Наші партнери та друзі

Гитара, курси гри на гітарі

Національний музей-заповідник українського гончарства

 

 

1939 РІК В ІСТОРІЇ ПРИКОРДОННОГО МІСТА ВОЛОДИМИРА-ВОЛИНСЬКОГО

Події вересня 1939 року перекроїли політичну карту Європи 20 століття і надовго лягли глибокою, трагічною борозною на долях українського та польського народів–сімдесят три  роки тому розпочалася Друга світова війна, а разом з приєднанням до УРСР-прихід комуністичної ідеології у західні області України. Для двох слов”янських народів–українського та польського - ця війна тягнулася понад десять років та забрала мільйони життів через бойові дії, концентраційні та трудові табори, тюрми, політичні репресії, примусове переселення цивільного населення, міжусобну братовбивчу бойню організовану сталінізмом та гітлеризмом.

Сповідуючи практично одну ідеологію (націонал–соціалізм та соціалізм як політичні течії майже споріднені) Сталін і Гітлер у тридцятих роках вже почали ділити Європу, а декілька таємних договорів між Радянським Союзом та Німеччиною вагомо впливали на події у Прибалтійських країнах та Фінляндії, Прикарпатській Україні та Угорщині,Чехії та Словаччині, Сербії та Хорватії. Тож наслідки цього поділуі, незважаючи на плин часу, відчутні і досі.Читаючи українські та іноземні газети,військово - політичні видання,аналізуючи наукові публікації  розумієш, що того серпневого Пакту 1939 року, та війни котра через два роки для Радянського Союзу стане Великою Вітчизняною, могло  і не бути.

”…Створення чеського протекторату та опіка Німеччини над Словаччиною,це перехід до рішаючої картини (моменту), до…нової Європи.Македонське питання на Балканах, українців та білорусинів Польщі, болгар у Румунії та знов відживаюча останнім часом семиградська державна ідея будуть попихати цю частину Європи через різні світові ревізії кордонів до федералізму…”( Газета Фелькішер Беобахтер . 20 квітня 1939 року)

Європа, зокрема сильні в економічному та воєнному потенціалі країни, дуже насторожено ставилися до Радянського Союзу з його урядом, дії котрого важко було передбачити та з підлеглою Йосипу Сталіну компартією. Можливо керівники західних країн розуміли, що незабаром станеться світова катастрофа-війна, але були в розгубленості-і не могли укласти договору про співпрацю ні з Сталіним ні з Гітлером.

«Розбудова протекторату Німеччини над Словаччиною,… Німеччина систематично консолідує ці терени, щоб з них мати базу для неминучого походу на Схід. Все це підтверджує гіпотезу, що всі актуальні німецькі операції на Сході мають за ціль забезпечити тили Німеччини у її підготовці великої і рішальної операції в напрямку України…Остаточно взяти в кліщі Польщу, щоб усунути останню перешкоду на цій дорозі»( Політичний тижневик Журналь де Дебаті, 25 березня 1939 року, Франція).

Вперше нацистську свастику побачили на вулицях Москви 23 серпня1939 року під час візиту німецького міністра закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп до російської столиці для підписання Пакту. На автомашинах дипломатичного супроводу німецького міністра майоріли прапори з нацистською символікою. Вершиною блюзнірства над мільйонними жертвами українського, польського, єврейського російського, німецького та інших народів у війні 1939 – 1945 років став бенкетний тост, виголошений товаришем Й.Сталіним за успіхи та здоров”я керманича Райху, послідовного марксиста і великого фюрера А.Гітлера на дипломатичному прийомі влаштованому з цієї нагоди у Кремлі за сім днів до початку війниА вже під час польсько-німецької війни, 28 вересня 1939 року укладено ще один договір-“Про дружбу і кордони між Радянським Союзом та Німеччиною“. За одним із пунктів цієї угоди з СРСР до Райху розпочалося планове постачання продовольства та стратегічної сировини на суму до півмільярда рейхсмарок.Після цієї ( вересневої) зустрічі Й.фон Ріббентроп надіслав Гітлеру телеграму:

-...Сталін та Молотов дуже милі. Я почував себе як серед старих партійних товаришів... ( Газета Правда. 30 вересня 1939 року).

Прем’єр Великої Британії, Уїнстон Черчілль був надзвичайно вражений тими змінами, що сталися у політичних стосунках між більшовиками та нацистами. Така протиприродня зміна основних напрямків російської політики являла собою метаморфозу на яку здатні лише тоталітарні держави, заявляв англійський політик.

«…Совєтський Союз стоїть поки, що немовби осторонь тієї гри...,але все ж формально більше клониться в сторону бльоку демократичних держав, а фактично зміряє до того, щоби бути третім у назріваючому конфлікті, який з воєнної трагедії народів і держав міг би витягнути якнайбільше користей для себе та зреалізувати внаслідок війни свій ідеал уведення в життя устрою пролетарської диктатури в цілому світі…»( Газета Національна політика, квітень 1939 року, Львів .Фондова збірка Володимир-Волинського музею)

З чотирнадцятого серпня,за два тижні до початку військових дія, на Волині згідно плану мобілізаційного “W”( Перша літера плану з призвіща його автора, полковника В’ятра) розпочалася мобілізація резервістів до Волинської кавалерійської бригади та інших військових частин підрозділи котрих дислокувалися на території Володимир-Волинського та Грубешовського повітів. Через багато непродуманих моментів та мобілізаційних помилок які призвели до масового -військового та цивільного хаосу під час підготовки до воєнних дій, а також вже у ході війни, польські військові видання називають тодішню мобілізацію недоопрацьованою. Серед мобілізованих резервістів до польської армії було майже 200 тисяч українців. Зокрема володимирчани поповнювали і ряди дислокованих у Володимирі– Волинському 27 полку польової артилерії та окремого, 23 піхотного полку.Казарми (кошари), склади з боєприпасами та провіантом артилеристів знаходилися по вулиці Устилузькій, а, по вулиці Уланській, розміщувалася  володимирська школа підхорунжих для артилерії (молодших офіцерів-артилеристів), останній випуск котрих припав на липень-серпень 1939 року. У Володимир-Волинському історичному музею зберігається фотознімок де зображено випускників володимирської школи підхорунжих в передвоєнні роки Молоді офіцери відразу ж призначалися командирами по волинським частинам, і в перші тижня вересня 1939 року багато з них разом зі своїми підрозділами, загинуть оточеними біля Лодзя та Кракова,а ті,хто виживе, і вийде з оточення потраплять до російського (радянського) полону і будуть замордованими в 1940 та 1941 роках у Катинському,Старобельскому таборах та у Володимир-Волинській тюрмі. Небагатьом вдалося евакуюватися до Румунії, а потім добратися у Великобританію

Відстоявши молебень на Фарній площі перед костелом святих Якима та Ганни у ВолодимиріВолинському- підрозділи Волинської бригади відправили на північ. Волинська кавалерійська бригада однією з перших почне затяжні бої з першого вересня 1939 року проти дев’ятнадцятої піхотної дивізії вермахту підсиленої бронетехнікою, артилерією та штурмовою авіацією Залишки бригади та володимирського 27 полку польової артилерії після безперервних семиденних боїв, разом з кіньми, гарматами які вже не стрілятимуть через відсутність боєкомплекту та фактично і обслуги, розчавлять танки четвертої бронетанкової дивізії генерала фон Рейнгарда ( з військової групи чотирнадцятої армії генерала фон Ліста).Рештки кавалерії розпорошаться на трьохсоткілометровому просторі між Краковом та Перемишлем, з боями пробиваючись на Південний Схід до Волині та Галичини, сотня чи дві кавалеристів та піхотинців вийдуть до оточеної гітлерівцями Варшави, інші, вцілілі підрозділи, увіллються до кавалерійської групи ”Волинь” генерала Владислава Андерса .Польські солдати, а серед них українці з Волині та Галичини , оборонятимуть державу без штрафбатів, загороджувальних загонів за спиною, та концтаборів у глибокому тилу…В спорожнілих казармах залишилися вартові команди та тиловики ,що розгортали польові госпіталі , заготовлювали провіант та фураж для коней. А у місті населення скуповувало найнеобхідніші бакалійні товари, і володимирчани, чиї діти навчалися в Сорбонні , або інших європейських університетах, відправляли студентів на навчання– пасажирськими потягами зі Львова на Прагу та Відень , аби тільки не через Варшаву чи Берлін .Та щоденно слухали радіо.Новини з польської столиці були оптимістичними та запально–патріотичними:«…Не віддамо ворогові жодного гудзіка польського! Наше військо готове день і ніч обороняти кордони держави! Англія та Франція на нашому боці!» (25 серпня Польща та Великобританія підписали Договір про взаємодопомогу). Москва та Київ передавали промови–проповіді великого керманича всіх народів товариша Й. Сталіна з неодмінно розлогими коментарями колгоспників та пролетарів країни Рад про буржуазно–поміщицьку Польщу, про це ’’Версальське непорозуміння’’. Країну , де..експлуатація трудового люду досягла критичної межі, і вибух гніву гнобленого селянства та пролетаріату неминуче призведе до загибелі Речі Посполитої Володимирчани також слухали передачі державного,польського радіо Львівської радіостанції ,що транслювалися в доступному для прийому діапазоні довгих хвиль . Коментатори зачитували газетні публікаціїі до подій, що відбулися у березні на Прикарпатській Україні, про підписання серпневого Пакту, та про здравниці Сталіна в честь Гітлера.

Незважаючи на очікування війни ціни на продовольчі товари у червні–вересні 1939 року у Володимирі залишалися практично незмінними.Приміром кілограм хліба житнього коштував 30 грош, кілограм високосортної пшеничної муки–43 гроша,- за кілограм картоплі на володимирському ринку,що біля старої ратуші-продавці просили вісім грош,за кілограм м”яса волового–один злотий тридцять грош,свинини–один злотий сорок вісім грош, за кілограм цукру–один злотий, за літру молока-24 гроша,а кілограм масла коштував майже чотири злотих. Гуртові ціни були трохи нижчими. І це при середній зарплаті робітника у Польщі 123 злотих.Тодішній курс валют (1938–1939 роки у володимир-волинських банках стосовно злотого був такий :за один американський доляр давали 5 злотих 27 грош,за канадський–5 злотих 26 грош, а за марку німецьку -банкноту 103 злотих,за срібну марку-монету від 140 злотих. Радянський рубль не вважався обіговою валютою.(Дані по валюті-з львівської щоденної газети «Діло» 1939 року) Можливо спекулянтів, власників крамниць та гуртовень відлякувало те, що у великих містах Польщі, де комерсанти спекулювали і пробували піднімати ціни, влада негайно вживала відповідних заходів та закривала такі магазини чи гуртові склади–жандарми забивали дошками вітрини,товари конфісковували,а на магазині вивішували плакат:  ’’Господар склепу спекулював,а тепер сидить у Березі Картузській“. (польська тюрма)

Війна вибухне першого вересня, у п’ятницю,о четвертій годині сорок п’ять хвилин за варшавським часомЗа розповідями тих жителів міста які пережили лихоліття 1939 року, у Володимир–Волинський Друга світова війна прийшла несподівано: з військовиками відступаючої польської армії, санітарними транспортами з покаліченими солдатами, та бомбардуваннями міста німецькими літаками.

...- В перші дні війни 1939 року було багато втікачів з Польщі, особливо жидів, вони були дуже змучені, голодні, деякі навіть втрачали свідомість через втому. Втікали і члени польського уряду, інші дрібніші чиновники з родинами. На автах везли своє майно, у валізах гроші та золото. У Володимирі навіть деякий час перебував Рідзл Смігл-його штаб розміщувався в одній з будівель міста -Розповів житель Володимира –Волинського Юрій Максимович Хіляк 1920 року народження.( Тут і далі наведено спогади очевидців тих подій).

Юрій Максимович у ті роки проживав у містечку Городок, Львівської області навчався в тамтешній гімназі. Улітку 1939 році разом з учнями старших класів гімназії відбував військовий вишкіл у літньому таборі біля села Демники. П’ятого липня того ж року,на канікули, повернувся до Городка, а 20 серпня 1939 року знову виклик до гімназії–мобілізація. Видали військову форму, отримав карабін. Звання–рядовий 26 піхотного полку польського війська. Разом з більшістю своїх одноліток–гімназистів тастудентівздійснював патрульно-постову службу при 26 полку. На другий тиждень вересня 1939 року Володимир-Волинський заповнили рядові та офіцери польської армії, які відступали. Далі їхній шлях проходив через містечка Павлівку, Горохів, міста Броди та Сокаль на Південь- до Румунії. Було їх, напевне, декілька десятків тисяч. Між Польщею та Румунією 23 жовтня 1937 року укладено декілька військових угод. Зокрема, у Бухаресті, 5 липня 1937 року, проведено нараду між керівниками Генеральних Штабів обох держав. Тож поляки, сподіваючись на поки, ще відкриті кордони, прагнули пройти через Карпати( Бескиди) до цієї нейтральної країни бо все-таки вірили, що Радянський Союз не втручатиметься у хід подій. Десятого чи одинадцятого вересня 1939 року Володимир-Волинський та Грубешов бомбардували з німецьких літаків.

-…В 1939 мені було шість років .Жили ми по вулиці Островецькій, де я і тепер проживаю. І мені, ще шестилітній дівчинці, цікаво було дивитися на машини котрі їхали по вулицях Луцькій та Островецькій. На розі цих вулиць стояв регулювальник у польській формі. Колони військових проходили вночі і вдень. Декілька великих таких, гарних, як казали тоді, люксусових автобусів зупинилися одного вересневого дня біля нашого будинку, ще декілька біля садка єврея Сокулєра, у великому будинку того єврея зараз живе родина Мельників. Водії з тих автобусів полягали в кружок під деревами у садку.Здається вони обідали. Усюди було багато військових. Знаєте, жандарми та офіцери були одягнуті в добре пошитих та ладно підігнаних мундирах, зі зброєю. Серед людей говорили, що ніби поляки везуть державну казну.Володимирчани в неділю, перед обідом, поверталися з Василівської церкви та Успенського собору. Господарі з будинків повиходили до хвірток, перемовлялися з перехожими, сусідами-так повелося з давніх часів. Раптом налетіли німецькі літаки і почали кидати бомби. Це було жахливо!Перші бомби впали на садок–і ті водії, що сиділи кружком,так і полягали мертвими. Напевне було скинуто вісім бомб–біля річечки Риловиці, на вулиці Малолуцькій, дві скинули на лонку (луг біля болота між Колійовою та Островецькою-біля тої ями росте тепер величезна тополя). Тоді від німецької бомби загинули:дочка єврея Сокулєра–він ніс її мертву, понівечену вибухом, наш сусід, начальник польського ЛЬОПУ(польської протиповітряної оборони) Ліпіна, його колись дуже гарний будинок і досі стоїть по вулиці Островецькій, та дві дочки Жулковських–Славця та Галинка ,поранено їхню матір.Людські нутрощі висіли на телеграфних дротах. На все життя запам’ятала я такий жах: по хіднику–тротуару, після вибуху котилася людська голова, докотилася мало не до моїх ніг кліпнула декілька разів, і закрила очі.Всього на краю садка Сокулєра було закопано залишки від 165 людських тіл. Вони (ці останки людей) лежать не перепоховані і до сьогодні.(Грабарчук–Цинкаловська Наталія Назарівна, з Володимир-Волинського ).

 “… Друга декада вересня. Через Грубешов прослідував транспорт зі скарбами Вавельскими до Франції…” («Грубешов та повіт Грубешовський».Науково-популярне видання / Історичний довідник/. Люблін. Польща.2000).

 Єдиний евакуаційний шлях з північних та центральних воєводств охопленої війною держави пролягав через останні, відкриті поки, ще ворота до Південної Європи- через Володимир-Волинський

 - Було мені тоді десь років 15. Добре памятаю, болів у мене живіт, і вночі я вийшов з хати до льотрини. Жили ми по вулиці Луцькій, майже біля мосту через річку Рилавицю, міст був кам’яний, великий, гарний, такий на двох опорах, подібний до того який поляки поставили до війни через річку Луг біля села Заріччя. То, того ,що через Рилавицю, в червні 1941 року, здається, розбили динамітом радянські солдати. А те, що я побачив тоді, вночі, у вересні,1939 року, запам’яталося назавжди: дуже довга колона автомашин. Ніч була ясною, світив місяць і навкруги було добре видно. Багато автомобілів, може десь сотня, а може і дві . Легковики, довгі автобуси з завішаними фіранками вікнами, криті фургони. За вікнами автомобілів не було видно людей, здавалося, що техніка рухалася сама. За мостом, відразу ж на підйомі-під старою шовковицею стояв чи то танк чи броньовик з довгими, грубими трубами-антенами, а біля нього–декілька солдатів з ліхтариками, котрі поперемінно блимали то зеленим то червоним світлом. Вся техніка їхала дуже швидко по вулиці Луцькій. Машини повертали на Зимнівську, а деякі їхало прямо–на Луцьк .Я розбудив батька, він прийшов з війни через поранення ніг-був артилеристом. То батько сказав, аби я нікому не говорив про те що бачив, бо це напевне везли до Бессарабії польське золото та відходив Генеральний Штаб, а може і керівники Речі Посполитої .Коли остання машина проїхала по мосту, то той броньовик відразу ж поїхав слідом... (Йосип Петрович Васильчак 1924 року народження, місто Володимир-Волинський)

Вони ще встигли проскочити .Бо в п’ятницю,14 вересня 1939 року, четверта моторизована дивізія вермахту зайняла Грубешов, обстріляла з гармат околиці Володимир-Волинського, а вночі, німецька піхота та брьоновики пройшла через місто, та рушили на Сокаль і Броди. На березі річки Луг-де тепер міський парк Слов”янський , відбувся бойова сутичка поляків з німецьким підрозділом який переходив через місток-кладку з села Заріччя до Володимира-Волинського. Розповідали, що польські солдати обстрілювали ці передові загони вермахту з окопів на валах Городища, що у Володимирі, і добивали поранених німців на луках річки багнетами, вигукуючи при цьому :” Прокляті шваби, пся крев !” Ще не був готовий Акт про капітуляцію Польщі, на її території тривали воєнні дії, а у Бресті та Гродно вже проходили тріумфальні спільні німецько-російські військові паради які приймали німецький генерал Гудеріан та червоний комбриг С. Кривошеїн. На площах та по вулицях обласних центрів Західної України та Білорусії під червоними прапорами з серпом молотом і зіркою та червоними прапорами зі свастикою та орлами пліч-о- пліч марширували вояки вермахту та бійці Червоної Армії. Зазначимо, що Польща так і не підписала Акту про капітуляцію, на відміну від інших ,окупованих гітлерівцями, європейських держав.

-…Вересень 1939 року. По вулиці Луцькій, під ясенами, липами стояло багато вантажних автомобілів та легковиків, дві машини знаходилися по Островецькій (тепер 20 липня) поруч старої школи .Серед військових чулися розмови, що нібито йдуть на Румунію .Цивільні та вояки рухалися на Локачі чи то на Горохів по Зимнівській вулиці .Але дійшовши до зимнівського мосту через Луг багато цивільних повернули назад бо казали що там вже стріляють . Нібито під Зимно вже чи німці чи росіяни .Що робили далі військові-не пам’ятаю. Декілька літаків–три або чотири, напевне німецьких, летіли в напрямку Луцька. Але побачивши на вулиці Луцькій багато техніки та людей, розвернулися і почали бомбити. Скидали бомби на вулицю Луцьку, десь на початок Островецької чи Василівської. Почалася сильна біганина .Як розповідав поляк Козловський, який виїхав за Буг, загинуло десь 150 людей військових та цивільних.(Ольга Василівна Стахурська 1920 року народження, м. Володимир-Волинський )

Дванадцятого вересня, того ж року, німецька гірська дивізія увійшла до Скниліва, -передмістя Львова, обстріляла його з легких гармат та мінометів, і за декілька годин повністю оточила старовинне місто.

-.. Першого вересня 1939 року німці бомбили станцію залізничну містечка Городка .Розбили польський військовий ешелон. Було багато загиблих та поранених Серед санітарів знаходилися і наші гімназистки які проходили в гімназії сестринську справу, тож допомагали військовим санітарам. Ми, в той день, здійснювали патрулювання-вели спостереження за мостами. Одинадцятого вересня нас підняли по тривозі та наказали йти маршем на Львів. А ранком, не дійшовши до Львова, на лінії Львів–Люблінець Великий біля села Оврошин мали бій з німцями. Загинув наш товариш, де хто отримав поранення .Потрапили ми в оточення до гірської моторизованої дивізії . Польські офіцери вирішили не проливати марно кров та склали зброю. Усіх нас, полонених, вишикували. Підійшов німецький майор. Почав оглядати стрій. А ми були одягнуті в таку знаєтє ” комбіновану” форму–мундири військові, а фуражки гімназійні. От він і запитує, що то за військо дивне таке?-Гімназисти та студенти з Городка,- відповідаємо.Майор наказав, аби ми негайно забиралися додому, навіть по рації, що знаходилася на броньовикові, передав німецьким постам, аби нас  на зворотному шляху не зачіпали. Коли в Городку ховали загиблого гімназиста, нашого товариша Сосновського, німці виставили на цвинтарі почесну варту та салютували над його могилою.12 чи 13 вересня німці зайняли Городок. Дисципліна та порядок протягом тих семи–десяти днів, що вони тут перебували, була надзвичайно суворою. Солдати охайні, поголені, пахли одеколоном. Толерантно ставилися навіть до бувших польських військових . А вже десь двадцятого числа вони полишили місто . Сюди увійшли радянські чи як тоді казали, червоні війська.( Хіляк Юрій  Максимович).

13 вересня залишки окремого полку резервістів під командою генерала Казімежа Савіцкего сформували групу військ “Володимир” та зайняли оборону понад Бугом біля Сокаля .Але це вже був відчай солдатів держави, котру пожирала війна,-17-18 вересня 1939 року червоні війська перейшли кордон по річці Збруч та незабаром увійшли до Львова

...Протягом десяти днів воєнних операцій Польща втратила всі свої промислові райони і культурні центри .Польський уряд розпався і не проявляє ознак життя...Польща перетворилася в зручне поле для усяких випадковостей і несподіванок ,які можуть створити загрозу для СРСР. Зважаючи на обстановку, радянський уряд дав таке розпорядження Головному командуванню Червоної Армії-дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії...(З офіційної дипломатичної Ноти уряду СРСР врученої польському послу в Москві про вступ радянських військ на територію Західної України та Західної Білорусії).

Чотирнадцятого вересня 1939 року солдати вермахту увійшли до Грубешова. Біля мосту через Буг, поруч містечка Устилуга на українському боці ,розташували декілька танків та інші охоронні бойові підрозділи. До Сокаля залізницею через станції Володимир – Волинський , Ковель з Бреста почали прибувати німецькі ешелони з солдатами та технікою. Десь з двадцятого вересня п’ять великих німецьких військових угрупувань–14 армія зі сторони Словаччини,т а ще п’ять армій з Півночі та Центру пройшли всю Річ Посполиту і, роззосередилися по Підляшші, Холмщині, частині Волині та західній Галичині Встановлено тимчасовий кордон між радянською та німецькими зонами окупації по лінії Сокаль–Львів-Дрогобич-Стрий. Володимирщина та Прибужжя у ті дні внресня–жовтня 1939 року потрапили під тимчасову німецьку окупацію та стали спірною територією між Німеччиною та Радянським Союзом. Приміром, Грубешов у вересні-жовтні, окуповували почергово по декілька разів то росіяни(радянські війська), то німці.

 “...Одночасно Радянський уряд має намір вжити всіх заходів до того, щоб визволити польський народ із війни, куди він був звергнутий його нерозумними керівниками.”( З Ноти уряду СРСР, врученої польському амбасаду ).

Згідно з подальшими Угодами, підписаними 2 вересня 1939 року між Радянським Союзом та Німеччиною, німецькі дивізії відкотилися до Грубешова, Перемишля, а за Договором -від 28 вересня 1939 року Прибужжя поділено на окупаційні зони впливу,і встановлено демаркаційний кордон по річках Західний Буг та Сян. Тож в жовтні 1939 року, радянська армія, що вже у черговий раз окупувала Холмщину та Підляшшя пішла звідти, залишивши німцям містечко Белз, місто Кристинопіль( теперішній Червоноград ) та частину міста Сокаль. Цікаво, що демаркаційна лінія проходила через Сокальську залізничну станцію :частина колій знаходилася на радянському боці, а частина-на німецькому. До речі ,антифашист Альфред Лесскоф не перепливав річку Західний Буг у ніч з 21 на 22 червня 1941 року як розповідали радянські хронікери у фільмах про початок російсько-німецької війни(кіноепопея “ Освобождениє” ),а перейшов “умовний кордон” залізничним мостом через Буг

-..Коли наші (червоні війська), відступили, то німецька армія підійшла до ріки Буг. Командування восьмої німецької армії зайнялося масовою перекидкою на нашу територію шпигунів та диверсантів. Робилося це таким чином. Німці щоденно підводили декілька сотень, а може і більше громадян до єдиного мосту, котрий охоронявся 96 с.п.(стрілецьким полком) , і прохали пропустити цей зброд ( так в оригіналі тексту), на нашу територію, так як ці люди ніби то бажають проживати на східних територіях. Потім звернулися до нашого командування з проханням не ставити перепон їхнім військам в закупівлі збіжжя, худоби та інших продуктів харчування на наших територіях. Цей хід їм вдався, тільки не вони це закуповували, а купці. Мостом до Сокаля переганялися тисячами голів стада худоби, перевозилося збіжжя ,масло, яйця ,сало та інші продукти. За все це німці розплачувалися польськими злотими.”( Васіленко Омелян Іванович ,командир 96 стрілецького полку 87 стрілецької дивізії. З рукопису російського офіцера“ Воспоминания командира 96 с.п.87 с.д...(Рукопис.Мова російська.Зберігається у Володимир-Волинському історичному  музеї)

Двадцять третього вересня1939 року  на Волинь та Холмщину вже вкотре увійшли радянські війська,а союзницька, якою була на той час для Радянського Союзу німецька армія, відступила на визначений угодами кордон. В радянській частині Сокаля дислокувався штаб 96 стрілецького полку яким командував вже згадуваний О.Василенко .

-..Звісно, враження від цих совєтьських солдатів були страшні. Вояки немиті, неголені ,брудні ,голодні . Смердючі від махорки та горілки. У довгих  шинелях, будьонівках, у деяких навіть рушниці на мотузках замість ременів .Розселяли їх по людських хатах . Приміром, у батьківській хаті, такий вояка–офіцер рубав дрова на паркетній підлозі . Батько ходив до старшого офіцера та скаржився . Поселили натомість фельдшера з жінкою . Так та засмерділа всю хату горілим салом-щоранку смажила яєшню своєму чоловікові  ( Зі спогадів Юрія Максимовича Хіляка).

Біля польського міста Закопане, яке знаходиться у горах на польсько-словацькому кордоні, в другій половині жовтня 1939 року організовуються таємні, німецько–радянські учбові розвідувально-диверсійні центри або табори-вишколювали агентів і диверсантів спецслужб гестапо та НКВС для боротьби з польським та українським підпіллям і партизанами. Спецслужби вже були готові до ймовірного польського та українського національних рухів Опору, і напевне готувалися до того моменту коли українці та поляки таки вирішать незважаючи на чимало політичних суперечок об”єднатися в єдину силу проти більшовиків і нацистів.В березні 1940 року в учбовому центрі містечка Закопане відбулася інспекторська зустріч керівників НКВС Радянського Союзу та Головного Управління імперської безпеки Німеччини. Можливо в таких центрах, в їхніх архівах, і потрібно шукати початок жорстокій міжусобиці між поляками та українцями, отій бойні між УПА та Армією Крайовою. По різному сприймали крах Польської Республіки володимирчани. Але, певна частина українців та поляків, знаючи, що несуть” радянські визволителі” на ці землі, покидала Володимир та край, емігрували до Генерал Губернаторства, до зайнятих гітлерівцями польських воєводств .В перші два–три місяці 1939 року жителі Волині, як і інших областей Західньої України ще вільно переходили кодон, виїжджали за Буг . Тож нечисленні поїзди заповнювали емігранти так, що годі було сісти–люди ладні були заради виїзду з радянської території стояти по декілька годин на підніжках чи висіти, прив’язавшись мотузками на даху вагонів .( Подібне, коли державу, також переможену ’’різали” навпіл можна було спостерігати пізніше, -після 1945 року, знищену Німеччину переможці ділили на зони впливу)

 У 1939 році німецька влада не перешкоджала масовій еміграції на свою територію. Зокрема, навіть до грудня 1940 року українцям чи полякам, котрі проживали на окупованих Радянським Союзом територіях Західної України, надавалася можливість, подавши у спільні радянсько-німецькі комісії по депортації прикордонного населення документи, про німецьке чи судецьке походження когось із членів родини (навіть далеких чи померлих родичів), за декілька діб виїхати до Рейху. Представництво комісії знаходилося у Володимирі-Волинському, а радянські представники в таких спільних урядових робочих групах виконували функції спостерігачів. У Володимирі, на площі біля німецької комендатури котра займалася депортацією до Генерал-Губернаторства( окупованої Польщі), щоденно збиралися тисячі приїзжих з сусідніх повітів сімей бажаючих пройти співбесіду, і отримавши необхідний дозвіл покинути загарбану росіянами, або як казали місцеві, совітами, Волинь.

 “…Питаннями переселенням німців займалося близько ста офіцерів німецької армії, очолюваних генералом,о собою наближеною до Гітлера.Ця місія з весни 1940 року розпочала розшуки могил німецьких солдатів, котрі загинули в першу світову війну 1914-18 років та вивозом їхніх останків на Батьківщину. “( З рукопису О.Васіленка.  /“Воспоминания...”).

 На Різдво 1940 року, на залізничній станції Володимир-Волинський поруч з ешелоном котрим виїжджали українці–фольксдойчі до Німеччини та Польщі, стояв товарняк, що вивозив українців та поляків до Сибіру чи Казахстану . Зима 1939-1940 років була надзвичайно холодною, і володимирчани, хмуро жартували, що ці сибірські морози привезли із собою росіяни . Згодом, німці на вимогу Радянського Союзу здійснювали вже зворотню депортацію осіб з котрими вирішила поквитатися сталінська влада .

 -…Моя мама, Олена Миколаївна, розповідала про прихід червоних військ у 1939 році до Володимира-Волинського .Згадувала, що військові йшли довгою колоною. Здавалося то була сіра та безлика, аморфна маса, в колоні йшли люди на яких здавалося не було облич, а тільки маски, що не виражали ані радості, ані болю, ані печалі. Здавалося, що військовим було абсолютно однаково куди їх женуть-в Україну чи до Франції, або Голландії. Брудні, голодні, вони сунули по вулиці Луцькій в довжелезних, сірих, потертих шинелях, в чудернацьких гостроверхих шапках з великими нашитими зірками з довгими рушницями на мотузках, На ногах–запорошені, подерті черевики з потріпаними обмотками до колін .Солдати були різного віку-від юнаків до старших чоловіків. Проходячи повз продовольчі крамнички, яких було чимало по Луцькій, хтось з молодших вибігав з колони, забігав в розчинені двері склепу, протягував трофейні-польські злоті, та прохав отих маленьких булок–сайок. На запитання крамарки–єврейки:- Скільки ж тобі, хлопче, їх дати ? Вигукував російською:-Давай на все, давай пабольше!!І загрібав, під здивовані погляди спостеігаючих за ним дітей, зо три десятки отої здоби в полу зашморганої шинелі та біг до своїх, і ніби як пірнав в оту сіру масу (Наталія Назарівна Грабарчук–Цинкаловська )

 Для володимирських міщан, котрі бачили відступ польської армії, солдати котрої незважаючи на поразку та втрату держави все ж–таки були сповнені власної гідності та гонору як воїни європейської держави, і відступали з гідністю, то оці, “червоні визволителі”, справляли гнітюче враження.

 …Орган політичного комісара Червоної Армії Мехліса « Красная Звезда» стверджує, що в багатьох відділах Червоної Армії вояки живуть у важких умовах. У Білоруській та Київській окрузі вояки не діставали рано кілько днів снідання…У касарнях (казармах) немає ані ложок, ані посуду .В Києві дали воякам таку зупу, що вони відмовилися її їсти .У Київській окрузі вояки не миються вже від чотирьох місяців, бо немає купалень .(Газета «Діло» .Львів. 18 квітня 1938 року. /Фондова збірка Володимир-Волинського музею).

Горожани стояли на, Луцькій вулиці та незворушно спостерігали за тими змінами, що насувалися як грозова,як буревійна хмара на місто, що до сих пір жило своїм розміреним життям. Дивилися на рушниці зразка 1890 року з довжелезними багнетами, спостерігали за командирами-неголені обличчя яких були запорошені темним пилом, а офіцери гортанними командами–окриками російською мовою намагалися надати смертельно втомленій колоні вигляду організованого війська, проводили подивованими поглядами завантажені чи то вже трофейним,конфіскованим у ”проклятих поміщиків” барахлом чи то військовим майном підводи,обкуті залізом колеса яких торохтіли бруківкою. На цих возах сиділи замурзані дітлахи та закутані великими хустками жінки.

«  Промовці переплюнули самі себе в описах цієї модерної армії ( Червоної Армії).Яка в наших очах виглядала зовсім інакше, мало не жалюгідно .Її солдати і командири неохайні, військове спорядження виготовлене із поганих замінників шкіри, взуття–з парусини, гвинтівки на шнурівках,а командирські планшети з полотна. Такі були наші перші враження від червоноармійців. У Львові радянські танки з”явилися біля четвертої години пополудні…З в’язниці визволено кримінальних злочинців .Вони пов”язали червоні пов”язки на рукави і озброївшись здобутою у поляків зброєю, тероризували жителів, стріляючи без всякої причини у вікна, у балькони, грабували крамниці, розбивали замки, виважували двері й виносили все, що могли…Говорили,що українці тепер є господарями на своїй  землі, й треба опанувати таку важливу установу, якою є міліція. Але дуже швидко я переконався, що туди проникає кримінальний елемент, а керівні пости перебирають члени комуністичної партії .Вона не втримувала порядок,а дозволяла товпі грабувати та знущатися над мирним населенням, позбавленим харчів.”( Євстахій Ленько. Спогади комбатанта / Мемуари / Львів-Тернопіль)

Подібне відбувалися в багатьох містах Волині та Львівщини. Але, через деякий час, замість народної міліції, забезпечення порядку на окупованих (чи «визволених») територіях було доручено окремому полку внутрішніх військ (НКВС). Введено комендантську годину .На вокзалах та ринках, у магазинах перевіряли в громадян документи ,а як не було при собі такого паперу, то могли на декілька діб заарештувати.

  ...Робітники...створили свій комітет, озброїлись ,...приступили до захоплення пошти, в’язниці і поліцейських дільниць. Після приходу Червоної Армії в Луцьку була створена робітнича гвардія, яка стала активним помічником Червоної Армії .Скрізь на вулицях можна зустріти міліціянтів з червоними пов”язками. Мільхіке і ще два міліціянти захопили поліцейську дільницю .В робітничій гвардії м. Луцька зараз 200 чоловік. Більшість з них робітники колишнього цегельного заводу.(Газета “Правда.” 26 вересня 1939 року.)

У жовтні 1939 року до Володимира увійшла 87 стрілецька дивізія під командою полковника Матикіна .У складі дивізії були 16 стрілецький полк–командир полку полковник Філімонов ,96 с. п.-командир полку Василенко О.І., 283 с. п -командир полковник Порошенко, 212 гаубичний артполк–командир полковник Катасонов, 197 лап–командир полковник І.Василенко Крім цих полків у дивізії знаходилися протитанковий артилерійський, зенітний артилерійський дивізіони, батальйони:зв’язку,розвідувальний ,саперний та танковий .Політвідділ, прокуратура, військовий трибунал та особливий відділ з контррозвідкою. Війська зайняли порожні казарми по Ковельській та казарми школи підхорунжих старшин по вулиці Уланській.

...Протягом 18 вересня війська Червоної Армії продовжували відкидати частини польської армії і до вечора зайняли на півдні–на Західній Україні-залізничний вузол Сарни, міста Луцьк, Станіслав, Галич, Красне, Бучач ... Передові колони Червоної Армії наближаються до міст Львова та Вільно” (Інформація з Оперативного зведення Генштабу Червоної Армії на 18 вересня 1939 року)

Радянські офіцери з родинами проживали у покинутих польскими війсковими казармах Згодом розселилися по квартирах заможних городян та у володимирських готелях. Один з яких зведений на рубежі сімнадцятого та вісімнадцятого століть знаходився по вулиці Миколаївський–біля церкви Різдва Христового. Це була одноповерхова, з високим дахом і мансандрою цегляна будівля зведена греко-католицькою громадою для аптеки. Дещо пізніше, під час заборони унії на Волині російськими імператорами, будівля перейшла у відання міського магістрату. Добудовано другий поверх та облаштовано заїжджий двір, який почав називатися готелем .Зі східного боку, у дворі цього готелю, знаходився гарний дендропарк закладений у 18 столітті ботаніком Міллером для монахів-єзуїтів.За споминами сучасників та старожилів довоєнний Володимир-Волинський був надзвичайно колоритним та самобутнім містом. Приїзджим подобався, своими надзвично мальовничими сквериками–густі крони столітніх, пахучих медовим цвітом лип, каштанів ,тополь і кленів влітку утворювали шатро над вулицями та маленькими міськими площами. Усюди, у ті далекі роки, по місту на його площах та вулицях знаходилися барвисті квітники, декоративні кущі Завжди прибрані та заасфальтовані, або викладені з червоної цегли, помиті двірниками тротуари. Барвисті тенти над великими вітринами магазинів, заповнені крамом склепи(крамнички) горщики з квітами, котрі власники торгівельних закладів та невеличких кав”ярень виставляли на тротуар Привітні жителі, котрі могли спілкуватися декількома мовами. (польською, російською, єврейською, німецькою) Відсутність п”яних та жебраків на вулицях. Це була, як казали у 1939 році приїзжі з Радянського Союзу–«настоящая заграница«. Постановою Військової Ради Українського фронту призначався день виборів до Народних Зборів Західної України у Львові на неділю 22 жовтня 1939 року .До цих виборів припинено видавництво та розповсюдження місцевих газет. Практично всі наклади (тиражі) конфісковувалися у друкарнях. у Володимирі–Волинському, на вулиці Малолуцькій, 10.зачинено великий книжковий магазин: “ Українська книгарня Відбудова.Промислово-торгівельної спілки з обмеженою порукою”. Ліквідовувалися культурно- просвітницькі товариства котрі легально діяли у місті та повіті до 1939 року, а найбільш активних учасників арештовували і тримали у Володимир-Волинській тюрмі, чи вивозили на Північ. З крамниць та аптек зникали товари першої необхідності, продукти. Натомість завозилася в необмеженій кількості горілка та гумове взуття ( галоші і чоботи)…

... Починається нове життя–без панів–поміщиків, без гніту і насильства”...(З відозви командуючого Українським Фронтом командарма 1 рангу С.Тимошенко. Газета Вільна Україна .28 вересня 1939 року)

Володимир Стемковський , директор Володимир-Волинського історичного музею

 

Володимир-Волинський історичний музей
Адреса: вул.І.Франка,6, пошт. індекс: 44700 тел. музею: (03342) 2-19-11 ел. пошта (e-mail): volodymyrmuseum@gmail.com
Зворотній зв'язок