На фото : Краєвид волинського села Лудин. Фото з фондів Володимир - Волинського музею
Унікальним джерелом для вивчення суспільно-економічних відносин періоду енеоліту є „скарби” закопаних в землю речей (металевих, кам’яних, крем’яних), які часто мали значну вартість. Однією з таких знахідок є скарб пластин, знайдений в с. Лудин Володимир-Волинського р-ну Волинської обл. у 1931 р. під час будівництва дороги.
Довжина їх – до 20 см, а загальна вага 40-50 кг. Тут також знаходилися уламки посуду КЛП. Не виключно, що ці крем’яні вироби зберігалися в посудинах. Скарб крем’яних пластин, що знаходилися у мисці, відкрито біля с. Зимно в уроч. Перевіз Володимир- Волинського р-ну [Cynkałowski, 1961, s.34, 35]. Два скарби крем’яних виробів знаходяться у фондах Львівського історичного музею. Вони походять із сіл Ільковичі Сокальського р-ну Львівської обл. та Шистів Володимир-Волинського р-ну Волинської обл. Ці рідкісні знахідки збірок захованих в землі крем’яних пластин пов’язуються з культурою лійчастого посуду (КЛП) кінця енеоліту [Пастернак, 1937, с.9; Пелещишин, 1974, с.127; Пелещишин, 1985, с.275;Пелещишин, 1990, с.17; Формозов, 1961, с.35]. Ільковицький скарб виявлений у 1930 р., до його складу входило 20 пластин з темно-сірого або чорного напівпрозорого кременю з плямистою текстурою [Конопля, 1998, с.146]. Сколи зняті з одноплощинних нуклеусів і мають симетричну форму. Їх довжина 102-206 мм при ширині 20-47 мм, а товщині 8-12 мм. Десять пластин мають сліди лускоподібної ретуші. Скарб з Шистова знайдено під час оранки в уроч. Тарасова Гора у 1930 р.
Він складався з 46 пластин. Кремінь використано аналогічний попередньому. Пластини зняті теж з подібних нуклеусів. Розміри перших – 161-215х27- 39 мм, товщина 7-10 мм. На місці знаходження скарбів були уламки посуду КЛП. Походження кременю для виготовлення пластин могло бути різне: з Бродівського р-ну Львівщини, верхів’їв Збитенки, Усті, Стубли, околиць с. Боремель, Вербень на середній течії Стиру на Рівненщині. В. Конопля пише, що населення КЛП було частково синхронне носіям маліцької та волино-люблінської культур, а також пізньотрипільської етапів СІ, СІІ [Конопля 1998, с. 147]. Пам’ятки КЛП, зазначає далі цей автор, знаходилися за умовною лінією Барилів, Берестечко, Буяни де поклади кременю і місця їх обробки досі не відомі. В. Конопля схилявся до думки, що виходи високоякісного кременю контролювалися пізньотрипільським населенням ( а не волино-люблінським!) і, не виключено, що виробляли пластини для обміну теж вони. Наскільки частка західноволинського кременю в крем’яних комплексах населення КЛП була значна, свідчать дані з поселень КЛП Зимно та Грудека Надбужного, де відсоток волинського обробленого кременю с [Guminski, 1989, s. 23-25; Kowalczyk, 1954, s. 23; Buszewicz, 1 кладав відповідно 98 та 75% 988, s. 14-15; Пелещишин, с. 50-51; Збенович, 1976, с.44; Захарук, 1959, с.58].
Велика кількість відходів крем’яного виробництва та знарядь на згаданих поселеннях КЛП (Зимно, Грудек Надбужний) вказує на їх місцеве виробництво. Треба думати, що на ці пам’ятки доставлялися підготовлені нуклеуси з яких на місці виготовляли необхідні вироби. Чи цю роботу (заготовку нуклеусів) виконували групи кременярів КЛП чи пізньотрипільські, сказати важко. Але оскільки в зоні проживання пізньотрипільського населення (басейни Стиру та Горині) часто знаходиться кераміка КЛП [Нариси культури…, 2006, с.211], то можна припускати імовірність першого варіанту. Як пише В. Конопля, регіони, де здійснювалося його добування, були доступними і відкритими для груп кременярів із середовища КЛП [Конопля,1998, с.147]. В такому разі обсяги перенесень або перевезень, якщо такі були, півфабрикатів (нуклеусів та пластин) були значними адже на кожному із поселень знайдено близько 10 тис. артефактів [Guminski, 1989, с. 115; Bronicki…, 1998, с. 12-29]. Скарби культури Кукутень-Трипілля, на думку Д. Куштана, належать до унікальних. Серед них знамениті Карбутівський, Цвіклівський, Городницький, Майданецький та ін., в яких знаходилися прикраси з міді, ракушок, зубів оленя, знаряддя праці. Проте, не менш науково важливі – з пластин та нуклеусів [Пічкур,2005, с. 85].
В Буго- Дністровському та Буго-Дніпровському регіонах відомо шість подібних скарбів. Перший з них знайдений був В. Хвойкою на поселенні Халепья (пізнє Трипілля (етап СІІ) [Бурдо, 2004, Куштан, 2008]), СІ. Потім виявлено знахідки в Сандраках (8 пластин) [Лагодовська, 1956, с. 123-124, рис. 6-8], Косенівка (2 скарби по 6 пластин) [Пічкур, 2005, с. 85-86, рис.1], Івано-Франківськ (51 пластина та 2 нуклеуси) [Вуянко, 2004]. Знайдені в Кислицях скарби півфабрикатів рубальних знарядь складалися з 20 та 14 заготовок крем’яних сокир [Макаревич, 1964]. Ще один скарб відкрито поблизу с. Шарин Уманського р-ну Черкаської обл. на поселенні трипільської культури (СІІ) Шарин ІІІ [Куштан, Назаров, Овчинников,2004, с. 14-17, рис. 4, 22-26]. Він знаходився на глибині 1,2 м. Довгі пластини з яких він складався лежали компактно «пучком». Всього – 19 предметів, сколотих з одного нуклеуса. Кремінь волинського походження: півпрозорий, темно-сірого кольору. Одне із значних родовищ подібного кременю розташоване поблизу майстерень Бодаки на березі Горині [Скакун, 2004; Скакун, Старкова, Самзун,Матева, 2001]. Розміри цих пластин від 16,9 до 21 см. в довжину та 2,7-4,0 в ширину. Вироби правильної форми. Спинки дво- та тригранні. Автор зробив ремонтаж пластин і дійшов висновку, що вони зняті з великого нуклеуса, діаметр якого 25-30см. Дослідник зазначає, що пластини з інших скарбів теж виготовлені з одного нуклеуса. Часто знаходили їх в ямках на поселеннях поряд з житлом [Куштан,2008, с.4-5].
Як пише Д. Куштан, Шаринський скарб пластин подібний до скарбів з Сандраків, Косенівки, Івано- Франківська. Всі вони складалися з пластин, лише в останньому було два нуклеуси. Для них характерна висока якість кременю (імпортного!), а пластини сколоті з одного нуклеуса. Це були півфабрикати – не мали слідів додаткової обробки. За словами згаданого автора, в пізньотрипільський період в Буго-Дніпровському межиріччі «відчувалася відчутна недостача сировини». Місцевий низькоякісний кремінь, з якого робили скребки, ретушовані відщепи, «задовольняв потреби тваринницької галузі, » [Куштан, 2008с.4-5]. Для виготовлення вкладнів до серпів, ножеподібних пластин (які використовувалися не лише щоб жати зернові, траву, а й розрізання м’яса тварин) використовувався волинський кремінь, який становив для місцевого трипільського населення виключну цінність [Пічкур, Шидловський, 2003]. Д. Куштан припускає, що пластини доставлялися у віддалені місця в готовому вигляді. Але можна припустити, що він оброблявся в місці призначення. Т. б. нуклеуси з волинських родовищ приносилися, наприклад в район Подніпров’я і там з них знімалися пластини. В такому разі їх легко тепер ремонтажувати. Інакше пластини не суміщалися б, бо перемішалися. Наступне припущення: групи кременярів з Подніпров’я могли працювати на волинських родовищах, заготовляючи нуклеуси, які потім самі ж обробляли в «домашніх» умовах. Принесений здалеку кремінь (важкий вантаж) був безперечно цінним. Відстань складала в середньому до 400 км, тому на його доставку потрібно було напевно в середньому два тижні. Те, що місць розщеплення кременю не виявлено, наприклад, біля Шибина ІІІ, не означає, що їх зовсім не було. Проте варіантів кременевиробництва та обміну могло бути кілька:
1. Експедиції кременярів працювали у місцях родовищ, доставляючи потім нуклеуси до різних поселень.
2. Пластини, нуклеуси виготовлялися трипільськими майстрами на місці виходів кременю і вироби абопівфабрикати поширювалися „дистриб’юторами” (а) з боку виробників до споживачів, (б) навпаки (Листвин, Бодаки,Стеблівка).
3. З місць, де відчувалася недостача якісного кременю майстри йшли до багатих родовищ, виробляли тамнеобхідні заготовки, вироби (пластини, сокири тощо) і поверталися з ними додому.
В енеоліті Європи розвивалася прогресивна технологія виготовлення довгих та супердовгих крем’яних пластин. Ці вироби відомі в Іспанії, Південній Франції, Бельгії, Південно-Східній Польщі, Україні, Болгарії, Угорщині. Крім трипільського, волино-люблінського виробництва пластин відомі інші типи обробітку: лендельська, варненська, полгарська, новоданилівська. З Орлеану стартувала спеціальна міжнародна виставка «Довгі крем’яні пластини енеолітичної Європи»(2006р.). Ці важливі події – еволюція в технології кременеобробки пояснюються: 1) виділенням їх в окрему галузь виробництва; 2) використанням спеціальних ричагів для сколювання великих пластин. Причини ховання (закопування) крем’яних пластин були різними: 1) для збереження в кремені необхідної для обробки вологи [Малинова, Малина 1988, с. 138]; 2) для надійності збереження; 3) не виключено, що такі скарби несли ритуально-престижну цінність (т.б. мали вотивне значення) [Бурдо 2004, с.479].
Хати, з якими вони пов’язувалися в ході особливого ритуалу – «полишення поселення», спалювалися. При цьому житла наповнювалися жертовним посудом, ями – битою керамікою та предметами культу [Овчинников,2005, с.79]; 4) скарби були своєрідним жертвоприношенням, як наприклад, «кенотафи» некрополя Варна (Болгарія), де в культові ями складалися цінні речі: золоті прикраси, довгі крем’яні пластини тощо. За цінністю пластини перевищували інший (навіть з дорогоцінних металів) інвентар поховань [Вавилова, 1986, с.45]. Це пояснюється «посмертним пошануванням реальних або міфічних предків чи вождів» [Авилова 1986, с.45, 51; Куштан 2008, с. 5-6]. Цікаві дані до згаданої теми наведені в книзі Д.Телегіна, А.Нечитайло, М.Потєхіної, Ю.Панченка „Среднестоговская и новоданиловская культуры энеолита Азово-Черноморскогорегиона” (Луганск, «Шлях», 2001, с.152). На думку авторів, важливими пам’ятками до вивчення новоданилівської культури є скарби (ІІ пол. Vтис. Дон.е.). В цьому регіоні скарбів крем’яних виробів нараховується близько десяти. Походять вони з басейнів Сіверського Дінця, Нижнього Дніпра. Це Луганський [Формузов, 1958], два Гончаровських Короновський [Бородулін, 1980, с.63-[Одинцова, 1956, с.43-46],66], Крейдянка [Колесник, Клименко, 1929, с.45], Старо-Орлицький [Рудинський, 1929,с.45], Перевозні хутори біля Нікополя [Формозов, 1958, с.640-642]. Так Гончарівський скарб нараховував 193 предмети з кременю: 6 нуклеусів, 168 великих ножеподібних пластин, 7 наконечників дротиків, 12 сокироподібних знарядь [Бритюк, 2001, с. 55]. Декілька пластин сколоті з одного нуклеуса. Великі конічні нуклеуси, з яких знімалися великі (до 20см.) пластини виявлені при похованнях Яма, Чаплі [Телегин, 2001, с. 59- 60].
Цікаво відмітити таку рису поховального ритуалу новоданилівського населення: в правій або лівій руці знаходилася велика ножеподібна пластина – кинджал або її фрагмент. Ще одна важлива деталь іншого порядку: деякі поховання обдаровані чисельними виробами: браслетами, підвісками, бусинами, кам’яними сокирами (зброя!), скребками, наконечниками списів, дротиків, стріл, булавами, скіпетрами та ін. Треба думати, що це були поховання еліти: військових вождів, воїнів, що може вказувати на суспільну стратифікацію, владу верхівки, яка і виступала, зачасту, організатором виробництва, обміну, економічного прогресу. Одним з таких поховань було Суворівське відкрите в 1970 р. М. Шмаглієм, І. Черняковим. В ньому знайдено відомий конеголовий скіпетр з добруджанського порфіриту [Даниленко, Шмаглій, 1972, с. 19]. В Рівненському районі Рівненської обл. М. Хомичем виявлена унікальна пам’ятка: в пересохлій долині потічка на оброблюваному тепер полі (уроч. Крем’яне). На ній у великій кількості знаходяться конкреції кременю та підготовлені до використання нуклеуси різних форм – більш округлі, для зняття пластинчатих відщепів, підциліндричні, конусоподібні – пластин. Судячи з їх чималих розмірів та форми нуклеусів вони належать до кінцевого періоду енеоліту і пов’язані з пізньотрипільською культурою (ПТК) та, імовірно, лійчастого посуду (КЛП). Ця територія контролювалася носіями ПТК, але тут бували напевно і невеликі групи КЛП на що вказують знахідки їх кераміки в широкому ареалі межиріччя Стиру та Горині. Унікальність пам’ятки полягає в тому, що:
1) на площі приблизно 2 х 0,7км. наявні виходи великих конкрецій високоякісного кременю.
2) його первинна обробка до стадії нуклеуса виконувалася на місці
3) велика кількість підготовлених нуклеусів та небагато знарядь (пластин та ін.) залишена на місці.
4) на полі не знайдено кераміки. Можна припустити, що майстри деякий час могли проживати на сусідніх,більш високих місцях.
Як сказано, уроч. Кремінь знаходилося в ареалі проживання населення ПТК, проте на полі знайдені знаряддя, які в польській фаховій літературі звуться ,,lupichy” (заготовки) [Balcer, 2002, s.64, ryc.22], які є типовими для комплексів знарядь КЛП. Вони нагадують долота, стругальні знаряддя для обробки дерева, але разом із дерев’яною ручкою могли виконувати функцію мотики, наприклад для виймання з землі крем’яних жовен, або обробки (загострення) палиць для цієї ж роботи. Про інше призначення скарбів крем’яних пластин культури лійчастого посуду повідомляє А. Броніцкі. Скарби крем’яних пластин КЛП виявлені також в сусідній Холмщині. Перший виявлено у місцевості Вінцентув, гм. Краснистав [S. Kadrov1989, s.27-33], інший біля Веремовіци [Bronicki, 1993, s. 29-34]. А. Броніцкі виділяє спільні для обох скарбів особливості:
1) всі вони знайдені в болотистих місцях невеликих річечок на певній відстані від поселень;
2) сировина, з якої виготовлені – волинський кремінь;
3) великі пластини виготовлені при допомозі мідного посередника, трапецієподібні або трикутні в поперечномуперетині;
4) для їх виготовлення використовувалися одноплощинні нуклеуси;
5) всі вироби позбавлені слідів додаткової обробки. Обидва пункти лежать на межі Люблінської височини.
Звичай залишання пожертв божествам пов’язаним з водою та болотами, відомий серед носіїв КЛП Середньоєвропейської низовини від південної Скандинавії до півночі Польщі, звідки розселилося згадане населення. У південних землеробських культур вегетативний культ родючості відомий поряд з культом сокири. Місцем обрядівцієї людності були їх поселення. Північна традиція складання жертв болотам відома з часів мезоліту [Jankowska, 1990, s.88]. Вотивними дарами тут виступав посуд (керамічний, дерев’яний ), кам’яні та крем’яні сокири, м’ясо , люди. Інколи ці пожертви навмисно псували (як це робили трипільці). Так наприклад надбивалися пластини з скарбів. Виявлені скарби крем’яних пластин А. Броніцкі пропонує датувати часом після переломного моменту в обробці кременю: 3250 – 3100р. до н.е. [Массон, Мерперт, 1982, с.175, табл.10]. Приблизно в той період населення волино- люблінської культури, яке контролювало кращі родовища волинського кременю [Kadrow, 1988, s.6, ryc.1] могло продукувати півфабрикати з параметрами пластин, виявлених у Вінцентові та Веремовіцах 9[Bronicki, 1995, s.].Взагалі, на думку цього автора, крем’яні пластини у скарбах датуються 2800 – 2500р.р. до н.е., т. б. часом пізнього Трипілля.
Тому питання про виробництво пластин населенням ВЛК або ПТК залишається відкритим. Цікаву публікацію про скарби крем’яних виробів подає А. Бритюк [Бритюк, 2001]. Дослідник звертає увагуна те, що заховані в землі крем’яні комплекси-скарби в басейні Сіверського Дінця потрібно розглядати диференційовано в залежності від їх вмісту. Він пропонує поділити виявлені на цій території скарби на чотири категорії:
1. Засіб обміну (як приклад Ігренський скарб). Таких комплексів не багато
2. Виробничі комплекси (Серебрянське, комплекс №2). Вони містять готові вироби та знаряддя для їхвиготовлення (ретушери, відбійники, відтискачі). Автор справедливо відзначає, що в поховальних наборах такіфункції виконувалися кістяними та роговими знаряддями.
3. Виробничі набори (Серебрянське комп. №1, Крейдянка). Це чисельна категорія комплексів. В ній наявнізнаряддя та заготовки для їх виробництва. В похованнях також наявні подібні знаряддя з кістки та рогу, можливоретушери.
4. Відходи виробництва.
Стосовно Волині подібний поділ «скарбів» на категорії теж є важливим. По-перше, поховальні пам’ятки волинського ареалу енеоліту, доби бронзи не розглядалися досі під кутом зору професійних занять похованих. Проте і явних ремісничих поховань тут не відомо. По-друге, необхідним є каталог подібних пам’яток хоча б для Західної Волині періоду V-ІІ тис. до н.е. На основі нього можна було б робити певні висновки.
Використана література та джерела :
1. Бритюк А. Энеолитические клады или производственные наборы // Древности Северского Донца. Сборник науч.Статей. – Луганск «Шлях», 2001. – 106 с.
2. Захарук Ю. До питання про співвідношення і зв’язки між культурою лійчастого посуду і трипільською культурою // МДАПВ. – 1959. – Т.2. – С. 58.
3. Збенович В. Позднее Триполье и его связь с культурами Прикарпатья и Малопольши // ААС. – 1976. – Т.16. – С. 44.
4. Конопля В. Скарби крем’яних пластин з Ількович і Шистіва // Волино-Подільські археологічні студії. – Л., 1998 – С.146–159.
5. Куштан Д. Клад кременевого сырья с позднотрипольского поселения Шарин ІІІ, 2008.
6. Нариси культури давньої Волині / За ред. Г. Охріменка. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006 – С. 596.
7. Пастернак Я. Нові археологічні набутки музею Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові за часів 1933-1936 //Записки НТШ. – 1937. – Т. 154. –С. 9.
8. Пелещишин М. Пізньотрипільські імпорти та проблеми періодизації західноволинських поселень культури лійчастогопосуду // Тези доповідей і повідомлень… – С. 50 – 51.
9. Пелещишин М. Племена культуры воронковидных сосудов // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (энеолит,бронза и раннее железо). – К.: Наук. думка, 1990. – С. 17.
10. Пелищишин М. Культура воронковидных сосудов // Археология Украинской ССР. – К.: Наук. думка, 1985. – Т.1. – С.275.
11. Пелищишин М. Племена культури лійчастого посуду // Стародавнє населення Прикарпаття і Волині. – К.: Наук.думка, 1974. – С. 127.
12. Телегин Д., Нечитайло А., Потехина М., Панченко Ю. Среднестоговская и новоданиловская культуры энеолитаАзово-Черноморского региона. – Луганськ: «Шлях», 2001. – С. 152.
13. Формозов А. Клады каменных орудий на территории СССР // Archeologicke rozgledy. – Praha, 1958 – Rocznik 10. –Sešit 5. – S. 642-644.
14. Badania weryfikacyjno-sondarzowe wyżynnej osady neolitycznej na stanowisku «Grodzisko» w Zimnem…//Archeologia PolskiSrodkowo – Wschodniej. – T.III. Lublin, 1998. – S. 12-29.
15. Bronicki A. Bagenny depozyt wiorów krzemiennych kultury pucharów lejkowatych z Wincentowa, stan.19, woj. Chelm, spr.Arch. – T. XLV. – S. 29-34.
16. Bronicki A. Kilka uwag o recepcji niźowych elementów kulturowych w spolecznościach, grupy poludniowo-wschodniej kulturypucharów lejkowatych // Materiały i sprawozdania Rzeszowskiego Ośrodka Archeologicznego. – T.XVI. – Rzeszów, 1995. – S. 7-12.
17. Bronicki A. Zimne, rejon Wlodzimierz Wołyński – wyźynna osada neolityczna w świetle najnowszych wykopalisk, wynikiwstępnej analizy żrodel pozakrzemiennych // МинулеісучаснеВолині: ОлександрЦинкаловськийіВолинь. Матеріали IX науковоїісторичноїкраєзнавчоїміжнародноїконференції, 20-23 січня 1998. – Луцьк, 1998.
18. Buszewińz J. Sprawozdanie z badań osadu neolitychnej w Grudky Nadbuznym, stan. 1c.// Sprawozdania z badań terenowychw wojewódstwie Zamojskim w 1958 roky. – Zamość, 1988. – S. 14-15.
19. Cynkałowski A. Materiały do pradziejów Wołynia i Polesia Wołyńskiego. – Warszawa, 1961. – S. 35.
20. Gumiński. Grudek Nadbużny osada kultury pucharów lejkowatych. – Wrocław, 1989. – S. 23-25.
21. Kadrow S. Sklad wiorów krzemiennych kultury pucharów lejkowatych z Wincentowa / stan.59, Krasnystaw, woj. Chelm //Spr. Arch. – T. 40. – S. 27-33.
22. Kempisty E. Odkrycie ceramiki kultury trypolskiej na zachód od Wisły // WA. – 1968. – T. 33. – Z. 3-4. – S. 377-378.23. Kowalczyk I. Osada kultury pucharów lejkowatych w miejsc. Grudek Nadbużny, pow. Hrubieszow w swietle badań // WA. –1954. – T. 23. – S. 35.
Григорій Охріменко, Ігор Михальчук,Луцьк, Микола Хомич, Рівне.