Хребтовичі – це давній українсько-білоруський рід, який відносився до найбагатших магнатських родин. Традиційно, родовід Хрептовичів починають від литовських коренів, посилаючись на свідчення польського геральдиста Каспара Ненецького. Оскільки він вважав, що рід Хрептовичів починається від Вишгерта, який присвоїв собі і своїм нащадкам польський герб Одровонж (перша згадка про цей герб у Х ст., відомо, що він перенесений з Моравії).
Однак, литовське походження Хрептовичів, викликає певні сумніви, ажде Хрептовичі з прадавніх часів були православними. Ця обставина зумовлює те, що вже більш близькі до наших часів геральдисти – версію походження Хрептовичів від Вишгерта залишають осторонь. Родоначальником називають Богдана Хрептовича, який жив наприкінці XV ст. у своєму маєтку на Волині – Богурині (нині село Бугрин Гощанського району Рівненської області). Від свого родового гнізда Хрептовичі отримали друге прізвище Богуринські. Великий знавець історії Литовсько-Руської держави Матвій Любавський, пов’язує рід Хрептовичів, зокрема, з такою історичною подією, як підписання договору між Великим князем Литовським Свидригайлом та Лівонським орденом. Серед князів і бояр, котрі зобов’язувалися його дотримуватися був і пан Хребет. На думку Матвія Любавського, від пана Хребта і йде початок роду Хрептовичів.Наприкінці XV ст. вже бачимо в історичних документах декількох Хрептовичів, багатих литовсько-руських панів.
Це були сини вище згадуваного Богдана Хрептовича. Від першого шлюбу з дочкою українського князя Юрія Четвертинського Фескою, Богдан мав сина Івана, а від другої дружини, ім’я якої нажаль невідоме, мав шестеро дітей: синів – Миколая, Яна, Дмитра, Василія, Мартина, а також дочку, ім’я якої невідоме. Найбільшу кар’єру зробив Іван. За свою вірну службу Великому князю Литовському і польському королю Олександру названий Литавором. При правлінні Олександра, що загалом прихильно ставився до руських аристократів, брати Хрептовичі були обдаровані величезними маєтками не тільки на Волині, а й по всій Україні, займали при ньому значні державні посади. Іван Литавр помер після звільнення з московського полону, не залишивши нащадків чоловічого роду (єдиний син помер замолоду). Саме в цей період активно загострюється боротьба української і білоруської аристократії, яка почала втрачати своє панівне становище в державі. Хрептовичі, як і решта шляхетних родин – Острозьких, Вишневецьких, Огинських, Олельковичів – дарують свої землі та гроші православним церквам і монастирям, влаштовують при церквах школи, стають патронатами монастирів. Саме тоді, на фоні церковних та суспільно-політичних подій, з’являється досить колоритна особа – Мелетій Хрептович, нащадок п’ятого сина Богдана Хрептовича – Василя. Мелетій Хрептович до прийняття духовного сану служив у війську. Пізніше, як чоловік набожний, богомольний та ще й з шляхетного роду, був обраний в сан архімандрита Києво-Печерського.
Що саме спонукало його прийняти духовний сан невідомо. В 1580 році архімандрит Мелетій вступив в управління Володимир-Волинською єпархією, що була однією з найбагатших православних кафедр Речі Посполитої, де вже через кілька років прийняв сан єпископа. Після смерті Мелетія, багату Володимирську єпископію, за рекомендацією князя Костянтина Острозького, отримав Іпатій Потій, який на той час ще був православним. Ще не встигло охолонути тіло Мелетія, як над його труною закружляла зграя. Рідні, наближені, ченці його монастиря один поперед одного поспішали накласти руки на залишене небіжчиком добро. Після смерті Мелетія, його брат Кіндрат, жалівся в володимирському городському суді, що священики соборної Володимирської церкви, самовільно заволоділи церковним майном єпископської кафедри, в числі якої були і особисті речі Мелетія, які по праву спадковості мали б належати Кіндрату.
Мелетій Хрептович неодноразово згадувався в володимирському суді, як захисник православних церков, зокрема, церкви Святого Миколая Чудотворця, що знаходилась поблизу кам’яної єврейської синагоги (нині не існує). Мелетій був останнім представником волинської гілки Хрептовичів-Богуринських, що залишив слід в українській православній церкві. Як і багато інших православних панів, Хрептовичі переходять у католицизм. Одні роблять це, тому що виховувались у єзуїтських школах, другі – заради більш швидкого досягнення державних посад. У «Треносі» або «Плачі Східної церкви» Мелетія Смотрицького, православна церква з жалем і сумом звертається до своїх синів-відступників: «… Де тепер той безцінний камінь карбункул, блискучий як світильник, котрий я носила в короні голови моєї між іншими перлами, як сонце серед звізд, - де дім князів Острозьких, що сіяв понад усі інші блеском світлості своєї старої віри? Де тепер родовиті, славні, великомисленні й давні доми по всім світі голосною доброю славою, могутністю і відвагою народу руського відомі – Ходкевичі, Глібовичі, Кишки, Хребтовичі?...»
Орися Вознюк,науковий співробітник ДІКЗ «Стародавній Володимир»