Героїчне історичне минуле Волині пролягає через Київську Русь, Галицько-Волинську державу, Литовське князівство, Річ Посполиту, Російську імперію. Волинська земля, маючи свої територіальні і природні особливості часто була місцем бойових дій і військових протистоянь у різні періоди історії України. Тому й зберегла пам’ять віків волинські сліди князя Байди Вишневецького, імена гетьманів Ружинських, полковників Северина Наливайка і Андрія Войнаровського, незабутні події українських козаків під Берестечком.
Але на сьогодні військова історія Волині ще не вивчена і не досліджена на певному науковому рівні. Нагальною потребою є створення спеціальних інститутів, які б займалися дослідженням, виявленням і збиранням матеріальних свідчень героїчного минулого волинського краю. Практично реалізувати цю прогалину взявся Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки – єдиний музей такого профілю у Західному регіоні України. Створення цього музею розпочалось за наказом Міністра оборони України у 1999 році з ініціативи громадської організації „Джерела”. Ідею створення музею підтримали відомі волиняни – колишній депутат Верховної Ради України генерал-лейтенант О.Скіпальський, відомий громадський діяч, один із засновників Міжнародного громадського Об’єднання „Волинське братство” Д.Курдельчук. Концепція побудови музею передбачала створення експозиції у два етапи: на першому етапі створення на відкритому майданчику виставки військової техніки та озброєння, на другому – тематичної військово-історичної хронологічної експозиції в приміщенні. В березні 2004 року МГО „Волинське братство” звернулось до Волинського краєзнавчого музею з проханням допомогти в створенні виставки „Сторінки військової історії Волинського краю”.
Працівники музею Є.Ковальчук, О.Вернидубов, Л.Криштапюк, О.Златогорський провели велику науково-дослідницьку роботу і втілили свій задум в життя.До 60-річчя визволення Волині від фашистських загарбників в липні 2004 року постійно діюча виставка „Сторінки військової історії Волинського краю” була відкрита. Військова історія Волині показана в контексті історії українського війська та військових дій на території краю від найдавніших часів до сьогодення. Основний зміст виставки – це увічнення героїчних подвигів українських воїнів, показ фотодокументальних та речових свідчень бойових дій на теренах краю. діяльність історичних постатей, пов’язаних з військовою історією Волині, ознайомлення з сучасним життям та військовою підготовкою українських воїнів, їх участю в миротворчих операціях. Експозиція виставки розгорнута в двох кімнатах на 13-ти стендах з використанням оригінальних документальних та речових експонатів, творів образотворчого мистецтва, фотографій, ксерокопій, малюнків. карт, схем,макетів та ін. У трьох вітринах розміщені зразки стрілецької зброї часів Другої Світової війни та стрілецької зброї систем Мосіна, Маузера, Дегтярьова, Шмайсера, Симонова, Токарева, Шпагіна. Концептуально зміст експозиції розкривається через ведучі тексти і мінімум матеріалів, які дозволила розмістити експозиційна площа. Розвиток озброєння в історії людства сягає глибокої давнини і пов’язаний з елементарною необхідністю первісної людини вижити у суворих умовах природного середовища.
Територія Волині була заселена людьми, починаючи від давнього кам’яного віку. Тисячоліттями змінювалася етнічна карта нашого краю: різні народи приходили сюди, оселялися, проходили далі. Наприкінці І тис. до н.е. починає формуватися слов’янська народність, прабатьківщиною якої вважають Волинський край. Давні слов’яни і, зокрема, населення Волині, у І тис.н.е. за свідченнями іноземних авторів, не вирізнялися особливим озброєнням, маючи за зброю спис, сокиру, пращу, лук. На території свого розселення слов’яни будували укріплені городища, що залишалися впродовж віків неприступними форпостами. На Волині відомо більше 100 таких городищ. Так, Зимнівське городище VІ-VІІ ст. було раннім центром слов’янських племен дулібів. Укріплення городищ складалося з валів та ровів. Вал будували із землі заввишки у кілька метрів, зводячи на ньому дерев’яні укріплення – частоколи. По надвірній стороні залишали рів, наповнюючи його водою. Городища давали слов’янам безпечний захист від ворога. Слов’янське військо у першій половині І тис.н.е. складалося із непрофесійних піших воїнів, на чолі яких стояв князь.
Зброя слов’ян складалася із списів, луків, сокир, щитів. На розвиток слов’янського війська особливий вплив мали варяги – збройні ватаги скандинавів, що припливли від Балтійського моря. Варязькі загони складалися з професійних воїнів. Озброєння їх відрізнялося від слов’янського. Варязький воїн мав на тілі панцир, на голові – шолом, на лівій руці тримав довгий щит. Для нападу йому служили меч, сокира і спис. За часів Київської Русі головну частину українського війська становила княжа дружина. Вона була пов’язана безпосередньо з князем. Він її утримував, забезпечував зброєю, кіньми, одягом. Ворогами Давньої Русі виступали її сусіди, зі сходу у різні часи – хазари, печеніги, половці, із заходу – поляки, угорці. У період становлення державності, за часів перших князів, слов’яни здійснювали неодноразові походи супроти Візантійської імперії. Закладена тоді ж військова система протрималася на Україні довгий час. Вона збереглася ще до литовського періоду, проте виявилася неспроможною протистояти татарському війську у середині ХІІІ ст. У першій половині ХІІ ст. Київська Русь розпалася на ряд незалежних князівств. У 1199 році за князя Романа Мстиславовича (1173-1205) – полководця, будівничого, дипломата – волинські і галицькі землі були об’єднані в єдину Галицько-Волинську державу, яка стала значним політичним, військовим та економічним об’єднанням у Європі. Волинська земля, що відіграла провідну роль у створенні цієї держави, обороняла свій суверенітет на кордонах з сусідами фортечними мурами та добре озброєним військом. засновник держави князь Роман Мстиславович мав сильну кінну дружину, запровадив регулярну піхоту. Його син Данило Галицький (1205-1264) створив постійну армію, основу якої становили „пішці” з городян і селян, що були на утриманні держави. Їхнє озброєння і захисне спорядження не поступалося західноєвропейському, що засвідчують численні знахідки зброї ближнього і дальнього бою: понад 30 мечів з Володимира, Дорогобужа, Белза, Луцька; 16 шабель з Городища і Луцька; бронзові і залізні булави, бойові сокири, наконечники списів та стріл, а також залізні кольчуги. За кількістю їх Волинь займає чи не найперше місце на землях України.
На період існування Галицько-Волинської держави припадають і найсумніші сторінки історії України – нашестя у середині ХІІІ ст. татаро-монголів. У 1340 році українські землі, у тому числі і Волинь, увійшли до складу Великого князівства Литовського. Військо цієї держави було організовано подібно до війська княжих часів. складалося з народного ополчення і постійного боярського війська. Поступово ополчення у Литовській державі втрачає своє значення і використовується лиш для місцевих потреб, особливо в часи татарських нападів. Боярське військо складалося із землевласників, які за службу отримували право на володіння землею. Захисний обладунок воїна ХІV-ХV ст. складався із кольчуги або панциря, вироблених з дрібних залізних кілець. Пізніше робили панцирі з невеличких металевих плиток. Були окремі нараменники, нарукавники, набедреники, наколінники та інші частини. Використовували надалі і шоломи. Щит зберігся, як захисний обладунок піхоти. Холодною зброєю були списи, сокири (бердиши, чекани), мечі (з ХVІ ст. – шаблі). У ХІV ст., як і в усій Європі, на українських землях розпочинається нова епоха у військовому мистецтві, пов’язана з поширенням пороху та вогнепальної зброї. Вогнепальну зброю спочатку репрезентували лише гармати. Рушниці з’явилися у пізнішому часі. За ревізією волинських замків 1545 року у Володимирі було 2 великі і 1 маленька гармати, у Луцьку – 10 гармат різного калібру. На теренах України і Волині продовжували широко використовуватися оборонні споруди, в першу чергу – дерев’яні та кам’яні замки. У 1431 році під час війни литовського князя Свидригайла з польським королем Ягайлом, польські війська безуспішно облягали Луцький замок. У зв’язку з набігами татар, що стали вже досить відчутними із середини 50-х років ХV ст., поширюється на Волині своєрідний вид оборонної споруди – оборонні церкви, зокрема, у Луцьку, Володимирі, Зимному, Мильцях.
До середини ХVІ ст. Польша та Литва становили дві самостійні держави, об’єднані персоною монарха чи політичною угодою. У 1569 році на Люблінському сеймі було прийнято постанову про унію – остаточне злиття Литви і Польщі у державу Річ Посполита. За умовами унії Волинські землі увійшли до складу Польської корони. Починаючи з ХVІ ст. на всіх українських землях приймається польський військовий устрій. основу польського війська складали найманці – з Угорщини, Молдови, Балкан. Під час військової небезпеки скликався загальний збір шляхти – привілейованого стану землевласників, який називався посполите рушення. Основу кінноти у польському війську складали гусари – легка кавалерія, озброєна списами. Пізніше, наприкінці ХVІ ст. гусари приймають тяжке озброєння і обладунок. Це був найкращий рід кінноти в Польщі. На німецький лад були організовані райтари, піші воїни, що з’явилися у 1570 році. Зброя їх складалася з трьох рушниць – одної довгої і двох коротких, чекана та шаблі. У польській піхоті також були формації гайдуків, жовніри, озброєні мушкетами та піками. У 1630 році виникли підрозділи драгунів – піших воїнів, що у поході використовували коней для переїзду. У ХV ст. внаслідок постійного спустошення кримськими татарами, південно-східні землі України зовсім обезлюднили. Сюди у Дикі Поля, із різних куточків України – Волині, Галичини, Поділля – починають втікати і оселятися великі громади людей. З часом такі „уходники” об’єднуються у більші групи, озброюються. Так виникає унікальне явище у соціальній структурі України – козацтво. Подальший розвиток козацтва пов’язаний з періодом, коли козаки опанували простори нижче Дніпровських порогів – Запоріжжя.
На цій території виникають перші козацькі укріплення – січі. Першу Січ на Запоріжжі побудував князь Дмитро Вишневецький – власник значних маєтків на Волині, що став першим запорізьким гетьманом. Козацькі війни 1591-1596 років належать до найважливіших подій польської доби історії України. Особливе значення вони мали для українського козацтва, оскільки були одним із ключових етапів його розвитку. Адже в ці роки козацтво вперше піднялося на відкриту соціально-станову боротьбу, реально підкорило своїй владі значну частину території України, почало діяти на міжнародній арені як самостійний суб'єкт військово-політичних відносин, вступило у збройний конфлікт з державною владою Речі Посполитої. Війни кінця XVIст. відкрили період понад сторічного козацько-польського протистояння, вершиною якого стала визвольна війна українського народу. Перший козацький гетьман, що підняв повстання проти поляків, був Криштоф Косинський, шляхтич із Підляшшя. Однак козацькі повстання проти Польщі на цьому не скінчилися. Коли на Україні вибухнуло повстання під проводом Северина Наливайка (1594-1596), волинські селяни охоче підтримали його, вступаючи до козацьких загонів. Битва під Берестечком 28 червня - 10 липня 1651 року між польсько-литовським та козацько-татарським військом стала кульмінацією визвольної війни українського народу, розпочатої Богданом Хмельницьким у 1648 році. Переможні звитяги козаків під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, опанування військом Б.Хмельницького більшої території сучасної України, масове покозачення представників різних соціальних верств українського населення, поставили питання про творення нової держави у Східній Європі, водночас -стало загрозою існування Речі Посполитої.
Польське військо складало 90-100 тисяч жовнірів і 100 тисяч озброєних слуг. Українське військо налічувало 100-110 тисяч та 30-40 тисяч татар. Практично у перші дні битви татарський хан зрадив своїх союзників і, захопивши у полон Б.Хмельницького, залишив козаків сам на сам з польським військом. Історія українського козацтва нерозривно пов'язана з Волинським краєм. Засновник Запорозької вольниці - князь Дмитро Вишневецький походив з Волині. Звідси вийшов і рід Ружинських - козацьких ватажків кінця XVI ст. У першому реєстрі козаків 1581 року також бачимо багато вихідців з Волині. Петро Конашевич-Сагайдачний - вихованець славетної Острозької академії -"Волинських Афін". Іван Виговський - генеральний писар Війська Запорозького за часів Богдана Хмельницького, а у 1657-1659 роках володар гетьманської булави - походить з Волині. Перед визвольною війною українського народу 1648-1657 років служив у Луцькому гродському суді, мав маєтки на Волині. Юрій Хмельницький після зречення від гетьманської булави наприкінці 1662 року і постриження у монахи тривалий час перебував у Жидичинському монастирі під Луцьком. Кінець XVIII ст. - час ослаблення польської держави і піднесення її сусідів - Росії, Австрії, Прусії. В результаті взаємної домовленості ці держави у 1775, 1793, 1795 роках розділили колись могутню Річ Посполиту між собою.
На початку XVIIIст. на Волині перебувала російська армія на чолі з генералом О.Тормасовим. У складі Маріупольського гусарського полку на Волині служила перша російська жінка-офіцер Надія Дурова. Багато волинян проходили рекрутську службу у російській армії. 15 травня 1803 року було створено Волинський мушкетерський (з 1811 року піхотний) полк. Волиняни протягом XIX - початку XX ст. приймали участь і мали відповідні відзнаки у всіх війнах Росії: у російсько-французькій війні, зокрема 1812-1814 років, війнах на Кавказі, Кримській війні 1854-1855 років, російсько-турецькій війні 1877-1878 років, російсько-японській війні 1904-1905 років. Приймали вони і участь у придушенні польських повстань 1830-1831 років та 1863-1864 років та угорського повстання 1848-1849 років. Наприкінці ХІХ ст. розпочалося будівництво військових фортів на територій Волині, один із них зберігся у с.Боратин Луцького району. Укріплення прикордонних територій Російської імперії, зокрема Волині, виявилося корисним для російського війська під час подій Першої світової війни. Протистояння двох великих союзів європейських держав Антанти (Росія, Франція, Великобританія) і Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італіїя) стало причиною Першої світової війни, яка почалася 1914 року.У роки війни Волинь була ареною широкомасштабних боїв, передислокації великої кількості військ. У липні 19Ї5 року значна частина Волині була окупована австро-німецькими військами.
На Волині у складі австрійської армії перебували польські легіони Ю.Пілсудського, що були обнадієні відновленням Польщі і передачею Волині до її складу. Затяжна війна і невдачі росіян на фронтах Першої світової війни стали однією з причин Лютневої революції 1917 року в Росії. З перших же днів повстання у Петрограді до революціонерів приєднався Волинський запасний піхотний полк, у складі якого служило багато вихідців з Волині. З утворенням у березні 1917 року Української Центральної Ради розпочалася українізація війська. На Волині у цей період формується українська "синьожупанна" дивізія, одночасно ширилося утворення Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. У політичному житті на Волині у 1917 році дедалі більшу роль починають відігравати солдати дислокованої тут російської Особливої армії. Протягом квітня-травня 1917 року у Луцьку відбулося три військові армійські з'їзди.
22 червня 1941 року без оголошення війни фашистська Німеччина напала на СРСР. План німецького командування „Барбаросса" передбачав загарбання України впродовж кількох тижнів. Група німецьких армій „Південь" при підтримці 4-го повітряного флоту вела наступ у напрямку Луцьк, Рівне, Житомир, Київ. На Волині перші удари німецьких військ прийняли прикордонники 98-го Любомльського і 90-го Володимир-Волинського прикордонних загонів; частини 5-ої армії під командуванням генерал-майора М.Потапова. З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди відбувалася найбільша танкова битва початкового періоду війни. З перших днів війни на Волині розгорнулася всенародна боротьба проти гітлерівських загарбників. У 1941- 1942 роках на території області були створені партизанські загони під командуванням П.Самчука, І.Шишка, С.Шковороди, М.Коніщука, О.Філюка та підпільні антифашистські групи. У грудні 1942 року на Волинь з Білорусії прибув батальйонний комісар А.Бринський з невеликою групою партизанів. Він об'єднав усі партизанські загони та групи у північно-західній частині Волині та Рівненщини в одну бригаду, на основі якої утворилося партизанське з'єднання. Навесні 1942 року у Цуманські ліси передислокувалися партизанські загони особливого призначення під командуванням Д.Медведєва, М.Прокоп'юка та В.Карасьова. Вони розгорнули активну диверсійно-розвідувальну роботу, налагодивши зв'язки з підпільниками Луцька та Рівно. На Волині в роки Великої Вітчизняної війни ширився рух опору. Перші формування у волинських та поліських селах виникли ще у 1941 році під назвами УПА „Поліська Січ", якою командував Тарас Бульба-Боровець.
З осені 1942 р. на Поліссі і Волині під егідою ОУН створюються збройні загони, які приймають назву Українська Повстанська армія. Перші відділи в жовтні 1942 року сформував на Поліссі Сергій Качинський („Остап"). Визволення Волинської області від німецько-фашистських загарбників розпочали війська 1-го Українського фронту під командуванням М.Ватутіна Ровно-Луцькою наступальною операцією (27 січня-11 лютого 1944 р.). А завершено в результаті Білоруської (23 червня -29 серпня 1944 р.) та Львівсько-Сандомирської (13 липня- 20 серпня 1944 р.) операцій силами 1-го Білоруського (під командуванням К.Рокоссовського) та 1-го Українського (під командуванням І.Конєва) фронтів. В липні 1944 року були визволені Ковель, Горохів, Локачі, Володимир-Волинський, Іваничі, Любомль, Устилуг, Заболоття, Турійськ, Стара Вижівка, Головне, Луків та інші. 21 липня 1944 року був звільнений останній населений пункт Волинської області.
В часи Збройних Сил СССР на Волині дислокувалися військові формування Червонопрапорного Прикарпатського військового округу, а саме: підрозділи військ стратегічного призначення, механізовані і танкові війська, ракетні війська і артилерія, армійська авіація, війська Протиповтряної оборони, бомбардувальна і розвідувальна авіація Військово-Повітряних Сил, будівельні батальйони і підрозділи, що підпорядковувались тилу.Сьогодні Збройні Сили України вступили в дуже важливий етап реформування і трансформації всієї системи держави, переходу на новий рівень, співпраці з НАТО. Офіцери і генерали, вихідці з Волинської землі О.Скіпальський, Л.Жижко, О.Капаниця, Я.Чисюк, М.Матрунчик, А.Каратинський, О.Оніщенко та інші вносять значний вклад у вирішення всіх проблемних питань. Це була перша спроба показу деяких сторінок воєнної історії Волині, яка має стати основою побудови стаціонарної експозиції. В майбутньому музейним працівникам радимо зосередити увагу на зборі оригінальних експонатів починаючи від найдавніших часів до наших днів. Для майбутньої експозиції можна виготовити макети оборонних споруд, притаманних Волині (валів, замків, фортів), обладунки і форми вояків різних періодів, муляжів зброї (козацької шаблі, гармати, рушниці) та ін. Пропонуємо для збагачення експозиції виготовити воскові фігури видатних військових діячів, пов’язаних з Волинню.
Лариса Криштапюк, Олександр Вернидубов, місто Луцьк