» і «Егова». За ці праці йому була присвоєна ступінь доктора богослов’я. А 20 грудня 1908 року в місті Володимир-Волинському в церкві Христорождественського монастиря відбулося наречення архімандрита Фадея в єпископа Володимир-Волинського.
Єпископська кафедра у Володимирі-Волинському заснована у 992 році. Спочатку вона охоплювала всю територію Володимирського князівства. До складу єпархії входили сучасні Волинська, Рівненська, частина Житомирської, Тернопільської та Хмельницької областей, а також деякі міста Білорусії та Польщі. В 1137 році від неї відділилася нова Угровська (Холмська) єпархія, згодом – Галицька, в ХІІІ ст. -- Перемишльська і Луцька. Починаючи з 1405 року, володимирські єпископи називаються володимирськими і берестейськими, а вже в 1633 році Володимирська єпархія входить в склад Луцької (1). 8 червня 1891 року у Волинській єпархії було запроваджене друге вікаріанство на умовах, приведених в указі Священного синоду: Другому вікарію Волинської єпархії називатися єпископом Володимир-Волинським, бути настоятелем Володимир-Волинського Христоріздвяного першого класу монастиря, а місце перебування мати в місті Житомирі в приміщенні Архирейського дому (2). Христоріздвяний монастир став православним у 1840 році (3) і до 1870 року рахувався третьокласним. Його настоятелями спочатку були ігумени, а з 1870 року, коли він стає першокласним, архімандрити. З 8 червня 1891 року настоятелем Христоріздвяного монастиря стає єпископ Володимир-Волинський, другий вікарій Волинської єпархії.
Першим єпископом Володимир-Волинським став Паісій (Виноградов), останнім – Фадей (Успенський). В одному з додатків книги Олександра Цинкаловського «Княжий город Володимир», виданої в 1935 році, є перелік православних єпископів у Володимирі. Замикає цей список єпископ Тадей (Фадей), 1909-1915 роки (4). Тому цілком закономірним є те, що хіротонія архімандрита Фадея в єпископа Володимир-Волинського відбулася в храмі Христоріздвяного монастиря. Як і те, що, приїжджаючи у Володимир, він, імовірно, жив саме у Христоріздвяному монастирі. Про це може свідчити згадка, що в 1914 році були спалені дерев’яні будинки господарського двору, фільварку, дорогий новий іконостас церкви (монастир мав багату церковну ризницю, меблі, живопис) і, в тому числі, меблі єпископських палат (5). У Володимир-Волинському єпископ Фадей продовжив традицію Уфимської духовної семінарії по проведенню освітніх курсів, піклування про училища та школи.6 червня 1909 року відбулася видача атестатів випускницям Волинського училища духовного відомства. Владика на свої кошти подарував всім двадцяти п’яти випускницям училища срібні медальйони із зображенням святої Анастасії (нагрудний знак братерства святої Анастасії) на срібних ланцюжках. Після закінчення училища передбачалося здійснити поїздки до православних святинь Києва і Чернігова, щоб укріпити у вірі душі молодих випускниць. Майбутню поїздку двох найбідніших вихованок владика забезпечив із своїх особистих коштів. З 29 червня по 31 липня у Володимирі-Волинському проходили заняття педагогічних жіночих курсів, на які зібралися вчительки церковно-приходських шкіл і в роботі яких владика Фадей брав активну участь.
Серед слухачок курсів була Віра Василівна Трукс, котра згодом стала помічницею та келійницею єпископа.В 1909 році Віра Василівна слухала лекції на курсах по підвищенню кваліфікації у Володимирі-Волинському, де в той час жив єпископ Фадей і читав на курсах лекції з питань педагогіки. Віра Василівна познайомилася з ним, а згодом він багато підтримував її. Коли вона важко захворіла, виклопотав їй направлення в Крим на лікування. Частина коштів була казенною, а решту грошей на поїздку додав єпископ Фадей. Коли у1921 році єпископа Фадея арештували, Віра Василівна разом з прихожанами клопоталися про його звільнення. Після його звільнення в 1923 році, пам’ятаючи все, чим була зобов’язана щедрому владиці, Віра Василівна вирішила, що варто повернути борг, тим більше, що, повернувшись із заслання, архієпископ потребував допомоги. В 1923 році вона поїхала в Москву і звернулася до патріарха Тихона за благословенням бути келійницею архієпископа Фадея. Даючи благословення, патріарх сказав: «Много скорбей понесешь» Перебуваючи на високому місці служіння, владика не залишав свого піклування про освіту та молодь. Тут владика продовжив традицію Уфимської духовної семінарії по проведенню освітніх курсів, піклування про училища та школи. Єпископ Фадей об’їжджав всі приходи своєї великої єпархії, відвідував кожну парафію, скрізь зупинявся, не минав і самих глухих місць. У цей час Волинська єпархія налічувала 1200 парафій. У східній частині знаходилось 440 парафій, а у західній – 760. Були такі парафії, де селяни вперше бачили свого свого архієрея.
Ось як описує він одну з таких подорожей у 1909 році: « В вересні я поїхав в північні парафії Володимир-Волинського повіту: Глухи, Яровище, Кримно, Люботин. Тут сипучі піски і болота. Місцями їхали по воді ледве не на аршин від землі. ….в Яровище біля церкви тільки будинок священика. Потрапити йому до школи інколи неможливо; переїхати річку на санях чи просто перейти – також неможливо: лід тонкий, немає мосту; залишились якісь стовпи від древнього мосту, по яким пробираються з допомогою київ ; але якщо стовпи обледеніють, бувають падіння в воду…» Того ж року, 24 листопада, владика відвідав Зимненський монастир: «Храм, як на літургії, так і на всеношній, був переповнений віруючими. Багато було богомольців-інтелігентів з Володимира-Волинського, не зважаючи на погану, всю у ямах, дорогу і сильний холод» .У своїх листах владика описував подорожі по єпархії: «24 вересня виїхав з Володимира… Відвідав Пузов і Мосур…Дорога була дуже погана, не хотіли нас везти інакше як обхідним шляхом; зустрічалися на шляху місцями і болота (є і село на шляху з назвою Заболоття). …Взагалі, місця тут не у всяку пору року досяжні, особливо Полапи і Забужжя. І народ там якийсь здичавілий з виду… Так побував в Новосілках і Хворостові. Проїжджали через Овлочин, Туричани, Перевали і Сомин … В Вощатині бачив священика Орані, вже літнього старця, але, видно, діяльного; прихожани казали, що він часто повчає їх. Відвідав і церковну школу в Вощатині – вбогу з земляною підлогою. Потім поїхав в Бортнів, Поромів… Ізов».
На жаль, я змогла ознайомитися з щоденником та листуванням лише фрагментально. Невеликі уривки з щоденника були опубліковані в житії святителя Фадея (Успенського), виданому православним братством в ім’я священомученика Арсенія Мацієвича в 2008 році. Цей рік у Володимир-Волинській єпархії було оголошено роком святителя Фадея. У вересні 1916 року владика Фадей був переведений на Владикавказьку кафедру, але там він пробув недовго. 28 січня 1917 року повернувся до виконання обов’язків єпископа Володимир-Волинського. 13 травня 1919 року Луцьк був захоплений поляками, і цим були перервані зв’язки між Житомиром та Західною Волинню. Тому у Володимирі з благословення єпископа Фадея бере на себе функції керування Володимирське Духовне правління. У його складі був голова – прот. Арсеній Бордюговський, настоятель Володимир-Волинського собору; секретар, дві духовні особи і три мирянина, серед них – відомий священик, сенатор Дем’ян Герштанський. У функції правління входило призначення і переміщення священиків, церковно-судові справи, дозволи на шлюб і розлучення. У 1919 році архієпископ Євлогій (Георгієвський) залишив Волинь і єпископ Фадей став правлячим архієреєм Волинської єпархії. Викликає подив та нерозуміння той факт, що за часу Української народної республіки єпископ Фадей відмовився від переписки з її представниками українською мовою, не зважаючи на погрози вислання з України. То був буремний час, східну Волинь захопили більшовики, почався справжній терор – арешти, переслідування, вбивства. В листопаді 1921 року єпископ Фадей був заарештований в Житомирі більшовиками по звинуваченню в участі у повстанському русі на Волині Відразу ж православні міста Житомира подали заяву у Волинський ЧК з проханням відпустити владику.
Вони писали: «Єпископ Фадей багато років знаний у місті Житомирі, де немає храму, в якому він не здійснював богослужіння і не проповідував. Нам відоме його особисте життя як молитвеника і пастиря. Ніколи єпископ Фадей не втручався в політику, нічого не мав проти радянської влади, ні до чого протизаконного нікого і ніколи не заохочував». Владику перевезли в Харків, де після допиту місцева (ВУЧКа) постановила «…Вислати єпископа Фадея в розпорядження патріарха Тихона з правом проживання тільки в одній з центральних північних губерній РРФСР і Західного Сибіру зі взяттям підписки про реєстрацію в органах ЧК… ». 9 травня 1922 року він був звільнений з харківської тюрми і наступного ж дня виїхав до Москви. Після прибуття до Москви і бесіди з патріархом Тихоном 13 березня 1922 року відбулося його призначення на Астраханську кафедру, з возведенням в сан архієпископа. Проте потрапити у ввірену йому єпархію владиці Фадею вдалося лише в грудні 1923 року, оскільки у вересні 1922 був арештований звинувачений в тому, що сприяв друкуванню звернень до пастви тимчасово керуючого церквою після арешту патріарха Тихона митрополита Агатангела з закликом зберігати в чистоті устої Церкви і остерігатися тих, хто намагається незаконно узурпувати церковну владу, (тобто лідерів «обновленців», котрі при підтримці більшовиків зробили спробу захопити владу в церкві). Утримувався в володимирській тюрмі разом із злодіями та вбивцями. Був висланий на рік в Зирянський край.
В 1922 році «обновленці» отримали мовчазну підтримку ДПУ НКВС РРСФР. З 1922 по 1927 рік обновленський рух був єдиною офіційно визнаною державною владою РРСФР православною церковною організацією. В період найбільшого впливу – в середині 1920-х років – більше половини російського єпископату та приходів знаходилися в підпорядкуванні обновленських структур. Влітку 1923 року, після заслання, жив у Волоколамську, служив у московських храмах. Того ж року виїхав в Астрахань, де приступив до обов’язків правлячого архієрея. Вів дуже скромне життя, ходив в старій залатаній рясі, в потертих чоботах, мав лише одну церковну одіж і одну митру. Часто проводив богослужіння, після служби проводив бесіди з віруючими, роз’яснював їм Священне Писання, багато проповідував. Протидіяв «обновленському» рухові. В 1926 році після арешту заступника Патріаршого Місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського) до його обов’язків тимчасово приступив архієпископ Йосиф (Петрових), котрий, в свою чергу, 8 грудня 1926 року призначив своїми наступниками на випадок арешту трьох архієпископів, серед яких був і архієпископ Астраханський Фадей (Успенський). Після арешту архієпископа Йосифа, знаючи, що архієпископ Корнилій (Соболєв) знаходиться на засланні і тому не може виконати покладене на нього доручення, владика Фадей в середині грудня 1926 року виїхав із Астрахані в Москву, щоб приступити до тимчасового керівництва церквою. Однак, в Саратові він був затриманий і висланий в місто Кузнецьк Саратовської області.
Він був звільнений в березні 1928 року, призначений архієпископом Саратовським. В листопаді 1928 був переведений в Твер (Калінін), архієпископ Калінінський і Кашинський. Як і в Астрахані, багато проповідував, користувався любов’ю віруючих, що викликало роздратування влади. 29 вересня 1936 року влада позбавила архієпископа Фадея реєстрації і заборонила йому відправляти службу, але владика продовжував служити. З грудня 1936 єпархією не управляв, але деякий час залишався на свободі. 20 грудня 1937 заарештований. На допитах тримався мужньо, винним в контрреволюційній діяльності себе не визнав. Через десять днів після арешту засуджений до розстрілу. Звинувачений в керівництві церковно-анархічною організацією. Архієпископ Фадей був страчений біля першої години ночі 31 грудня 1937 року. За одними свідченнями розстріляний, за іншими – втоплений в ямі з нечистотами. Тюремний лікар попередив віруючих про час похорон владики (як і інші страчені, він був похоронений без труни). Збереглися історії про те, що навесні 1938 року віруючі таємно розрили могилу і переклали тіло архієпископа в просту труну. На могилі був поставлений хрест і на ньому зроблено напис, але незабаром все було знищено владою. З часом точне місце поховання архієпископа Фадея було втрачене і знайдене лише в 1990 році. 26 жовтня 1993 року були знайдені його останки, які нині знаходяться у Вознесенському соборі міста Твер. В 1997 році Архирейським собором Російської православної церкви причислений до лику святих як новомученик.
За клопотанням єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Симона в 1998 році з Твері у Володимир-Волинський передали ковчег з частиною мощей священномученика Фадея. 2008 рік в єпархії було проголошено роком святителя Фадея. До цієї події православне братство в ім’я священномученика Арсенія Мацієвича видало брошуру з житієм святителя Фадея (Успенського). На стіні одноповерхового дерев’яного будинку початку ХХ ст., що розташований поблизу Успенського собору було розміщено пам’ятну дошку з зображенням єпископа Фадея та написом: «В цьому будинку проживав священномученик Фадей (Успенський), 1872-1937, єпископ Володимир-Волинський. У 1937 році, будучи архієпископом Тверським, прийняв мученицьку смерть за Христа від рук більшовиків». Для людей головне - пам'ять про людину, яка прийняла смерть за власні переконання та віру. І не має значення, на якому будинку з’явиться пам’ятна дошка. Мене ж, дивлячись на цю пам’ятну дошку, зацікавило таке просте, на перший погляд питання – де насправді жив єпископ Володимир-Волинський Фадей?
Література:
1.Г. Охріменко, Н. Скляренко, О. Каліщук, В. Ткач, О. Романчик. Олександр Цинкаловський та праісторія Волині. Луцьк, 2007. с.208-209
2.Теодорович Н.И. Город Владимир-Волынский в связи с историейВолынской иерархии. Исторический очерк. – Почаев: Типография Почаевско-Успенской Лавры, 1893. – с.101.
3.Барер С.Д. Історико-архітектурний заповідник у м. Володимирі-Волинському. Комплексні наукові пошуки. Історична довідка. – Львів, 1985. – Т.ІІ. – Кн. 2. – Вип.. І – с.144. Архів Володимир-Волинського історичного музею.
4.Г. Охріменко, Н. Скляренко, О. Каліщук, В. Ткач, О. Романчик. Олександр Цинкаловський та праісторія Волині. Луцьк, 2007. с.209
Федосєєва Світлана, завідувачка відділу ДІКЗ «Стародавній Володимир»