Містечко Порицьк на Волині мало довгу і славну історію, овіяну легендами і переказами. Колись у містечку була бібліотека, за кількісним і якісним складом одна з найбільших в Європі. Знаходився Порицьк за 33 кілометри від древнього Володимира, над річкою Лугою та її притокою Рудою...
Сліди перебування давнього населення у тій місцевості засвідчені знахідками кам’яних виробів ще у добу бронзи (II тисячоліття до нашої ери). На сіножатях над Лугою було шість курганів. У лісі, в урочищі „Городки” збереглися вали і рови древнього городища. Вони є свідками того, що з сивої давнини цю чудову в природньому відношенні місцевість населяли землероби, мисливці, рибалки.Перша згадка про Порицьк у письмових джерелах датується 1407 роком, коли Великий князь Вітовт, резиденція якого була в Луцьку та Вільно, дав жалувану грамоту на володіння цим населеним пунктом Іллі Вячковичу. Місто в цей час перебувало у складі Великого князівства Литовського. Вячковичі володіли Порицьком до 1500 року.Пізніше містечко придбали князі Збаразькі, після чого одна гілка їхнього роду дістала назву Порицькі. З 1545 року власником містечка став Олександр Порицький. 1557 року він отримав привілеї, за якими місто звільнялося від сплати усіляких мит та податків. Після Люблінської унії 1569 року Порицьк увійшов до складу Польщі. Містечко було невеликим. У ньому налічувалося 37 будинків, у трьох з них жили ремісники. Було два млини. Населення займалося землеробством,ремеслом та торгівлею. Містечко зростало, збільшувалась у ньому кількість жителів. На 1629 рік було 43 дими та 250 жителів.
На території Порицька та його передмість, одне з яких називалося Павлівка, було озеро, три ставки,чотири водозбірні, наповнені водою з Луги. У водоймах розводили рибу. Кілька разів на рік у місті проводили великі ярмарки. Порицьком послідовно володіли польські шляхетські роди Конєцпольських, волинських землян Загоровських, з кінця XVII століття — графів Чацьких.Войцех Чацький гербу Свинка (Świnka) переселився з Великопольщі на Волинь 1693 року. Родоначальник Чацьких був мечником каліським, поручником гетьманським, пізніше — королівським, користувався великою прихильністю гетьмана Станіслава Яблоновського; на новому місці проживання обіймав посади хорунжого волинського і старости володимирського. Його син, Міхал Чацький, стольник і каштелян волинський, помер в Порицьку 1745 року. Фелікс Чацький (Szczęsny) (1723-1790), онук Войцеха, став наступним власником містечка.Відомий у Польщі політик, з 1746 року був старостою новогрудським, а на сеймі 1748 року — послом белзьким; досейму обирався кілька разів; з 1756 року став великим підчашим коронним; 1788 року вибраний послом на Чернігівський сейм. Був противником будь-яких реформ, шанувальником „золотих вольностей” шляхетських. Вкінці життя зійшов з політичної арени. 28 серпня 1765 року в Порицьку, в родині Фелікса Чацького народився син Тадеуш (його повне ім’я — Тадеуш- Ігнацій-Цезар-Августин-Іосиф-Іоан-Непомук-Онуфрій Чацький), який пізніше став видатним вченим, істориком, просвітителем, педагогом, бібліофілом, бібліографом, будівничим і громадським діячем. Він належав до багатого ізнатного роду Речі Посполитої, за походженням був поляком, але приніс світову Волині, українській землі, на якій народився і виріс. Найперші кроки у навчанні зробив у Гданську, в домі свого дядька Францішека Чацького, де виховувався змалку; повернувшись до Порицька, вчився у досвідчених педагогів у батьківському маєтку. Першу свою школу Тадеуш Чацький відкрив, коли йому було 12 років.
Для того він випросив у батька невеличкий будиночок, поселив у ньому вчителя Ф.Святковського і учнів — дітей домашньої прислуги та бідняків Порицька і утримував школу на гроші, які видавалися йому на розваги.4 січня 1785 року Тадеуш Чацький отримав від короля Станіслава Августа привілей на побудову в Порицьку друкарні. Займався він і господарськими справами: 16 травня 1787 року одержав привілей на проведення крім давніх ярмарок ще семи нових. Для закладки парку на садибі найняв садівника-іноземця.У 1786-92 рр. Тадеуш Чацький працював у Комісії казначейства коронного (Komisji Skarbu Koronnego) ;грунтовно вивчивши стан економіки Польщі, подав сеймові ряд проектів реформ. Звинувачений в участі у повстанні Т.Костюшка, був позбавлений Острога і маєтків брусилівського ключа, які, щоправда, пізніше були повернуті йому імператором Павлом I. Юнаком Тадеуш Чацький слухав у Варшавському університеті лекції з історії і статистики. В цей час вінкупував багато книг і відсилав їх у Порицьк, де формувалася його бібліотека. 1806 року він побудував у містечку над озером два палаци, в одному з яких жила його родина, а другий призначався спеціально для бібліотеки і сховищарукописів і документів. Порицьк, що на той час уже був волосним центром Порицької волості Володимир-Волинського повіту у складі Російської імперії (з 1795 року), став одним з осередків культурного життя на Волині.1804 року тут відкрито однокласне училище.1800 року Тадеуш Чацький став співзасновником Варшавського товариства прихильників наук, 1803-го —Комерційного товариства. 1803 року його призначено на посаду інспектора („візитатора”) шкіл Волинської, Київськоїі Подільської губерній. За час своєї діяльності на цій посаді він відкрив багато шкіл. Для порівняння: коли Чацькийтвступив на посаду інспектора, в трьох названих губерніях було всього 5 навчальних закладів, коли помер (1813 рік)— їх було уже 127.Тадеуш Чацький вважав, що навчальні заклади — школи, училища повинні відповідати реальним потребамжиття. Свої погляди на педагогіку виклав у праці „O gimnazyach w Wolynskiej gubernii i innych dla obojej płci ustanowieniach uczynione przedstawienie przez T. Cz-iego, tej i innych gubernii wizytatora.”
Будучи інспектором шкіл, він часто відвідував старовинні замки, кляштори, костели, монастирі і, якщо йому траплялося побачити там пам’ятки сивої минувшини, він не шкодував коштів на їх придбання. Бібліотеці він віддавав увесь свій вільний час. Крім оригінальних книг у книгозбірні вченого були і копії з унікальних книг і документів, які він знімав (тобто переписував їх) у різних архівних сховищах Європи. Є дані, що в його бібліотеці було більшеяк 20 тисяч книг (одних стародруків — понад 8500 одиниць) і 1558 рукописних томів, у яких було понад сто сорок тисяч історичних документів. Крім того, було 22 томи рукописів китайською, турецькою і арабською мовами. В його колекції були грамоти, карти, монети, фарфор, гобелени, особисті речі Богдана Хмельницького, інші старожитності.1805 року Тадеушем Чацьким за участю Гуго Коллонтая (1.04.1750-28.02.1812), польського громадського діяча, вченого, просвітителя було засновано в Кременці Вищу Волинську гімназію, 1819 року перейменовану в Кременецький ліцей, який став „малим університетом Волині”. Завдяки невсипущій праці Т.Чацького, співавтора училищного Устава, 1805 року затвердженого імператором Олександром I, постановка шкільної справи — навчання і дисципліни — в Кременці була зразковою. З цього навчального закладу вийшло багато художників, письменників,майстрів Слова, якими пишається світова культура і література.
Для Кременецького ліцею Тадеуш Чацький за власні гроші купив бібліотеку польського короля Станіслава Августа, яка налічувала 16 тисяч томів рідкісної літератури. Мало який університет в Європі міг похвалитися такими навчальними посібниками. При ліцеї було відкрито друкарню, кабінети нумізматики і мінералогії, засновано школи землемірів, механіків, садівників, сільськихлікарів, закладено великий ботанічний сад, створено обсерваторію. Сам Чацький працював дуже багато. Він залишивпо собі праці з педагогіки, гідрології, права, нумізматики, торгівлі. Основні праці вченого: „O litewskich i polskichprawach, o ich duchu, zródlach, związku i o rzeczach zawartych w pierwszym statucie dla Łitwy 1529 r. wydanym”(1800-1801), „Dyssertacyja o dziesięcinach” (1801), „Rosprawa o prawie, które mają obywatele prowincyj składających dawnas Polskę , do wolnego szynkowania piwa, miodu i gorzaki etc.”(1905), „Rozprawa o Zydach z dodatkiem „Rozprawy oKaraimach” (1807), „Czy prawo rzymskie było zasadą praw litewskich i polckich etc.”(1809), „O prawach Mazowieckich”(1811), „Rozprawa o Cyganach.” У 1843-45 рр. вийшло зібрання творів Т.Чацького у 3-х томах (вид. Е.Рачинський,Познань). За власні кошти видав географічну карту Литви та України. За просвітницьку діяльність отримав пам’ятнумедаль від вдячних волинян.
Коли Тадеуш Чацький помер (8 лютого 1813 року м.Дубно Рівненської області), його забальзамоване серце в золотій урні виставили в бібліотеці Кременецького ліцею з написом на латині: „Де багатство твоє, там і серце твоє”. А тіло вченого, згідно з його заповітом, поховали в Порицьку. Після його смерті частина бібліотеки — 15 тисяч томів — була продана його вдовою за 15000 червонних золотих і вивезена до міста Пулави (Польща); тільки вони й уціліли з того величезного духовного багатства, яке він збирав протягом усього свого життя.З нащадків заслуговує на увагу Володимир Чацький (16.04.1835-9.03.1888), онук Тадеуша Чацького. Народивсяв Порицьку; 1851 року переїхав до Риму; присвятив себе духовному життю. З 1879 року був нунцієм (постійним дипломатичним представником папи Римського, прирівнюваним до посла) в Парижі. 1882 року обраний кардиналом.Під час польського повстання 1830-1831 рр. під Порицьком відбулася битва корпусу генерала Дверницького з царськими військами генерала Рідігера. У повстанні брало участь і місцеве польське населення. Загиблі в тому бою були поховані біля фільварку Старий Порицьк. У 1759-1774 рр. в Порицьку побудовано костел єзуїтом Анджеєм Агорном, який був також автором фресок. Пізніше коштом Міхала і Констанції Вієльгорських, родичів Чацьких, костел перебудований зі стилю рококо в класичний. 1857 року, коли Олександр Рисерський і Ігнацій Важнєвський відновлювали костел, фрески було зіпсовано. В цьому храмі знаходилась і могила Тадеуша Чацького, а перед великим олтарем ще до 1920-х років висіло в золотій урні забальзамоване його серце. 1915 року, під час Першої світової війни, костел підпалили при відступі російські війська, перед тим пограбувавши його, зокрема, викрали 30 гобеленів XVII-XVIII століття. Внутрішні інтер’єри костелу під час пожежі частково вціліли. Неушкодженим був чудово їроботи великий олтар з іконою Богоматері XVII століття, збереглися також стара кам’яна хрестильниця і риза французької роботи початку XVIII століття, рака з серцем Т.Чацького.
Палац, у якому жив вчений, 1915 року спалений австрійськими військами. Згоріли архів, решта бібліотеки, знищено колекції фарфору і нумізматики. Під ча сгромадянської війни, 1920 року, костел був пограбований вдруге, цього разу більшовиками. Рака з серцем Тадеуша Чацького пропала.За переписом 1911 року в Порицьку жило 2965 міщан. Тут було волосне правління, міщанська управа, пошта,телеграф, поштова земська станція, двокласна школа, фельдшерський пункт, лікарня, аптека, 48 крамниць, склад дерева, пивоварний, шкіряний і цегельний заводи, конезавод, на якому вирощували арабських скакунів. У містечку щомісяця відбувалися ярмарки.В 1914 році до великої земельної власності графа Ст. Чацького належало в Порицьку і околицях 4,896 десятинземлі, переважно лісу. Більшість населення у містечку складали євреї, які займалися ремеслом і торгівлею. В Порицьку була синагога, побудована ще у XVII ст. Діяла і православна церква, побудована коштом Чацьких.З 1921 року Порицьк, як і інші населені пункти Волині, увійшов до складу Речі Посполитої. Основним заняттям населення було сільське господарство. Тут вирощувалися пшениця, ячмінь, овес, цукрові буряки, картопля,розводилася велика рогата худоба. Ремесло, торгівля, робота на підприємствах, якими володіли Чацькі, теж булиодним з основних занять міщан Порицька.
22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. 23 червня Порицьк був окупований німецько-фашистськими військами. Біля 3-х тисяч жителів містечка, євреїв, німці зігнали в гетто, а в серпні 1942 рокувивезли їх до с.Переславичі і там розстріляли. 1943 року в костелі Порицька окупанти розстріляли близько 120поляків. Гітлерівські кати влаштовували облави на людей, вивозили їх до Німеччини, пограбували всі підприємстваі взагалі перетворили мальовниче колись містечко на руїни, знищивши тут більше як 250 будинків. 18 липня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Порицьк від німецько-фашистських загарбників. Те, що від нього залишилося, об’єднали територіально з колишнім передмістям Павлівкою, під цієюназвою містечко й з’явилося на картах і в житті Волині. Міста, як і люди, народжуються, ростуть, розвиваються, переживають періоди найвищого розквіту і помирають. Помирають, щоб відродитися. І щоб у тому відродженні, у новому житті пам’ятати свою минулу славу.На Житомирщині, над річкою Тетерів, є диво-скеля, яку називають „Головою Чацького”. За легендами, ще зачасів Козаччини до Житомира підступила велика орда і намагалась оволодіти містом. Шляхтич на ім’я Чацький потайки виїхав з міста, щоб покликати на допомогу козаків, табір яких був під Чудновом. Але татари помітили вершника й оточили його. Залишався один шлях до порятунку — переправитися через Тетерів на протилежний берег, і вершник, не роздумуючи, стрибнув разом з конем у річку якраз у тому місці, де нависає над водою диво-скеля, схожа на голову. Сміливець потрапив у підводну печеру і не виплив з неї, загинув. А диво-камінь дістав таку назву тому, що своїми обрисами дуже схожий з лобовою частиною голови і носом Тадеуша Чацького.
Використана література :
1. Вербич В. Волиняни як будівничі найголовніших закладів України. Галшка Гулевичівна, Тадеуш Чацький у дзеркалі долі// Луцький замок. — 2000. —14 грудня.
2. Галаневич П., Гоцалюк І. Диво-голова, оповита легендами // Волинські губернські відомості. — 2001. — 6 вересня.
3. Дзвони пам’яті. Книга про трагедію сіл Волині, Житомирщини та Ровенщини, знищених фашистами у роки війни.Художні та документальні твори. / Упоряд. О.Богачук, Л.Горлач, П.Мах, О.Опанасюк. — К., 1987.
4. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. — К., 1970.
5. Мандзюк Ф. Було колись містечко Порицьк. // Дзвони пам’яті... —С.32-36.
6. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. (Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року). Т.
2. Накладом товариства „Волинь”. — Вінніпег, 1986.
7. Orlowicz S. Przewodnik po Wolyniu. — Lutsk, 1929.
8. Encyklopedyja powszechna S. Orgelbranda. — T.3. —Warzawa, 1883. — S.205-206.
9. Wielka ilustrowana encyklopedja powszechna wydawnictwa Gutenberga. —T.3. —Kraków. — S. 207-208.
10. Encyklopedja powszechna pod red. Dr. Stanisława Fr. Michalskiego. —T.2. — Warszawa, 1927. — S. 618-619.
Наталія Пушкар, м.Луцьк