У статті на основі свідчень очевидців – жителів сіл, розташованих неподалік дороги «Устилуг-Луцьк», йде опис боїв між наступаючими німецькими військами і Червоною Армією у період з 22.06.41 по 25.06.1941 року.
Ключові слова: німецька армія, Червона Армія, прикордонники, танки, стрілецька зброя, літаки, артилерія, атака, наступ, відступ, свідчення очевидців. Ярослав Царук. Начало войны 22.06.1941г. (Устилуг – Луцк). В публикации на основе воспоминаний свидетелей – жителей деревень, расположенных возле дороги «Устилуг-Луцк» идет описание боев между наступающими немецкими войсками и Красной Армией в период с 22.06.1941г. по 25.06.1941г. Ключевые слова: немецкая армия, Красная Армия пограничники, танки, стрелковое оружие, самолеты, артиллерия, атака, отступление, свидетельство очевидцев.
Постановка наукової проблеми. З кожним роком людство віддаляється від часів Другої світової війни. Тому існує проблема грунтовних досліджень про хід найжахливішої війни XX століття, де одним з най достовірніших фактів є записи свідчень старожилів, які ще пам”ятають про ці дні.
Аналіз досліджень і публікацій. Про початок війни написано дуже багато книг, зокрема, К.С. Москаленка, В. Петрова, Б. Горбатова, В.В. Платонова. Однак, вони не спираються на свідчення очевидців тих подій – жителів прикордонних районів, отже існує необхідність подальшої розробки даної теми.
Метою даного дослідження є спроба правдиво описати хід військових подій у місцях проживань свідків у напрямку від Устилуга до Луцька.
Виклад основного матеріалу. Перш ніж переходити до опису ходу початку війни на теренах Устилуг – Луцьк, хочу навести дані про кількісний склад армій, що могли бути задіяні на цьому напрямі. «У своєму виступі 5 травня 1941 року товариш Сталін похвалився перед випускниками військових академій, що в складі Червоної Армії вже є 306 дивізій, а в недалекому майбутньому їх число буде доведено до 309. до серпня 1941 року розраховано, що буде до 344. з них на сьогодні вже розвернуті: 200- стрілецьких дивізій, 61 – танкова дивізія, 31 – моторизована дивізія, 13 – кавалерійських дивізій, 305 разом (всього), 348 – авіаполків, 5 – повітрянодесантних корпусів,10 –окремих протитанкових артилерійських бригад РГК, 94 – корпусних артполка, 72 – артилерійських полка РГК. Не рахуючи військ НКВС, чисельність армії уже більше 8 млн. чоловік і до 1 серпня має бути до 8,9 млн, Число танків до 1 серпня повинно досягнути біля 37 тисяч одиниць (на цей день уже є 27,5 тис.), Число літаків усіх типів вже досягнуло 32 628, з них бойові машини складають 22 171 одиницю. У військах знаходилося більше 106 тисяч артилерійських і мінометних стволів різних калібрів. Більше 75% від загальної кількості військових сил було розвернуто на західному кордоні двома стратегічними ешелонами.
Почалось формування третього стратегічного ешелону» - такі дані наводить Ігор Бунич у книзі «Операція «Гроза», ошибка Сталина» [1, 577]. Жуков заспокоює батька всіх народів. «Який самий гірший варіант? Німці самі на нас нападуть? У нас тільки на кордоні потрійна перевага по всіх даних. Ми їх зразу зупинимо, оточимо і знищимо. І морально буде краще. Всі побачать, що на нас напали. Та навряд чи так буде. Німці не божевільні, щоб з такими силами, як у них, починати війну!». [2, 649]. «В тісноті Львівського балкону» терлись боками 4 (чотири) радянські армії – 5-а, 6-а, 26-а і 12-та Південно-Західного фронту генерала армії Михайла Кирпоноса. В складі 6 (шести) механізованих корпусів – 15-го, 16-го, 19-го, 22-го, 24-го і 2-го рахувалося 2911 танк, із них 307 танків «КВ» і «Т-34». Південніше Києва була розміщена 19-та армія другого ешелону, а на північ від Києва чекав наказу 1-й повітрянодесантний корпус. Біля 2000 літаків готові підтримати сухопутні війська, а також 13634 гарматних і мінометних жерл. Там же, стор. [3,665]. «У напрямку Устилуг – Луцьк, німецьке «ударне угрупування вермахту у складі 13-ої і 14-ої танкової та 44-ої і 299-ої стрілецької дивізій та двох піхотних дивізій (45 тисяч особового складу та до 150 танків і бронетранспортерів) просувались вздовж шосе при потужній підтримці авіації, маючи потрійну перевагу у живій силі і техніці». [4]. Нехай сам читач порівняє, в кого була чисельна перевага.
Для охорони кордону 12.10.1939 року був створений 90-й прикордонний загін, до якого входили дві комендатури: Устилузька з чотирма заставами: Коритнецька, Чернявська, Видранецька та Устилузька; до Лудинської входили Черниківська, Вигаданицька, Цуцнівська та Поромівська застави. На заставах було до 60 прикордонників, а в комендатурі – 250 – 300. Озброєння стрілецьке – пістолети, гвинтівки, кулемети, гранати. На території прикордонного загону було збудовано (ще не всі закінчені) 97 дзотів. У місті Володимирі-Волинському розташовувалася 87 стрілецька і 41 танкова дивізії. З початком війни першими прийняли бій прикордонники застав. У 4.00 22 червня 1941 року на заставу №1 у селі Коритниця почався артилерійський обстріл. За словами старожилів села Радкевича Василя Максимовича, 1922 р.н., Панасюка Анатолія Миколайовича, 1928р.н., Панасюк (Правденюк) Лідії Михайлівни, 1925р.н., прикордонники повтікали, залишивши усе. [5, 28-30] Натомість, Видраницька застава №3 чинила опір німцям з 4.00 до 16.00 22.06.1941р., керував обороною старшина Пархоменко Іван, на честь якого й перейменоване село Видранка на Пархоменкові і застава названа його іменем. У місті Володимирі-Волинському є вулиця імені Пархоменка. Четверта застава і друга комендатура чинили опір, але ж проти танків гвинтівка і кулемет безсилі. Так було і з іншими заставами другої комендатури, яка не зробила жодного пострілу по німцях. В.В. Платонов у книзі «Они первыми приняли удар» описує героїчні подвиги прикордонників, в т.ч. і Петрова В. [6, 57-65], як він один з кулеметом відбивав атаки німців, а коли закінчилися набої, то підірвав себе гранатою. А ось житель села Лудин, член Асоціації волинських письменників ім.. П. Чубинського Степан Куцай стверджує, що ніякого бою на заставі в с. Цуцнів не було. Прикордонники втекли при першому артобстрілі і В. Петров також втік і загинув біля с. Зимне. А зробив його героєм (а собі орден Червоної Зірки) колишній начальник застави мол. лейтенант М. Реґінко, будучи капітаном у 1960-х роках, коли це було так модно. [7] Про те, що бою не було стверджують жителі села Цуцнів Марія Калюга і оповідач Михайло Каретніков: «бою не було всі прикордонники втікали, не озираючись». Зранку 23 червня 1941 року по шосе Володимир-Волинський – Луцьк навпроти села Хобултова йшла німецька піхота, їхали мотоцикли, танки. Так вони йшли без бою, минаючи села, які розташовані обабіч дороги: Хмелівка, Хмелів, Підгайці, Микуличі, що горіли при обстрілі німецьких гармат, Яковичі, Бероезовичі і підвечір дійшли до села Війниця. У селі Підгайці німці вбили трьох воїнів Червоної Армії та місцевого жителя Шелеста Леонтія. Навпроти Фалемич був залишений один танк Червоної Армії, ще один у Хмелеві (закінчилося пальне), кілька танкеток між селами Микуличі – Яковичі – про це є свідчення місцевих жителів. [8].
У село Березовичі боїв не було 22-24 червня 1941 року. 25 червня у домівках селян с. Березовичі розташувалися німецькі вояки. Так і було і на подвір’ї селянина Хомюка Нестора. До офіцерів підійшов чоловік у цивільному одязі і щось став говорити, позираючи на поле. Миттєво були вишикувані вояки зі зброєю. Офіцер віддав наказ і вони побігли за хлів, на поле, де росла пшениця, перед цим загнавши господаря з сім’єю до льоху. На полі у пшениці було вбито 38 воїнів Червоної армії, офіцерів, також генерал-майора Алябушева і весь його штаб. [9] Як переконався читач, що бою у цих селах не було, хоча К.С. Москаленко у своїх мемуарах описує про бій, який відбувся неначе тут, у цих селах [10, 31]. Але цей бій був у селі Мовчанові…З розповідей свідків, очевидців, оповідачів старожилів ми прослідкуємо, відновимо в пам’яті той бій, хоч приблизно порахуємо втрати німецькі та втрати Червоної Армії в техніці та в живій силі. Подаю в скороченому варіанті.
Рухаючись по шосе в сторону Луцька німецькі війська пройшли повз село Микуличі і далі без будь-якого супротиву поминули село Яковичі, Березовичі, Губин і під вечір 23 червня 1941 р. ввійшли в село Війниця, що розташувалось по обох сторонах шосейки і було зо 25 км від Володимира-Волинського. Щоб читачу було більше зрозуміло про німецькі танки, їх кількість і характеристику та бойові якості наведу оцінку, яку дає російський дослідник Ігор Бунич. (11, 119). «Из них собственно танками можно было назвать примерно 500 единиц «Т-ІУ» и около полуторы тысяч единиц танка «Т-ІІІ» остальные з натяжкой соответствовали разряду танкеток». Як бачимо, що в німців на 22.06.1941 року середніх танків, тим більше важких, не було, а всього налічувалося до двох тисяч легких танків. Німці вночі не воювали. Вони за ніч відпочили, а вранці, поснідавши, рушили далі по шосе на Луцьк. Над Холопичівським лісок кружляв німецький літак-розвідник. Тільки-но відійшовши від Війниці на якихось п’ять сотень метрів від села, німці побачили, як з Холопичівського лісу одна за другою виповзають танки Червоної Армії. Їх було дуже багато. Вони зупинились, кілька разів стрельнули і, мабуть, щоб зберегти вояків і танки, відступили назад в село, звільняючи простір для німецької артилерії і літаків, що неначе круки кинулись бомбити позиції танків Червоної Армії і розстрілювати з кулеметів все, що рухалось на землі. К.С.Москаленко в своїх мемуарах пише, що німці відступили під вогнем його гармат, але свідки про це чомусь не згадують.
Безперервно стріляли німецька гармати по танках Червоної Армії, що знаходились перед Холопичівським лісом і в ньому, а німецькі літаки не давали змоги підняти голову від землі піхотинцю скошуючи, вогнем кулеметів і засипаючи бомбами. Горіли танки, машини дим закривав сонце і виїдав очі. Кругом смерть, жива смерть кружляла, ревіла, стріляла. Хаос, паніка, спасався хто як міг, в основному втечею. Танка видно здалеку і з висоти, піхотинця важко виявити, але танкіст захищений бронею, а піхотинець – беззахисний (тому їх останки ще знаходять і зараз, у 2011 році). Ця бойня тривала до після обіду 24 червня 1941 р. І коли вже, здавалося, було вибите все, що могло рухатися в таборі Червоної Армії вперед пішли німецькі танки, а за ними піхота. Опору майже не було. Всі, хто міг рухатись повтікали, залишились мертві, важко поранені, або паралізовані зі страху. Дорога в Холопичівському лісі була забита спаленими, розбитими і залишеними неушкодженими танками Червоної Армії. Їх спихали з дороги, відтягуючи. А ще були ями від вирв німецьких бомб. Потрібно вирівняти, розчистити. У цьому, вважати, першому бою був смертельно поранений командир 22 механізованого корпусу генерал-майор С.М.Кондурасов. [12, 31] За свідченнями мешканців сіл Війниця, Мовчанів, Павловичі, Холопичі, Манькова в той день було залишено 2, 76 мм гармати без замків, не доїжджаючи перехрестя дороги в сторону Павлович; біля лісу і в самому Холопичівському лісі і ген аж до с. Манькова до 50-70 танків, танкеток Червоної Армії пошкодженими, спаленими, а в основному так залишених без пального чи зі страху. Зі слів цих же свідків і оповідачів встановлено в цьому бою було підбито 1-3 танки противника. І всі ці оповідачі і свідки вже дуже обурювалися, коли я їм нагадував, що можливо було навпаки. Ні один не сказав, що німецьких танків було знищено більше 3-х. Один сказав, що один, ще один що 3, а всі решта що 2: один великий німецький танк на в’їзді в ліс, і один малий не доїжджаючи до лісу, перед лісом. Був залишений один танк Червоною Армією перед Війницею справа біля мосту, ще один зліва села якщо дивитись з села на край лісу, перед в’їздом у Холопичівський ліс скільки не відомо, а основне при дорозі, на дорозі і в самому Холопичівському лісі і далі біля дороги й на дорозі до самого села Манькова, а ще один танк, що об’їжджав ліс наліво і на його окраїні загруз у болоті і там був залишений.
Дуже дивна трактовка теперішніх «оповідачів» про той бій, які пишуть, що був убитий командир 22 мехкорпусу, був поранений командир 19 танкової дивізії, а ось танків червоної Армії було 45 легкових Т-26 і 10 бронемашин, тоді як у танковій дивізії було до 370 танків, то що командир дивізії наступав на німців без танків? Чи командир мехкорпусу? Він залишився живим (це був командир 19-ої танкової дивізії генерал-майор Семенченко Кузьма Олександрович - Ярослав Царук). В цьому бою (першому - Я.Ц.) було знищено, спалено і просто так залишено до 70 танків, танкеток, бронемашин Червоної Армії» - ось так коротенько розповідав житель с. Затурці, вчитель, історик з 50-річним стажем Сегейда Харитон Пилипович. За цей бій, незважаючи на втрати, за затримку німців на один день Семенченку К.С. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. А ще було багато танків залишено і побита між Холопичами і Маньковом у долині і, звичайно, за Війницею, перед холопичівським лісом. Житель села Холопичі Гись Іван був призваний на збори, які проходив біля м.Володимира-Волинського, с.Когильне. Вони відступали через своє село. Він йшов повз свою хату, де дружина, діти, батьки. Кинув гвинтівку у жито і зайшов у хату до сім’ї. Це побачив офіцер-політрук, зайшов у хату і під пістолетом вивів з хати та, як дезертира, розстріляв перед очима сім’ї і солдатів. Відійшовши від села ті вояки розстріляли офіцера сказавши, що ти нас усіх так розстріляєш. А самі розбіглись. «Один танк тягнув гармату і застряг в болоті біля річки Турія. Так і залишився. Ще бачила дуже багато побитих, поранених червоноармійців». Свідок Татачук Степанида Гнатівна.
Як стверджує Кузьма Анатолій Сергійович, 1927 р.н., с.Холопичі, що «…танків було більшість за просто так залишених і було їх неменше 50 штук». Під час цього бою в селі Мовчанові загинув Гаврилюк Петро, хлопець 19 років. Мама сиділа біля нього і плакала. В Ляшка Самійла у садку (с.Павловичі) у садку Червона Армія притягли на конях і поставили 4-ри 45 мм гармати. Німці побили всю обслугу, коней з літака. Під Холопичівським лісом була залишена велика гармата, яку тягав трактор. Був збитий один німецький літак, який впав на колонії Пасека. Як тільки в с.Павловичі зайшли німці, то забрали молодих хлопців і чоловіків, як вояків Червоної Армії і погнали у Володимир-Волинський, як полонених: Бугайчука Себастьяна, Гетьмана Каленика, Дацюка Івана, Краєвського Антона, що був легко пораненим, Лещука Івана, Резнічок Кирила, Тимощука Григорія, Тимощука Химка, Янчука Мирона Прокоповича. Вже у Володимирі-Волинському німці розібралися і встановили, що це є прості селяни і всіх відпустили давши перепустки до села. На даній місцевості, де проходили бої, було дуже багато побитих і поранених червоноармійців, а в піхотинця один захист - це окоп (в обороні), а в поході захисту немає. А на розвилці доріг, як з шосе повертати на Павловичі, не доїжджаючи до місця, де пізніше був збудований цегляний завод, було дві могили і на них стояли березові хрести та висіли німецькі каски.
Вже після того, як німці пішли вперед на Луцьк і далі, німецькі спеціалісти і фольсдойчі кожний день збирали цілі танки Червоної Армії, сортували, і всіх своїм ходом відправляли на місця збору. Німецькі танкісти цінували танки Т-26 і Т-34 і перефарбувавши зірку на свастику воювали на них проти червоноармійців аж ген до закінчення війни. Біля Павловського кладовища у проваллі було вбито багато червоноармійців, а ще на хуторі Дрибковського-Тарасюка (недалеко, де нині цегляний завод). Записано зі слів Тарасюка Миколи якому про це розповідав тато Михайло і мама Ганна. Про побитих, спалених, і залишених танків червоноармійцями розповів Ситник Василь Петрович, 1935 р.н. з Полтавської обл.., с.Війниця з 1955р, що чув про це з розповідей односельчан. Записано 03.11.2011р. З-21, с.-27. Війниця. Свідчення Михайлика Василя Мефодійовича, 1931 р.н. записано 28.07.2011р. З. -20, с.- 155. Свідок Умриш Петро Миколайович, 1923 р.н. с.Тнятин на Львівщині, коли він у 1945 році з Німеччини прибув у с.Війницю, то ще застав побитого танка біля моста, як їхати з Володимира-Волинського до Війниці і багато спалених у Холопичівському лісі. Запис 03.11.2011р. з21, с. 28, за побиті і спалені та залишені танки Червоної Армії підтверджує жителька с.Війниця Чмир Надія, 1929 р.н. там же. За с.Мовчанів розповіли: оповідач Сегейда Харитон Пилипович, 1930 р.н. Запис 13.07.2011р., З. 20, с. 138. с. Затурці Оповідач Михалюк Володимир Антонович, 1937 р.н., з.20, с. 141. Свідок Качан Антон Павлович, 1931 р.н. Запис 18.07.2011р,. з.20, с.141, 142. Оповідач Малицький Ростислав Костянтинович, 1940 р, який повторював слова старожилів Логвиновича Володимира Кириловича 1911 р.н. і Пташука Артема. Запис 18.07.2011р., з. 20, с. 143. Свідок Куляк Ліда Миколаївна, 1931 р.н. 18.07.2011р., з.20, с. 143,144. За село Павловичі розповіли: свідок Нерода Кузьма Гнатович, 1928 р.н. 25.07.2011р.,з.-20, с. -152. Свідок Янчук Василь Миронович, 1932 р.н. 25.07.2011р., з. 20, с. 153-154. За село Холопичі розповіли: оповідач Цаль Віра Матвіївна , 1922 р.н. 21.07.2011р., з.- 20, с. - 145. Оповідач Дацюк Олександр Якович, 1955 р.н. «Моя мама, Лідія Михайлівна, розповідала, що німецьких танків було підбито два, а Червоної Армії дуже багато, ще одна гармата залишена, як ото на Кисилин їхати». 21 07.2011р., з.20, с. 145. Свідок Прокуда Галина Якимівна, 1930 р.н. 21.07.2011р., з.20, с.146. Свідок Лучак Євгеній Улянович, 1930 р.н., 21.07.2011р., з.20, с.146. Свідок Табачук Степанида Гнатівна, 1929 р.н., 21.07.2011р., з.20 с.148. Свідок Поліщук Віктор Олександрович, 1929 р.н., 21.07.2011р.,з.20 с. 149. Свідок Кузьма Анатолій Сергійович, 1927 р.н. «… було залишено до 50 штук танків Червоної Армії, один танк дуже великий з довгою гарматою. Він не був підбитий, а просто залишений…» 23.07.2011р.,з. 20, с.150. Села Затурці, Маньків. Свідок - Кушнір Василь Григорович. З.20-с.128,
Хочеться подякувати людям, які допомагали мені добрими порадами, відшукували старожилів, своєю добротою сприяли пошуковій роботі - це голова Війницької сільської ради Базар Мирослав Богданович, жителям села: Кушпіру Олегу Григоровичу і Тарасюк Миколі Михайловичу; мешканцю с.Павловичі Прокуді Віталію Олексійовичу; голові Холопичівської сільської ради Грицюку Миколі Володимировичу та зав.бібліотекою Годневській Любові Миколаївні, яка півдня ходила зі мною селом, заходячи до всіх людей старшого віку. Вдячний всім хто брав участь в цій благодійній справі написання правдивої історії рідного краю. Свідок Мартинюк Петро Пилипович, 1922 р.н., мешканець с.Роговичі Локачинського р-ну стверджува, що бачив, як фельдойчі з Локач їздили у Війницю – Мовчанів-Холопичі допомагати німецьким танкістам збирати цілі танки залишені Червоною Армією та такі, які можна відремонтувати… Запис 12.07.2011р.з. 20, с.135. Розчистивши дорогу від підбитих і залишених танків Червоної Армії від села Мовчанів до села Маньків, німці тут заночували, а вранці 25 червня 1941 року вирушили на Затурці. Спереду повзли два танки і тільки вони показалися з долини біля польського кладовища, як пролунав постріл з важкого танка Червоної Армії, що був у Затурцях.. Німецький танк завмер. Другий танк спішно дав задній хід. І тут же миттєво почався обстріл німецькими гарматами танка Червоної Армії і села, де спалахнули пожежі. Через якихось півгодини рушили німецькі танки. Вони проминули палаючі Затурці і продовжили хід далі – на Луцьк, але в селі Юнівка їх вже чекали гармати першої протитанкової бригади генерал-майора К.С. Москаленка. Гармати були розташовані підковою і німецькі танки увійшли в неї. Справа, на підвищенні, у садках с. Юнівка стояли три гармати, посередині, при дорозі – 2, зліва, на хуторі Пожарки – 3. Тільки німецькі танки підійшли на гарматний постріл, як по них відкрили вогонь з трьох сторін гармати Червоної Армії. Німці відповіли. Почався бій, який тривав зо дві години.
Першими були знищені гармати, які були розташовані по садках селян Юнівки, загинула вся обслуга, але перед ними було підбито два німецьких танки – в одного розбито гусеницю, а другий – пробитий снарядом. Навпроти, по дорозі, стояв підбитий німецький танк, а біля хутора Пожарки стояв ще один підбитий німецький танк, а три згоріли разом з екіпажами. Під час цього бою інша група німецьких танків обійшла побоїще зліва, через село Сирники і направилася на Торчин і далі на Луцьк. Потрібно сказати, що після перших пострілів гармат Червоної Армії, по них почали стріляти німецькі гармати із Затурців. Після того, як бій затих, німці зразу наказали селянам поховати убитих воїнів Червоної Армії. А вже через день-другий сільські хлопчаки розглядали гармати, крутили, що можна, побачили якийсь шнурок і смикнули за нього. Пролунав постріл, що на смерть перелякав і дітей, і дорослих. Був залишений один великий танк Червоної Армії з величезною на ньому гарматою, на кінці якої був великий компенсатор. Ото радості було для одинадцятирічного Харитона Сегейди і його молодшого брата, та Йосипа Кочмарука, коли вони залізли всередину, крутили ручки, а гармата поверталася, то вліво, то вправо. Аж тут у люк заглядає німець і пальцем показує й говорить «Ком, ком». Хлопці ні живі, ні мертві вилізли і стали біля гусениці. Німець почитав їм мораль, хоч, вони, звичайно, нічого не зрозуміли, але здогадувалися. А німецькі офіцери сміялися і фотографували все це, сидячи в авто. Через кілька днів німці гармати і цілі танки, які йшли своїм ходом, забрали. Свідчення Сегейди Харитона Пилиповича, 1930р.н., записано Ярославом Царуком 13.07.2011 року, з20, с. 136-138.
Висновки та перспективи подальших досліджень.
Пора вже донести читачам правду про початок Другої світової війни і її наслідки, хто її розпочав і хто мав перевагу, хто переміг і якою ціною. Серед перспектив подальших досліджень слід відзначити потребу об’єктивного висвітлення питань початку Другої світової війни на теренах Волині.
Джерела та література :
1. Бунич Игорь «Операция «Гроза», ошибка Сталина, - Москва. ЯУЗА.ЭКСМО, 2005.- стр.577.
2. Бунич Игорь «Операция «Гроза», ошибка Сталина, - Москва. ЯУЗА.ЭКСМО, 2005.- стр. 649.
3. Бунич Игорь «Операция «Гроза», ошибка Сталина, - Москва. ЯУЗА.ЭКСМО, 2005.- стр. 665.
4. Гулько Геннадій «Голос України» № 161 (5161), 1 вересня 2011 року.
5. Свідчення записано 14.02.2012р., зошит21, сторінки 28-30 (у подальшому – зошит – з, сторінка – с).
6. Платонов В.В.«Они первыми приняли удар», - Москва, 1969р., стор. 57-65.
7. Куцай С.»Так починалась війна». – «Слово правди» (Володимир-Волинський). - 05.07.2005р.
8. ДАВО-ф.р. – 3494-о.1 – спр.15-арк.1.
Село Хобултова: Грищук Володимир Якович, 1929р.н., Поліщук Сергій Никифорович, записано 10.08.2011р. Ярославом Царуком, зошит 20, сторінки 160-161. Село Підгайці: ДАВО ф.р. 3494 оп.1, спр.9, арк..46; Шелест (Бондарук) Софії Устимівни, 1934р.н., 10.02.2011р., з.20, с. 161-162; Село Житані: Лещук Іван Мойсейович, 1923р.н., Лещуу (Глова) Марія Олександрівна, 1931р.н., 10.08.2011р., з.20, с.165; Село Хмелівка: Грабарчук Надія Іванівна, 1922р.н., Литвинчук Андрій Іванович, 1923р.н., записано 10.08.2011р., 3.20, с.165; Село Хмелів: Маслюк Іван Михайлович, 1920р.н.. 10.08.2011р., з.20, с.163; Село Микуличі: Гулюк Іван Данилович, 1927р.н.
9. Хомюк М.Н «Через зрадника загинув генерал-майор Алябушев», «Слово правди» (Володимир-Волинський)№26 від 30.06.2011 року.
10.Москаленко К.С. «На південно-західному напрямі 1941-1943», -Київ, 1984.-стор.31.
11. Бунич Игорь «Операція Гроза», ошибка Сталіна», Москва, ЯУЗА-ЕКМСО, 2005. с.119.
12. Москаленко К.С. «На південно-західному напрямі 1941-1943», -Київ, 1984.-стор.31.
13. Свідки із сіл: Війниця – с.9. Село Мовчанів – с.10 .Село Павловичі – с.10. Село Холопичі – с.10
Ярослав Царук, краєзнавець, місто Володимир-Волинський