Жителі міста Володимира-Волинського ще пам’ятають, як літаки Ан-2 ( «кукурузники» ) кружляли над містом, адже неподалік, у селі Льотниче, Володимир- Волинського району розміщувався аеродром – льотне поле для посадки і злету «кукурузників».
До речі, АН - 2 занесено до Книги рекордів Гіннесса як єдиний у світі літак, який серійно виробляється більше 60 років. Перша така машина з'явилась у 1947-му. Крилату машину можна було часто бачити на аеродромі у селі Льотничому. Однак після того, як Радянський Союз розвалився, від аеродрому залишилися тільки спогади, а злітно-посадкову грунтову смугу віддали під городи. І тепер тут випасають худобу, садять городи та косять сіно. Історія цього аеродрому нерозривно пов’язана з історією села Льотниче, яке було засноване на початку ХХ століття. Фактично це була вулиця, що примикала до Володимира-Волинського та вела до цегельного заводу. А у 1932-1934 роках, коли Володимир-Волинський перебував у складі Польщі, було вирішено збудувати за містом аеродром (по-польськи «льотнисько»). Звідси і пішла назва -Льотниче.
Місцевий краєзнавець Ярослав Васильович Царук, описуючи історію села, зазначає у своїй книзі «Володимирщина у боротьбі за незалежність», що поляки «…будували аеродром без будь-якої техніки, землю возили підводами, висипали, рівняли кіньми, які тягали щит, схожий на скрепер – лопату, що горнула землю. В потрібному місці два чоловіки цей щит перевертали, висипаючи землю і зарівнюючи таким чином ями. Аеродром будували більше року, він приймав легкі літаки, планери, на яких катали дітей та дорослих». Коли ж у вересні 1939 році, з початком Другої світової війни, Володимир-Волинський був зайнятий частинами Червоної Армії і, згідно з пактом Молотова-Рібентропа, включений до складу СРСР, дорогу від пошти до цегельного заводу перейменована на Льотничу. З того часу і село почали називати Льотниче. -До 1939 року села Льотниче не було, - згадує житель села Євген Остапович Борусевич, 1927 року народження, який все життя прожив у цьому селі.
– Коли у 1939 році сюди прийшли «совєти», то зробили так, що до залізничного переїзду ще було місто, а після переїзду вже починалося село. Тут був дуже великий аеродром. Були тут і планери, і «кукурузники», і дуже часто з парашутами стрибали спортсмени. Проте розбудовуватись село почало вже після війни, коли поряд почалося будівництво військового полігону і мешканців хуторів Білозовщина, Барбарівка, Дубники, Ковальщина, Галінувка, Стефанувка і Андрусівка стали переселяти до навколишніх сіл. Частина цих переселенців оселилась у селі Льотничому. Після війни, десь із 1948 року аеродром знову почали використовувати як для пасажирських перевезень, так і у сільгоспавіації для розпилення міндобрив над колгоспнимиземлями. Ціла бригада літаків, близько десяти, стояла тоді на аеродромі. Одні, яких використовувались у сільському господарстві, прилітали з Рівного, інші, пасажирські, - з Луцька. Пасажирські літаки літали за маршрутом «Луцьк – Володимир-Волинський - Нововолинськ» і назад. Це були регулярні пасажирські перевезення 2-3 рази на тиждень. А у святкові та вихідні дні, десь починаючи з 1950 року, почали проводилися повітряні екскурсії над Володимиром. Близько 30 хвилин могла тривати одна така екскурсія. Охочих же політати завжди було багато.
Так, зокрема, і Ярослав Царук згадує про свою першу повітряну екскурсію: «Це було вперше, коли я літав на літаку. Нам, молодим, дуже хотілось тоді політати, адже мало хто літав. Навіть доторкнутись до літака, піднятись на його борт по драбині Такі дрібниці залишало незабутні відчуття. Моя перша повітряна екскурсія відбулась десь приблизно у 1962 році. Було дуже цікаво. Аж дух захоплювало, коли, піднявшись у небо, я міг споглядати згори наше місто: церкви, вулиці – все таке до болю знайоме і водночас нове. Людей було багато: літали сім’ями разом з дітьми. Десь до двадцяти чоловік знаходилося у літаку. Недалеко від авіакаси можна було купити воду та морозиво. Тобто молодь мала змогу дуже гарно провести час.»
На аеродромі, поблизу дороги, були побудовані два будинки. В одному з них жив начальник аеродрому, в іншому розміщувався диспетчерський пункт та радіостанція. Надія Бабич, 1929 року народження, яка живе у Льотничому поблизу аеродрому з 1964 року, розповідає, що в одному з будинків була авіакаса, зал очікувань і кімната для льотчиків, де вони могли відпочити.
Говорячи про загальне призначення літаків, які прилітали до Володимира-Волинського, директор історичного музею Володимир Стемковський зазначає, що літаки АН-2 базувалися на військовому аеродромі поблизу Луцька: – Для чого їх використовували? Було два чи три літаки пожежної інспекції, які займались гасінням локальних пожеж по лісах чи полях. Вантажні літаки, які в основному перевозили пошту та продовольство у важкодоступні поліські райони, особливо під час повеней. Використовували ці літаки також і в сільському господарстві для обробки полів хімікатами. Декілька літаків займалися пасажирськими перевезеннями на авіарейсах з Луцька до Києва та Львова. Аеродром у Льотничому вважався проміжною станцією, де літаки дозаправлялися і летіли далі. Пасажирські літаки також використовували для екскурсійних подорожей над Луцьком чи над Володимиром – два-три кола над містом. Квиток коштував тоді приблизно 1 карбованець. Слід також сказати, що «кукурузники» використовували і в якості санітарної авіації, коли хворого потрібно терміново доставити до лікарні у Луцьк, Львів чи Києв. Ця система була дуже досконало розвинена і надзвичайно потрібною. Шкода, що зараз цього немає. Принаймні, місцевої медичної, вантажної та пасажирської авіації нам не вистачає.
Аеродром у Льотничому був дійсно стратегічно важливою структурою як для туристичного Володимира, так всього району і служив інтересам громадян волинського регіону. Було б дуже добре відновити авіасполучення між Володимиром та Луцьком, Львовом чи бодай навіть Нововолинськом; при цьому, у випадку будівництва сучасного аеропорту, новий аеродром зміг би приймати на своїй території гелікоптери, невеликі літаки з сусідніх країн, а значить, задовольняти потреби бізнесових кіл та турбізнесу. Окрім цього, добре відновити діяльність аеродрому для авіаційного спорту, потреб приватних пілотів, іноземних пілотів, що бажають прилітати в цей регіон, молоді та всіх тих, хто зацікавлений у відновленні авіаційної діяльності у Володимирі –Волинському. Хотілося б, аби наша влада не залишилась осторонь цієї благородної справи та доклала зусиль, щоб створити на околиці Володимира сучасний аеропорт, аеродром та аероклуб, у якому бажаючі змогли б займатися улюбленими видами авіаційного спорту: пілотуванням літаків, планеризмом, парашутизмом, авіаракетомоделюванням та іншими.
Почесний громадянин нашого міста Ярослав Царук зазначає: Моя думка така: територію колишнього аеродрому ні в якому разі неможна забудовувати. Коли ми твердо станемо на ноги і Україна нарешті стане високо розвинутою державою, то у нашому місті буде вже готовий майданчик для відновлення польотів на тихохідних літаках чи гелікоптерах. За усяку ціну нам потрібно зберегти цей майданчик, бо це є перспективою на майбутнє – на 100-200 років вперед. Коли ж майданчик забудується, то де ми потім знайдемо краще місце для аеродрому? Адже тут усе готове: і дорога прокладена хороша, і до центру недалеко. Так, до Луцька автобусом потрібно добиратись 1,5 години, а літаком – яких хвилин 15. І хтозна, де ще буде дешевше. Так само маршрут до Нововолинська: весь час ті автобуси переповнені… Та й для туристів це було б дуже зручно. Тому сільська рада має заборонити забудову території колишнього аеродрому, бо це перспектива на майбутнє. Чи будуть колись відновлені володимирські авіалінії та повітряні екскурсії над Володимиром? Це буде залежати від нас з вами, від того, чи захочемо ми літати
Олександр Ковальчук, місто Володимир -Волинський