Наближаються різдвяно-новорічні свята. У цей час душу відвідують найрізноманітніші спогади – про минуле, про дитинство, про хороших людей, яких уже немає з нами...
Днями до музею завітав відомий у місті педагог і краєзнавець Павло Смикалюк і приніс 14 поштівок. Павло Григорович врятував ці речі, бо сусід мав намір викинути їх на смітник. Усі ці поштівки датуються ще початком 20століття – їм понад 100 років. На багатьох з них згадується прізвище Миколи Звойницького. Ким же був цей чоловік?Спогадами поділилася племінниця археолога О.Цинкаловського Наталія Грабарчук.
«Микола Звойницький був справжнім патріотом України, - розповідає Наталія Назарівна, - такої щирої, порядної, доброї людини вже не зустріти у наш меркантильний час. Пан Звойницький був справжнім інтелігентом, талановитою людиною, готовою завжди прийти на допомогу.Він був здібним учителем, мав дар від Бога. Брав активну участь у постановціп'єс при володимирській «Просвіті» в 20-40 х роках 20століття, грав комедійні ролі, зокрема, Стецька у «Наталці Полтавці».«Пригадую, - продовжує Наталія Назарівна, - як мене, восьмирічну дівчинку, тато привів за руку до володимирської «Просвіти», котра знаходилася на Ковельській вулиці. Це було в роки німецької окупації, важка матеріальна скрута. Приміщення «Просвіти» не опалювалося. Однак, ми, діти, цього не помічали. Ми були в захопленні від того, що могли виявити свої таланти у аматорському гуртку художньої самодіяльності. Наші виступи приурочувалися релігійним святам, ювілейним датам, нашим батькам і урочистим заходам, які проводилися при міській управ«Микола Звойницький був активним учасником просвітянського руху Володимирі. Високий, худорлявий, інтелігентність ніби була написана на його обличчі.
Пан Звойницький бував у Німеччині, де переймав педагогічний досвід. Володимирські діти любили доброго, мудрого вчителя.» У 1944 році, коли радянська влада вдруге прийшла на Волинь, розпочалися репересії.Люди боялися навіть вітатися з колишніми знайомими. Жорстка машина сталінських репресій зачепила і Миколу Звойницького. Його відправили до Харківської пересильної в'язниці.Разом з ним там сидів багаторічний політв'язень з села Лудина Степан Куцай, автор книг «Німеччина очима остарбайтера» і « 3688 діб у сталінсько-беріївських таборах». Звойницький, уже літній чоловік, помирав у нього на руках, його останні слова: «Юначе! Якщо Бог збереже Вас, і Ви повернетеся на Волинь, то передайте моїй донечці Галі, що я загинув тут. А вона нехай втікає з України...» Донька вчителя - Галина - переїхала до Києва, рятуючи своє життя. Я оглядаю поштівки, уявляю, як колись їх торкалися руки мудрого вчителя. Одна з них датується 12 квітня 1922р., адресат іменується високошанованим паном, управителем української міської школи у Володимирі. На іншій, датованій 20 грудня 1914р., зображено гарну дівчину з гілкою ялини в руках. А ось новорічна картка , на якій намальовано Святого Миколая, котрий везе подарунки дітям( на штемпелі напис ще царської пошти - Володимир-Волинський, 31.12. 1910р.).
Поштівка вітальна. 1910 рік. Знімок з фондів Володимир -Волинського музею
У вітальному тексті згадуються Іван, Кастилія, Маня Зарембінські. Можливо, вони були друзями учителя Звойницького.
Зворотня сторона вітальної поштівки.
На інших картках - часів Російської імперії, Другої Речі Посполитої, зображено колядників, сценки з українського народного та дворянського життя, є й великодні вітаннНа картках згадуються володимирські вулиці- Мала Броварна( в районі 1-ої школи?), Садова- там мешкав Микола Модестович. Від цих раритетів відчувається дух старовини, аура добра, людяності, високої моральності, які були властиві їх колишньому власнику- вчителю Миколі Звойницькому, котрий залишив добру згадку про себе у серцях людей, які його знали.
Богдан Янович, науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею