Села Іваничі Волинської губернії , Володимир-Волинського уїзду, Церкви Казанської Ікони Божої Матері 1896 Рік.
Місцерозташування села. Село Іваничі уїзду Володимирського, Волинської губернії ,другого Благочинного округу стоїть від губернського міста Житомира на 400 верст, від уїзного міста Володимира-Волинського на 24 версти, від найближчої залізничної станції містечка Рожищі Луцького уїзду на 70 верст і від найближчої поштової станції містечка Порицька на 8 верст. Раніше село це входило до складу Володимирського повіту, перейменованого пізніше у Володимирський уїзд. Від чого і коли село назване Іваничі – довести важко. Можна думати, що воно отримало назву від древніхвласників цього села, поміщиків Іваницьких, предок яких, Іларіон Васильович похований 30 квітня 1579 року вІваничах у побудованій ним Благовіщенській церкві, або ж від слова «іва», тому що в давнину село було оточенедрімучими лісами, в яких переважало це дерево. Авторові цього літопису при всьому бажанні перевірити це не вдалось. Село Іваничі з незапам’ятних часів належало поміщикам Іваницьким, предок яких, як видно із церковних документів, Іларіон Васильович Іваницький, православного віросповідування жив у половині шістнадцятого століття, був дуже благочесний, побудував церкву і в ній похований. Потомки його під час унії прийняли католицизм і маєток розорили. При останньому поміщикові із потомків Іваницьких Людвігу Іваницькому в 1855 році село Іваничі було продане за борги поміщиці графині Марії Чацькій, яка тоді ж уступила половину села своїй племінниці Ванді Чацькій, яка вийшла заміж за Романа Станіславовича Цешковського. Після їх смерті вступив у володіння цілими Іваничами син Романа Цешковського – Вітовт Цешковський. Село вилоподібно розташоване на рівнині в трьох верстах від австрійського кордону. Посередині, між двох паралельних вулиць, які називались в давнину: одна – Старими Іваничами (нині Загребельний Кут), друга – Новими Іваничами (нині Підцерковний Кут) – стелиться обширна левада, розділена посередині ровом на дві рівні половини, які, в свою чергу, поділені між селянами і членами церковного причту на дрібні ділянки сінокосу під назвою «пастовень». Серединою села служить корчма, від якої тягнеться, якби ручка від вил, третя пряма (невідомо чому названа «кривий кут») вулиця на захід і закінчується поміщицьким кам’яним будинком з господарськими будівлями і великим, із старих дерев, садом, в якому в давні часи знаходилась простора кам’яна каплиця. В ній, під час унії, коли в приходській церкві служили капелани1, здійснювали богослужіння вікарні2 священики, з яких найбільш відомий Красовський. Після унії зайняли каплицю латинські ксьондзи, а в 40-х роках каплиця знесена поміщиком Іваницьким зовсім, і тепер сліду її нема. Рів, що розділяє леваду на дві частини, бере початок свій на заході, в болотах поблизу кордону села Заболотці, протікає на схід біля двох верст і утворює невеликий ставок, де стоїть водяний млин, і далі, звиваючись у вигляді змійки ще на досить далекій відстані вкінці, впадає у річку Лугу, яка бере початок у селі Ляхів. Річки в селі ніякої нема, а беруть воду жителі із колодязів, яких нараховується в Іваничах більше десяти. Поверхня місцевості болотиста, від того і клімат нездоровий, який сприяє розвитку повальних і заразних хвороб, як то тифозної гарячки, віспи, кору, скарлатини, крупа і ін… Прекрасні болота і легенди розказані про них народом. На схід, у півверсти від села, в урочищі «Татарка» між орною землею лежить великий простір болотистого, покритого торфом сінокосу. Розповідають старожили, що вони чули від своїх предків, ніби колись, у давні часи, над берегом цього болота відкрився великий фонтан, з якого постійно била вода, затопивши поля й сінокоси і перекриваючи навіть шлях до містечка Порицьк, яке лежало від Іванич у восьми верстах. Так що потрібно було, добираючись до Порицька об’їзними шляхами через ліс біля Австрійського кордону, замість восьми верст долати дванадцять. Нічим не можна було знищити цей фонтан, і небезпека все більше і більше загрожувала. Пізніше хтось запропонував набити мішки вовною, заложити ними джерело і засипати землею. Після цього, ніби то, течія води зупинилась, а зроблена через улоговину гребля, названа потім «Татаркою», скоротила сполучення з Порицьком. Назва «Татарка», за легендою, походить від того, що в давнину під час монголо-татарських набігів, один татарин в цій місцевості переслідував дівчину, яка рятуючись від нього втечею, перестрибнула через широкий і глибокий рів з водою, а татарин, що стрибнув за нею, впав у воду і потонув. Наскільки ця легенда правдива – судити важко, але окружна довга дорога, прокладена в м. Порицьк в давні часи, існує і тепер під назвою Старого Порицького тракту, а на Татарці над берегом, на орному полі, (нині церковному) частина землі, на відстані 2-3-х сажень, вкрита дрібними різнорідними і різнокольоровими камінцями, де нічого не родить. Вода ж у кількох сажнях на північ від цього місця вибивається з-під гори трьома ключами, впадає біля греблі в рів і швидко несеться далі на північ, впадає в став біля млина. Ґрунт суглинистий супіщаний – досить родючий, частково і чорнозем.
Склад приходу. До приходу села Іванич з незапам’ятних часів належать села Древині і Щенютин. Тому Іваничівська парафія складається з села Іваничі, в якому в даний час нараховується 75 дворів, душ чоловіків біля 304, жінок – 344; Древині – дворів 42, чоловіків – 170, жінок – 179; і села Щенютин – дворів 23, чоловіків – 92, жінок – 73. Село Древині від церкви в 14 верстах, село Щенютин в 9 верстах. В селі Древині було колись парафіяльне кладовище, але вже давно закрите, і тіла померлих хоронять на Іваничівському кладовищі. Польських церков в селі парафії не було.
Кордони парафії. Парафія села Іваничі межує на півночі з селом Мишів, із заходу – з селом Заболотці, з півночі – колишнім великим лісом, який підходив до австрійського кордону, сьогодні зовсім знищеним колоністами, що заселяли цю місцевість, із сходу – з селом Ляхів і містечком Порицьком.
Пам’ятні місця села . Перший родоначальник поміщиків Іваницьких, який жив в половині ХVІ століття, Іларіон Васильович Іваницький залишив після себе багато пам’яток, які складають нині багатий вклад в історію села Іваничі. Так він побудував тут дерев’яну церкву в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці, в якій і похований, наділив її дзвонами,церковними речами, богослужбовими книгами і ін.. На деяких із книг по листках зробив власноручні підписи зназвою книги і позначеннями часу, коли передана в церкву. Деякі з цих книг, а саме: старе друковане Євангеліє без титульних листків, дві рукописні книги, згортки рукописних листків із різних церковних книг – здані в Братський Володимир-Волинський музей. Зберігається в церкві восьмиконечний хрест із кипарисового дерева, обкладений кругом сріблом із позолотою і підписом «М. Бонаро Афо повелеен раба Божия Лариона Васильєвича Иваницкого маложонки его пани Матрены Семеновны Иваницкой учинен секретов до храму Благовещения… (нерозбірливо). Богу всемогущему и людям христианским на поклонение!». Був при церкві також синодик, друкований на пергаментіХVІ ст., в ньому згадувались і царювання особи, як наприклад, Анастасія Романівна, дружина царя Іоанна Васильовича Грозного, а також імена поміщиків Іваницьких, Гоголевських, Кисілів і інших. Ці два останні предмети, тобто хрест і синодик, на вимогу Єпархіального керівництва в 1874 році висилались в Київську археологічну комісію, звідки повернуті, але синодик при перенесенні речей із старої церкви в нову у 1874 році десь загубився. Стара церква, побудована поміщиком Іларіоном Іваницьким в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці, пізніше в ім’я Успіння Святої Анни і, на кінець, в ім’я Зачаття Святої Анни, під цим іменем залишалась до 1872 року. Коли замість неї була побудована нова дерев’яна церква в ім’я Казанської Ікони Божої Матері ***, то стара, з дозволу Архієпископа Агафоніла, перенесена на кладовище і освячена в ім’я святих 40-ка мучеників Севастійських. На місці, де був похований в церкві (перед намісною іконою Спасителя) будівничий цього храму Ілларіон Іваницький, під кам’яною білою плитою в рівень з підлогою, з написом «Афо лета Божия, месяца апреля, а дня представился благочестивый, христолюбивый раб Божий пан Иларион Васильевич Иваницкий и положен есть в церкви Благовещения Пресвятая Богородицы нине поставленый деревянный надгробник». З його лівої сторони в головах лежить на рівні з землею невеликий круглий, у величину жорен, білий камінь, на якому вирізаний у форматі Георгіївський хрест. В церкву на кладовищі,побудовану із матеріалу старої, перенесена була і храмова древня Ікона Благовіщення, написана на дереві в 1576 році з написом, пожертвувана тим же поміщиком. Ікона ця по старості потребувала значної реставрації, і тому зі згоди притчу і прихожан була уступлена в 1891 році Свято-Володимирському православному Братству для розміщення у Мстиславському храмі після його відновлення. Взамін тієї ікони Братство зобов’язалось придбати в Іваничівську кладовищну церкву хорошого іконопису храмову іконуСвятих 40-ка мучеників Севастійських. Поміщик Іларіон Іваницький, говорять, був дуже набожний. Він завів усебе звичай, щоб кожний його кріпосний селянин обов’язково носив у себе на грудях поверх одягу металевийхрест, і якщо при зустрічі не бачив такого хреста на грудях у свого підданого, то важко карав. Звільнявся відпокарання лише той, хто не маючи такого хреста, при зустрічі з поміщиком виривав кілька волосків із своєї голови,зв’язував їх хрестоподібно і клав на місце хреста. Характерна ця особливість продовжувалась і до наших днів: щенедавно, років десять назад, становий пристав говорив: «Якщо іваничівський мужик прийде до мене за чим-небудь,я не питаю звідки він, тому що знаю його по хресту, в інших селах мого стану цього нема.» Звичай цей тепер зникає.
Придорожні хрести. На кожній вулиці будували чавунні хрести на дерев’яному постаменті в пам’ять коронації їх Величності в1883 році. Є кілька великих дерев’яних хрестів при дорогах, поставлених селянами, у яких діти по народженні помирали, до того часу, поки за їх віруванням, вони не поставили цих хрестів.
Давні кладовища. Православне кладовище в селі Іваничі, відведене спочатку невідомо коли, на відстані в 238 сажнях на західвід церкви. У 1878 році кладовище це розширене з північної, східної і південної сторони. Побудована на ньому в1877 році дерев’яна церква в ім’я Святих 40-ка мучеників з цегляним склепом під нею, в якому поховано жінкусвященика Домініка Ілліча Гуцевича і сина Гуцевича, померлого в травні 1886 року. Кладовище в 40 сажень довжиною і 30 сажень шириною обгороджене дерев’яною загорожею і засаджене деревами. На ньому, крім трьох чавунних хрестів на дерев’яних постаментах, кілька великих дерев’яних і багато малих хрестів над могилами покійників. Ніяких інших пам’ятників нема. Відомо, що на Старих Іваничах (зараз вулиця Загребельний Кут), колись знаходилась церква. Відкрито місце, де вона, по всій вірогідності, стояла, тому що вириваються із землі куски жерсті, заліза, цвяхів та інших речей, але коли і ким вона була побудована, як довго існувала – нікому не відомо.
Історія храму. Храм в Іваничах побудований на вулиці, яка називається Підцерква, трохи в сторону на північ села, на рівній місцевості. Знаходячись на цій місцевості, він близько до будинків поселень села Іваничі і набагато ближче до приписних сіл, ніж якщо б він був побудований на іншій вулиці. Теперішній храм побудований в 1872 році на кошти прихожан, з допомогою місцевого парафіяльного священика Олександра Васильовича Гуревича, за планом Єпархіального архітектора в ім’я Казанської Ікони Божої матері з благословення преосвященного Агафангела – Архієпископа Волинського і Житомирського. Будівництво продовжувалося 2 роки. На все будівництво витрачено 4845 рублів 80 копійок сріблом. Крім того, прихожани вивозили своїми підводами за 40 верст будівельний матеріал і годували по черзі робітників. Освячення храму було здійснено 1874 року, місяця жовтня, 22 числа за благословенням того ж Архієпископа благочинним священиком села Ляхова Іоанном Білецьким. До засобів утримання церкви відносились церковні кануни3, продажа пива на Пасху, що продовжується і тепер. Була і церковна пасіка, але оскільки вона не приносила майже ніякого доходу і нікому було за нею доглядати, то в 70-х роках її продано і за 12 вуликів виручено 36 рублів, а гроші надійшли в церковну кружку.
Опис храму. Зовнішня частина храму. В даний час храм с.Іваничі являє собою дерев’яну на кам’яному фундаменті, обкладену дошками будову довжиною з притвором від царських врат до порога західних дверей – 7 сажень4 і 1 аршин5, шириною – 6 сажень, висотою – 8 з половиною сажень. Вівтар має довжини 2 сажні 2 аршини і 2 вершки6, ширина – 3 сажні і 15 вершків. Він побудований рівностороннім продовгуватим хрестом, одноповерховий. Покрівля церкви шатоподібна. На середній частині храму побудований великий восьмикутний купол в просвіт в чотирьох віконцях і главою у вигляді архієрейської митри, вкритий білою англійською жерстю, на якій стоїть залізний восьмикутний хрест, монолітний, позолочений листовим золотом. Церква вся з дзвіницею вкрита жерстю і пофарбована яскраво-зеленою масляною фарбою. У старої церкви було кругом опасання7, в такому вигляді перенесена і побудована вона на кладовищі, тільки в меншому об’ємі. У теперішньої церкви опасання нема, тільки з правої сторони вівтаря побудована невелика пономарня8, під якою викладений невеликий цегляний льох для зберігання церковного вина. В пономарні з одним за залізною решіткою вікном і двома дверима знаходиться грубка на вугілля, комод із 7 ящиками для складання свічок, водосвятна чаша, кропило, кружка зі свічками і грошима і ін. церковними речами. Вікон у вівтарній частині два великих і одне мале, напівкругле. В середній частині храму вікон вісім і два великих півкруглих над північними і південними дверима. Чотири вікна закріплені залізнимирешітками. Дверей в храмі стулкових із соснового дерева на залізних петлях з внутрішніми замками чотири. Всі вони відкриваються всередину храму. Знадвору, навпроти північних і південних дверей, які ведуть в пономарню і в притвор, побудовані 4 критих зі сходинками галереї. Дзвіниця з’єднана з церквою і побудована одночасно з нею в чотири поверхи на кам’яному фундаменті, висота 10 з половиною сажнів. На першому поверсі, який утворює притвор9 храму, з північної сторони побудований невеликий приділ10 з великими, за металевою решіткою, вікнами і дверима для складання різних церковних речей, з південної сторони у схожому приділі розміщені сходи, які ведуть на другий поверх і далі до четвертого. На другому поверсі знаходиться досить просторе приміщення, яке має на заході велике напівкругле вікно, а на сході – досить широкі двері всередину церкви на так звані хори11 на висоті від підлоги в дві з половиною сажні. На третьому поверсі є по боках два приділи з невеликими вікнами, дверима, можуть розміщуватися в одному – бібліотека, в другому – церковний архів на кінець. На четвертому поверсі розміщені чотири дзвони. Із них перший поступив у 1872 році (він замінений на старий розбитий дзвін з приплатою 100 руб. із церковної суми), важить 16 пудів12 і 15 фунтів13, із зображенням на ньому Ікони Божої Матері. Другий відлитий в 1568 році утриманням православного поміщика Іларіона Васильовича Іваницького з підписом і гербом, вага – 7 пудів. Третій відлитий в 1818 році, без підпису і зображення, вага – 2 пуди. Четвертий надійшов у 1782 році, без підпису і зображення, вага – 1 пуд. Дах над дзвіницею виведений конусоподібно, покритий жерстю і пофарбований яскраво-зеленою фарбою, на самій маківці встановлений залізний монолітний позолочений восьмикутний хрест. Церква обгороджена дерев’яною огорожею з одними воротами і хвірткою, встановленою на кошти прихожан.
Внутрішня частина храму. Всередині церква хрестоподібна. Стіни, як у вівтарі, так і в храмі розписані різнокольоровими масляними фарбами, підлога в усіх частинах храму дерев’яна. Престол у вівтарі дерев’яний, на підмурівці, квадратний у висоту; з дошкою в довжину і ширину по одному аршину і семи вершками. Святий Антимінс14 атласний жовтого кольору в атласному ілітоні червоного кольору. Над престолом солея15 зі зображенням Святого Духа у вигляді голуба на хресті і чотирьох херувимів по кутках. Горне місце влаштоване з 4-ма пілястрами16і капітелями17. Жертовник18 розміщений в кутку на північній стороні без сходів. Іконостас на чотири яруси, різьблений з дерева, хорошої сницерської (різьба по дереву - авт) роботи. Царські двері прямі, різьблені, із лакового дерева, робота коштує 30 рублів. На них зображені Благовіщення Пресвятої Богородиці і чотири євангеліста. Солея дерев’яна на одну сходинку, підвищується від помосту, відділена від храму сіткою.
Пам’ятні місця храму. Ікони в вівтарі. В кіоті19 розміщені дві ікони: одна – Спасителя в мідно-позолоченій ризі з таким же вінцем на голові Боголюдини (закріпленим непорушно), друга – Божої Матері з Предвічним Дитям на руках в срібно-позолоченій ризі з такими ж вінцями. Ікона рухома, піднімається і опускається по потребі під час служіння молебну Богородиці і на Літургії під час херувимської пісні. На жертовнику розміщена ікона розп’яття Спасителя в кіоті з колонами, риза срібна позолочена з такими ж вінцями на голові Спасителя і двома підвісками, з яких одна з написом на хресті ІNКІ. По праву сторону престолу20 висить на стіні плащивниця, писана на полотні, обкладена червоним оксамитом з рельєфним зображенням в гробі Спасителя. В ярусах іконостасу в нижньому ряду розміщені ікони: по праву сторону царських врат – ікона Спасителя, а по ліву сторону – ікона Божої Матері, яка тримає перед собою маленького Ісуса в сорочці з простягнутими для обіймів руками. На південних воротах зображений Архангел Благоститель, який тримає в правій руці зелену гілку. За цими вратами, південніше розміщена ікона Святого великого князя Володимира на весь зріст з хрестом в правій руці і короною на голові. На північних вратах зображений ангел, який лівою рукою тримає за руку дитя, а правою рукою вказує на небо. За вратами ікона святителя Миколая на весь ріст. На другому ярусі в тиблях21 зображені різні історичні події земного життя Спасителя. В середньому ряду, в окремих, з колонками, рамках писані по два зображення Святих Апостолів, серед яких зображений сидячий Великий Архієрей Господь Ісус Христос. В наступному ярусі в красивій рамці зображене Світле Христове Воскресіння, а по сторонах в ширину іконостасу в окремих рамках зображено по два пророки. На верхівці закріплений великий дерев’яний позолочений хрест. Середня частина храму розділяється арками, за якими з правої сторони, навпроти кліросу22 знаходиться в кіоті ікона Преподобного Іова Ігумена Почаївського. Далі, на південній стіні, в такому ж кіоті ікона Святого Благовірного князя Олександра Невського. За аркою, з північної сторони розміщена давня ікона Святого Миколая 1765 року в мідно-позолоченій ризі з наступним написом знизу: «Во имя Отца и сына и Святого Духа. Аминь. Сей образ Иерарха ХВА Николая сооружав Раб Божий Михаил Нонгель со женою своею Мартою Желинкою на отпущение грехов своих, за приводом Отца Андрея Гуцевича пресвитера Иваницкого. Року Божия 1765 месяца декабря дня 8. Адам Стефан Собещанский иконописе». Далі, на північній стіні, ікона в подібному кіоті Святого Великомученика Георгія. Всі ікони за арками писані на дереві, поставлені на підставках, пофарбованих зеленою фарбою. Серед церкви стоїть аналой23, покритийситцевими хустинками. На ньому лежить мідний білений фініфтями24 хрест, ікона Богородиці в рамі за склом,стоять два підсвічники, і між ними стоячий хрест. На другому, меншому аналої, обведеному парчею, лежить храмоваікона в позолоченій рамі.
Речі церковні. Церква забезпечена речами достатньо. В ній є - потирів25 чотири – всі срібні, всередині позолочені. Із них перший – 12-ї проби вагою 1 фунт26 31 лат, ціна 17 рублів 75 коп., другий – 10-ї проби вагою 1 фунт 5 лат, третій – 8-ї проби 26 лат, ціна 7 рублів 80 коп., четвертий – повністю позолочений, пожертвуваний із Москви в 1863 році; Гробниця для зберігання святих запасних дарів срібна, всередині визолочена, з підніжжям, ціною 65 рублів 42 55 коп; Дискос27 срібний 4-ї проби, зверху визолочений, без підніжжя, вартість 1 руб. 40 коп; Дискос-звіздиця28, пожертвуваний 1863 року із Москви; Спис стальний з дерев’яною ручкою; Водосвятна чаша; Хрест напрестольний, весь позолочений, з розп’яттям, 6 фунтів, ціна 30 рублів; Хрест ручний срібний 8-ї проби з позолоченим розп’яттям – 27 лат, ціна 8 рублів 10 коп; Хрест дерев’яний простої роботи з розп’яттям, великих два, а малих чотири; Хрест напрестольний в кладовищній церкві із жовтої міді з фініфтями, весь позолочений, ціна 24 руб. – пожертва прихожанина Онисима Саковського в 1879 році; Панікадило29 з накладного срібла на 18 свічок, куплене в 1890 році за 110 рублів; Семисвічник30, куплений в 1891 році за 105 рублів. - Підсвічник церковний; чотири пари жовто-мідних; Мирниця31 вагою 1 фунт, ціна 1 рубль. 50 коп; два великих підсвічники із міді, кожний вагою по 8 фунтів, ціна 36 руб; Запрестольний високий підсвічник, 11 фунтів; Лампад великих мідних і малих – чотири; Кадильниць мідних – три, і одна з накладного срібла – пожертвувана в 1890 році дружиною священника Рижковського, ціна 3 рублі; Виносне блюдо мідне посріблене – 3 фунти 16 лат, ціна 6 рублів 50 коп.; Весільні вінці жерстяні з фініфтями, 2 фунти, ціна 5 рублів; Дароносиць32 – три; Печатка церковна стальна, Ціна 1 руб. 80 коп.
Церковна бібліотека. У церковній бібліотеці крім богослужебних книг, які нині використовуються, є книги-стародруки: Євангелія друкована в 1780 році в Почаївській типографії; Євангелія 1574 року, друкована у Вільно – древність ця, як видно із підпису на листах, пожертвувана в церкву 1579 року православним поміщиком Іларіоном Іваницьким.
Прихожани. До 1884 року парафія складалась із одних православних прихожан. Якщо приєднувались до православ’я католики або інші іновірці, то не масами, а тільки одиницями і то, найбільше при вступі в шлюб з православними. Школа в парафії існувала ще з 30-х років теперішнього століття, але оскільки не було жодних засобів для її утримання, найму вчителя і приміщення, то діти вчились грамоті, молитвам і письму у священика в його ж домі. Пізніше побудована була школа, і наймався вчитель за 15 рублів в рік і 20 корців33 зернового хліба. Але коли селяни дізнались від волосних властей, що школи будуть відкриті при волостях, куди вони повинні будуть посилати своїх дітей, то продали свою школу за 20 руб. І з цього часу перестали навчати дітей в парафії. Польський бунт 1830 року, який приніс багато лиха вітчизні, не лишив без кривавих слідів і село Іваничі. На початку весни 1831 року поширились в селі якісь темні чутки. Багато жителів чогось боялись, ховали, де могли, своє майно. Інші, і особливо шляхта, з радістю чекали якихось гостей, шушукались, і на кінець явно заговорили, що прийдуть поляки. Тоді більшість захвилювалась і почали серйозно думати про свою безпеку. Більше за всіх захвилювалась прикордонна, на австрійському кордоні, сторожа, яка займала пост в лісі і не мала права відступати зі свого місця без дозволу начальства. Деякі зі старожилів знайшли собі в гущавині лісу місце таємне, щоб сховатись туди у випадку раптової появи ворога, не підозрюючи, що за ними слідкують два зловмисники. Врешті, одного дня вранці, десь біля 10 години, насунула з заходу, як темна хмара, маса різної сволоти зі зброєю і посунула в двір поміщика Іваницького. Це був польський генерал Дверницький зі своїм, як говорили, 18-тисячним корпусом. Тут він зупинився зі своїм військом і розпорядився звільнити із кандалів рекрутів, підготовлених тоді для віддачі у військову службу, запевняючи, що вже настала Польща і воля для всіх, на що багато селян і повірили. Клеврети34 Дверницького розбрелись вербувати шляхту до війська, а повстанці по хатах селянських отримувати молоко, масло, вино та іншу їжу, але не задарма, а за гроші. Між тим, два шляхтичі Іванич, Маєвський і Доманський, які слідкувализа прикордонними сторожами, при появі в селі поляків, схопили свої гвинтівки, побігли в ліс, вбили двох сторожових, які сховалися в гущавині і повернулися з тріумфом похвалитися перед генералом Дверницьким своїм геройством. Останній вислухав їх, з гнівом назвав розбійниками і прогнав з очей, дав наказ не приймати їх в ряди свого війська. Вони в той же день з ганьбою втекли за кордон в Галіцію і вже ніколи не повертались в Іваничі. Дверницькийзбільшив в Іваничах свій корпус ще кількома повстанцями, під вечір виступив із із із села і повів своїх воїнів далі підБоремель, де багато із них поклали свої буйні голови. Схожу невдачу потерпіли бунтівники ї в 1863 році. Поміщиктодішній з Іванич, Роман Цешковський, видно, хотів стати керівником бунтівників, і всіма засобами допомагав їм. Він зробив у лісі просіку від Іваницьких полів до австрійського кордону довжиною біля версти, шириною чотири сажні, і поставив на ній стовп з написом «Ta droga prosto do dworu Cieskowskiego”. Цешковський робив таємно різні приготування до зустрічі бунтівників і чекав їх прибуття 31 травня. У цей день вранці в церкві здійснювалась Літургія. На богослужінні нікого не було. Раптом під час служби в храмі почувся шум. В церкву зайшло все військовекерівництво для ради. Запросили також священика. Був тут і поміщик Роман Цешковський з пропозицією своїх послуг для продовольства війська, але від нього нічого не прийняли. Пізніше, коли його участь в бунті була доведена,він був висланий на проживання в місто Тамбов, як політичний злочинець, а братам його, фанатикам польської ідеї, вдалося безкарно втекти за кордон, звідки вони уже ніколи не повертались.За особливими подіями, які сталися в парафії, знаменні роки 1830-1831. В них лютували голод, холера, бунті падіж худоби. А в 1855 році була в Іваничах холера.
Народонаселення парафії. Економічний побут селян. Парафіяни більше всього займаються землеробством і мають наділи землі до 6-8 десятин35. Більш заможні зних орендують у поміщика землю, обробляють її своєю худобою і реманентом, засівають своїм насінням і ділятьсяз поміщиком урожаєм наполовину. Лісу в селян немає, худобу пасуть на своїх полях і лугах. Урожаю ледве вистачаєна харчування. Якщо ж у кого є лишки, то вони продаються в місті Володимирі. Бджільництво в парафії досить не значне, є всього 3 пасіки з 1-2 десятками вуликів. Селяни зайняті корчуванням лісу у поміщика, а взимку вирубуванням його, і таким чином ліс знищується зовсім. Не виходячи з кріпосної залежності, селяни віддавали євреям за гроші право на утримання корчми і цими грошима виплачували жалування своїм волосним і сільським властям. В теперішній час корчмою володіє поміщик. Млинів у парафії шість вітряних, які належать селянам, іодин водяний – поміщикові.В парафії рахується освічених 49 чоловік, які вміють читати, деякі з них пишуть.
Релігійний побут селян. Православних в парафії числиться обох статей душ 1424, поляків 79, євреїв 47, розкольників Магомета іпротестантів змішаних шлюбів – 9. Церкву парафіяни відвідують постійно і свята святкують акуратно, багатопостяться по понеділках, а деякі і в суботу, особливо ті, хто походить від поляків. Всі парафіяни долучаються в святу чотиридесятницю, а старці і хворі по декілька разів на рік. Грубих забобонів серед парафіян не помічено.Пасху парафіяни зустрічають досить урочисто. На перший день Пасхи, після богослужіння і розговіння, майже кожен господар вділяє із пасхальних хлібів, м’яса і яєць і приносить до церкви для роздавання бідним; при цьому збирається багато вбогих, навіть із сусідніх сіл. Весь день народ проводить на церковному погості. На Новий рікхлопчики ходять по хатах, вітають з Новим роком і посипають зерном підлогу, за що отримують пиріг. Хресні ходи здійснюються по полях і селах традиційно у великі свята, як-то в день Вознесіння Господнього і Зішестя Святого Духа. Проводи бувають в понеділок на Поминальному тижні. Після літургії парафіяни йдуть на кладовищеі там залишаються цілий день, служать панахиди над могилами своїх рідних, роздають свої приношення убогим,які збираються сюди в більшості. Загальні поминальниці бувають: в суботу м’ясовідпуксну, в суботу п’ятидесятниці,на проводи, у Дмитрівську суботу. Крім того, парафіяни здійснюють особисті поминання за власним бажанням. На богомоління прихожани ходять в Почаїв, особливо в день Вознесіння Господнього і на Зішестя Святого Духа.Несуть в Почаїв свої трудові копійки, а звідти виносять свічки і образки.
Моральність прихожан. Із пороків в парафії взагалі переважає п’янство. Оскільки Іваничівська парафія знаходиться майже на самому Австрійському кордоні, то зустрічається між парафіянами немало контрабандистів, для яких не страшні ні грошові штрафи, ні в’язниця, ані селянський самосуд. Між контрабандистами були і є навіть відчайдушні смільчаки-злодії,для яких конокрадство складає особливу приємну спеціальність. Цим вони хваляться як особливим геройством і заслугами. Всякому, хто хоче видати їх властям, вони загрожують підпалом або виведенням коней. Був навіть у1847 році за донос на конокрада випадок вбивства, достойний опису. Два селянина з села Древині, Ільчук і Ясейко– контрабандисти і конокради, вкрали у поміщика села Іваничі Радзимінського двоє коней. На нещастя, помітив цевипадково молодий хлопець років 18-ти – Волянський, і доніс на злодіїв Радзимінському. Тоді останні вирішили відомстити донощику. Якось раз у недільний вечір підстерегли вони його в лісі (він повертався від своєї матері, яка утримувала в лісі корчму), вбили його і зарили в землю, думали сховати своє злодійство. Але нема таємниці, яка бне відкрилась. Відкрилось і вбивство Волянського. Завдяки енергійним діям станового, вбивці зізнались у своємузлодійстві і вказали місце цієї важкої трагедії. Тіло вбитого поховали на кладовищі, а злочинців відправили втюрму, де вони пробули кілька місяців. Наприкінці, після вироку суду вирішено було в селі Древині злочинцяЯсейка (Ільчук помер в тюрмі) піддати через ката до 31 удару батогом, заклеймити йому обличчя і заслати накаторгу. Напередодні для покарання прибув у Древині «майстер тортур», побудував посеред села ешафот, а злочинцяпомістив в крайньому будинку села під строгою вартою. У день виконання вироку представники суду прибули в Древині і запросили священика для сповіді злочинця. Не без здригання зайшов священник в темницю, де його вразили звуки ланцюга, який сковував руки і ноги злодія. Виконавши свої обов’язки, він вийшов із темниці і став унатовпі людей. Через кілька хвилин вийшов і розбійник. Окинувши поглядом людей і ніби когось вишукуючи,раптом, брязкаючи ланцюгами, подався він до священика, який побачивши це, ні живий ні мертвий почав відступати.Але злочинець нахилився до свого духовного отця, поцілував його руку і попросив прощення. Потім повісили Ясейку на грудях таблицю з написом «Вор» і посадили його на «колісницю ганьби» між двома рожнами (до яких прив’язали його) і сумний кортеж вирушив до місця виконання вироку. Але і тут невгамовний злодій показав свій характер, дивлячись на багатолюдний натовп, який для цього випадку був зібраний із навколишніх сіл, він сказав:«Я їду, як пан, а ви йдете за мною, як собаки». Після прибуття на місце вироку засудженого зняли з колісниці, і священик звів його на ешафот. Становий пристав вручив катові закриту торбину зі знаряддями для тортур. Злочинця прив’язали до позірного стовпа. Священик почав говорити, але кат зупинив його словами: «Батюшка, вам ще непора» і крикнув голосно: «Шапки геть!». Всі оголили голови. Чиновник Павловський почав читати вирок, після закінчення якого священик наблизився до злочинця, пояснив йому тяжкість його злочину, просив покаятись і зпокірністю прийняти заслужене покарання. Звернувся також до батьків Ясейка, які тут знаходилися. Знаючи, як вони його балували, священник покартав їх за це і вказав на негативні наслідки дурного виховання. Наприкінці звернувся до батьків і матерів в народі, пояснив їм картину теперішньої сумної події і вказав, як вони повинні бути обережні у вихованні своїх дітей, щоб не піддати їх подібному випадку. Після цього кат дістав годинника із кишеніі сказав голосно: «Десять хвилин на роздуми про те, що говорив священик». Потім він відв’язав злочинця відстовпа, прикріпив його на диби ременем за шию, руки і ноги, вийняв із торби батіг, витер його рушником, покликаводного з присутніх для підрахунку ударів, випив залпом велику склянку горілки і сказав: «Бережись, Грицько!».Після трьох ударів кров полилась струменем. Підсудний опустив голову і став мертвим. Відряджений на цей випадок лікар Контарович підніс до носа його якісь краплі, що не тільки оживили Грицька, але і весь народ вразили своїм неприємним запахом. Процедура ця повторювалась кілька разів. Після виконання 31 удару батогом злодія звільнили від диби і заклеймили йому обличчя трьома буквами «ВОР», чим і закінчилась ця сумна церемонія. Злочинець сказав: «Дайте мені ще стільки ударів, але не посилайте туди, куди я призначений», тобто в каторгу. З того часу, з1847 року, вбивств у приході не було, але злодійство і конокрадство – явища досить часті і по цей день.
Церковно-парафіяльні заклади. Після різних змін в шкільній справі в попередні роки, нарешті, в 1891 році відкрита в Іваничах церковно-парафіяльна школа з призначенням на її утримання від селян 184 руб. Навчаються в ній зараз 42 хлопчики і 8 дівчаток. Навчанням займається Олімпіада Гуцевич, яка закінчила курс навчання в Кременецькому єпархіальному жіночому училищі.
Склав цей літопис в 1892 році заштатний священик села Іваничі Олександр Гуцевич.
Доповнення. Із закінченням в 1892 році п’ятдесятирічного мого служіння в сані ієрея при Іваничівській церкві, закінчується рід фамілії Гуцевичі, що доблесно послужили духовними пастирями в селі Іваничі біля 200 років. Вічна їм пам’ятьі Царство Небесне! Нехай продовжують достойні служителі Церкви Христової благовірно здійснювати безкровну жертву на престолах в алтарях церков: новозбудованої в 1872 році, при моєму старанні і допомозі, дерев’яної церкви на кам’яному фундаменті в ім’я Казанської Ікони Божої Матері, та перебудованої мною в 1876 році із матеріалів древньої Благовіщенської церкви в церкву кладовищенську в пам’ять Святих Сорока Севастійських мучеників.1896 рік. Мая. 25 дня. Вісімдесятилітній стемнілий старець, заштатний священик Олександр Васильович Гуцевич [1].
СВЯТО-ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА СЕЛИЩА ІВАНИЧІ [3]-(роки будівництва 1990 – 1997). Стара дерев’яна церква була окрасою парафії і простояла близько ста років. Парафіяни доглядали за нею,фарбували її масляною фарбою, дах перекривали новою цинковою жерстю. Церква перестояла дві світові війни, а1969 року, за невідомих причин, згоріла. За часів атеїзму довго не дозволяли будувати на цьому місці нову церкву.1990 року священик Мельничук Андрій Ярославович освятив місце і було поставлено хрест для будівництванового храму. Поки йшло будівництво, богослужіння велося в старій церкві, що на кладовищі.Будівельними роботами, які тривали сім років, керував виконроб Федончук Михайло Федорович. Активну участь під час будівництва церкви взяли Кандиба Володимир – кранівник, Король Павло і Середницький Роман –муляри, Федорус Мирослава – кухар (готувала їжу для робітників), Михальов Петро – електрозварник, Лотоцький Віталій – столяр. Великий внесок у будівництво церкви зробили такі парафіяни: Ковальчук Віталій, Пікута Андрій, Ковальчук Арсентій, Ковальчук Борис, Дзеньків Микола, Андріюк Олександр, Шимчук Іван, Никонюк Віталій, Горох Олександр, Романюк Олексій, Саломянюк Андрій, Киричук Іван, Гаврилюк Петро і багато інших. Над виготовленням іконостасу і художнім оформленням церкви працювали Романюк Павло, Романюк Петро, Артищук Андрій і художники зі Львова та Нововолинська. Художники з міста Горохова та Іванич намалювали у церкві ікони святої Варвари, Кирила і Мефодія, Преподобного святого Андрія Печерського, Феодосія, Покрови Божої Матері. 4 листопада 1997 року храм було відкрито за участю митрополита Луцького і Волинського Якова. На відкритті Божого храму були присутні благочинний нашої округи Мельничук Ярослав, настоятель церкви Мельничук Андрій, священик церкви Мельничук Василь, священики Михайло (с. Старосілля), Петро (с. Древині), Микола (с.Трубки), Василь (с. Милятин), Микола (с. Грушів) та з селища Жовтневого. Святу літургію відправив митрополит Луцький і Волинський Яків. На літургії співали церковні хори з сіл Старий Порицьк, Милятин, селищ Іваничі та Жовтневе Київського патріархату.Для божого храму були подаровані іншими парафіями та прихожанами ікони Миколи Чудотворця, Божої Матері, вишиті ризи священикам і хоругви. Ковальчук Віталій подарував церкві збережені ним дві металеві хоругви.На третю річницю храму було куплено у Ковелі велику ікону Покрови Божої Матері.
Пояснення:
1. КАПЕЛАН (лат. capellanus) — 1. священик військовий в армії (посада прирівняла до заступни-ка командираполку або батальйону, якому надається особистий озброєний ад’ютант). Відповідальний за виховання рядових солдатів,матросів, офіцерів та їх родин. 2. священик при каплиці (капелі) чи домашній церкві, а також помічник парафіяльного священика (приходський вікарій).
2. ВІКАРНИЙ – намісний, той, що діє як заступник
3. КАНУН (за тлумачним словником В. Даля) - молебень, панахида, моління угоднику, напередодні дня його пам’яті,молебень під час початку і закінчення польових робіт.
4. 1 сажень = 2.1336 метра
5. 1 аршин = 0, 7112 метра
6. 1 вершок = 4.44500 сантиметра
7. ОПАСАННЯ (укр.) - Дерев’яна крита галерея навколо будівлі, створена виносом даху на простих або різьбленихкронштейнах. У низці храмів опасання влаштовували кількома горизонтальними рядами, підкреслюючи ярусність загальноїкомпозиції споруди.
8. ПАЛАМАРНЯ ( ПОНОМАРНЯ, ДИЯКОННИК, РИЗНИЦЯ) (грец. — слуга) - Службове приміщення у вівтарній частиніхристиянської церкви, призначене для збереження одягу священнослужителів та їх переодягання. Являлося південною частиноюпастофорії, куди в православних храмах вели південні двері іконостаса.
9. ПРИТВОР - Приміщення перед входом до відділеного стіною молитовного залу християнського храму, яке частознаходилось із західного боку (порівн. нартекс, екзонартекс). Нерідко влаштовувався з північного й південного боків від нефівабо залу. Спочатку притвор призначався для осіб, котрі готуються прийняти християнську віру.
10. ПРИДІЛ - Додатковий, менший за розмірами православний храм із престолом, який прибудований до основної церкви, або вписаний у її обсяг. Також має вівтар з іконостасом. Часто носить назву — боковий вівтар.
11.ХОРИ (грец. — місце співаків) - Відкрита верхня галерея всередині православної церкви, що розташовувалася над їїзахідною частиною, іноді над боковими нефами. Огороджувалася перилами і спочатку призначалася для вищих верствсуспільства, пізніше — музикантів і півчих.
12. 1 пуд = 16.3804815 кілограми
13. 1 фунт = 453.59237 грами
14 .АНТИМІНС — посвячений обрус із кришинкою мощів святих на престолі, на антимінсі звершується під час св.Літургії таїнство Євхаристії.
15. СОЛЕЯ (грец., лат. — трон) - Підвищена частина підлоги перед іконостасом у православному храмі (синонім —престол зовнішній).
16. ПІЛЯСТРА (пілястр) (фр. < італ., лат. — стовп) - Прямокутний у перетині, плоский виступ у стіні з базою внизу,основною частиною та капітеллю певного ордера вгорі
17. КАПІТЕЛЬ (нім. < лат. — головка) - Верхня частина колони, пілястри, яка повинна відзначити перехід від вертикальноїстійки, що несе навантаження, до горизонтальної балки, котра теж має певну вагу.
18. ЖЕРТОВНИК — стіл, що знаходиться у вівтарі ліворуч від Престолу, для здійснення проскомидії. На жертовникузберігаються святі посудини до їхнього використання на літургії.
19. КІОТ (грец. < івр. — ящик, ковчег) - 1. Невелика ніша на фасадній стіні для зображення святого. Часто накриваласядвосхилим дашком, навісом (синонім — кивот). 2. Дерев’яна скриня або стулкова рама для великої ікони, яка декорована рельєфом, розписом або різьбленням. 3. Завершення Царських врат іконостаса у вигляді моделі невеликого храму. 4. Кільканевеликих ікон на стіні.
20. ПРЕСТОЛ - нерухомий стіл у апсиді церкви, на якому здійснювали євхаристичну жертву і служили тільки однулітургію. На його верхній частині поміщалось Євангеліє і дарохранильниця.
21. ТИБЛІ - Кілочки з твердого дерева, які з’єднують колоди по довжині.
22. КЛІРОС (грец.) - 1. Призначене для кліру (духовенства) місце біля іконостасу і солеї у православній церкві. 2. Місце для хору з півчих та читців у церкві на солеї, які символізували співаючих ангелів, що звеличували Славу Божу.
23. АНАЛОЙ. (налой, аналогій) (лат. < грец. — місце думи) - У православному храмі високий стіл з похилою поверхнею,призначений для ікон, хреста та читання стоячки богослужбових книг.
24. ФІНІФТЬ — емаль, якою покривають візерунки на металевих виробах і фарфорі. Це тонкий шар легкоплавного скла,закріплений на поверхні керамічних і металевих виробів.
25. ПОТИР (грец. - чаша, кубок} – літургійна посудина для освячення вина і прийняття причастя у вигляді чаші на високій ніжці.
26 .1 фунт = 453.59237 грами
27. ДИСКОС – Таріль на підніжжі із зображенням сцен з Нового Заповіту, на яке під час літургії покладається частинаголовної просфори; одночасно символізує Віфлеємські ясла, де народився Христос, і труну, в яку було покладенойого тіло після зняття з хреста.
28. ЗВІЗДИЦЯ - богослужбовий предмет, у вигляді двох металевих дуг, що з’єднані в центрі перетину гвинтиком так, що можуть складатися і хрестоподібно розсуватися. Звіздиця ставиться на дискосі над св. Агнцем, щоб його не торкався покровець, і символізує зірку, що привела мудреців до народженого Христа.
29. ПАНІКАДИЛО - великий світильник з безліччю свічок (або ламп), що звисає з купола в центральній частині храму.
30. СЕМИСВІЧНИК - світильник із семи гілок на одній підставці, з чашкою і лампадою на кінці кожної гілки.Знаходиться у вівтарі, безпосередньо за престолом навпроти Горішнього місця, символізує світло дарів Святого Духа, щовиливається на віруючих в семи таїнствах Церкви.
31. МИРНИЦЯ - посудина для зберігання святого миру.
32 .ДАРОНОСИЦЯ – переносна дарохранильниця, що використовується священиком для перенесення Святих Дарів у будинки хворих і вмираючих людей для їх причастя.
33. КОРЕЦЬ – міра ваги, дорівнює 100 кілограмів
34 .КЛЕВРЕТ (старослов., від лат collibertus -відпущений з ким-небудь на свободу) -прибічник, прихильник, союзник,однодумець.
35. ДЕСЯТИНА - стара російська одиниця земельної площі, дорівнює 2400 квадратних сажнів, або 1,09 гектара
*** Иваничи с., церковь Казанская, построена в 1872г., на средства прихожан при содействии священника АлександраГуцевича, деревянная. В том же селе имеется Кладовещенская – Севайская, деревянная. Приписные деревни: Щенютын иДревыни. Число прихожан: 682 муж., 718 жен. Церковно-приходская школа. Церковной земли: 58 дес. 1294 сажни [2].
Використані джерела:
1. Літопис церковно-приходський села Іваничі Волинської губернії Володимир-Волинського уїзду Церкви Казанської Ікони Божої Матері, 1896. - Фонди Іваничівського історичного музею (подається з редакторськими змінами). Записали Переходько Людмила Петрівна - вчитель географії Іваничівської ЗОШ №2 та Чміль Василь Іванович – пенсіонер, вчитель фізики Іваничівської ЗОШ №2, з фотокопії «Літопису» (слов’янською мовою), яка зберігалася в сімейному архіві жителя смт. Іваничі Кривенчука Германа Павловича 1926 року народження.
2. Девятисотлетие православия на Волыни.- Почаев, 1892. Державний архів Волинської області.
3. Записано від Чміля Василя Івановича, жителя смт. Іваничі. 2005 р.
4. slovopedia.org.ua – електронний словник, розділ «Архітектура і монументальне мистецтво»
5. azbyka.ru. dictionary - тлумачний словник релігійних термінів
Лариса Куль, Іваничі