Займаючись написанням фундаментальної праці «Історії України-Руси» М.Грушевський ретельно досліджував джерелознавчу базу різних частин України, піднімаючи невідомі до того часу документи.
Пошуки давнього українського життя М. Грушевський проводить на Волині, Галичині, «не відкидаючи придніпровські сліди»1. Він аналізує давнє життя дулібів,бужан,волинян спираючись на літопис Повість временних літ, інші письмові джерела. Як написано в давньому літописі:”…бужани, бо сидять вони по [річці] Бугу,а потім же волиняни”2. Дуліби назва племінного об'єднання ,а згодом після них на політичній мапі утвердилися бужани,волиняни, Червень. Бужани назвалися від міста Буська, а не від річки Бугу3. Волиняни ця назва відома з ХІ ст. М.Грушевський посилаючись на польського дослідника історика Длугоша виводить назву волинської землі від міста Волиня чи Велиня. Арабський мандрівник Масуді називав це державне утворення Валінана4. Згодом ,дуже багато відомих істориків в своїх працях (Н.Полонська–Василенко, О.Цинкаловський інші)5 спиралися на ці факти,вносячи елементи власного бачення. М.Грушевський шукає різні варіації звучання Валінани як Вальмана або Валяна, Валіамана, Валінбаба, Влинбаба . Довгий час йшла дискусія ,де та Валінана? Залишки тієї дискусії бачимо в історичному нарисі відомого волинського релігійного та громадського діяча 30рр ХХ ст. Арсена Річинського.
“Старе місто Волинь”6 та інших працях. Волинський історик О.Цинкаловський ще в 30рр поєднував назву Волинь з волинською землею:” коли власне існувала ця велика держава “Валінана” ми не знаємо ,але ж у всякому разі десь перед УІІІ або УІІ століттям.”7 Спираючись в дослідженнях на польського історика Длугоша М.Грушевський один з перших довів,що волинська земля пішла від літописного Волиня, який розташовувався там де річка Гучва впадає в Західний Буг, і згадувався за 1018р.8 По своєму історичному значенні міста Волинь,згодом Червень чи Чермно, потім Володимир відігравали важливу роль в політичному, економічному житті волинської землі.
Значну послугу дослідження М. Грушевського принесли праці українського історика, археолога В. Антоновича, зокрема, складена ним “Археологическая карта Волынской губернии“,праці Якимовича, Біляшівського,Городцова,Самоквасова. Перші кроки міста Володимира по словах вченого О. Цинкаловського “губляться в зеленій минувшині”, та й залишається сумнівною назвою попередня назва міста Ладомир,про яке згадував так званий Анонім автор праці ”Геста Гунгарорум “ чи “Діяння угрів”.9 Нотар короля Бели ІУ(1233-1270рр) Анонім писав,що місто Ладомир було в 884р Та все ж історики беруть під сумнів це. Хоча О.Цинкаловський вважав, що “ з самої назви ми бачимо,що це назва збірна…що тут треба розуміти не якусь одну зорганізовану громаду, а кілька громад, які для певної мети об'єднано : чи військової, чи економічної.”10
Вже з кінця Х поч.ХІст. центром волинської землі стає Володимир.Очевидно, і Буськ, і Волинь надзвичайно політично і економічно застаріли, щоб бути на Хст. об’єднавчими центрами. В південно-західній частині Волині помітну роль починає відігравати м.Луцьк. М.Грушевський висловлює наукову гіпотезу,що в І пол..Хст. Луцьк відігравав роль, частинно головного міста, так як Перемишль, який був центром карпатського краю. Не слід забувати,що до появи міста Володимира дуліби біля села Зимно будують осередок свого племінного союзу. Зимненське городище відноситься до небагатьох городищ Празько-Корчацької культури як Лежниця чи Хотомель. Городище досліджувалося О.Цинкаловським, Ю.Захаруком, В.Ауліхом та іншими. В 1972р археологом В.Ауліхом знайдено на Зимненському городищі найбільшу кількість кольорових металів. Празько-Корчацька культура це культура склавинів,що мала поширення на державу Валінана,як доводить український дослідник Володимир Данилович Баран, навіть “все Правобережжя до верхів'їв Вісли в УІІІ-Х ст.. охопили пам’ятки Райковецької культури”,але на думку В.Д.Барана не мали державної довершеності.11
Загибель Зимненського городища під ударами аварів змусило дулібів шукати іншого помешкання. Ось тому в УІІ ст. дуліби переселилися до річки Луги на місці нинішнього м.Володимира-Волинського. Таку наукову гіпотезу висунув акад.Я. Ісаєвич, згодом вона була більш ґрунтовно підтверджена волинськими та львівськими археологами (М. Кучинком, С.Терським)
Останні наукові археологічні розвідки по Володимиру-Волинському були здійснені в 1999-2000рр канд.іст.наук С.Терським в урочищі Апостольщина,де були знайдені археологічні знахідки ,які за типологією нагадували зимнівські.12 В Х ст. місто Володимир розрослося. При сприянні князя Володимира Великого, на престол на думку М.Грушевського, було посаджено кн. Всеволода,який загинув в міжусобній боротьбі з Святославом.13 В 1018р Волинь та Галичину було відірвано від Русі та приєднано до Польщі.14
По смерті кн.Ярослава Волинь дісталася Ігорю Ярославовичу. В 1160р Волинь та Галичина попадає під зверхність Києва. Ще в 1070р м.Володимир від кн..Ізяслава Всеволодовича попадає до Олега Святославовича,а від нього до Ізяслава. Згодом Ізяслав син Всеволода перетворив Волинь та Галичину в окремі князівства. Якщо на галицькі землі претендував кн..Ростислав Володимирович, то на волинські кн. Давид Ігоревич. Запеклою була боротьба за володимирський престол між кн. Всеволодом та Давидом Ігоревичем. Щоб зберегти за собою Волинь кн.Всеволод віддає кн.Давиду Ігоревичу Погорину волость,а Ростиславовичі захоплюють галицькі волості. В 1097-1100рр. була волинська війна як називає М.Грушевський. Давид Ігоревич наляканий загарбницькою політикою князів Ростиславовичів,боячись втрати Волин , зближується з кн. Святополком,та підбиває його виступити проти кн. Василька Ростиславовича, теребовлянського князя.
Ця боротьба закінчилася на користь Святополка. Василька теребовлянського було осліпнемо кн. Давидом Ігоревичем,що отримало загальний осуд інших князів. Волинські землі попадають кн. Святополку, який в свою чергу передає своєму сину Ярославу,який загинув 1123р в боротьбі з Мономахом. Почергово князі з роду Мономаховичів керують Волинню кн. Роман (помер в 1109р)кн. Андрій(1135-1141)потім кн..Мстислав Ізяславович,згодом кн. Всеволод Святославович, аж до 1146р(за М.Погодіним), а М.Грушевський свідчить,що раніше 1146р.
Дослідник вважав,що початок відділення волинських земель почалося за кн. Ізяслава Мстиславовича. Він поділив землі між синами ,старший син Роман – м.Володимир, Всеволоду – м.Белз, Святослав – м.Червень, кн..Володимир – м.Берестє. Після смерті князів Володимира і Святослава Луцька волость поділена таким чином кн..Ярослав Всеволодович – Луцьк, кн..Інгвар - Пересопницю.15
Столицею Волині стає в ХІ-ХІІІст м. Володимир. Центром був дитинець 1,5 га а загальна площа міста 66га. М.Грушевський повторює перекази,що передмістями міста були села Зимно, Когильно. Про великі площі міста йдуть легенди з тих часів. Хоча в ХІХ ст. про небачені розміри стародавнього Володимира відкинув дослідник Орест Левицький, віднайшовши факти фальсифікації історичних документів.16 М.Грушевський аналізує Галицько-Волинський літопис визначає красу міста, згадуючи один з найстаріших храмів міста Успенську церкву,стару та нову Кафедри,з ХІІІст церкву св. Дмитрія, каплицю Йоакима та Анни (за 1289р), яку звів кн.Мстислав Данилович над гробом бабусі, дружини кн.Романа, якої немає й сліду по М.Грушевському.17 В ХІІ-ХІІІст Володимир був важливим політичним, економічним центром Русі, тому що в ньому жили німці, сурожці, жиди. Місто мало основи німецького права, і наводить грамоту за 1324р писану від німецького міста Штральзунда про аварію корабля біля с.Рігена, де два руські купці Бертрам Русин і Миколай везли сукно із Фляндрії.18
Вперше М.Грушевський фіксує стародавній герб м.Володимира (образ св.Юрія на коні), що був гербом Галицько-Волинської держави. Сучасні історичні дослідження дещо вносять доповнення в дослідження М.Грушевського. Якщо володимирська кафедра була заснована з кінця ХІст. церковні історики відносять до 992р та першого єгумена Стефана, то сучасні дослідження називають роки утворення володимирської кафедри між 1078-1085.До навали хана Батия на Русі було 16 православних єпископських кафедр, володимирська була утворена в числі перших.19
Брак фундаментальних археологічних досліджень народило чимало помилкових тверджень пов’язаних з Старою кафедрою. Її дослідженнями в ХІХ ст. займалися В.Антонович, А.Прахов(1886р),та П.Раппопорт(1975р). Артефакти кінця ХХст беруть під сумнів розміщення тут найпершої володимирської кафедри та церкви св. Дмитрія. Спочатку були закладені фундаменти без стовпової одноабсидної церкви 10х7,5м., як в м.Переяславі яка залишилась недобудована. З часом на цьому місці був закладений шести стовповий храм 25,3х17,1м. Стара кафедра відноситься до храмів ІІ пол.ХІІст.,а первісний храм–до середини чи першої половини ХІІст. За архітектурним стилем подібні храми до м.Переяслава та Києва.20 М.Грушевський вважав,що церкви св.Йоакима та Анни не локалізоване ,то вперше український дослідник ХХст.по генеалогіям Л.В. Войтович висловив наукову гіпотезу , що церква св.Василя та ротонда св.Йоакима і Анни одна й та ж споруда.21
Пошуки ротонди в межах дитинця результатів позитивних не принесли, а можливо її там і не було. В межах м.Володимира М.Грушевський називає ще три монастирі: Святогорський( в ХІ ст.), св.Михайла та св.Апостолів. На фоні Х-ХІІІст дослідник аналізує внутрішню і зовнішню політику міст Любомля, Каменя, Червеня, Холма, Угровська, Луцька, Острога, Дорогичина, Кобрина та інших. В ІІ пол. ХІІІст. татари громили декілька раз Волинь, а з нею і м.Володимир. Горіли не лише оселі володимирчан , але храми,монастирі, а з ними історичні документи.
Всеж, на середину ХІХст. археографічна експедиція з Києва проф. Домбровського виявила в місті найстаріші документи середини ХУІст. Вони бодай опосередковано доносили на той час згадки про ті писемні джерела, які не дійши до ХІХст. Все ж М.Грушевському вдалося відшукати грамоти з ХІУст. князів Андрія і Лева за 1316р,грамота кн..Андрія за 1320р.на свободи торунським купцям,грамота кн.Андрія за 1320р краківським купцям,грамота кн.Юрія (Болеслава) за 1317р 9 березня про союз з Прусією, грамота кн..Юрія 1339р дана у Володимирі і надання м.Сяноку німецького права.22
В 40рр ХІУст за волинські землі ведеться відчайдушна боротьба до 1352 р. доки не було підписане перемир'я між Литвою і Польщею.На думку М.Грушевського кн..Любарт не був готовий до цієї боротьби.23 Все ж по перемир'ї за кн.. Любартом залишився Володимир, Луцьк, Берестьє, Холмська земля. В 1366р польський король Казимир опанував Володимирщину,звівши частково міцну фортецю,яку з-за смерті короля Казимира в 1370р не добудували. Та князь Любарт знищив цей недобудований замок,а в 1370р Волинь знову відійшла до Литви. Взагалі, у м.Володимирі було два замки перший споруджений в 60-70рр ХІУст та другий в 40-70рр ХУ ст.
По перщому замку неправильне місцезнаходження визначив польський історик А.Нарушевич, пошуки якого не дали бажаних результатів. Саме про цю фортецю писав історик М.Грушевський. Загадкою залишався другий замок про який суперечливі дані давав В.Антонович ,та волинський дослідник О.Дверницький. Лише в 1975р. радянський історик П.Раппопорт в межах великокнязівського дитинця виявив залишки стін і башен , а згодом М.Малевська. Дерев'яний замок був зведений на місці мурованого про який згадують люстрації 1545р. та 1552р.24Після того як польські війська, напавши на Свидригайлові загони,спалили Володимир воно йде в занепад.
Після 1430р татари знову спалюють міста волинської землі, в занепад іде Володимир. Все ж поштовхом до економічного відродження місту було Магдебурзьке право, яке мали Перемиль, Кременець, Литовеж, Луцьк. В трьох повітах Луцькому, Володимирському, Кременецькому замість посади воєвод вводилась влада старост . Економічною одиницею повіту був фільварок. В ХУІ ст. величиною збору податку була волочна поміра. В тому ж таки Володимирському повіті в с.Когильно селяни працювали до полудня чи обіду, сплачуючи 30 грн. чиншу й підводи . На початку ХУІІст в панів Ружинських селяни працювали 3 дні на панщині за 30 грн. Землевласники здавали свої наділи землі в аренду і суборенду. Появились нові категорії населення замість гражан “містичі Русци”, тобто міщани привілейованих міст.25 Дивлячись на привілейовані грамоти м.Володимира такі привілеї мали володимирські міщани. Все ж економічне життя м.Володимира йде в занепад і м. Володимир опиняється в глухому куті між польською границею й був засуджений на локальну торгівлю. ”
Місто вже в кінці ХУст. бідніло і не могло заплатити мита. На 1525р Володимир сплачував 140 кіп. Митні збори підвищувались,і тому не всі міста могли їх заплатити. Так в кінці ХУст. м.Володимир сплачував 60, Луцьк 800, Київ-700кіп. Поступово торгові шляхи від м.Володимира переміщалися до інших таких як Луцьк. Посередниками торгівлі з Руссю стає Велике Литовське князівство. В ХУІ ст. виникає ярмаркова торгівля в Жидичині, Олиці, Дубні, Кременці, Володимирі, Луцьку та інших містах. Поступово в кінці ХУІ ст. м.Володимир набирає риси провінційного торгово-лихварського центру Волині. Якщо за корчму в 1578р в Луцьку сплачували 434зол. (чопового), то в Володимирі – 475.В ХУІст в місті появилося цехове виробництво. І було смоляників-10, різників-5, пекарів-11, солодовників-2, перекупників -32, кушнірів-12, кравців-6, шевців-1, ліпших-16, гарбарів-3, ковалів-6, бондарів і теслярів-6, лазників(банщиків)-1, пивоварів-4, золотників, римарів, сідлярів по 1, скрипників-3. Всього 82 особи. 26 В ХІУ ст..на Волині появилась католицька церква,кафедри відчинились в Перемишлі, Холмі.
За короля Яна Казимира почали зводити католицьку кафедру і у Володимирі. Як писав М.Грушевський в місті були в ХУІст костьоли та православні храми, які прагнули до унії. В той період звичним явищем стає купівля і продаж не лише храмів та монастирів, але їх дарування. В історії м.Володимира в 1565р відбувалася боротьба за володимирську кафедру між Іваном Борзобагатим - Красенським та холмським владикою Теодосієм Лазовським27. В ХУІІ ст. м. Володимир опиняється в центрі національно- визвольної боротьби українського народу під керівництвом Б.Хмельницького. Восени 1648р козаки ввірвалися в м.Володимир перебили поляків, євреїв, були в Успенському соборі і як православну святиню не наважилися грабувати, а лише розбили сундук з актовими книгами.28 Під час підготовки до Берестечківської битви 1651р м. Володимир та його околиці збиралося посполите рушення на козаків.
В умовах підписання Переяславської угоди 1654р. чорнобильський протопоп писав чорнобильському підстарості, що видав нас Хмельницький московському цареві по Володимир, по Турів,ще далі. М.Грушевський цитує листа з архіву Чарторийських про те,що волинський воєвода 7 червня 1657р просить захистити” предківські землі від грабувань різних народів”, а серед них міста Луцьк,Володимир, Олику.29 Праця М.Грушевського так до кінця написана не була,та все ж йому вдалося показати цілісну картину історичного минулого українського народу, розкрити державницькі засади частини української еліти .
Література:
1. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1991. – Т.1.– с. 76.
2. Літопис Руський . – К., 1989. – с. 6.
3. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1991. – Т. 1.– с. 206.
4. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1991. – Т. 1.– с. 207.
5. Полонська – Василенко Н. - К., 1992. – Т.1. – с. 72 – 484.
6. Річинський Арсен Старе місто Волинь, - копія праці, фонди Володимир – Волинського.історичного музею
7. Цинкаловський О.- Там само.
8. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1992. – Т.2. – с. 12.
9. Кучинко М., Охріменко Г., Петрович В. Історія міста Володимира – Волинського від найдавніших часів до середини ХХ ст. (у світлі соціотопографії), - Луцьк, 2004, – с. 55.
10. Цинкаловський О. – Там само, - с. 26.
11. Баран В. Д. Давні слов'яни. – К., 1998, – Т. 3. - с. 30 – 248.
12. Кучинко М., Охріменко Г., Петрович. – Там само.
13. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1992. – Т.2. – с. 362.
14. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1992. – Т.2. – с. 363.
15. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1992. – Т.2. – с. 364 - 367.
16. Левицкий О. И. Историческое описание Владимир – Волынского Успенского храма построенного в половине ХІІ века кн. Мстиславом Изяславовичем. – К ., 1892,-с . 24.
17. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1992, – Т.2, – с. 376 – 378, 564 – 565.
18. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1995. – Т.6 – с. 27 - 29.
19. Толочко О. П., Толочко П.П. Київська Русь, - К., – 1998, - Т.4. – с. 281.
20. Кучинко М.М. Історично – культурний розвиток західного Побужжя в ІХ – ХІVстоліттях, - Луцьк, "Надстир'я", - 1993, - с.23.
21. Кучинко М., Охріменко Г., Петрович… – Там само. – с. 91.
22. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1993. – Т.3. – с. 523.
23. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1993. – Т.4. – с. 33 - 34.
24. Кучинко М., Охріменко Г., Петрович… – Там само, - с. 98 – 100.
25. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1995. – Т.5 – с.213 -214.
26. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1995. – Т.6 – с. 108.
27. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1994. – Т.5 – с. 489 - 492.
28. Левицкий О. Там само, - с. 67.
29. Грушевський М. Історія України- Руси. – К., 1996. – Т.9 - І – с. 1406
Анатолій Пісоцький, місто Володимир-Волинський