Подаємо спогади нині вже покійного, жителя Володимир- Волинського, Михайла Несторовича Хомюка про останній бій генерала Червоної Армії Пилипа Федоровича Алябушева 25 червня 1941 року.
У березні 1986 року до мене звернувся невідомий мешканець з міста Калуги, вул.Гагаріна 11 кв.163 Зарубін Іван Іванович з проханням надати йому відомості про загибель генерала П.Ф.Алябушева – командира Володимир-Волинської 87-ї мотострілецької дивізії, очевидцем подій, яких я був.І ось що я йому надіслав (музей публікує спомини згідно з авторським текстом )
- Шановний Іване Івановичу, Ви запитуєте, що мені відомо про загибель генерала Алябушева та групи офіцерів 87-ї стрілкової дивізії, які попали в засідку. З того, що хлопчина в 13 років побачив власними очима та аналізом наступних міркувань дорослої людини, повинен Вас засмутити, бо генерал П. Ф.Алябушев зі своїми офіцерами у засідку, в даному випадку, не попадали, а були зраджені перебіжчиком, мабуть, що і стало першопричиною тієї трагедії. Отже, в середу 25 червня стояла чудова соняшна погода. На вулиці, яка вела від магістрального шосе до села Березович находилася велика кількість німецьких військ. Це були тилові частини,так як фронт відкотився дещо на схід.
Німецькі солдати вели себе,порівняно спокійно. Після обіду, приблизно о 15-16 годині, на схилах полів села Яковичі, на яких дозрівала озима пшениця.Подібно як і з нашого боку, люди почали помічати рух окремих червоноармійців.Бачили це і німці, які проглядали місцевість через біноклі, проте, на той час вони жодних дій не чинили. Із поведінки німців, можна стверджувати, що вони не підозрювали наявність червоноармійців, а тим більше штабу такого великого з'єднання, буквально в кількох десятках метрів від свого розташування. Та після 18-ї години почули голоси німецького » Алярму » з'явилась незрозуміла біганина німецьких офіцерів і у дворі нашої садиби почалося шикування солдат. Чисельність до 40 осіб. Я, по чисто дитячій цікавості, стоячи на порозі своєї домівки, спостерігав за лаштуванням німців, а особливо за їх неспокійною біганиною. В цей час з німецьким офіцером, не знаю звідки взявся, бо не запам'ятав, а, може, просто не побачив, появилася людина, через яку була піднята тривога у німців. Це, мабуть, був перебіжчик, років 25-ти, середнього зросту, міцної статури, світле волосся високої підстрижки, але не «йоржик». Без кашкета. Він був озутий у хромові чоботи, суконні темнозелені штани, світло-жовту майку, а під рукою тримав, як на мене, згорнуту гімнастерку. Цей перебіжчик приймав досить активну участь у прискоренні шикування та показу німецьким офіцерам як потрібно розгорнути підрозділ до бойових дій в напрямку місцезнаходження штабу генерала Алябушева. Все це проходило на моїх очах, буквально подати рукою.
Після того як німці вишикувалися нас загнали в тому числіі мене, до льоху, який був в кількох метрах від хати. Через кілька хвилин ми почули густу стрілянину та вибухи гранат. Вийшли ми з льоху після завершення бою, коли почало вечоріти. Повертаючись назад німці натикаючись на пораненихчервоноармійців, недалеко від нашої садиби, тут же добивали їх з автоматів і пістолетів. Чітко врізалася у пам'ять страшна картина, коли поряд із стодолою добивали командирів, як виявилось згодом, то було чотири офіцери .Німці на подвір'я не вернулися , не бачив я повернення і згаданого перебіжчика, яка його подальша доля теж нічого не відомо.
Авторський малюнок місцевості де відбувалися згадувані події
Проте, мені ще багато років він досить чітко бачився у моїй памяті як у страшному,сні... Наші сусіди, разом із моїм батьком Нестором, тієї ночі, поховали тіла червоноармійців ,і окремо ,тіло генерала Алябушева - командира Володимир-Волинської стрілецької дивізії. На початку 60-х років, останніх загиблих бійців і командирів перепоховали у братській могилі в селі Березовичі, де і поставили над ними пам'ятника. Останки генерала Алябушева забрала його родина на батьківщину до себе. До написаного додаю схему місцевості того часу, як я її запам'ятав.
Михайло Хомюк, ( Рукопис зберігається у Володимир-Волинському історичному музеї )