Шістдесят девять років тому на території Західної України закінчились бої Другої світової війни. Однак до сьогодні багато з питань того часу так і залишилися не вивченими. Одним із них є діяльність фашистського фільтраційного концентраційного табору №360 м. Луцьк, в якому за різними даними утримувалося від 11 до 14 тис. в’язнів. ..
На знімку : Особисті речі рядянських військовополонених знайдені під час дослідження.
За даними Державного архіву Волинської області до червня 1942 р. з цієї кількості в живих залишилося лише 270 осіб, решта померла від холоду, голоду і розстрілів. Могили військовополонених знаходилися навколо південної і західної стіни тюрми, а також у селі Гнідава.[1] У 2007 р. під час будівельних робіт на одній з приватних територій у місті Луцьк по вул. Гнідавській 71 було виявлено масове поховання жертв концтабору, яке виходило за межі існуючого там меморіального комплексу «Жертвам фашизму». У зв’язку з необхідністю перенести останки загиблих на територію меморіалу, Луцька міська рада звернулася з цим проханням до Комунального підприємства Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля» – спеціалізованої організації акредитованої для проведення такого роду досліджень Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій при Кабінеті Міністрів України. Підготовчі роботи були виконані спецкомбінатом комунально-побутового обслуговування Управління житлового-комунального господарства виконкому Луцької міської ради. Яму з людськими останками виявлено на північно-східній околиці колишнього села Гнідава (сучасна південна околиця міста Луцьк), де фашисти облаштували контабірний могильник. Досліджувана ділянка розташована на краю високого плато, яке стрімко обривається до широкої заплави ріки Стир, ліворуч шосейної дороги сполученням Луцьк-Гнідава. Як показали пошукові роботи, проведені КП ЛОР «Доля» у 2008 р., могильник утворювали 12 ям з людськими останками, розташованих на відстані 1-2 м одна від другої вздовж північно-східного краю тераси.Виходячи з їх розмірів можна припустити, що на дослідженій території було поховано біля 3500 в’язнів Луцького концтабору.[2] Досліджений об’єкт знаходився на північно-західному краї могильника. На сьогодні земельна ділянка належить господарству мебельного підприємства (колишня територія Луцької птахофабрики), де планувалося будівництво господарських і виробничих приміщень. Ексгумаційні дослідження об’єкта проводилися у період з 17 по 21 грудня 2007 року і мали на меті встановити кількість загиблих, їх вік, причину смерті, приналежність до категорії населення (цивільні, військовослужбовці тощо). Роботи виконувалися згідно положень “Тимчасового порядку здійснення в Україні пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, полеглих внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій»
На знімку : Братська могила радянських військвополонених
Попереднім шурфуванням території спеціалістами КП ЛОР «Доля» було встановлено, що поховання представляло собою квадратну у плані яму розмірами 3х4,5 м і глибиною 1,6-2,2 м від сучасної поверхні, майже до верху заповнену людськими остеологічними залишками. На краях ями вони залягали на глибині 0,6-0,7 м від сучасної поверхні, у центрі – 1-1,2 м. Частину об’єкта розміром 1,5х1,3 м було зруйнована ковшем екскаватора. Вже на початку розкопок візуально простежувалася наявність в ямі великої кількості людських останків, зверху перекритих шарами чорнозему, будівельного і побутового сміття. Скелети лежали пластами (т.зв.«штабелями»), перекриваючи один на одного. Ймовірно, в цілях економії площі загиблих в кожному пласті клали у протилежному напрямі до попереднього і присипали нетовстим шаром землі. Зверху виявлено біля двох десятків скелетів, які лежали в хаотичному положенні. Очевидно, що тіла померлих, привезені останніми, скидали уже будь-як. Знахідки дерев’яного вугілля, фрагменти недогорілої деревини, а також сліди вогню на деяких кістках вказують, що на об’єкті, ймовірно в цілях запобігання поширенню антисанітарії, час від часу розводили вогнище. Антропологічне дослідження кістяків засвідчило, що усі вони належали до осіб чоловічої статті. Вік більшості із них визначався в межах 18-30 років. Лише невелика частина померлих (приблизно до 10 %) мала 35-45 років. Стан кісткової тканини різний: основна маса остеологічного матеріалу збереглася в доброму стані. Однак частина скелетів, які зустрічалися переважно у верхньому шарі, в наслідок браку кальцію втратили міцність, частково розклалися і розламувалися в руках. На останках не простежено слідів, які б вказували на розстріл людей вогнепальною зброєю (відсутні сліди ушкоджень кісткової тканини, деформовані кулі, стріляні гільзи в ямі та біля неї). Натомість простежено ознаки смерті від насильницьких дій, хвороб і голоду. Зокрема, часто зустрічалися пошкодження черепної коробки та переломи трубчастих кісток від ударів тупими предметами. В одному випадку стверджено факт вибиття частини зубів верхньої щелепи прикладом гвинтівки або чимось подібним. В другому – простежено деформацію верхньої щелепи від гнійного захворювання зуба, що призвело до смерті від зараження крові. На ознаки голоду серед полонених вказували малий вміст кальцію у скелетованих останках, а також діаметри деяких поясних ременів. Наприклад, поперечник талії одного із військовополонених складав всього 23 см.
Супровідний матеріал переконливо засвідчує приналежність померлих до військовослужбовців Червоної армії. Зокрема, частими знахідками в об’єкті були металеві ґудзики із зірочками від гімнастерок, однотипні ґудзики від нижнього одягу, фрагменти уніформи зеленого кольору, поясні та брючні ремені, частини портупей, пряжки, взуття армійського зразка (чоботи, черевики) тощо. З інших речей знайдено пластмасовий гребінь з клеймом «Matador. Garantie» з однієї сторони і «Austria» з другої, перо до ручки «Авторучка. Харьков», олівці, фрагменти дзеркала, бритву, два шила, ключ, залишки помазка для гоління, десертні ложку та виделку, радянські монети карбовані у 1930-х – 1940-му роках, а також уламок погано збереженої алюмінієвої ложки із залишками написів на черешку: з одного боку ініціалів «В.П.» і року «1917», з другого – закінчення слова «…ец» і дати «19.VIII.41». Серед останків знайдено 7 ебонітових капсул-«смерників» – ідентифікаторів військовослужбовців Червоної армії зразка 1941 р. Із них п’ять були порожніми, ще в одній вкладень перетворився на паперову потерть і лише в одному випадку виявлено сильно знищений стандартний паперовий вкладень, де мали б бути написані дані про особу: прізвище, ім’я, по батькові, рік і місце народження, адреса батьків і т.д. На жаль, органічне чорнило, яким було заповнено «смертник», вицвіло до такої міри, що напис прочитати не вдалося.
Проведені дослідження дозволили стверджувати, що в об’єкті були поховані полоненні військовослужбовці Червоної армії, які загинули у стінах Луцького концентраційного табору № 360 наприкінці 1941 року від холоду, побоїв та голоду. Загальна кількість жертв складала 370 осіб. У червні 2008 р. силами Луцької міської ради, організацій та громади виявлені людські останки були перепоховані на територію меморіального комплексу «Жертвам фашизму». Таким чином, в результаті ексгумаційних досліджень, проведених у м. Луцьку по вул. Потебні 71 Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Доля», було отримано нові матеріали про діяльність Луцького концтабору №360 під час фашистської окупації.
Ярослав Онищук– кандидат історичних наук, доцент кафедри археології та історії стародавнього світу Львівського національного університету імені Івана Франка, заступник директора Комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля»
Використані джерела :